fbpx

3 історії людей, які перетворили «нудну» професію на цікаву роботу

Анна Соха Ср., 29.01.20 Истории

Деякі професії асоціюються у нас із прибутковістю, креативністю й успішністю більше за інші. Наприклад, сьогодні стильно, модно й молодіжно бути програмістом, піарником, дизайнером тощо. 

Але наші герої — філософиня, редакторка та майстер із деревообробки — доводять, що з будь-якою професією можна знайти цікаву роботу, яка приноситиме задоволення.  

Дар’я Зіборова, кандидатка філософських наук, фахівчиня з філософської антропології та філософії культури, викладає на філософському факультеті ХНУ ім. Каразіна.

Я зацікавилась філософією, коли навчалася на третьому курсі факультету культурології. У цій дисципліні я побачила спосіб осмислювати життя, проживати його глибше і зрозуміла, що зворотного шляху немає: я не хотіла займатись нічим іншим, крім філософії. 

Я стала аспіранткою філософського факультету Харківського університету імені В.Н. Каразіна, захистила дисертацію. Не скажу, що мала якісь конкретні кар’єрні очікування. Розуміла тільки, що філософія — це любов. 

Я думаю, що будь-якою справою варто займатись, тільки якщо вона вас повністю захоплює, інакше жодних кар’єрних досягнень і радості від неї не буде.

З третього курсу аспірантури я почала викладати. Мені сподобалось — я могла не просто наодинці розмірковувати над філософськими ідеями, а робити це разом зі студентами, отримувати фідбек, вступати у дискусії. Зараз я викладаю кілька курсів, не лише суто філософських, а й пов’язаних із культурою. На лекціях і семінарах я завжди намагаюсь показати, що філософія безпосередньо стосується нашого життя — того, що ми думаємо про себе, про світ і своє місце у ньому.

Мені завжди дуже хотілось вийти за рамки академічного формату і підготувати та прочитати науково-популярний курс для тих, кому цікаво познайомитись із найяскравішим і найпрактичнішим у філософії.  

Усе склалось, коли мені зателефонувала Оксана Сигарева, керівниця Академії візуальних мистецтв, де проходять курси зі створення кіно. Оксана запропонувала мені прочитати курс для режисерів, який би розширював їхні межі мислення та розуміння світу. Ну а я люблю дивитись кіно і відстежувати у фільмах філософські ідеї. Так з’явився курс «Філософія і кіно».  

Візитівка цього курсу — його перша лекція «Платон і Будда дивляться “Матрицю”». Це знаковий фільм на рубежі століть, і я пропоную подивитись його очима двох великих філософів. Також на курсі ми зі студентами-режисерами розбираємо «Inception» Нолана, «Сталкера» Тарковського, «Повернення» Звягінцева, «Меланхолію» Трієра та інші фільми крізь призму філософських концепцій. Ми вчимося дивитись кіно і краще його розуміти, ну а майбутніх режисерів курс вчить насичувати кіно сенсами. 

Історія з цим курсом надихнула мене продовжувати популяризовувати філософію, і я почала читати лекції на неформальних освітніх заходах у Харкові, Києві, Дніпрі, Одесі, Мінську. 

Незважаючи на стереотип про відірваність філософії від реального життя, це дуже практична дисципліна. Щоб проілюструвати це, я розробила курс «Як знайти себе. Античні мудреці про сутність людини» — як за допомогою античної філософії надати собі психологічну допомогу, ставлячи питання і продумуючи життєві смисли. Я не даю практичних порад, тому що я не психолог і не коуч, але я пропоную людям методику роздумів про самих себе. Адже сама філософія зародилася як спосіб розібратися у житті, знайти своє місце і зрозуміти, хто ти такий. 

Звичайно, я могла піти іншим шляхом і обрати більш прибуткову професію, але тоді це не надихало б мене і не давало б сил жити.

Аня Яблучна, проєкт-менеджерка «Видавничого центру «Академія», редакторка «Ukraїner»

Обираючи спеціальність в університеті, я йшла від зворотного: відкидала те, чим точно не могла або не хотіла займатися. У списку одразу опинилися професії, пов’язані з точними науками, а також природничого й медичного спрямування. У результаті при вступі обирала між спеціальностями «Журналістика», «Літературна творчість» і «Видавнича справа та редагування». Здається, декан СНУ ім. Лесі Українки тоді сказав: «Йдіть до видавців, там буде веселіше». І не помилився 🙂 Про свій вибір я не пошкодувала жодного разу. 

Правильно розставлені розділові знаки у тексті — лише одне з десятка, якщо не з сотні завдань, якими сьогодні займається редактор, особливо у видавництві. 

Його функції давно вийшли за межі виключно покращення твору: тепер він має бути медіаредактором (до речі, КНУ ім. Тараса Шевченка вже має таку освітню програму), продюсером книги й автора.

Зараз я працюю проєкт-менеджеркою у «Видавничому центрі «Академія». Моя зона відповідальності — комунікації видавництва та його авторів із читачами. Ми працюємо лише з українськими авторами, більшість із них — початківці, тому я з кожним налагоджую дружні стосунки, пояснюю все до найменших дрібниць, пропоную контент-план для просування. Дуже круто потім бачити їхні успіхи на радіоефірах та презентаціях.

Бути причетною до створення книги — дуже круте відчуття, воно заворожує і драйвить. Якщо, скажімо, можна натренуватися варити борщ, довівши цей процес до автоматизму, то з книжками так не буде ніколи. Завжди лишається велике поле непізнаного, де треба не лише знання, а й чуття, інтуїція.

Робота з книжкою, автором і читачем не дає знудитись і надихає. Навіть продавати книжки — ціле мистецтво! Якби замість них мене попросили би продавати помідори, певно, нічого доброго з того не вийшло б. А на «Форумі видавців» чи «Книжковому Арсеналі» бувало, навіть чайові лишали, бо вдавалося цікаво розповісти про якийсь роман.

Робота у видавництві багато чого вчить, тому я і досі в цій сфері. Окрім основних своїх завдань, я ще писала анотації, і зверстала книгу, а з останнього «профдеформаційного» — написала оповідання у підліткову збірку.

Я також працюю редакторкою у проєкті «Ukraїner». Починала з інфороликів, а тепер займаюся ще й лонгрідами авторів-новачків. Уявіть, що ви ніколи в житті не писали розлогий репортаж, дуже-дуже старалися, навіть вклалися в дедлайн. І тут отримуєте від мене повідомлення: «Привіт, я Аня, твоя редакторка. Я лишила у твоєму лонгріді понад 50 коментарів, але, будь ласка, не втрачай свідомість, це нормально, ми впораємося!». 

Це дуже тонка межа: з одного боку, треба доступно все пояснити автору чи авторці, не образити й надихнути, а з іншого — створити історію того високого рівня, який команда проєкту комунікує своїм прихильникам. 

Бути редакторкою «Ukraїner» — це вчити й вчитися, краще бачити й розуміти Україну. Бути частиною цієї команди для мене дуже цінно.

Я придумала приказку: одна голова редактора — добре, а дві — це додаткові правочки. Кожному редактору потрібен свій редактор, і це нормально. Думаю, коли працюєш над лонгрідом, найважливіше — розкрити історію героя й передати його настрій, а не задовольнити якісь свої амбіції. Тому вичитувати матеріал із десяток разів і ще разочок після публікації — це не марна витрата часу, а повага до читача.

Юрек Якубов, майстер деревообробки, автор проєкту «Маленький гараж»

Я навчався на архітектора, але ще зі студентських часів займався деревообробкою, а влітку підробляв на лісопилці. Хоча є стереотип, що зараз не в тренді робити щось руками, мені подобається майструвати. Завжди приємно тримати в руках результат своєї роботи.  

Сталося так, що я почав працювати веб-дизайнером в офісі. Але робити щось руками все одно хотілося, тому я надіслав заявку на резидентство до Garage Hub (соціальна платформа у Харкові, де є відкрита майстерня — прим. Happy Monday). На жаль, поки працював, я так туди і не дійшов. 

Коли я звільнився і з’явився час, під новий рік виникла ідея провести у хабі щось цікаве для дітей. Я зробив майстер-клас з виготовлення механічних іграшок з дерева, і по фідбеку від батьків та дітей стало зрозуміло, що одним заняттям справа не обмежиться. Так з’явився проєкт «Маленький гараж».  

У майстерні ми робимо все, що літає, рухається, передає енергію — машини, маяки, флюгери, кораблі, катапульти. За рік провели занять приблизно з 20 різних тем. Ми працюємо з дітьми від 6 до 10 років, іноді влаштовуємо спеціальні івенти для наймолодших інженерів від 4 років. 

Про наші майстерні часто помилково думають, що це тільки для хлопців. Але це не так — ми відкриті і для дівчат, їм також цікаво робити іграшки своїми руками. 

Ми пускаємо дітей за станки, разом свердлимо, обточуємо, пиляємо та склеюємо. На початку кожного заняття проводимо інструктаж із техніки безпеки, надаємо захисні окуляри. Загалом процес не вимагає від дітей жодних спеціальних знань та навичок, тільки уважність і рішучість.

Найголовніше, що нашим учасникам дійсно цікаво майструвати і вивчати механізми. Ми завжди дозволяємо дітям робити, що вони хочуть. Для заборон є школа, а у нас простір для творчості.  

Я ніколи не хотів працювати з дітьми, але так склалось, і я абсолютно не шкодую. Діти набагато крутіші за нас усіх. 

Мені також цікаво долучатись до корисних ініціатив у місті. Коли студія Aza Nizi Maza відкрила спільнокошт для дитячої програми Бієнале молодого мистецтва, ми одразу вирішили докластися —  вигадали фанерних чоловічків, яких за невеликі гроші мали розмалювати діти, а ми б вклали зароблені кошти у дитячу програму. Але коли ми прийшли до студії з цією ідеєю, нам одразу запропонували зробити з цього окремий проєкт на Бієнале, так з’явилася «Механічна карусель» — один із найбільших і  найважливіших для нас проєктів. Зараз ми маємо невелике виробництво готових іграшок і конструкторів, які можуть купити усі бажаючі та розмальовувати разом із дітьми. 

Ми надзвичайно надихнулись тим, як наші герої реалізують себе у професії. Можна створювати власні проєкти, займатись популяризацією, навчати когось, долучатись до крутих ініціатив і все це у рамках однієї спеціальності. Світ відкритий для вас та ваших ідей, тому не бійтесь фантазувати, поєднувати і втілювати задуми!

Присоединяйтесь!

Создаем сообщество фанов Понедельников.

Asset 1logo_Hm

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: