Своєю кар’єрною історією ділиться Макс Нікіфоров, який у 45 років вирішив стати фронтенд-розробником. До того Макс встиг побути власником торговельної фірми, водієм таксі, менеджером школи тенісу й інструктором із фридайвінгу. Зараз він працює за новим фахом у компанії Negeso і переконує: дорога в ІТ відкрита для всіх.
Мій кар’єрний шлях до ІТ: торгівля, таксі, теніс і фридайвінг
Паралельно навчанню у школі я з першого класу займався плаванням, став чемпіоном України та майстром спорту. Попри те, що спортивна кар’єра займала чимало часу, навчання у школі давалось переважно легко. Мені дуже подобався математичний напрям, особливо фізика й інформатика, і я неодноразово був призером міських та обласних олімпіад із цих предметів.
Ще у школі я почав працювати. Був початок 90-х, батьки займалися комерцією, аби хоч якось вижити. Я трішки допомагав їм і долучався до торгівлі у вільний від школи та тренувань час.
У 1994-му я вступив у Донецький національний університет економіки та торгівлі на управлінця й продовжив паралельно займатись торговельною діяльністю: допомагав іншим підприємцям, а згодом почав і власну справу — гуртову торгівлю продуктами, яка з часом масштабувалась у великий бізнес. В університеті я провчився 4 курси, але через роботу пішов з денної форми навчання. За певний час спробував відновитись і довчитись, та зрозумів, що мене це не цікавить, і вирішив, що закінчена вища економічна освіта мені ні до чого.
Уся моя активна торговельна діяльність закінчилась у 1998 році через кризу. Тоді в мене був колектив приблизно з 30 людей, багато хто мав дітей. Я був молодий, гарячий, не захотів опускати руки й відпускати людей у неоплачувану відпустку. Тому почав боротися з кризою і «наборовся» на великий грошовий мінус. За підсумками цієї боротьби ніхто не втратив роботу, всі працівники отримували зарплату, але мені знадобився відпочинок від торгівлі.
Я влаштував усіх співробітників на підприємства своїх друзів, а сам вирішив тимчасово перемкнутись на іншу діяльність. На той момент у мене була непогана машина, тож я захотів місяць-два попрацювати в таксі. Ці місяць-два перетворилися на два роки — до 2000-го. Тоді я зрозумів, що не розвиваюсь і потрібно рухатись далі. Волею долі я випадково влаштував брата у приватну тенісну школу, а згодом і сам почав там працювати.
Завдяки професійному спортивному досвіду я майже відразу почав виконувати у школі менеджерські функції: організовував тренувальний процес і тенісні турніри, працював із комерційними клієнтами, фокусувався на розвитку спортсменів. У тенісі я пропрацював понад сім років, навіть встиг і тут заснувати свою фірму. Але у 2007-2008-х роках почалась чергова криза, у спонсорів не було можливостей інвестувати кошти, тож роботу з турнірами та конкурсами довелось завершити, хай як трепетно я до них ставився.
Рішення, чим займатися далі, було на поверхні. Я обожнював плавання, тож поєднати його з можливістю заробітку було цілком логічно. У 2008 році я успішно закінчив інструкторський курс у Криму й розпочав свою кар’єру інструктора з фридайвінгу.
До 2014 року я працював інструктором у Донецьку. Мої студенти здобували базові навички в басейнах та кількох більш-менш підхожих водоймах. Але з морем це не порівняти, тому 6-8 разів на рік ми виїжджали в Крим на збори й тренування.
Коли на Сході України почалась війна, моя дружина була вагітна другою дитиною, тому ми переїхали до Києва. У столиці я продовжив працювати інструктором, але місце для тренування в морі довелося змінити через анексію Криму. Так я почав вивозити студентів у Єгипет та В’єтнам. У 2017 році я й сам повністю переїхав до В’єтнаму й відтоді живу там.
На жаль, з кожним роком у В’єтнамі роботи для інструктора з фридайвінгу ставало все менше, оскільки туристичний потік зменшувався. Усі мої спроби розвиватись наштовхувалися на перешкоди. Наприклад, мої намагання переконати місцевих розвинути спортивне плавання розбились об культурні розбіжності й нерозуміння того, як цей процес має відбуватись. Тому паралельно з фридайвінгом я також працював інструктором із плавання. Цю діяльність я іноді практикую і зараз.
Чому я зрештою обрав ІТ і фронтенд-розробку?
У 2017-2018-х роках почали закрадатись перші думки про дистанційну роботу.
Спусковим гачком, який «дотиснув» моє бачення ситуації з дистанційкою, стали пандемія COVID-19 і зупинка туристичної сфери. Тоді я усвідомив, що момент змін настав, і почав думати, в якій сфері та чим я хочу займатися далі.
Усе своє життя я працював на роботах, які приносили мені задоволення. Тому переконаний, що добре, ефективно та на радість собі можна займатись тільки тим, що подобається. Програмування подобалось мені давно. Ще у школі я написав декілька доволі простих ігор: одна була схожа на Тетрис, в іншій треба було м’ячиком вибивати цеглинки. Ігри були сирі, але я кайфував від процесу їх створення та від того, як захоплювались люди, коли бачили, що в мене виходить. Тож насамперед я почав думати про роботу в ІТ.
Почав з аналізу напрямів у сучасному ІТ, щоб із ними познайомитись. Спочатку десь тиждень витратив на знайомство з тестуванням (QA). Для цього переглядав короткі курси на ютубі чи фейсбуці, які намагались у загальних рисах описати, що таке тестування. Важливість цього напряму я зрозумів, але особисто мені на той момент він здався трішки нудним. Аналогічно було з бекендом — все корисно, але не дуже для мене цікаво.
І тільки фронтенд-розробка зачепила мене тим, що була максимально наближена до взаємодії з користувачем. Мені було реально цікаво, адже під час роботи над фронтендом ти бачиш те, що робиш. І те, що ти робиш, потенційно бачить користувач.
Як опановував професію з нуля?
Порадившись із кількома друзями-програмістами, я зрозумів, що самостійне навчання — це класно, але в моєму випадку малоефективно: займе багато часу, а користі буде менше, ніж від якогось інтенсива.
Один мій друг, який також переїхав із Донецька в Київ, у 2016 році закінчив тримісячні курси з фронтенд-розробки для переселенців і надіслав мені величезний архів з усіма відео. Я його переглянув і усвідомив, що мені потрібен наставник. До того ж сумнівався, чи буде актуальним самостійне навчання за курсом п’ятирічної давності.
Я почав активно шукати школи й тоді ж уперше натрапив на Mate academy. Спочатку розпитав знайомих і почув від них позитивні відгуки. Потім почав досліджувати підхід академії — прочитав усе, що можна було знайти в інтернеті, зокрема про організацію навчання. Остаточно мене підкупила модель із розрахунком після працевлаштування: студентів навчають так, аби працевлаштувати, і тільки потім отримують дивіденди від вкладених зусиль та часу. Тобто це курси, які дають реальні знання, навички та професію і закінчуються справжнім працевлаштуванням. Так я дійшов висновку, що Mate academy — один із найкращих варіантів навчання на ринку, і в середині лютого 2022 року почав навчатися в академії.
Ще в процесі підготовки до вступу я відчув, що голова в 44-45 років працює не так, як у 15-20. Принаймні в мене. Усе дається трішки довше: потрібна більша кількість повторень, аби засвоїти матеріал. Ментори й координатори Mate academy надзвичайно підтримували й допомагали. Але хоч-не-хоч ти порівнюєш, як вдавалося запам’ятовувати, опрацьовувати й використовувати інформацію колись і наскільки це складніше зараз. Але маємо що маємо.
Під час навчання доводилось дуже багато працювати, зокрема й у вихідні. 80% часу ми писали код — це корисно для того, щоб відчувати себе впевненішим, коли виходиш на роботу. Сумарний час за комп’ютером складав 10-12 годин на день. Потрібно було підхльостувати свою мотивацію і трішки себе змушувати. Загалом навчатися було нелегко, але дуже динамічно, цікаво та за добре вибудованою структурою.
Чи легко було знайти першу роботу?
Спочатку не було повного розуміння, як може виглядати цей процес, а вже за два-три тижні ентузіазм почав згасати через кількість відмов. Роботодавці хотіли бачити фахівців із досвідом. А ще мені здавалось, що вони віддають перевагу молодшим кандидатам, навіть якщо в нас однаковий рівень знань. Звісно, це демотивувало.
У Mate academy мене весь час підтримували й консультували з питань працевлаштування. Проте надзвичайно важливою була самомотивація: запалу після двох місяців пошуку залишалось небагато, тож я намагався постійно себе підбадьорювати, щоб не опускати руки. Загалом я пройшов 10 інтерв’ю — це і технічні, і HR-співбесіди. Коли отримав свій перший оффер від компанії Negeso, вирішив на ньому зупинитись.
Я працюю в Negeso вже другий місяць і можу сказати, що навички, які дає Mate academy — це дійсно хороша практична база для роботи в компанії. Звісно, є різниця: якщо під час навчання ти працюєш над завданням здебільшого самостійно й від нуля до певного результату, то на роботі це взаємодія з командою та величезний глобальний проєкт.
З особистих навичок при переході в ІТ мені дуже допомогла наполегливість, бажання довести розпочате до кінця попри будь-які труднощі, яку я розвинув іще в дитинстві й відшліфував юнаком.
Тим, хто хоче змінити сферу діяльності на ІТ, але боїться, що вже пізно, можу сказати: 100% не пізно. Дорога в ІТ відкрита. Але потрібно відразу готувати себе до величезного обсягу роботи. І розуміти: що ви старше, то складніше вам буде.
Але попри всі труднощі це можливо. Вашими союзниками стануть наполегливість, робота, час, мотивація. Потрібно ще на початку шляху знайти велику мету і тримати її у фокусі незважаючи ні на що. І тоді все обов’язково вийде!
Шукаємо неймовірні кар’єрні історії!
Нас цікавлять ваші професійні повороти, незвичайні випадки й унікальний кар‘єрний досвід. Усе, що навчатиме та надихатиме інших. Якщо бажаєте поділитися — заповніть, будь ласка, коротку форму за посиланням.
Хочете перейти в IT?
У нас на сайті багато вакансій для різних спеціалістів, зокрема і в IT-сфері 👉
ВакансіїЧитайте також
Щоб перейти в IT, необов’язково починати з нуля: історія Ольги Шалолашвілі
Від сомельє до фронтенд-розробниці: як я круто змінила професію
В ІТ з будь-якою освітою: чому сьогодні навички важливіші за диплом
Спасибо!
Теперь редакторы в курсе.