«Я пішла у відпустку на 4 місяці». Історія одного сабатікалу

Як це — піти у відпустку на чотири місяці? Про свій сабатікал розповідає Марина Гончаренко, яка зважилася взяти тайм-аут в роботі, і в результаті в неї стався серйозний професійний ріст.

Походження слова «сабатікал» пов’язане з поняттям «шабат», тобто «священний день відпочинку». Це тривала відпустка (від 2 місяців і більше) зі збереженням робочого місця.

Сабатікал практикують у багатьох американських компаніях, таких як Google, Intel, IBM, eBay, BCG, Genentech, Wegmans, American Express, General Mills. Не відстають від них і європейці. Наприклад, BMW надає кожному співробітнику можливість взяти піврічну відпустку. А в Данії існує державна програма фінансової підтримки співробітників, які пішли в сабатікал.

В Україні це явище поки що нове, але є й перші позитивні приклади. Своїм особистим досвідом ділиться Марина Гончаренко.

— Де і ким ви працювали, коли вирішили зробити перерву в роботі?

На той момент я вже майже чотири роки працювала в керуючій команді Impact Hub Odessa. Я стояла біля витоків його створення, і до літа 2016 року, коли зібралася в сабатікал, ми виросли з першого в Одесі коворкінгу з івентами для активістів та громадських організацій у величезний центр розвитку соціальних інновацій з дюжиною різних програм.

— Чому виникло це рішення, як приймалося?

Збоку моє професійне життя виглядало вельми привабливо: постійні поїздки, цікаві люди навколо, робота, яка нібито має тільки надихати… Але не надихала. Ба більше — що успішніше все здавалося зовні, то більш спустошеною та вигорілою я себе відчувала.

Як я зараз розумію, це була серйозна й системна особистісна криза. І всі спроби її ігнорувати або обійтися компромісними засобами не працювали. Я пробувала на тиждень їхати у відпустку до моря, вимкнувши телефон, аби розвіятись, — не вийшло. Ні телефон вимкнути, ні розвіятись.

Мене все дратувало: то всі навколо здавалися ідіотами, то я сама собі здавалася повною нікчемою і боялася, що всі ось-ось це зрозуміють.

Я багато говорила про це з людьми — близькими колегами, друзями. Всі радили приблизно наступне: «Візьми відпустку подовше. Подумай, чим би тобі хотілося займатися. Видихни». Мені здавалося, що це неможливо — проєктів вагон, дедлайни горять — хто, якщо не я 🙂 Плюс я думала, що ніхто не відпустить. Сама думка про те, щоб поговорити із засновником про відпустку довжиною в кілька місяців, здавалася фантастичною.

— У вас був план дій або ви довірилися відчуттям?

Плану точно не було. Зовні це виглядало спонтанно. В якийсь момент просто урвався терпець, і я пішла домовлятися. Зранку нічого не віщувало, а ввечері я приїхала додому з домовленістю про сабатікал з вересня по грудень.

— Були страхи, сумніви?

Страхи і сумніви були до, а ось після того, як рішення було прийнято і ми його обговорили, була легка ейфорія: «А що, так можна було?» 🙂

— Як відреагували співробітники, друзі, сім’я?

З одного боку, начебто по-різному, з іншого — відвертого негативу або нерозуміння я не зустріла. Всі, хто більш-менш тісно зі мною взаємодіяв, розуміли, що зі мною відбувається щось не те і з цим треба щось робити.

Окрема подяка людям, які підхопили мої проєкти, і моїм колегам з Лабораторії Освітніх Змін, яких я тоді просто кинула випливати самостійно. Як би жахливо і безвідповідально це не звучало.

— Чим ви займалися весь цей час?

• Навчалася: отримала права і сіла за кермо, пройшла курс батику (малювання по шовку).
• Проходила особисту терапію. Я впевнена, що без неї і сам саббатікал, і його наслідки були б куди менш доленосні.
• З’їздила на 3 тижні в Індію. Мені там, щоправда, зовсім не сподобалося, але досвід був цікавий.
• Багато гуляла, вчилася сповільнюватися, багато думала.

— Що відчували? Чи було відчуття невпевненості?

Трохи було. Особливо спочатку. Я начебто вже була у відпустці, але все одно продовжувала стежити за робочими новинами, читати офіційні сторінки проєктів і пости колег у соцмережах, знову й знову прокручувала в голові якісь минулі ситуації, образи.

Було якось трохи стрьомно — ось я пішла, а все продовжує йти своїм звичаєм. Виявляється, незамінних таки нема?

Загалом на адаптацію пішов приблизно місяць. Тому я тепер вважаю, що якісний повноцінний сабатікал — це, звичайно, від пів року. Якщо можеш собі це дозволити.

— Як змінювався ваше стан, усвідомлення себе і роботи? Чи можна простежити якісь етапи?

1. Перший етап: просто видихнути і відірватися від усього, що я вважала своїм повсякденним життям.
2. Другий етап: експерименти з тим, яким могло би бути моє життя, якби…
3. Третій етап: прийняття рішень про майбутнє.

Можу сказати, що вже на другому етапі я стала отримувати позитивний зворотний зв’язок від оточуючих. Мені говорили, що я стала краще виглядати, що в мені з’явилися спокій і впевненість, яких раніше було куди менше… Одне слово, я ще раз переконалася, що я на правильному шляху.

— Що змінилося? У вас, у роботі, в житті?

Особисто мені цей досвід допоміг знайти фокус, визначитися з пріоритетами і найголовніше — знайти опору в собі.

Вже за кілька місяців після виходу з сабатікалу в мене стався серйозний професійний ріст: вдвічі збільшилася команда Лабораторії Освітніх Змін, серйозно виріс рівень проєктів.

— Ваші висновки?

Я однозначно хотіла би повторити цей досвід і, можливо, не один раз.

У наш час активне професійне життя передбачає високу інтенсивність усіх процесів.

За нинішнього темпу змін у кар’єрі та професії сабатікал з часом стане варіантом норми. 

Колись і звичайна відпустка була річчю нечуваною — у доіндустріальному суспільстві люди працювали ледь не цілодобово. Але у світі, де кожен дорослий буде раз на 7-10 років змінювати професію або сферу діяльності, потреба у тривалих паузах для переосмислення себе та світу буде тільки зростати.

— Що порадите тим, хто думає про сабатікал?

• Насамперед раджу мати план. Що ви хочете отримати на виході? Чим плануєте займатися?
• Дуже раджу змінити оточення: наприклад, з’їздити куди-небудь.
• Максимально відбудуйтеся від попереднього контексту: перестаньте стежити за робочим контентом.
• Пам’ятайте: сабатікал — це не просто відпустка. Шкода провтикати його в соцмережах.

• Ваші колеги мають розуміти, чому ви йдете, скільки часу вас не буде, як і коли ви плануєте повернутися.
• Дуже бажано завершити всі процеси, зав’язані на вас, до виходу в сабатікал.
• Важлива чесна й прозора комунікація вашого рішення, причин, які за ним стоять, і планів на майбутнє.

Якщо відчуваєте, що вам потрібна пауза — наважуйтесь! Навряд чи ви про це пошкодуєте. Просто робіть це екологічно, не спалюйте за собою мости й не грюкайте дверима.

Читайте також

Піти в нікуди: 4 історії про те, що звільнення — це не кінець світу

Як я перестала перепрацьовувати й почала жити

«Я всьо»: що робити з вигоранням, якщо просто відпочити — недостатньо