Women for the future

Анна Миколюк, 35-річна українка з Києва, яка успішно повернулася до роботи після завершення відпустки по догляду за дитиною завдяки участі у менторській програмі ініціативи Women For The Future.

Коли Анна завершувала трирічну відпустку по догляду за дитиною, вона зіткнулася з викликом повернення до професійного життя в нових реаліях. До цієї перерви вона обіймала керівну посаду, мала команду з восьми спеціалістів та відповідала за важливі для компанії результати. Анна любила цю роботу, але за три роки догляду за донькою її пріоритети змінилися. Аби переосмислити подальший професійний розвиток та знайти роботу, яка відповідатиме й новим життєвим обставинам, і внутрішнім амбіціям, Анна вирішила стати учасницею менторської програми ініціативи Women For The Future.

‍«Для мене було важливо повернутися до роботи максимально м'яко та комфортно, щоб знизити рівень внутрішнього стресу. Окрім робочих зобов'язань, у мене з'явилися нові важливі завдання як у мами. Тому я шукала нестресові умови праці — зрозумілі обов'язки, дружній колектив і, що найважливіше, гнучкий графік. Важливим для мене чинником була наявність віддаленого чи гібридного формату роботи — два дні в офісі, три дні вдома, щоб зберігати свій ресурс і мати час для дитини та сім'ї».

‍Повернення на роботу після відпустки по догляду за дитиною супроводжувалося численними побоюваннями. Анна розповідає: «За три роки ти все переоцінюєш і, як-не-як, частково втрачаєш віру в себе. Підсвідомо починаєш порівнювати себе з колегами, у яких немає таких змін у житті, як у тебе. Чи зможу я працювати в такому ж темпі? Чи зможу показувати такі ж результати? До того ж додається аспект війни — невідомо, яка ситуація в бізнесі та який моральний стан у людей, з якими доведеться працювати».

‍Анна вирішила взяти участь у менторській програмі ініціативи Women For The Future, де отримала підтримку від своєї менторки. «Менторка допомогла мені сформувати чіткі цілі та критерії пошуку роботи. Найціннішою була вправа з аналізу власного досвіду в усіх життєвих ролях – як доньки, дружини, мами та спеціалістки. Проаналізувавши увесь свій життєвий досвід, я зрозуміла, наскільки я крута і який потужний досвід маю. Це допомогло не знецінювати себе», — ділиться Анна.

Під час менторської програми Анна сформувала актуальне професійне позиціювання, окреслила вимоги до майбутньої роботи, усвідомила свої досягнення та сильні сторони, розробила чіткий план дій для пошуку нової зайнятості та продумала різні можливі формати поєднання кар’єри та материнства. «Менторка допомогла мені зупинитися й чесно відповісти собі на головне запитання — що буде для мене комфортним саме зараз?»

‍Під час програми Анна почала шукати нову роботу відповідно до сформованих критеріїв. Пропозицій було багато, але вона не хотіла зраджувати себе й не погоджувалася на ті вакансії, які їй не підходили. А за 10 днів до завершення відпустки по догляду за дитиною сталася приємна несподіванка. Попередній роботодавець запропонував нову позицію, яка ідеально підходила Анні, оскільки не хотів втрачати таку цінну співробітницю, яка мала неабиякі успіхи на попередній посаді до виходу у відпустку по догляду за дитиною.

Тож Анна завершила участь у менторській програмі на новій посаді —  в ролі проєктної менеджерки. 

‍«В першу чергу я відчула заспокоєння, бо нарешті мала план на найближче майбутнє. Також з'явилась самоповага, бо, попри обмеження в часі, я не погоджувалась на незручні умови. Це підкреслило мою самоцінність і показало, що мої дії, всі сесії з менторкою, вправи з оновлення резюме та самопрезентації дали результат», — підсумовує учасниця.

Через  місяць у новій ролі Анна ділиться позитивними враженнями: «Це цікаво, багато нового, треба постійно вчитися. У мене класний колектив, який підтримує і надихає — поруч люди, близькі по духу та цінностям. Відчуваю себе важливою соціальною одиницею, і це чудово. Найголовніше — планувати та мати підтримку близьких, бо самотужки було б важко все поєднувати».

‍Зараз Анна ставить перед собою чіткі цілі: покращити рівень володіння англійською мовою для ділових переговорів, актуалізувати знання Excel і PowerPoint, краще розібратися в основах проєктного менеджменту, а також пройти курс з керування часом.‍

Публікацію підготовлено в межах ініціативи Women For The Future, що реалізується громадською організацією «Професіонали майбутнього» (Happy Monday) за підтримки проєкту ООН Жінки «Трансформаційні підходи для досягнення гендерної рівності в Україні», що фінансується Урядом Швеції, та у співпраці з Офісом віцепрем’єр-міністерки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції.

Ольга Фалатюк, 26-річна українка з Києва, брала участь у менторській програмі ініціативи Women For The Future, щоб позбутися професійної невизначеності та знайти нову точку кар’єрного зростання.

До участі у двомісячній менторській програмі ініціативи Women For The Future Ольга працювала рецепціоністкою в компанії у сфері телекомунікацій. Після кількох років на цій посаді вона почала відчувати професійну невизначеність та вигорання.

«Я давно слідкую за Happy Monday. Ще у 2022 році хотіла долучитися до менторської програми, але тоді знайшла роботу та зупинилася. У 2024-му стало зрозуміло: те, що я роблю, вже не дає мені ані сенсу, ані бажаного зростання. Я хотіла підвищити заробітну плату, розвивати навички, рухатися далі, але відчувала, ніби застрягла. Мій стан був мінусовий — я просто опустила руки, — ділиться Ольга. — Саме в цей період я побачила новий набір на менторську програму й вирішила, що настав час діяти. Метою було — не просто розібратися, чого я хочу, а й знайти підтримку та приклад жінки, яка вже реалізувалася професійно».

‍Робота  Ольги з менторкою була системною, з чіткими дедлайнами, планами дій і фокусом на справжній прогрес.

‍«Найбільше надихала її проактивність: вона не лише говорила — вона діяла. Це мотивувало мене теж брати й робити», — розповідає Ольга про досвід роботи з менторкою на програмі.

Протягом програми вони працювали над аналізом сильних і слабких сторін, цінностей і кар’єрних бажань. Ольга оновила резюме, сформулювала різні варіанти самопрезентації й нарешті дозволила собі вголос сказати, чого хоче в професійній реалізації насправді.

‍«Усе, що я знала теоретично, довелося прожити на практиці. Саме це дало результат».

‍Коли з’явилася вакансія проєктної менеджерки в компанії MustHave, Ольга вже мала всі інструменти, напрацьовані спільно з менторкою: якісне резюме, чітке позиціювання та впевненість у власних силах.

‍«Перед співбесідою хвилювалася, але була підготовлена. Але врешті я отримала пропозицію долучитися до команди MustHave й усвідомила: я змогла, я це зробила».

‍Зараз Ольга проходить адаптаційний період, занурюється в процеси й поступово освоює нові виклики. Їй щиро подобається нова робота, нові обов’язки та задачі — це саме те, що вона шукала. «Я бачу кінцевий результат своєї роботи — і це надихає. Навіть якщо щось складне — згадую фразу подруги: немає на роботі питань, які не вирішуються».

‍Серед найближчих цілей — пройти випробувальний термін, покращити навички комунікації з командою та партнерами, розвивати креативність і стресостійкість. Окрема мрія — пройти курс з відеозйомки як хобі для відновлення ресурсу.

‍«Менторська програма допомогла не лише в кар’єрі, а й у внутрішній опорі. Це був крок до себе нової — впевненої, усвідомленої, готової діяти. І я рада, що пройшла цей шлях», — підсумовує Ольга.

Публікацію підготовлено в межах ініціативи Women For The Future, що реалізується громадською організацією «Професіонали майбутнього» (Happy Monday) за підтримки проєкту ООН Жінки «Трансформаційні підходи для досягнення гендерної рівності в Україні», що фінансується Урядом Швеції, та у співпраці з Офісом віцепрем’єр-міністерки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції.

Євгенія Чернуська, 41-річна українка з Дніпра, яка, завдяки участі в менторській програмі ініціативи Women For The Future, розпочала кар'єру в психології пiсля втрати бiзнесу та переїзду до маленького села на Волинi.

Перед участю в програмi Євгенiя отримала диплом магiстра психологiї, однак досвiду роботи в цій ролі у неї не було. До цього вона 10 років працювала операцiйною медсестрою, а після — 10 рокiв розвивала власне рекламне агентство. Повномасштабне вторгнення радикально змiнило життя: агентство припинило iснування, клiєнти роз’їхалися по різних країнах, а сама Євгенiя вигоріла й вирішила, що більше не займатиметься маркетингом. Ці події стали поштовхом до важливого кроку — зміни кар’єри в новій для себе ролі. Але кар’єрний перехід давався не так легко, й аби отримати професійну експертну підтримку, Євгенія зареєструвалася на менторську програму ініціативи Women For The Future.

‍«Я отримала диплом психологині, проте не знала, що робити далі. Після багатьох років у медицині та рекламі, війна перевернула все: я втратила бізнес, покинула рідне місто. Я впала в паніку від питання: «А що ж робити далі?» Психологинь на ринку ставало все більше. У всiх вакансiях вимагали досвiду, якого в мене не було. Я переїхала з Дніпра на Волинь, у невелике село, де не було жодних вакансій — ні в центрах інклюзії, ні в школах. А якщо такі й були, то вже зайняті. Прийшло усвідомлення, що єдиний реальний варіант — почати онлайн-практику. Ця думка, якщо чесно, вводила мене в розпач: ще нещодавно я керувала власним рекламним агентством, а тепер сиджу в селі без чіткого плану, як почати заробляти в новій професії», — згадує Євгенія.

Уже на першiй зустрiчi з менторкою стало зрозумiло, що передусім йдеться про пошук професiйної ідентичності. «Коли я познайомилася зі своєю менторкою, я ще остаточно не розуміла, ким саме хочу працювати: психологинею, коучинею, або взагалі за іншим напрямом. Менторка одразу побачила цю розгубленість і запропонувала розібратися. Вона дала мені інформацію, літературу, і ми почали з того, щоб просто зрозуміти, що мені ближче», — ділиться Євгенія.

Менторка допомогла Євгенiї усвiдомити власнi цiнностi, остаточно зрозумiти, який напрям їй дiйсно вiдгукується, а найголовніше — стала підтримкою на всіх етапах програми. Разом вони окреслили план дiй: створення резюме, запуск соцмереж та перші кроки у професiйному середовищi онлайн. «Менторка не надавала мені прямих вказівок. Вона ставила питання, після яких виникала глибока рефлексія: що я хочу, як я можу це зробити, що мені заважає».

Робота з менторкою була структурованою: щотижневі цілі, звіти, підтримка. «На початку тижня ми формулювали, що я хочу зробити. А в кінці — аналізували, що вдалося, що — ні, і чому. Ці мінірефлексії давали мені силу і фокус», — розповідає Євгенія. Послідовне виконання завдань дозволило Євгенії швидко перейти до реальної практики. «Реєстрацію на платформах для психологинь я довго відкладала. Але коли прописала це як ціль тижня — зробила. І це спрацювало: мене одразу прийняли. Я була шокована, бо розраховувала на місяць-два очікування. А клієнти почали писати практично на другий день після першої реєстрації». Початок практики став поворотним моментом: старт приніс реальних клієнтів, позитивний зворотний зв'язок, відчуття реалізованості та перші зароблені кошти. «Я навіть не встигла злякатися. Просто почала робити справу, заради якої вчилася й до якої так довго йшла».

‍Одним з важливих результатiв роботи з менторкою стала перемога над «синдромом самозванця», визнання значущості власних знань і навичок. «Було лячно — синдром самозванця не відпускав. Здавалося, що всі навколо потужніші, досвідченіші, а я — хто я така? Хоч і знала як психологиня, як це подолати, усе одно було важко. Але я впоралася, і менторка мене дуже підтримала». 

‍Завдяки плануванню коротко- й довгострокових цiлей з менторкою, Євгенiя сформувала бачення своєї професiйної ролi й напрямкiв розвитку. «Це була неймовiрна радiсть — усвiдомити, що я дiйсно роблю те, що хотіла робити майже все своє життя. Ранiше я працювала, щоб закрити життєві потреби, а зараз — щоб насолоджуватися життям і допомагати людям».

‍Серед майбутніх цілей Євгенія бачить створення онлайн-спільноти для людей, які постраждали вiд вiйни, долучення до центрів життєстійкості у великих містах та активну роботу з молоддю й жінками, якi хочуть почати змiни в життi. «Я знаю, як це: починати з нуля. I я хочу допомагати іншим, зокрема жінкам та молоді, нарешті почати діяти, коли дуже страшно або не зрозуміло, як».

Публікацію підготовлено в межах ініціативи Women For The Future, що реалізується громадською організацією «Професіонали майбутнього» (Happy Monday) за підтримки проєкту ООН Жінки «Трансформаційні підходи для досягнення гендерної рівності в Україні», що фінансується Урядом Швеції, та у співпраці з Офісом віцепрем’єр-міністерки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції.

Наталія Дячук, 37-річна українка, мати двох дітей, повернулася до професійного життя після восьмирічної перерви. Завдяки участі в менторській програмі ініціативи Women For The Future отримала посаду у державній установі та повернула собі відчуття впевненості та професійної цінності.

Після восьми років кар’єри в банківській сфері Наталія зробила тимчасову паузу у професійній реалізації у зв’язку з народженням двох дітей, пандемією та повномасштабним російським вторгненням в Україну. Протягом цих років думка про повернення до кар’єри з’являлася і зникала. «Я вже можу зізнатися собі, що все це були відмовки, зумовлені моїм страхом», — розповідає жінка. Поштовхом до реальних змін та відновлення професійної діяльності стала рекомендація сестри, яка надіслала Наталії посилання на менторську програму ініціативи Women For The Future, спрямовану підтримати жінок у задоволенні різних кар’єрних запитів. 

Одним з основних викликів учасниці, який не дозволяв рухатися далі, були низька самооцінка та невпевненість у власній професійній спроможності після тривалої паузи. «Було важко повірити, що я можу конкурувати. Я хвилювалася, чи зможу відповідати очікуванням, чи маю достатньо компетенцій», — розповідає вона.

У межах програми Наталія два місяці співпрацювала з менторкою, яка допомогла поступово покращити рівень самооцінки та впевненості в собі як спеціалістці. «Менторка підтримувала мене постійно. Вона наголошувала: роботи достатньо, потрібно лише не зупинятися. Саме вона порадила подати резюме на ту позицію, яку я зрештою й отримала».

‍До того ж в процесі менторства жінка активно готувалася до процесу працевлаштування: оновила резюме, покращила навички самопрезентації, почала відгукуватися на вакансії у сфері фінансів.

Коли Наталія зрештою почала отримувати запрошення на співбесіди та проходити їх, вони виявилися емоційно напруженими, хоча загалом атмосфера завжди була дружньою. «Я дуже хвилювалася. Боялася, що не зможу відповісти. Найбільше — що почую “вибачте, ви нам не підходите”». 

Аналогічна ситуація була з інтерв’ю на позицію, яку Наталія в результаті обійняла. Вона мала кілька етапів відбору, ключовим з яких була фінальна співбесіда з керівником департаменту. «Після фінальної співбесіди залишалося лише чекати. Ці кілька годин очікування відповіді від рекрутерки здалися дуже довгими. Я згадувала слова менторки: «Роботодавці теж зацікавлені у вас. Це вибір не лише для них, а й для вас». Усе закінчилося чудово, і я отримала пропозицію співпраці в той самий день. Коли пролунало «вітаємо вас у команді», першою була радість, а за нею прийшло тихе здивування: невже це справді сталося? Я не могла в це повірити!»

‍Наталія приєдналася до Проєктного офісу при Національному банку України, де зараз обіймає адміністративну посаду. Хоча до паузи вона працювала на вищих посадах, вважає цю роль чудовою можливістю плавно та легко повернутися до кар’єри. Наталія має віддалену роботу, з гнучким графіком та невеликою завантаженістю, що дозволяє поєднувати професійні обов’язки з материнством. Також вона має час та можливість постійно навчатися, адаптуватися до змін у сфері та нових цифрових інструментів, специфіки державного сектору, внутрішніх процесів. «З’явилося відчуття внутрішньої цінності, впевненість, більша фінансова свобода. Я із задоволенням спілкуюся з колегами, цікавлюся проєктами, над якими вони працюють, це дає нові знання».

‍Водночас учасниця визнає: балансування між ролями мами та фахівчині — окремий новий виклик. «Робота дозволяє встигати реалізовуватися в обох сферах, але цей процес складніший, ніж я уявляла. Діти ніби дорослішають разом зі мною. Вони стали самостійнішими».

‍Серед майбутніх планів жінки — розвиватися у сфері аналітики, а також завершити курс з німецької мови.  «Я налаштована рухатися далі. Тепер я вірю в себе більше, ніж рік тому».

‍На завершення Наталія ділиться порадою: «Не відкладайте на потім — дійте! Якщо ви давно думаєте взяти участь у програмах з розвитку професійного потенціалу, як-от Women For The Future, але вас щось стримує — розпочніть цей шлях зараз. Навіть якщо результат буде не таким, як очікували, — це не поразка, а досвід.Кожна подана заявка, кожна спроба — це крок уперед. Зробіть свій!»

Публікацію підготовлено в межах ініціативи Women For The Future, що реалізується громадською організацією «Професіонали майбутнього» (Happy Monday) за підтримки проєкту ООН Жінки «Трансформаційні підходи для досягнення гендерної рівності в Україні», що фінансується Урядом Швеції, та у співпраці з Офісом віцепрем’єр-міністерки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції.

Ірина Котлярова, 39-річна українка з Дніпра з п'ятнадцятирічним досвідом роботи у банківській сфері. Завдяки участі в менторській програмі ініціативи Women For The Future розпочала діяльність як відеомонтажерка, попри вигідну пропозицію керівної посади в банку.

До участі в програмі Ірина вже мала успішну кар’єру в банківській сфері, але відчувала потребу змін. Повномасштабна російська війна в Україні змусила переосмислити цінності — вибрати свободу, гнучкість і самореалізацію через власну справу. Однак це рішення не було простим. Ірину зупиняли невідомість та низька самооцінка: «Страхи були через мою невпевненість у собі».

‍На початку роботи з менторкою Ірина сумнівалася, чи зможе реалізувати себе поза стабільною роботою в банківській сфері. Вона відчувала, що настав час для змін, але не мала внутрішньої опори, аби ухвалити остаточне рішення. Аби було легше зробити вибір, менторка запропонувала експеримент — відгукнутися на керівну роль в банку. «Менторка підготувала мене до співбесіди, яку я пройшла дуже успішно — мене запросили на роботу, ще й на моїх умовах (вільний графік, фіксована висока зарплата та бонуси, власний водій). Але коли я отримала офер, уже розуміла — я таки більше не хочу працювати в наймі».

‍Ключовим завданням, яке допомогло ухвалити таке рішення, стала ще одна вправа від менторки: «Мені треба було сісти, заплющити очі та уявити, як я почуваюся у ролі працівниці банку та як я почуваюся в ролі підприємиці. Авжеж, власна справа перемогла!». 

‍Як наслідок, під час участі у менторській програмі Ірина почала свою професійну діяльність в новій ролі — як відеомонтажерка. Вона створила робочий профіль в Instagram, знайшла перших клієнтів, а разом з цим зростала впевненість у собі як спеціалістці та рівень задоволення від професійної реалізації. «Я відчула, що мене цінують. Мені хотілося розвиватися ще більше. Моя впевненість у собі зростає день за днем».

‍Зараз Ірина активно розвиває власну справу: «У мене є постійні клієнти, які користуються моїми послугами та рекомендують мене своїм знайомим. Для них я стала подругою та фахівчинею, яка підкаже та підтримає».

‍Серед професійних цілей Ірини — поглиблення знань у сфері створення відеоконтенту, збільшення кількості клієнтів. «Освоїти нові інструменти для створення унікальних відео — це задача №1 для мене. Моє бажання — щоб якомога більше людей про мене дізналися. Хочу допомагати талановитим українцям й українкам розвивати свій бізнес через відеоконтент».

‍Ірина щиро ділиться вдячністю за участь у менторській програмі та залишає послання для наступних учасниць: «Дуже дякую вам за таку можливість спробувати менторство як інструмент для розвитку. Я б порадила йти на програму без вагань і брати з неї всю корисну інформацію, а її там багато. З менторкою подружитися та використовувати всі поради, виконувати завдання, прислухатися до себе — і все задумане вийде обов'язково».

Публікацію підготовлено в межах ініціативи Women For The Future, що реалізується громадською організацією «Професіонали майбутнього» (Happy Monday) за підтримки проєкту ООН Жінки «Трансформаційні підходи для досягнення гендерної рівності в Україні», що фінансується Урядом Швеції, та у співпраці з Офісом віцепрем’єр-міністерки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції.

Віра Бірюк, 33-річна українка з Києва, яка після звільнення з російського полону повернулася до активної громадської та професійної діяльності завдяки участі в менторській програмі ініціативи Women For The Future.

Коли Віра розпочинала участь у менторській програмі ініціативи Women For The Future, перед нею стояло два ключові завдання — соціалізація та працевлаштування. Після року ізоляції у зв'язку з перебуванням у російському полоні навіть простий вихід на вулицю здавався їй викликом. «Потрібно за щось жити й забезпечувати своїх дітей. Але після року постійного перебування в закритому просторі дуже складно інтегруватися і почати спілкуватися з людьми. Важко навіть просто вийти на вулицю, бо незнайомі люди мене лякали».

‍На початку шляху сумніви щодо пошуку роботи не полишали Віру. «Я взагалі не вірила в те, що з цієї ідеї щось вийде. Ну кому потрібна працівниця, яка боїться контактувати з людьми?»

‍У межах менторської програми Віра регулярно виконувала поставлені менторкою завдання, аби покращити комунікаційні навички, краще зрозуміти свої кар’єрні побажання та зрештою повернутися до роботи. «Менторка давала завдання, виконуючи які, я повинна була комунікувати з незнайомими людьми, а мій чоловік постійно підтримував та казав, що все зможу». Через системну роботу над собою вона поступово здобувала впевненість у власних діях та готувалася до працевлаштування. «Я виконувала все — дзвонила, розмовляла з людьми, а паралельно з цим вчилася складати резюме, проходила співбесіди».

‍Завдяки співпраці з менторкою Віра визначила свій подальший професійний напрям — роботу в громадських організаціях, які підтримують українців й українок, які пережили полон. «Насправді дуже мало фахівців і фахівчинь, які працюють з цією аудиторією й роблять це якісно. Побачила це на власному досвіді. Цивільному населенню після повернення з полону важко знайти допомогу без стороннього втручання та самостійно щось зробити, я хотіла б це покращити». 

‍Окрім цього, за час участі в менторській програмі Віра поступово почала відновлювати активну громадську та професійну діяльність: стала членкинею ГО «Нумо, Сестри!», яка займається підтримкою жінок, які постраждали від війни й СНПК, долучилась до проєкту «Амбасадорки мирних змін» від громадської організації «Смарта» як учасниця та підписала меморандум про співпрацю, стала запрошеною гостею для репортажу на телеканалі про досвід полону, почала активно брати участь у підтримці звільнених з полону. «Пропозиція стати членкинею ГО "Нумо, Сестри!" була для мене несподіваною, але я зрозуміла, що це можливість зробити так, щоб усі дізналися про те, що відбувається в полоні — про це не можна мовчати. І саме тому, що я повернулась, я маю розповісти про тих, хто там залишився, бо їм теж потрібно повернутися».

‍На сьогодні Віра активно працює над розвитком себе як спеціалістки. «З професійних цілей зараз — вступ до університету за напрямком «Соціальна робота», аби надалі мати можливість працювати у кейс-менеджменті». Жінка також активно допомагає полоненим. «Я вже зараз пишу листи полоненим (тим, кого знаю особисто) і, наскільки можу, передаю їм речі, які там дуже необхідні. Але основна мета — це повернення всіх полонених додому (як військових, так і цивільних)».

‍На завершення учасниця ділиться планами на найближче майбутнє. «Найближчим часом планую пройти курси ділової української мови та щодо роботи зі штучним інтелектом. Зараз розвиваю свою сторінку в Тік-ток і вже невдовзі буду проводити прямі ефіри».

‍Хоча станом на зараз Віра фінально не працевлаштувалася, вона значно наблизилася до цього та продовжує свій шлях, обираючи діяти навіть тоді, коли складно. «Щиро раджу всім українкам не втрачати оптимізм при відновленні професійної діяльності після пауз із будь-яких причин, адже ніколи не знаєш, де і коли ти знайдеш роботу своєї мрії або ж можливості, які допоможуть кардинально змінити твоє життя на краще».

Публікацію підготовлено в межах ініціативи Women For The Future, що реалізується громадською організацією «Професіонали майбутнього» (Happy Monday) за підтримки проєкту ООН Жінки «Трансформаційні підходи для досягнення гендерної рівності в Україні», що фінансується Урядом Швеції, та у співпраці з Офісом віцепрем’єр-міністерки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції.

Руслана Счастна, 42-річна українка з Києва, фахівчиня у сфері нерухомості, яка після 9 місяців пошуків роботи відновила кар’єру завдяки участі в менторській програмі ініціативи Women For The Future. Спочатку погодилася на компромісну пропозицію, а згодом — отримала посаду директорки керуючої компанії у сфері житловоії нерухомості.

Руслана понад 5 років працювала керівницею бізнес-центру, відповідала за перемовини з орендарями, укладання договорів, бюджетування та контроль служб. Але після зміни керівництва її заробітну плату скоротили вдвічі, і вона була змушена піти. Попри багаторічний досвід, протягом 9 місяців жінка не могла знайти нову роботу, проходила перший етап співбесід, але не доходила до фінальних раундів відбору. «Було дуже важко, бо співбесід може бути багато, а результату — нуль. Тоді починаєш сумніватись у своїй професійності, й опускаються руки», — пригадує Руслана.

Вона прагнула залишатися у сфері комерційної нерухомості, але почала розглядати й інші галузі. Головним питанням було, чому вона не може професійно зростати й безуспішно проходить перші етапи відбору, попри сильне резюме.

Поштовхом до змін стала участь у менторській програмі ініціативи Women For The Future. Уже на перших тижнях програми Руслана отримала роботу — вперше за 9 місяців. Вона вирішила прийняти цю пропозицію й паралельно продовжити роботу з менторкою. «Я розуміла, що місце, куди прийшла, — не моє. Але через довгий пошук вирішила терпіти й взаємодіяти далі з менторкою», — пояснює вона.

Утім, пропрацювавши там лише два місяці, Руслана вирішила звільнитися. Причина — токсичний стиль управління. «Директор дозволив собі привселюдно вигнати мене з наради, бо я не зовсім зрозуміла одне з його питань. Такого ставлення до мене не було за всю професійну діяльність, і я не стала це терпіти».

‍Попри стрес, вона не зупинилася. Продовжувала участь у менторській програмі, працювала над резюме, профілем у LinkedIn, досліджувала свої сильні сторони. «Менторка допомогла відчути та побачити свої сильні сторони, яких я не бачила і думала, у мене їх немає», — зізнається Руслана.

Рішення не здаватися принесло результат: завдяки роботі над собою в межах менторської програми Руслана не лише переосмислила власну професійну цінність, а й привернула увагу колег, з якими працювала раніше — саме вони невдовзі порекомендували її на нову посаду. Цього разу — на позицію, яку справді хотіла. «Я зверталася до всіх знайомих із запитом, що шукаю роботу. Але тільки через пів року відгукнулися», — розповідає Руслана. Сьогодні вона — директорка керуючої компанії у сфері житлової нерухомості.

Попри досягнення, Руслана визнає: робота в житловому комплексі має свої складнощі. «Морально важко працювати з мешканцями. Наразі це найважчий період у моєму житті. Але вже немає того страху й невпевненості, які були в перший місяць роботи на новому місці».

‍Нині вона планує рухатися далі: «Зрозуміла, що мені подобається управляти діяльністю різних відділів. Було б цікаво спробувати себе в ролі операційної директорки (хоч я нею і є, можливо)».

‍На завершення Руслана ділиться важливою порадою для тих жінок, які опинилися у схожій ситуації: «Не бійтеся й вірте у свої сили! Навіть коли страшно, і виникає думка, що я не зможу — це не так. Краще спробувати, а потім робити висновки».

‍Вона наголошує: навіть коли шлях складний, спроба — це вже рух уперед. Її приклад — підтвердження того, що трансформація можлива, навіть коли здається, що всі двері зачинені.

Публікацію підготовлено в межах ініціативи Women For The Future, що реалізується громадською організацією «Професіонали майбутнього» (Happy Monday) за підтримки проєкту ООН Жінки «Трансформаційні підходи для досягнення гендерної рівності в Україні», що фінансується Урядом Швеції, та у співпраці з Офісом віцепрем’єр-міністерки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції.

Світлана, 52-річна українка, яка після втрати бізнесу через війну в Україні, завдяки участі в менторській програмі ініціативи Women For The Future, створила інклюзивний стартап Dance FreeMotion

До початку програми Світлана вже мала різноплановий професійний досвід: від роботи в науково-технічній бібліотеці Сєвєродонецького об'єднання «Азот» до 10 років у підприємництві та мережевому бізнесі. Також вона є сертифікованою тренеркою Zumba® і Zumba Gold, зокрема для людей похилого віку та з інвалідністю. Проте після початку повномасштабної війни в Україні та, як наслідок, закриття офісу Оріфлейм в Україні Світлана втратила справу, якою займалась понад 10 років, і потребувала підтримки в пошуку подальших можливостей для професійної реалізації. «До початку повномасштабної війни я була директоркою компанії Оріфлейм, мала команду, офіс, досвід у підприємництві. Але війна усе зруйнувала. Я втратила цю співпрацю, людей поруч, і найважче — це був мій внутрішній стан, коли просто не було ресурсу для спілкування, мотивації, віри в себе». 

‍Після цього Світлана опинилась у точці перезапуску з розумінням, що назад дороги немає, але й новий напрям ще не окреслено. «Я точно знала, що не зможу повернутись у найм, бо я — підприємиця за суттю. Але й у мережевий бізнес не прагнула повертатися. Хотілось паузи — і нового сенсу».

‍Уже з першої зустрічі з менторкою стало зрозуміло, що ключовий запит на їхню співпрацю — і про розвиток власної справи, і про професійну ідентичність. «Ми почали з того, де я є як людина та професіоналка зараз — аналізували мій досвід, попередній шлях, а також страхи й внутрішню невпевненість, які заважали мені повірити у свій проєкт». 

‍У процесі менторської програми Світлана переосмислила своє покликання: «Я бачила, як жінки “оживають” через танець. Але після початку війни я почала помічати, скільки людей втратили здатність вільно рухатися — через поранення, протезування, психологічну травму. Попри це їхні тіла все одно потребують життя, дихання, ритму, енергії. Я чітко відчула: моє покликання — створити рух, який доступний кожному. Навіть сидячи. Без осуду. Без страху. Без болю».

‍Внутрішні пошуки та досвід трансформації поступово сформували основу для майбутнього проєкту Dance FreeMotion — адаптивної танцювально-рухової терапії в сидячому положенні, що поєднує елементи Zumba, дихальні практики, м’які рухи й емоційну підтримку. «Ми говорили з менторкою про те, чому я хочу робити саме цей проєкт, що в ньому особливого для мене самої, як це пов’язано з моїми цінностями. Я шукала форму, у якій мої знання, емпатія та досвід матимуть соціальну силу. І саме цей формат — максимально живий, тілесний, доступний — став відповіддю».

‍Завдяки програмі Світлана не лише сформувала ідею, а й вивела її в практичну площину — завдяки участі в партнерській можливості, акселераторі ID Accelerator, вона провела глибинні інтерв’ю з потенційною аудиторією проєкту, сформувала продуктове бачення, створила пітчдек, презентувала проєкт інвесторам й отримала фінансування. «Реакція людей була емоційною й теплою: “Це потрібно. Це — не про танці, це про відновлення й гідність”».

‍Однак, найбільша трансформація сталася всередині учасниці: «Я вперше побачила в собі творчиню. Не просто тренерку. А людину, яка може створити власну справу. Моє уявлення змінилося з “можливо, я зможу” → на “я маю право й сили діяти”».

‍Серед наступних кроків Світлани — розробка повноцінної онлайн-платформи, партнерства з ветеранськими хабами та виведення Dance FreeMotion на національний рівень. «У довгостроковій перспективі я бачу Dance FreeMotion як інклюзивну платформу, яка змінює уявлення про відновлення, тілесність і радість у житті — особливо серед тих, хто пережив травму, втрату».

‍Світлана впевнена: ніколи не пізно почати — головне дати собі шанс. «У кожної з нас є свій час дозрівання. Іноді потрібно пройти довгий шлях, щоб нарешті почути себе. Не слухайте голос, який каже “уже пізно”. Бо найголовніше — не вік, а те, наскільки живою ви себе почуваєте».

Публікацію підготовлено в межах ініціативи Women For The Future, що реалізується громадською організацією «Професіонали майбутнього» (Happy Monday) за підтримки проєкту ООН Жінки «Трансформаційні підходи для досягнення гендерної рівності в Україні», що фінансується Урядом Швеції, та у співпраці з Офісом віцепрем’єр-міністра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції. Фінансову підтримку ініціативі також надає Уряд Франції.

Юлія Лопушанська, 28-річна українка зі Львова, яка після кількох років професійної рутини вирішила кардинально змінити напрям. Завдяки участі в менторській програмі ініціативи Women For The Future вона змогла подолати професійне вигорання після попередньої роботи й розпочати новий етап у сфері проєктного менеджменту

Юлія має інженерну та економічну освіту. Понад три роки вона працювала  інженер-проєктувальницею енергоефективних систем вентиляції, потім —  екологинею на підприємстві, й водночас активно долучалася до волонтерських і менторських програм, підтримувала підліткові екопроєкти, брала участь у програмах від UNICEF та IREX, займалася створенням креативів для благодійного фонду та стажувалася в Апараті Верховної Ради. Проте, на основній роботі Юлія почала відчувати брак розвитку, професійне вигорання й руйнівну рутину: «Мені важливо знайти діяльність, у якій я зможу реалізувати свої навички, розвиватися та відчувати, що досягаю помітних результатів». 

Невизначеність через реформи в галузі, відсутність зростання та постійна рутина — усе це підштовхнуло її до дій.

Поступово Юлія почала шукати себе в новому професійному напрямку, зокрема проходила навчання з проєктного менеджменту. Однак, саме менторська програма стала для Юлії ключовою точкою переходу: з менторкою вони сфокусувалися на зміні сфери діяльності, переосмисленні власного досвіду та плануванні нового етапу кар'єри. Вона оновила резюме, профіль у LinkedIn та визначила напрями, у яких хоче розвиватися як проєктна асистентка чи менеджерка. «Найціннішою була порада менторки — не чекати ідеального моменту, щоб почати щось нове. Навіть якщо не все ідеально, варто діяти у своєму темпі, з помилками, але рухатися вперед».

‍Наприкінці квітня Юлія наважилася звільнитися з попереднього місця роботи. У цей час вона пройшла відбір на роль менторки команд підлітків в екологічних проєктах і, паралельно, на умовах часткової зайнятості створювала візуальні матеріали для благодійного фонду. «Така зайнятість дозволила мені фінансово підтримувати себе під час пошуку роботи та водночас мати час і ресурси для підготовки до власного весілля». Проте вже в день випускного менторської програми Юлія отримала офер на нову посаду— проєктної асистентки в команді Greencubator.

Зараз Юлія працює асистенткою проєкту «Кліматичні інноваційні ваучери» в команді Greencubator. «Ця позиція ідеально поєднує можливість застосувати мій інженерний досвід і розвиватися у сфері проєктного менеджменту. Мені комфортно й цікаво працювати у такому професійному й людиноорієнтованому середовищі», — каже вона.

Зараз Юлія планує покращити рівень англійської, презентувати посібник для екологів та екологинь на підприємствах й активніше розвивати особистий бренд. На завершення вона ділиться своєю порадою для тих, хто опинився на професійному роздоріжжі: «Професійне вигорання часто говорить про внутрішній конфлікт — між тим, ким я є, і тим, ким себе змушую бути. Дозвольте собі дослідити нове. І не бійтеся робити це у своєму темпі».

‍Історія Юлії — це нагадування, що шлях до змін починається не з резюме, а з внутрішньої готовності дослухатися до себе.

Публікацію підготовлено в межах ініціативи Women For The Future, що реалізується громадською організацією «Професіонали майбутнього» (Happy Monday) за підтримки проєкту ООН Жінки «Трансформаційні підходи для досягнення гендерної рівності в Україні», що фінансується Урядом Швеції, та у співпраці з Офісом віцепрем’єр-міністра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції. Фінансову підтримку ініціативі також надає Уряд Франції.

Яна Данько, 24-річна українка з Києва, практична психологиня, яка завдяки участі в менторській програмі ініціативи Women For The Future змогла подолати стан професійної невизначеності, відновити впевненість у собі та знайти новий шлях розвитку — поєднання роботи за наймом і запуску власної ініціативи

До початку програми Яна вже мала значний академічний і практичний досвід: закінчила бакалаврат і магістратуру, нині здобуває ступінь доктора філософії з психології, працювала практичною психологинею.

Її досягнення виходять за межі класичної академічної діяльності. Яна реалізувала проєкт у межах програми UPSHIFT від UNICEF з протидії психологічному насильству на роботі, була координаторкою медіапідрозділу Національної психологічної асоціації. До того ж вона постійно розширює свої знання й виходить за межі класичної психологічної освіти:  «Маю широкий спектр додаткових курсів та сертифікатів: від першої психологічної допомоги та превенції суїциду від провідних інституцій до навчання у сферах HR, PR та цифрової грамотності».

‍Попри такий ґрунтовний бекграунд, пошук роботи виявився непростим. Протягом кількох місяців Яна активно відгукувалася на вакансії та проходила співбесіди, але постійно стикалася з відмовами. «Часто отримую відмови через причину “недостатня кількість років досвіду” або через те, що я все ще здобуваю ступінь доктора філософії з психології, а роботодавці обирають кандидатів, які не є студентами», — пригадує вона. Ці ситуації змушували сумніватися в собі та шукати відповіді на запитання: як поєднати потребу у фінансовій стабільності з прагненням працювати над власними ідеями та залишатися у сфері, що надихає.

Власне цей запит і привів Яну на менторську програму: знайти баланс між роботою за наймом та підприємництвом, відновити впевненість у собі й окреслити реалістичний план дій.

Разом з менторкою Яна працювала в атмосфері підтримки, аналізувала досвід і планувала наступні кроки. «На початку ми з менторкою окреслили індивідуальний план роботи на період програми. Ми коригували його, адаптували під зміни й покращували. Завдяки цьому я відстежувала прогрес і чіткіше бачила ситуацію».

‍Серед ключових інсайтів стала порада адаптувати резюме під кожну вакансію: «Менше загальної, сухої інформації та більше конкретних портфоліо-кейсів. Це дозволяє краще зрозуміти мене як спеціалістку».

‍Завдяки програмі Яна не лише чітко визначила свій шлях, а й зробила конкретні кроки.  «Я дозволила собі рухатися шляхом, який дає мені відчуття опори, але водночас залишає простір для творчості та свободи дій». Під час співпраці з менторкою учасниця структурувала професійні амбіції в конкретну дорожню карту розвитку, займалася виконанням завдань, що розвивали нові навички, а також практичною реалізацією стратегії розвитку. Це допомогло на стажуванні в профільній галузі, яка збігається з її професійними інтересами. Паралельно вона розвиває власну ініціативу: «Мій задум — це спільнота однодумців, об’єднаних темами особистісного та професійного розвитку, турботи про ментальне здоров’я».

‍Перші кроки вже зроблено: Яна активно веде Instagram та LinkedIn, ділиться корисним контентом і залучає людей до обговорень.

Наступний етап — створення окремої платформи, яка поєднає розвиток і спільноту так, щоб учасник чи учасниця не губилися в інформаційному «шумі». Замість сотень курсів і кар’єрних челенджів — персональні маршрути, peer-групи та реальний фідбек. Без зайвих бар'єрів і втрати часу на «колись» — про результат.  «Цей шлях дав мені внутрішній ресурс. Я відчула, що маю енергію сміливо ставити амбітні цілі й наполегливість їх досягати», — ділиться учасниця.

Серед планів Яни — вдосконалення професійних знань, сертифікація, розвиток публічних виступів та розширення мережі. Але головне те, що вона чітко бачить свою траєкторію: робота за наймом, яка приносить стабільність, і власна справа, яка дає простір для розвитку та творчості. «Я хочу навчитися впевнено говорити про свою експертизу й далі будувати свій шлях у сфері психології».

‍Найбільшим відкриттям Яни стала сила спільноти Women For The Future. «Я доєдналася до ком’юніті й побачила неймовірно сильних жінок, їхні історії. Я відкрила для себе ресурс, який об’єднує та надихає». 

‍Її порада для жінок, які сьогодні вагаються в кар’єрі чи сумніваються у власних силах: важливо рухатися вперед навіть тоді, коли страшно чи бракує впевненості. «Важливо довіряти собі та набратися терпіння. Упевненість не приходить одразу, вона формується поступово завдяки досвіду й практиці. Зміни потребують часу, і це нормально. Головне — рухатися далі, навіть маленькими кроками».

Публікацію підготовлено в межах ініціативи Women For The Future, що реалізується громадською організацією «Професіонали майбутнього» (Happy Monday) за підтримки проєкту ООН Жінки «Трансформаційні підходи для досягнення гендерної рівності в Україні», що фінансується Урядом Швеції, та у співпраці з Офісом Віцепрем’єр-міністра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції. Фінансову підтримку ініціативі також надає Уряд Франції.

Євгенія Сльозка, 45-річна українка з Києва, з великим досвідом у сфері досліджень та моніторингу, яка після втрати роботи в проєктах USAID та місяців невизначеності знайшла нову посаду завдяки участі в менторській програмі ініціативи Women For The Future

Попередній шлях Євгенії включав понад 10 років у маркетингових і соціальних дослідженнях та майже 5 років у громадському секторі. Вона працювала спеціалісткою з моніторингу та оцінки, а також керівницею в кількох програмах USAID («DOBRE», «UNITY») та в організації «Право на захист», яка займається правовою та іншою допомогою для внутрішньо переміщених осіб. Її обов’язки охоплювали моніторинг й оцінку, організацію досліджень та аналітичну підтримку. Але після закриття чергового проєкту вона залишилася без роботи й без розуміння, куди рухатися далі. «Я почувалася розгубленою та непотрібною, хотілося знайти вихід із цієї ситуації», — зізнається вона.

Євгенія почала подаватися на вакансії: близько 50 відгуків і 7 співбесід. Але серія відмов підірвала віру у власні сили. «Було важко розповідати про себе, підкреслювати свої сильні сторони. Ще важче було отримувати відмови».

‍Поштовхом до змін для Євгенії стала участь у менторській програмі Women For The Future. Разом з менторкою вона відновлювала впевненість у собі, а також тренувалася на симуляції співбесіди, писала колишнім роботодавцям, щоб дізнатися, чому саме її обирали на роботу, працювала над оновленням свого LinkedIn-профілю та резюме. Важливим кроком стали й дописи у Facebook та LinkedIn, де вона відкрито написала про свій пошук роботи. «Менторка радила пробувати різні способи. Бо ніколи не знаєш, що саме спрацює», — пригадує Євгенія. Саме цей підхід став вирішальним: після допису у Facebook до неї звернулася компанія Info Sapiens, що займається соціальними дослідженнями. «Ми поговорили, і врешті зійшлися на тому, що я йду до них працювати. І буду займатися дослідженнями, пов’язаними з моніторингом та оцінкою різноманітних міжнародних організацій».

‍Сьогодні Євгенія веде проєкти зовнішньої оцінки в Info Sapiens. Це робота «на стику досліджень і громадського сектору», яка вимагає високої концентрації та знань, але водночас приносить відчуття значущості й розвитку.

Найбільшим результатом своєї участі в менторській програмі вона вважає саме це:  «Для мене важливо, що я таки знайшла роботу».

‍Попереду в Євгенії нові цілі — вона хоче розвиватися у сфері оцінки та докладає зусиль, щоб компанія створила окремий відділ моніторингу й оцінки. «Я хочу рухатися далі кар’єрними сходами», — впевнено каже вона.

Євгенія ділиться порадою для тих, хто теж опинився в стані невизначеності: «Якщо немає розуміння, куди рухатися, бракує впевненості чи навичок, шукайте програму на кшталт цієї й працюйте з ментором або менторкою. А ще звертайтеся до знайомих — навіть далеких. У моєму випадку це спрацювало».

‍Її історія доводить: навіть після десятків відмов завжди є шанс знайти своє місце, головне продовжувати спроби.

Публікацію підготовлено в межах ініціативи Women For The Future, що реалізується громадською організацією «Професіонали майбутнього» (Happy Monday) за підтримки проєкту ООН Жінки «Трансформаційні підходи для досягнення гендерної рівності в Україні», що фінансується Урядом Швеції, та у співпраці з Офісом Віцепрем’єр-міністра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції. Фінансову підтримку ініціативі також надає Уряд Франції.

Олена, 31-річна біологиня з Харкова, після 11 років роботи в ботанічному саду наважилася відкрити кав’ярню без досвіду підприємництва, після чого опинилася перед вибором: розвивати бізнес чи повертатися в науку. Менторська програма Women For The Future допомогла їй визначити пріоритети та побачити реальний план розвитку.

Професійний досвід Олени — це багаторічна робота в ботанічному саду університету, де вона проводила практичні заняття зі студентами, екскурсії та займалася міжнародним обміном насіннєвого матеріалу. Паралельно вона навчалася в аспірантурі за напрямком «Біологія».

Восени 2022 року, під час служби чоловіка у війську, Олена наважилася відкрити кав’ярню. «Я почала дізнаватися про цю сферу й вести бізнес з нуля», — згадує вона. Перші роки через економічну нестабільність і брак досвіду заклад не приносив прибутку, тож загострилося питання: «Що робити далі?»

‍«З одного боку — моя кав’ярня, яка вже стала улюбленим місцем та знайшла свою аудиторію, але вимагає багато сил, відповідальності та стратегічних рішень. З іншого — наукова діяльність, до якої я теж маю хист і бажання повертатися, адже це простір професійного розвитку та інтелектуального виклику».

‍Сумніви були різні: фінансова нестабільність бізнесу, ризик втратити професійні здобутки в науці, невідомість через війну й відповідальність перед сім’єю та командою. «Ці страхи й сумніви не паралізували, а радше підштовхували до глибшого аналізу, щоб зрозуміти, що для мене справді важливо».

‍Менторська програма стала для Олени простором чесних розмов і практичних інструментів. Разом з менторкою вона розклала всі варіанти по поличках і прорахувала фінансові наслідки, оцінила свої сильні сторони, навчилася формулювати цілі та рухатися до них маленькими кроками. «Я почала вести блокнот для цілей і звичок. Ба більше, одна з лекцій на програмі допомогла усвідомити, що раніше в мене дійсно морально бракувало ресурсів, тому я перестала себе картати за минуле. Проте зараз відчуваю, що маю сили для змін», — ділиться Олена.

Серед найцікавіших практик для неї став фрірайтинг — техніка вільного письма без редагування, коли протягом певного часу записуєш усі думки підряд: «Він допоміг впорядкувати ідеї, побачити приховані переживання й сформулювати рішення більш чітко».

‍У результаті Олена змогла побачити свій шлях більш комплексно: як поєднання, а не вибір «або-або». «Кав’ярня для мене залишається простором реалізації, де я можу розвивати менеджерські й креативні навички. А наукова діяльність — це напрям, який можна розвивати паралельно чи інтегрувати поступово, не відмовляючись від себе».

‍Одним з найбільших відкриттів стало усвідомлення: не варто концентруватися лише на тому, що не виходить. «Краще розвивати те, що виходить добре, і саме на цьому будувати рух уперед», — пояснює учасниця.

Результатом цього стало рішення спробувати себе в грантових програмах. «Я подала заявку на грантову програму від Дія.Бізнес і на грант від ветеранського фонду. Дійшла до фіналу, посіла друге місце!»

‍Хоча головний грант учасниця не отримала, досвід і високі оцінки експертів додали їй впевненості. Тепер Олена планує подаватися на інші конкурси, зокрема від місцевої влади, щоб придбати обладнання й провести оновлення в кав’ярні.

Ідеї Олени виходять за межі однієї кав’ярні. Разом з чоловіком, який долучився до бізнесу, вона планує створити інклюзивний простір, зручний для всіх відвідувачів і відвідувачок: облаштувати санвузол для гостей, оновити меблі, додати більше столиків.

Довгострокова мрія: відкрити кав’ярню-коворкінг для жінок з дітьми. «Це має бути простір, де мами можуть працювати онлайн, поки з дитиною займається спеціальна людина, і водночас відпочити та поспілкуватися». Ще одна амбітна ідея на майбутнє: велике кафе-туристичний хаб у Харкові, де можна буде дізнатися про подорожі, маршрути й навіть зустрічатися з мандрівниками та мандрівницями. «Моя місія — надихати людей, створювати простори, які мають соціальний сенс», — підкреслює вона.

Важливою частиною досвіду для Олени стала й сила спільноти. «Я познайомилася з неймовірними, талановитими, сильними жінками. Деякі з них — з Харкова, і ми домовилися зустрічатися офлайн, щоб підтримувати одна одну», — розповідає вона. Саме тоді Олена зрозуміла, наскільки важливо не залишатися сам на самі зі своїми викликами, адже саме спільнота та близькі люди можуть дати опору й ресурс рухатися далі. «Якщо немає ресурсу, а тягар надто великий, варто знайти коло підтримки: у родині, серед друзів чи навіть у нових знайомствах. Підтримка дає сили й дозволяє дихати вільніше».

‍Її головний висновок після програми звучить просто, але дуже глибоко: «Я б порадила жінці, яка опинилася на моєму місці, бути чесною з собою щодо того, що ти хочеш і що для тебе важливо. Також варто знайти внутрішню опору — щось, що дає тобі силу рухатися далі, навіть коли зовнішні обставини складні». І ця впевненість стала для неї найціннішим результатом менторства.

Публікацію підготовлено в межах ініціативи Women For The Future, що реалізується громадською організацією «Професіонали майбутнього» (Happy Monday) за підтримки проєкту ООН Жінки «Трансформаційні підходи для досягнення гендерної рівності в Україні», що фінансується Урядом Швеції, та у співпраці з Офісом Віцепрем’єр-міністра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції. Фінансову підтримку ініціативі також надає Уряд Франції.

Надія Албул, 34-річна біологиня з Київщини, після десяти років професійної перерви вирішила повернутися до роботи. Попри десятки відгуків — жодного результату. Менторська програма Women For The Future допомогла їй переосмислити свої кроки, повернути впевненість і нарешті отримати роботу мрії.

Надія, 34-річна біологиня з Київщини, яка понад десять років присвятила вихованню трьох дітей. До відпусток для догляду за дітьми вона працювала проєктною менеджеркою в аграрній компанії та навчалася в аспірантурі за спеціальністю «Біолог-фізіолог». Коли наймолодшому синові виповнилося три роки, Надія вирішила повернутися до професійного життя. Але після тривалої перерви цей шлях виявився складнішим, ніж вона очікувала.

Попри нові сертифікати з бізнес-аналізу й проєктного менеджменту та високий рівень англійської, Надія стикнулася з реаліями ринку праці: понад 50 відгуків на вакансії та лише дві співбесіди без жодного офера. Вона розуміла, що робить щось не так, але не знала, що саме. 

Менторська програма Women For The Future стала для Надії переломним моментом. Після кількох місяців безрезультатних спроб вона вже думала опустити руки, але саме тоді зустріла менторку, яка допомогла поглянути на ситуацію інакше. «Маючи перед цим місяці 5 постійних спроб та співбесід, хотіла вже все покинути. А менторка не дозволила мені це зробити», — каже Надія. Разом вони працювали над її резюме, профілем у LinkedIn, аналізували, як привернути увагу рекрутерів і як не втрачати мотивацію, навіть коли відповідей немає.

Поступово Надія навчилася розуміти логіку сучасного ринку праці й ефективно взаємодіяти з роботодавцями. «Менторка показала мені фішки — як підкрутити резюме, як проходити співбесіди, як зробити так, щоб рекрутери писали першими. Це все справді працює», — ділиться вона. Крок за кроком пошук став більш результативним: якщо раніше Надію запрошували на одну співбесіду на тридцять поданих резюме, то тепер — одне запрошення на кожні десять. І головне — з’явилася впевненість, що справа не в ній, а в реаліях ринку. «Я зрозуміла, що не треба себе звинувачувати. Просто треба продовжувати, і результат обов’язково буде».

‍Зрештою, Надія досягла бажаного результату. Влітку Надія отримала два офери, і після роздумів обрала один — посаду бізнес-аналітикині в українській компанії. Вона працює повністю віддалено, поєднуючи професію та материнство. «Я вже два місяці на новій роботі, сподіваюся успішно пройти випробувальний термін. Це відчуття, ніби після довгого шляху я нарешті на своєму місці», — розповідає вона.

Сьогодні Надія будує нову траєкторію розвитку: готується до міжнародної сертифікації CBIP — однієї з найвідоміших та найпоширеніших міжнародних сертифікацій для бізнес-аналітиків та аналітикинь, щоб зміцнити свою експертизу та вийти на новий рівень у професії. Вона зізнається, що після участі в програмі по-іншому дивиться на процес змін, як на послідовний шлях, де кожен крок має значення. «Я зрозуміла, що якщо рухатися в правильному напрямку, то рано чи пізно все вийде». 

‍Надія переконана: навіть після тривалої перерви можна почати знову, головне не зупинятися: «Треба щодня робити хоча б маленький крок у потрібному напрямку — податися, навіть якщо не маєш упевненості, скинути своє резюме знайомим, трохи підкоригувати його або попросити когось вичитати, дізнатися щось нове про свою сферу. Тримати в голові свою ціль і не сходити з курсу».

‍Історія Надії про наполегливість і віру в себе, навіть коли здається, що час і ринок не на твоєму боці. Вона доводить: повернення після довгої перерви можливе, якщо йти вперед крок за кроком, не боятися просити підтримки й не втрачати ціль із фокуса.

Публікацію підготовлено в межах ініціативи Women For The Future, що реалізується громадською організацією «Професіонали майбутнього» (Happy Monday) за підтримки проєкту ООН Жінки «Трансформаційні підходи для досягнення гендерної рівності в Україні», що фінансується Урядом Швеції, та у співпраці з Офісом Віцепрем’єр-міністра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції. Фінансову підтримку ініціативі також надає Уряд Франції.

Наталія Ляховецька, 38-річна українка з Таврійська, яка у 2022 році переїхала до Кам’янця-Подільського, понад сімнадцять років працювала в освіті, поєднуючи посади вчительки та психологині. Після відчуття емоційного незадоволення від роботи, а також невизначеності в долі школи внаслідок окупації міста, вона вирішила зосередитися на улюбленій справі — психології.
Менторська програма Women For The Future допомогла їй упевнено зробити цей крок: відмовитися від учителювання, розширити професійні горизонти та знайти нові можливості для розвитку у психології.

Наталія, практична психологиня з Таврійська, яка у 2022 році переїхала до Кам’янця-Подільського, понад сімнадцять років працювала у школі, поєднуючи дві посади — вчительки та психологині. Навчальний заклад, у якому вона працює, зареєстрований на окупованій території, проте продовжує працювати дистанційно. Після початку повномасштабного вторгнення, коли життя змінилося докорінно, Наталія відчула потребу зупинитися й переосмислити свій професійний шлях: «Я насправді була на роздоріжжі, бо розуміла, що моя поточна робота більше не приносить мені емоційного задоволення. Потрібно було визначитися, куди рухатись далі».

Вона вирішила зосередитися на психології — тому напрямку, який завжди був ближчим до серця. «Сферу роботи я не змінила, я її звузила. Вирішила зосередити свою увагу виключно на психології. Думаю, що я втомилася розпорошуватися на кілька напрямків одночасно. Хочеться бути максимально успішною саме в тому, що найбільше подобається», — каже Наталія.

Менторська програма Women For The Future стала для неї важливим кроком у цей перехідний період. Разом із менторкою Наталія працювала над тим, щоб побачити нові можливості в професії, розширити уявлення про те, де вона може реалізувати себе як психологиня й водночас відмовитися від вчительської посади. Вони аналізували платформи з вакансіями, писали листи до організацій, які працюють у сфері психологічної підтримки. Наталія стала активнішою в соцмережах, де почала розповідати про свою діяльність і досвід. «Ми гарно пропрацювали резюме, я точно розширила свій кругозір щодо пошуку роботи. Я відчуваю себе більш впевненою після участі в програмі», — ділиться вона.

Саме під час менторства Наталії вдалося отримати посаду в проєкті CAMP+, який працює з родинами військових. «Це дало мені змогу отримати колосальний досвід, мати можливість працювати з іншими досвідченими фахівчинями, підвищити впевненість у своїх силах», — каже вона.

Після цього досвіду з’явилися нові перспективи: Наталія отримала офер від новоствореного центру сенсорної інтеграції у Кам’янці-Подільському. Центр працюватиме з дітьми з розладами аутичного спектра (РАС). «Ми зараз на етапі закупівлі обладнання й ремонтів, але я вже проводжу групи підтримки для батьків дітей з РАС. Я задоволена тим, що маю зміни, маю новий досвід, розвиваюся та вдосконалююся як фахівчиня», — говорить вона.

Попереду в Наталії — новий етап розвитку. Вона планує пройти навчання з нейропсихології, а також готується розпочати навчання на гештальт-терапевтку. Водночас вона хоче розвивати власну практику, вести блог і допомагати іншим людям, які шукають підтримку чи власний шлях.

Її головна порада тим, хто також стоїть перед вибором: «Не варто триматися того, що вам не подобається. Шукайте те заняття, від якого ви отримуєте емоційне задоволення, і намагайтеся зробити його своєю роботою. Іноді навіть варто зробити перерву, щоб потім реалізувати себе в тому, що подобається. І найголовніше — говоріть про себе. Якщо не будете про себе розповідати, то ніхто про вас не дізнається».

‍Історія Наталії — про впевненість у власних силах і готовність зробити крок до себе. Вона доводить: навіть коли потрібно починати спочатку, важливо не зупинятися й дозволити собі рухатися в напрямку, який справді надихає.

Публікацію підготовлено в межах ініціативи Women For The Future, що реалізується громадською організацією «Професіонали майбутнього» (Happy Monday) за підтримки проєкту ООН Жінки «Трансформаційні підходи для досягнення гендерної рівності в Україні», що фінансується Урядом Швеції, та у співпраці з Офісом Віцепрем’єр-міністра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції. Фінансову підтримку ініціативі також надає Уряд Франції.

Олена Сотник, 43-річна психологиня із Сумщини, до менторської програми вже працювала у сфері допомоги людям, проте шукала шлях професійного розвитку, який дозволив би поєднати її досвід, покликання й бажання створювати зміни у своїй громаді.
Менторська програма Women For The Future допомогла Олені побачити свій шлях більш усвідомлено, знайти баланс між різними напрямами діяльності — психологією, соціальними ініціативами та волонтерством — і перетворити мрію допомагати іншим на реальну професію.

Олена Сотник, 43-річна мешканка Сумщини, уже багато років допомагає людям: вона працювала в громадських організаціях, вела групи підтримки для жінок з дітьми з інвалідністю, допомагала ветеранкам і дружинам військових. Зараз вона здобуває освіту психологині й проходить десятки додаткових курсів: з арттерапії, коучингу, МАК-практик і трансформаційних ігор.

‍«Я усвідомила, що все роблю інтуїтивно, тому вирішила вступити до університету. Навчання й люди стали моїм ресурсом — вони дають мені силу жити й бути корисною для інших», — розповідає Олена.

Попри великий досвід, вона відчувала потребу структурувати знання, зрозуміти власний професійний шлях і навчитися презентувати себе так, щоб знайти роботу в громадському секторі. Саме з цим запитом Олена прийшла на менторську програму Women For The Future. «Я хотіла професійного зростання: визначити напрямки розвитку, знайти сучасні формати роботи, які дозволять допомагати людям і водночас розвиватися», — ділиться учасниця.

Під час роботи з менторкою Олена створила карту професійного розвитку, пропрацювала власні цінності та пріоритети. «Ми працювали у форматі коучингових сесій: я усвідомила, що мені ближчі свобода, творчість і робота на себе».

‍Програма допомогла подолати страхи й невпевненість, що часто супроводжують спеціалістів і спеціалісток, які починають новий етап. «У складний період життя в прифронтовому місті з дитиною з особливими освітніми потребами я навчилася трансформувати страх у дію та зрозуміла цінність свого досвіду».

‍Після завершення менторської програми Олена не лише зміцнила віру у свої сили, а й побачила реальні результати. Вона активно шукала роботу, надіслала кілька резюме до громадських організацій і пройшла три співбесіди одночасно.

‍«Мене затвердили в трьох ГО, але я обрала офлайн-проєкт у Сумах, бо відчула, що мені бракує живої комунікації», — згадує вона. Тепер Олена працює спеціалісткою із соціальної роботи в ГО «Дівчата» на проєкті із забезпечення підтримки вразливих ВПО, тих, хто повертається, а також жінок, дітей і родин у приймаючих громадах півночі, сходу та півдня України за фінансової підтримки Гуманітарного фонду для України, де займається психологічною реабілітацією дітей через творчість і арттерапію.

Паралельно вона веде Telegram-канал і консультації онлайн, а також допомагає чоловікові розвивати сімейний агробізнес. «Ми цього року виростили декоративні гарбузики, провели майстер-класи “Розмалюй свого гарбуза” — це теж частина мого творчого розвитку».

‍Участь у програмі стала для Олени моментом внутрішньої трансформації. Вона зрозуміла, що вже сама є наставницею для багатьох жінок. «Я побачила, що жінки, з якими я працюю, називають мене менторкою. Це стало для мене великим відкриттям».

‍І ще одне несподіване відкриття — її власне соціальне підприємництво. «На курсі із соціального підприємництва я усвідомила, що наша родина вже понад 10 років цим займається! Я прийшла вчитися, щоб розпочати, а виявилося — давно розвиваю цю справу».

Попереду в Олени нові цілі: запуск грантового проєкту «Мама + Я» — центру розвитку для жінок, які відновлюються після криз війни. Там жінки зможуть навчатися й розвиватися, поки їхні діти зайняті. Також вона планує серію групових програм із самопідтримки та розвитку емоційної стійкості.

‍«Я хочу бути наставницею для інших жінок, допомагати їм знайти ресурси в собі. Бо знаю точно: якщо довіряти собі й робити маленькі кроки, зміни неминучі. Довіряйте собі. Не бійтеся починати спочатку, навіть коли здається, що сил немає. Кожен крок до себе — це шлях до відновлення. І шукайте спільноту, яка підтримає — саме там народжуються віра, сила й нові можливості».

‍Історія Олени про те, як любов до людей і віра у власну справу можуть перетворити волонтерство на професію, а мрії — на конкретні дії.

Публікацію підготовлено в межах ініціативи Women For The Future, що реалізується громадською організацією «Професіонали майбутнього» (Happy Monday) за підтримки проєкту ООН Жінки «Трансформаційні підходи для досягнення гендерної рівності в Україні», що фінансується Урядом Швеції, та у співпраці з Офісом Віцепрем’єр-міністра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції. Фінансову підтримку ініціативі також надає Уряд Франції.

Тетяна Гусак, 49-річна освітянка з Жовтих Вод, понад двадцять років працювала в навчальних закладах, координуючи роботу садочків і шкіл громади. З часом вона відчула, що настав момент для змін: хотіла знайти професію, яка б давала розвиток, нові можливості й задоволення від роботи.
Менторська програма Women For The Future допомогла Тетяні визначити свій потенціал, упевнитися у власних силах і зробити рішучий крок до нового етапу кар’єри — посаду портфельного менеджера.

Тетяна, 49-річна освітянка з Жовтих Вод, понад двадцять років працювала у сфері освіти, з них дев’ять — методисткою в міському відділі освіти. Вона відповідала за координацію роботи дитячих садків і шкіл громади, навчання педагогів, а також брала участь у розробці місцевої стратегії розвитку освіти. Проте, після багатьох років стабільності робота перестала приносити задоволення. «Я зіткнулася з дискримінацією з боку керівництва, моя робота знецінювалася, а спілкування стало директивним. Такі умови для мене неприйнятні», — згадує Тетяна.

З часом виникло бажання змін, але разом з ним з'явилися й сумніви: чи реально розпочати все з початку після багатьох років роботи в одній сфері? Менторська програма Women For The Future стала для неї відправною точкою нового етапу.

Коли Тетяна прийшла на програму, вона знала одне — що більше не хоче залишатися в системі, яка її не надихає. «Я хотіла знайти нову професію, зрозуміти, які навички можу застосувати в іншій сфері, і як організувати процес пошуку роботи», — розповідає вона.

Під час співпраці з менторкою Тетяна навчилася аналізувати свої сильні сторони, правильно читати вакансії, складати резюме та впевнено проходити співбесіди. «Менторка не давала готових рішень, а ставила питання, які змушували задуматися. Вона допомогла мені побачити мій потенціал і повірити в себе», — каже учасниця.

Разом вони пропрацювали стратегію кар’єрного пошуку, оновили профіль у LinkedIn та створили чітке бачення наступних кроків.

Підтримка програми проявилася не лише в роботі з менторкою, а й у спільноті жінок. Саме завдяки іншій учасниці, Юлії, Тетяна дізналася про ініціативу «Без вагань» від Київстар, спрямовану на працевлаштування людей, які змінюють професію. «Юлія розповіла, що сама прийшла в компанію через подібну програму, і поділилася порадами. Я вирішила спробувати: подала заявку, пройшла відбір і вже два місяці працюю на новій роботі», — ділиться Тетяна.

Зараз учасниця проходить адаптацію в новій компанії. «Мені доводиться вчити багато нового, але я відчуваю підтримку колег і бачу, що ці зміни відкривають переді мною нові можливості. Я знову відчуваю натхнення від роботи», — каже вона.

Серед найближчих планів — підвищити рівень англійської, опанувати Power BI і здійснити подорож за кордон.

Менторська програма допомогла Тетяні не лише нову знайти роботу, а й повернути віру у власні сили. «Я зрозуміла, що вік не є перешкодою. Навпаки — досвід і вміння вчитися роблять нас сильнішими», — каже вона.

Її головна порада іншим жінкам: «Не бійтеся змін, навіть якщо здається, що вже пізно. Варто лише ухвалити рішення тай зробити перший крок. Маленькі дії здатні привести до великих змін».

‍Історія Тетяни — про сміливість почати спочатку, коли здається, що все вже визначено. Вона доводить, що нові можливості з’являються тоді, коли дозволяєш собі діяти.

Публікацію підготовлено в межах ініціативи Women For The Future, що реалізується громадською організацією «Професіонали майбутнього» (Happy Monday) за підтримки проєкту ООН Жінки «Трансформаційні підходи для досягнення гендерної рівності в Україні», що фінансується Урядом Швеції, та у співпраці з Офісом Віцепрем’єр-міністра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції. Фінансову підтримку ініціативі також надає Уряд Франції.

Альона Зозуля, 27-річна маркетологиня зі Львова, після шести років роботи в ролі авторки текстів вирішила змінити напрям і знайти справу, що поєднує аналітику та креатив. Менторська програма Women For The Future допомогла їй систематизувати досвід, повірити в себе й отримати роботу мрії — Junior Creative Marketing Specialist у фінтех-компанії.

Альона Зозуля протягом шести років працювала у сфері копірайтингу в різних дисциплінах (менеджмент, історія, охорона здоров’я і тд), а згодом стала менеджеркою команди авторів. Проте, попри стабільність і досвід, усередині відчувала, що це не її покликання. «Я довго залишалася там через страх змін. Але завжди відчувала, що хочу більшого, де можна поєднати аналітику з креативністю. І зрештою зрозуміла, що мене справді надихає маркетинг», — розповідає вона.

Поштовхом до змін стала хвиля скорочень у компанії. У 2024 році Альона нарешті наважилася розпочати новий етап — кар’єру в маркетингу. Спершу вона працювала Junior Marketing Manager, де займалася конкурентним аналізом, соціальним слуханням і роботою з командою креаторів. Згодом перейшла на позицію Affiliate Marketing Manager, отримала нові навички в роботі з трафіком, метриками, побудові e-mail та LinkedIn кампаній. Проте й тоді відчувала, що хоче більшого: «Я чітко знала, що продовжуватиму розвиватись і паралельно шукатиму те, що мені ближче».

‍Коли компанія, де Альона мала розпочати нову роботу, несподівано відкликала офер, вона опинилася на роздоріжжі, без стабільного доходу й чіткого плану. Саме в цей момент на допомогу прийшла менторська програма Women For The Future. «Для мене це була унікальна можливість отримати підтримку та орієнтир у період професійного переходу. Мені бракувало впевненості та системності, а ще — людини поруч, яка поділиться досвідом», — каже Альона.

Разом з менторкою вони створили кар’єрну мапу, оновили резюме, сформували портфоліо та профіль у LinkedIn. «Спочатку я думала, що портфоліо мені не потрібне, але тепер розумію, що саме воно стало ключовим фактором успішного пошуку роботи», — ділиться Альона. Менторка допомогла не лише технічно, а й морально: підтримувала в моменти, коли хотілося здатися. «Коли я вже думала погодитися на будь-яку пропозицію, просто щоб не залишатися без роботи, її віра в мене була критично важливою».

‍На восьмому тижні менторства Альона отримала довгоочікуваний офер — посаду Junior Creative Marketing Specialist у фінтех-компанії. «Коли мені повідомили, що мене беруть, я буквально застрибала від щастя посеред вулиці. Це було щире, дитяче відчуття радості», — пригадує вона.

Тепер Альона працює вже третій місяць і зізнається: це найцікавіша робота в її житті. Вона бере участь у створенні статичних креативів і відео для рекламних кампаній, співпрацює з дизайнерами та UGC-креаторами. «Моя менеджерка підтримує мій розвиток, і я вперше не рахую години до кінця робочого дня. Це, мабуть, найкращий індикатор, що я на своєму місці».

‍Менторська програма допомогла Альоні не лише знайти роботу, а й переосмислити ставлення до себе як фахівчині. «Я зрозуміла, що неможливо знати все, і це нормально. Іноді треба просто діяти, а не чекати ідеального моменту. А ще, що жінка жінці не конкурентка, а підтримка», — каже вона.

Попереду в Альони — нові цілі: завершити випробувальний термін, пройти курс із креативного маркетингу та розвиватися до рівня Middle. А головне — продовжувати рухатися у сфері, яка надихає. Її порада тим, хто теж стоїть на роздоріжжі: «Не витрачайте час на сумніви. Ідеального моменту не існує. Якщо відчуваєте, що хочете змін, просто почніть. Коли потрапляєш “у своє”, це відчувається одразу».

‍Історія Альони — про сміливість робити крок до себе, про наполегливість і віру у власний потенціал. Вона доводить: навіть після невдач можна знайти роботу мрії,  якщо дати собі шанс і прийняти підтримку.

Публікацію підготовлено в межах ініціативи Women For The Future, що реалізується громадською організацією «Професіонали майбутнього» (Happy Monday) за підтримки проєкту ООН Жінки «Трансформаційні підходи для досягнення гендерної рівності в Україні», що фінансується Урядом Швеції, та у співпраці з Офісом Віцепрем’єр-міністра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції. Фінансову підтримку ініціативі також надає Уряд Франції.

Ольга, 28-річна українка з Києва, яка після п’яти років успішної кар'єри на керівній посаді у фармацевтичній сфері, зіткнулася із професійним вигоранням, ейджизмом і відсутністю реалізаці, прийняла рішення кардинально змінити напрям.
Менторська програма Women For The Future стала опорою для Ольги: вона допомогла визначити кар’єрний фокус, сформувати чіткі та реалістичні цілі, а також упевнено перейти до сфери HR.

Ольга п’ять років працювала у фармацевтичній сфері: від офіс-менеджерки до керівниці напряму фармаконагляду. Проте вона усвідомила, що цей напрям більше не приносить розвитку. «Я зрозуміла, що не хочу далі рухатися цим шляхом. Попри успіхи, я не відчувала задоволення та внутрішньої реалізації», — пригадує Ольга.

Висока відповідальність, побудова процесів з нуля, навчання нових колег — усе це було частиною її щоденної роботи. Та водночас супроводжували і складні моменти: ейджизм, цькування через відсутність медичної освіти, тиск очікувань. Саме вони стали поштовхом до змін: «Найскладніше було прийняти, що попередній досвід більше не приносить розвитку. Було страшно починати спочатку, але залишитися там, де немає натхнення, ще складніше».

‍Усвідомивши, що настав час нової професійної дороги, Ольга звільнилася й розпочала навчання в Beetroot Academy на HR-курсі. У HR вона вперше побачила сферу, де може поєднати свої сильні сторони й реально впливати на корпоративну культуру: «Мене завжди приваблювала робота з людьми: розвиток, комунікація, розуміння мотивації».

‍Саме в цей період пошуку себе Ольга долучилася до менторської програми Women For The Future. На початковому етапі менторства сумніви часто супроводжували Ольгу. «Було багато внутрішніх упереджень — втратити стабільність, починати з нуля, не знайти роботу. Часто поверталася до думки, чи не варто залишатися у фармацевтичній сфері, але з часом страх поступився впевненості у власному виборі».

‍Менторка допомогла Ользі переформатувати фокус. «Дуже допомогли розмови про самооцінку та власну цінність як фахівчині. Ми також працювали над постановкою цілей і вмінням розбивати їх на конкретні кроки. Це дало мені структуру й впевненість».

‍Вона навчилася працювати з інструментами планування, розвинула стратегічне бачення та почала активно вести LinkedIn: один із її дописів зібрав близько 70 реакцій.  Такої уваги до її профілю раніше Ольга навіть не очікувала.

Менторська програма стала для Ольги не тільки можливістю для професійного росту, а й справжньою внутрішньою трансформацією. «Я повірила у власну цінність і почала ділитися досвідом. Я виходжу з програми з чітким фокусом, новими навичками планування та впевненістю у своїх силах». Поступово навіть зник страх змін, а на його місце прийшли впевненість і спокій: «Зникла тривога, з’явилось відчуття гармонії й розуміння, що я на своєму місці».

‍Сьогодні Ольга вже працює HR Generalist у RetroStyle Games, поєднуючи рекрутинг та HR-напрям. «Я відчуваю, що це ідеальне середовище для росту й наразі не хочу нічого змінювати, лише розвиватися далі. Мені дуже імпонує відкрита атмосфера, культура та команда», — ділиться вона.

План Ольги на найближчі 6–12 місяців — зміцнити експертизу та перейти на рівень Middle, а в перспективі розвиватися в L&D (Learning & Development) — напрямі, який допомагає формувати культуру навчання та розвиток персоналу.

Порада Ольги іншим жінкам, які сумніваються у змінах, проста й водночас дуже чесна: «Страшно буде завжди. Але страх — це не причина стояти на місці. Ви можете боятись, але дійте, і страх відпустить».

‍Історія Ольги — це історія сміливості, чесності з собою та сили робити крок у напрямку невідомого, але цікавого. Вона доводить: почати новий шлях можна в будь-який момент, якщо дати собі шанс та прийняти підтримку.

Публікацію підготовлено в межах ініціативи Women For The Future, що реалізується громадською організацією «Професіонали майбутнього» (Happy Monday) за підтримки проєкту ООН Жінки «Трансформаційні підходи для досягнення гендерної рівності в Україні», що фінансується Урядом Швеції, та у співпраці з Офісом Віцепрем’єр-міністра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції. Фінансову підтримку ініціативі також надає Уряд Франції.

Анастасія Гордієнко, 22-річна українка з Кам'янського, уже має досвід у міжнародних відносинах, комунікаціях та публічній дипломатії. Однак, відчуваючи певну невизначеність щодо подальших кроків у кар'єрі та важливість правильної самопрезентації, вона звернулася до менторської програми Women For The Fututre. Програма допомогла Анастасії зібрати її досвід у цілісну кар'єрну стратегію, визначити ключові цінності та впевнено рухатися вперед, а також підготуватися до нових міжнародних можливостей.

Анастасія, 22-річна українка з Кам'янського, уже має досвід роботи у сфері міжнародних відносин, комунікацій та публічної дипломатії. Вона працює головною спеціалісткою в Управлінні зовнішніх зносин Луганської ОДА, де активно будує партнерства з міжнародними організаціями та сприяє інтеграції регіональної політики до європейських стандартів. Однак на певному етапі вона відчула, що її професійний розвиток потребує нових можливостей і нових викликів.

Попри чітке бажання розвиватися, Анастасія втомилася сумніватися та порівнювати себе з іншими. Вона хотіла структури, плану, а найважливіше — підтримки, щоб зробити якісний крок вперед. «Основний запит на початку програми — перетворити свій досвід не просто в пунктики в резюме, а у фундамент, який я можу презентувати та розбудовувати».

‍Тоді Анастасія звернулася до менторської програми. Для неї було цінно отримати зворотний зв’язок, почути іншу точку зору та отримати поради, як краще реалізувати свої ідеї чи проєкти.

У процесі менторства Анастасія почала активно працювати над створенням чіткої кар'єрної стратегії. «Одне з найперших, що ми розібрали — це структура самопрезентації та проведення співбесіди, а також підготовка до неї. Ключовою вправою був аналіз 25 досягнень, що допомогло визначити їх цінність для мене, зрозуміти, що важливо, і зміцнити впевненість у своїх кроках. Також проаналізували виміри професійного життя, щоб оцінити базові потреби від роботи та її сенс. Застосували метод вісімки для виявлення страхів і цінностей, що стало основою для подальших рішень». 

‍Менторка також звернула увагу на важливість професійних соціальних мереж, і завдяки роботі з LinkeIn, Анастасія змогла презентувати себе більш ефективно на міжнародному рівні.

Одним з головних досягнень стало успішне проходження відбору на стажування в МЗС Німеччини в межах програми «High Level Experts Programme». «Ця програма дозволила мені впевнитися в тому, що дійсно моє місце на міжнародній арені. Мене мотивує ця різноманітність та багатозначність». 

‍Завдяки менторській програмі Анастасія отримала не лише практичні інструменти для самопрезентації, а й внутрішню опору. «Найважливіший результат — натхнення йти далі, рухатися і рухати цей світ. Та впевненість і мотивація, які стали настільки фундаментальними після 2-х місяців роботи з менторкою, що можна зрушити стіни».

‍Анастасія впевнена у своїх силах і вже має кілька варіантів розвитку кар'єри на міжнародному рівні. На найближчі 6-12 місяців вона планує закінчити навчання в магістратурі, зміцнити свої позиції в міжнародній політиці та перейти на новий рівень професійної діяльності.

‍«Важливо пам'ятати, що у кожного своя точка старту, свій темп і своє життя. Лише ваші думки та рішення визначають, як швидко ви будете рухатися вперед. Не бійтеся нового — все нове колись стане звичним. І пам’ятайте, що у нас одне життя, і вам вирішувати, як провести цей день і завтрашній», — ділиться Анастасія.

Історія Анастасії — це приклад того, як важливо не боятися змін та сміливо рухатися вперед, незалежно від того, на якому етапі свого шляху ви перебуваєте. Вона доводить, що за підтримки досвідчених людей і завдяки самовизначенню, можна відкрити нові горизонти й досягти успіху.

Публікацію підготовлено в межах ініціативи Women For The Future, що реалізується громадською організацією «Професіонали майбутнього» (Happy Monday) за підтримки проєкту ООН Жінки «Трансформаційні підходи для досягнення гендерної рівності в Україні», що фінансується Урядом Швеції, та у співпраці з Офісом Віцепрем’єр-міністра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції. Фінансову підтримку ініціативі також надає Уряд Франції.

Марія Чжан, 22-річна українка з Києва, яка брала участь в ініціативі Women For The Future, щоб знайти свою першу роботу

Коли почалося повномасштабне російське вторгнення в Україну, Марія Чжан була студенткою четвертого курсу Цзілінського університету, де навчалася дистанційно. Тоді ж Марія вирішила шукати свою першу роботу, хоча на той час вона не мала жодного професійного досвіду.‍

«Для мене було важливо працювати на позиції аналітикині даних в ІТ-сфері, оскільки, з одного боку, в цій галузі економіки жінки мало представлені, а для мене важливо розвивати суспільство на засадах гендерної рівності, а з іншого — бо маю пристрасть до науки та технологій. Отже, я вирішила подати заявку на участь в ініціативі Women For The Future. Про цю ініціативу я дізналася на платформі DOU, а її метою є боротьба з гендерною нерівністю на ринку праці та створення додаткових можливостей для покращення економічних спроможностей українок. І хоча раніше я не мала досвіду пошуку роботи, вирішила одночасно з участю в ініціативі шукати роботу в ІТ-сфері. Там на мене чекала висока конкуренція, тому я розуміла, що без додаткових знань і підтримки не обійтися, — ділиться Марія. — До того ж я вірила, що ініціатива допоможе розширити мережу контактів.

‍‍Я долучилася до курсу із самопрезентації та ведення успішних перемовин з роботодавцями та менторської програми, завдяки яким отримала нові знання щодо своїх можливостей та талантів, створила резюме та відеовізитівку, зрозуміла, де та як шукати омріяну роботу. А також знайшла підтримку інших учасниць, з однією з яких побудувала дружні відносини. Ми організували спільне навчання, адже обидві хотіли знайти роботу в ІТ-сфері як аналітикині та мали схожі цінності».

Марія знайшла свою першу омріяну роботу у сфері аналітики ще до завершення ініціативи.

«Можу запевнити, що завдяки ініціативі я стала впевненішою і в повсякденному житті. Використовувала всі поради, які отримала від спікерок, а моя менторка Ольга Лугинець допомогла мені вдосконалити навички самопрезентації. Дуже ціную всі знання, які отримала, і планую продовжувати вдосконалювати й використовувати набуті вміння».

Під час участі в ініціативі Марія отримала пропозицію роботи аналітикинею в одній з найбільших компаній України — «Нова Пошта». Це не ІТ-сфера, куди прагнула потрапити Марія, проте це був важливий та цінний старт кар’єри одразу з бажаної позиції.

«Я дуже вдячна за цю можливість, бо враховуючи складну ситуацію з працевлаштуванням, відсутність попереднього досвіду, змогла отримати бажану роботу, ще й досить швидко», — підсумовує свою участь у проєкті Марія.

Проте на цьому досягненні Марія не зупинилася. Вона пройшла відбір на навчання в Genesis IT School від однієї з найбільших українських ІТ-компаній Genesis. Марія продовжила самостійно розвиватися  у професії, а також співпрацювати з ментором ініціативи Women For The Future, досвідченим аналітиком, Романом Повзиком. Згодом Марія звільнилася з «Нової Пошти», аби приділяти більше часу роботі над фінальним навчальним проєктом, результати якого впливали на можливість працювати в екосистемі Genesis. Команда Марії перемогла в конкурсі, а вона отримала пропозицію роботи в ролі продуктової аналітикині в компанії її мрії Headway, що створює продукти з мікронавчання, де працює й досі.

Публікацію підготовлено в межах ініціативи Women For The Future, що реалізується громадською організацією «Професіонали майбутнього» (Happy Monday) за підтримки проєкту ООН Жінки «Трансформаційні підходи для досягнення гендерної рівності в Україні», що фінансується Урядом Швеції, та у співпраці з Офісом віцепрем’єр-міністерки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції.

Олександра Ротарь, 26-річна українка з Києва, яка брала участь в ініціативі Women For The Future, аби знайти роботу в новій для себе сфері діяльності

Олександра Ротарь ще у шкільні роки почала будувати спортивну кар’єру, й за 10 років діяльності отримала звання «Майстер спорту України з плавання» та титули чемпіонки України та Європи з плавання. Проте, через проблеми зі здоров’ям була змушена припинити спортивну кар’єру й шукати інше покликання. Так, Олександра поєднувала навчання в університеті та роботу в компанії Carlsberg Ukraine. За три роки роботи вона пройшла шлях у В2В продажах від мерчендайзерки до торгової представниці. У 2020 році вона пішла у відпустку по догляду за дитиною, а професійна діяльність тимчасово стала на паузу. Коли почалося повномасштабне російське вторгнення в Україну, Олександра не мала жодного заробітку чи доходу. Щоб відчувати фінансову стабільність та позбавитися внутрішніх переживань, а головне — бути корисною для держави, Олександра почала шукати різні способи заробітку. Зокрема, вона допомагала бригаді майстрів у сфері будівництва розвивати їхній бізнес — розширювати команду, працювати з документацією та проводити перемовини з потенційними постачальниками будматеріалів. Паралельно з цим на волонтерських засадах брала участь у створенні українського благодійного фонду, якому досі надає повний супровід документації. І водночас Олександра планувала повернення до постійної зайнятості, оскільки відпустка по догляду за дитиною закінчувалася.

 «Після закінчення декрету, коли вже розпочала активний пошук роботи, я усвідомила, що хочу професійно розвиватися у сфері HR, адже мені імпонує робота з людьми. Проте я була не впевнена в собі як у спеціалістці, дуже хвилювалася на співбесідах, не знала, як правильно себе презентувати роботодавцям. Коли я дізналася про ініціативу Women For The Future, то зрозуміла, що це саме те, що мені було потрібно для досягнення професійної мети. У 2023 році фокус ініціативи був на покращенні навичок самопрезентації, веденні перемовин з роботодавцями задля успішного працевлаштування, тому подала заявку на участь.‍

Під час моєї участі в ініціативі я активно долучалася до обговорень у нашій спільноті або ж сама їх ініціювала, підтримувала інших учасниць, проглядала всі лекції на курсі з самопрезентації та ведення перемовин з роботодавцями, відвідувала всі зустрічі з менторкою Анною Джуринською під час індивідуального менторства. А коли вже мала якісне резюме, заповнений профіль в LinkedIn, відеовізитівку, підготовлену коротку самопрезентацію та була готовою до співбесід, виступила на онлайн-ярмарку кандидаток перед роботодавцями. І невдовзі після цього отримала пропозицію роботи».

Зараз Олександра працює фахівчинею відділу підбору та адаптації персоналу в компанії VENTS, що вважається світовим лідером у сфері виробництва вентиляційного обладнання та кондиціонування.

«Коли я відгукувалася на вакансію на поточному місці роботи, то використала ті матеріали, які розробляла з менторкою в межах ініціативи, зокрема резюме та відеовізитівку. Також додала супровідний лист, який навчилася писати в межах участі в ініціативі. Маю відмітити, що мій рівень підготовки, а особливо наявність відеовізитівки, вразили моїх майбутніх колег, адже це виглядало дуже по-новому і креативно!»

Публікацію підготовлено в межах ініціативи Women For The Future, що реалізується  громадською організацією «Професіонали майбутнього» (Happy Monday) за підтримки проєкту ООН Жінки «Трансформаційні підходи для досягнення гендерної рівності в Україні», що фінансується Урядом Швеції, та у співпраці з Офісом віцепрем’єр-міністерки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції.

Світлана Завалішина, 35-річна українка з Києва, яка брала участь в ініціативі Women For The Future, аби здійснити кар’єрний перехід в іншу сферу

До початку повномасштабної війни в Україні Світлана працювала педагогинею, тренеркою та методологинею. Однак, після 24 лютого 2022 року вона кілька місяців була без роботи, хоч і відчувала, що прагне рухатися далі у своїй професійній діяльності, зробити кар’єрний перехід у сферу навчання персоналу зі сфери освіти. Проте, аби це втілити, довелося подолати деякі виклики. 

«Синдром самозванця – це, як мінімум, частково про мене. Шукаючи нову роботу після початку російського вторгнення в Україну, відчувала, що на співбесідах була дещо скромною. Мені складно було говорити про досягнення, здавалося, що всі так вміють і роблять, а досягненням варто вважати щось схоже на політ в космос. Тому коли побачила, що відкрито набір на ініціативу Women For The Future, де фокус якраз на розвиток навичок самопрезентації та працевлаштування, подалась і була дуже рада, коли дізналась, що пройшла відбір!

‍‍Для мене ініціатива Women For The Future стала чимось більшим, аніж просто експертна підтримка в пошуку роботи. Там мені допомогли більш усвідомлено підійти до питання професійної реалізації — зрозуміти, що є важливим у роботі, які маю сильні сторони як спеціалістка та чим можу бути корисною роботодавцям.‍

‍У результаті участі в ініціативі я проаналізувала свої сильні сторони та унікальні переваги, зрозуміла важливість нетворкінгу та якісного ведення соціальних мереж, зокрема LinkedІn, створила сайт-візитівку/сайт-портфоліо, вдосконалила навички пітчингу. Дуже цінною для мене була можливість роботи з менторкою. Усе це комплексно дозволило якісно підготуватися до пошуку роботи та ведення перемовин з потенційними роботодавцями».

Світлані запропонували роботу менеджеркою з навчання персоналу в компанії Symbol ще до завершення ініціативи. І це була саме та професійна можливість, якої вона прагнула.

«Мені подобається ця робота. Я реалізую свій потенціал і водночас маю можливість розвиватися далі. Мені комфортно працювати в нашій команді, а також мені близькі цінності компанії. Вдячна ініціативі Women For The Future за круті та корисні програмні активності, завдяки яким я успішно реалізовую себе в професійній сфері та мала змогу комфортно перейти з однієї сфери в іншу!»

Публікацію підготовлено в межах ініціативи Women For The Future, що реалізовується  громадською організацією «Професіонали майбутнього» (Happy Monday) за підтримки проєкту ООН Жінки «Трансформаційні підходи для досягнення гендерної рівності в Україні», що фінансується Урядом Швеції, та у співпраці з Офісом віцепрем’єр-міністерки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції.

Марина Малишок, 28-річна українка з Києва, яка брала участь в ініціативі Women For The Future, аби наважитися на кар’єрні зміни

Марина Малишок понад шість років працювала у сфері маркетингу менеджеркою з реклами та бренд-менеджеркою, мала досвід успішної реалізації маркетингових проєктів різних масштабів. На початку повномасштабного російського вторгнення в Україну мала роботу, проте з часом захотіла її змінити й потребувала експертної підтримки в цьому.

«Про ініціативу Women For The Future я дізналася в серпні 2022 року. На той момент мала роботу в гарній компанії, і наче все було добре, але я багато втомлювалася, частіше прокидалася з думками, що не хочу йти на роботу. Я розуміла, що щось треба змінювати, але було дуже страшно. З цими думками та відчуттями заповнила анкету на участь в ініціативі, пройшла відбір і долучилася до спільноти інших учасниць. Я отримала багато нових знань та вмінь завдяки курсам, які були частиною Women For The Future: з фінансової грамотності, самозарадності, управління часом. Так, за кілька місяців участі я зрозуміла, що не так вже й страшно щось змінювати.

‍‍У жовтні 2022 року в межах ініціативи була можливість отримати консультації з менторами та менторками різних напрямів, з різною експертизою. Я скористалась цією опцією, познайомилася з 5 чудовими експертками й на кожній менторській сесії знайшла відповіді на свої питання про те, як оновити профіль в LinkidIn, спілкуватися з людьми, побачити свої потреби й перестати їх ігнорувати.

‍‍А далі майже рік я наважувалася на звільнення в нікуди, без плану, що робити далі. 3-го серпня 2023 року був мій останній робочий день в компанії. На наступний день я побачила анонс про новий етап ініціативи Women For The Future, більш закритого формату, з фокусом на розвиток навичок самопрезентації та ведення перемовин з роботодавцями. Знову подалась і знову пройшла відбір. Для мене це був знак, що я рухаюсь у правильному напрямку».

Марина зазначає, що її вразила спільнота учасниць, де всі відкриті до спілкування, підтримують одна одну. І хоча вже пройшло пів року від завершення ініціативи, учасниці досі продовжують ділитися своїм досвідом, досягненнями, помилками й поразками та отримують багато теплих слів підтримки.

«Лекції на курсі з самопрезентації були дуже змістовними, а виконання домашніх завдань стало справжнім викликом, бо необхідно було покопатися в собі, зробити вибір, чого я хочу, побудувати собі бачення, до чого я йду, і публічно транслювати це в LinkedIn, відкинувши думки про те, а що ж подумають інші. До того ж для мене була важлива наявність менторки — не треба було залишатися самою з усіма завданнями, адже я мала людину, до якої можна було звертатися з різними питаннями.

‍‍Не менш цікавою була активність з онлайн-ярмарком кандидаток в кінці проєкту, де ми презентували свої навички та знання з ще 111 учасницями. Це справді було гарне прокачування навичок публічної самопрезентації. Але найцікавіше почалося після виступу, адже протягом кількох хвилин після нього я отримала дзвінок від компанії, на вакансію менеджерки з маркетингу якої я відгукнулася за тиждень до цього. Далі було кілька етапів відбору, один з яких я проходила прямо під час обідньої перерви на Виставці жіночого підприємництва у Львові. І все склалося успішно! Адже в кінці цього заходу мені зателефонували з офіційною пропозицією роботи та привітанням з проходженням усіх етапів працевлаштування! Певно, цю частину Виставки учасниці події будуть пам’ятати ще довго, адже після дзвінка я встала, сказала на весь зал, що я отримала офер, і всі почали аплодувати! Це так вийшло символічно: пошук нової роботи повністю збігся із завершенням ініціативи. Я отримала те, що шукала: цікава і перспективна позиція, гнучкий графік роботи, соціально відповідальний бізнес, який турбується про працівників, задачі, які мені цікаві, й можливість бачити результати моєї роботи». 

Публікацію підготовлено в межах ініціативи Women For The Future, що реалізовується  громадською організацією «Професіонали майбутнього» (Happy Monday) за підтримки проєкту ООН Жінки «Трансформаційні підходи для досягнення гендерної рівності в Україні», що фінансується Урядом Швеції, та у співпраці з Офісом віцепрем’єр-міністерки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції.

Юлія Філюнова, 39-річна українка з Києва, яка брала участь в ініціативі Women For The Future, аби знайти роботу вперше після 20 років підприємництва та 5 років професійної паузи

Майже 20 років Юлія Філюнова працювала на себе, мала невелику агенцію зі створення контенту, яка не потребувала багато часу на управління, приносила помірний прибуток, і головне — дозволяла приділяти час родині. Останні п’ять років більшість часу Юлія приділяла сім’ї й займалася вихованням дитини. У таких умовах вона знаходилася, коли почалося повномасштабне російське вторгнення в Україну.

У квітні 2022 року помер чоловік Юлії. Вона залишилася єдиною годувальницею чотирирічної дитини посеред війни, невизначеності та різкого зменшення доходу в бізнесі. Юлія вирішила шукати роботу, аби забезпечувати потреби сім’ї. 

«Я вперше за 20 років шукала роботу, без відповідних навичок та досвіду. Я почувалася дуже невпевнено на співбесідах, попри те, що за плечима мала великий досвід підприємництва та операційного менеджменту.

На ініціативу Women For The Future я подавала заявку, аби зрозуміти, як найкраще позиціювати себе на ринку праці, які сильні сторони варто презентувати під час співбесід, і як пояснити роботодавцю свою мотивацію йти в найману працю після 20 років підприємництва». 

З усіма цими викликами Юлія стикнулася в процесі пошуку роботи, який мала до початку участі в ініціативі, і потребувала експертної підтримки, адже хотіла знайти роботу саме на міжнародному ринку, оскільки вільно володіла англійською мовою та знала, що у співпраці з іноземними роботодавцями може претендувати на вищу заробітну плату ніж в Україні, що дозволило б забезпечити потреби родини.

«Найцінніше, що я здобула, коли стала учасницею Women For The Future — це впевненість у собі та можливість отримати зворотний звʼязок від менторки, розвіяти деякі страхи та переживання, які заважали впевнено розповідати про свій досвід та сміливо озвучувати очікування по заробітній платі, побачити себе очима рекрутерів та зрозуміти, що насправді роботодавці хочуть почути не про те, яка я класна, а про те, яку цінність я можу принести компанії. Ці результати стали ймовірними завдяки комплексному підходу до організації програми, адже для мене були корисними як лекції, так і менторство».

Майже через місяць після початку проєкту Women For The Future Юлія отримала пропозицію зайняти позицію проєктної координаторки від великої американської B2B компанії. Це був цікавий досвід, оскільки перш ніж отримати запрошення на інтерв'ю, Юлія мала скласти декілька тестів, які оцінювали рівень IQ та аналізували поведінку у різних ситуаціях.

«На той момент мені здавалося, що краще й бути не може: перспективна посада у перспективній компанії, до якої я пройшла такий складний шлях. Але виявилося, що в довгостроковій перспективі мають значення не лише посада та компенсаційний пакет, але й атмосфера в колективі та комфортні стосунки з безпосереднім керівництвом. На жаль, з останніми двома пунктами у мене якось не склалося з першого ж завдання, через що дуже переживала та нервувала, навіть хворіти почала. Тому випробувальний термін я не завершила й почала шукати роботу знову та більш ретельно приглядалася саме до людей, з якими мені довелося б працювати пліч-о-пліч.

Це були важкі чотири місяці пошуку: дуже повільний ринок праці після новорічних свят, багато відмов через те, що територіально знаходжуся в Україні. Через війну багато міжнародних компаній не ризикують вкладати свої ресурси в українців та українок, якщо тільки вони не виїхали за кордон. Але врешті-решт мені пощастило знайти саме ту компанію, де наразі мені дуже комфортно та цікаво працювати. Це британська онлайн-платформа бронювання житла для студентів університетів, яка працює в B2B та B2C сегментах. Я працюю на посаді операційної менеджерки та допомагаю CEO в управлінні внутрішніми процесами та зовнішніми зв'язками з партнерами. Я вдячна організаторам проєкту за всі отримані знання, навички та те, що зараз я маю роботу, яка дозволяє і професійно реалізовуватися, й закривати потреби моєї родини!»

Публікацію підготовлено в межах ініціативи Women For The Future, що реалізовується  громадською організацією «Професіонали майбутнього» (Happy Monday) за підтримки проєкту ООН Жінки «Трансформаційні підходи для досягнення гендерної рівності в Україні», що фінансується Урядом Швеції, та у співпраці з Офісом віцепрем’єр-міністерки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції.

Поліна Дьяченко, 31-річна українка з Харкова, яка брала участь в ініціативі Women For The Future, аби знайти нову роботу

«До повномасштабної війни я мала насичений професійний шлях з періодичною зміною професій. Ще студенткою я працювала за фахом фармацевткою-провізоркою в мережі аптек, далі будувала кар’єру у фармацевтичній компанії «Здоров'я», де за три роки зі спеціалістки у відділі постачання виросла до головної аудиторки. Після цього вирішила змінити сферу діяльності й перейти у продажі. Так потрапила у виробничу компанію з металообробки у Харкові, де теж пропрацювала 3 роки. Виросла від менеджерки з продажів з нульовим досвідом до спеціалістки, яка була впевнена в собі, настільки, що навіть пропонувала себе на роль керівниці відділу продажів, але отримала відмову, стикнулася із сексизмом і не дуже гарним ставленням до мене просто тому, що я жінка, а це стереотипно «чоловіча» сфера діяльності з чоловічим колективом. Мене така позиція керівництва не влаштувала, і я вирішила рухатися далі. Згодом я працевлаштувалася в компанію Special Textile Group, де мала вже менеджерські задачі. Ми поставили за мету виходити на польський ринок, і додатково я погодилась управляти одним українським проєктом з великою компанією. Мені подобалася ця робота, бо я не хотіла повертатись у продажі, а цікавилась розвитком в проєктному менеджменті. 

Початок повномасштабного російського вторгнення в Україну я зустріла у цій компанії, яка тоді стала важливою підтримкою. Проте, через зміну пріоритетів діяльності та неактуальність мого напряму, мене звільнили. І хоч звільнення було дуже екологічним, комфортним і з попередженням про це за місяць, це було складніше, аніж рішення завершити співпрацю за власним бажанням, до якого ти можеш підготуватися та налаштувати себе. До того ж це були перші місяці повномасштабного вторгнення, і я почувалася дещо виснаженою. Часу й ресурсу довго шукати омріяну роботу не мала, тож пішла туди, куди запропонували.

Це була маркетингова агенція, позиція менеджерки з продажів. Я пропрацювала там понад пів року, і це був не надто приємний досвід. Мені вдалося перетворити незручну для колег таблицю в зручну, і я зрозуміла, що мені подобається робити візуально складні речі для людей простішими та зручнішими. Так я зацікавилась напрямом UX/UI дизайну і пройшла дороге фахове навчання. Проте, найбільші труднощі почалися, коли я почала шукати роботу, бо зрозуміла, що я знаю, що у мене хороші навички та знання, я є цінною та ефективною професіоналкою, але не вмію класно та впевнено це презентувати роботодавцям. Саме тоді я побачила оголошення про Women For The Future. І вже зараз можу сказати, що шукала бронзу, а знайшла золото, діамант! 

Саме на цьому курсі від однієї зі спікерок я почула чудову фразу, яка надалі дуже мене підтримувала в моїх спробах знайти роботу: «Якщо ви ще не знайшли свою роботу, не переживайте, вас вже хтось шукає». У моменти ігнорування, відчаю, суму, я щоразу нагадувала собі, що «мене вже шукають» і обов’язково знайдуть.

Мені дуже подобалася наша спільнота учасниць, де я періодично ділилася з дівчатами своїми дивними, смішними, сумними історіями про пошуки роботи, які можуть бути ідеальним матеріалом для якогось стартапу чи подкасту, і завжди мала підтримку.

Завдяки проєкту та комплексному підходу до його організації я навчилася більш впевнено презентувати свої навички роботодавцям, дізналася, як це роблять інші, покращила своє резюме й отримала щодо нього чесну й дуже корисну критику.  Я завершувала участь з відчуттям, що я точно хороша спеціалістка, зі мною все гаразд, хотіти зайняти керівну посаду навіть у новій для себе сфері — можливо і нормально.

Протягом ініціативи й ще кількох місяців після її завершення я продовжувала шукати роботу. Це був виснажливий, довгий шлях, де я відгукнулась на десь близько 200 вакансій у сферах UX/UI дизайну та проєктного менеджменту. Я мала десятки хороших і жахливих співбесід, де в мене питали, скільки я заробляла на попередніх місцях роботи, чи були у мене нервові зриви, а також робили компліменти зовнішньому вигляду. І в один момент, коли я вже була на межі відчаю, вирішила спробувати втілити одну з професійних мрій зайняти керівну посаду та наважилась переглянути відповідні вакансії на одному з сайтів пошуку роботи. І закінчився мій експеримент тим, що я таки знайшла свою чудову роботу і зараз очолюю роль СОО (операційної директорки) в невеликій компанії з гідною оплатою, можливістю реалізувати власний потенціал, допомагати людям, брати участь у зростанні та розвитку класного продукту. А ще я маю талановитого, творчого та дуже енергійного керівника, який цінує мої менеджерські навички та підхід «працювати та розвивати компанію так, ніби це моя власна справа», який зі мною був завжди, але ніде до цього не цінувався. Я вважала, що я ще не доросла до подібної ролі, що ще рано, але виявилося, що я таки справді була готова до неї за рівнем своїх навичок, мислення, не вистачало лише трохи більше сміливості та впевненості в собі.

До того ж маю невеликі підробітки як UX/UI дизайнерка, що наразі повністю мене влаштовує, бо дає можливість реалізовувати творчий потенціал, ще й отримувати за це кошти.

Зараз я намагаюся відновити свої ресурси після цих двох виснажливих років, просто спокійно працювати та насолоджуватися досягненнями, а далі планую більше розвиватись у менеджменті та управлінні.

Публікацію підготовлено в межах ініціативи Women For The Future, що реалізовується  громадською організацією «Професіонали майбутнього» (Happy Monday) за підтримки проєкту ООН Жінки «Трансформаційні підходи для досягнення гендерної рівності в Україні», що фінансується Урядом Швеції, та у співпраці з Офісом віцепрем’єр-міністерки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції.

Валерія Тимкова, 22-річна українка з Києва, яка брала участь в ініціативі Women For The Future, щоб знайти свою першу роботу

Валерія Тимкова закінчила університет за спеціальністю «Право» минулого року. Проте, робота в юридичній сфері її не приваблювала. Натомість Валерія бачила себе в освітній та соціальних сферах. Коли справа дійшла до пошуку роботи, це виявилося складною задачею, адже вона не знала, як представити себе, як і з чого почати пошук ідеальної для себе роботи, де можна проявити себе та свій творчий потенціал, аби почуватися щасливою без думок про якнайшвидше закінчення робочого дня.

«Я долучилася до Women For The Future, брала активну участь у навчальній та менторській частинах ініціативи. Саме тоді почала помічати позитивні зрушення у сприйнятті себе як спеціалістки.

‍Під час виконання домашніх завдань, де я знаходила та описувала професійні та особисті досягнення, результати роботи, переосмислювала свій волонтерський досвід, який виявився дуже корисним і цікавим, досліджувала сильні сторони, складала резюме, записувала відеовізитівку, прописувала самопрезентацію, була приємно здивована від усвідомлення, що взагалі-то я вже досить хороша кандидатка та спеціалістка, яка може бути цікавою роботодавцям. Додатково підтвердити цю гіпотезу вийшло після публікації допису з переліком досягнень у LinkedIn, в коментарях до якого отримала підтримку від інших людей: шукачів та шукачок професійних можливостей, рекрутерів і рекрутерок.‍

‍У вересні 2023 року я отримала пропозицію долучитися до команди мистецького проєкту «Арткод» від UNICEF, де проводила творчі майстерки для дітей та підлітків, зокрема з внутрішньо переміщених родин, розповідала про культурний код України та його важливість у сучасних реаліях. Цей цікавий досвід, у поєднанні зі знаннями, отриманими в межах ініціативи, допоміг мені знайти першу серйозну роботу з повною зайнятістю, яка неймовірно подобається. Зараз я працюю в Київській школі економіки координаторкою магістерської програми «Публічна політика та врядування». Паралельно займаюся волонтерством, проводжу творчі майстеркласи та беру участь у соціальних проєктах. Я щаслива, що можу поєднувати творчість з важливим внеском у суспільне життя та українську освіту. Тепер мої понеділки справді щасливі».

Це була маркетингова агенція, позиція менеджерки з продажів. Я пропрацювала там понад пів року, і це був не надто приємний досвід. Мені вдалося перетворити незручну для колег таблицю в зручну, і я зрозуміла, що мені подобається робити візуально складні речі для людей простішими та зручнішими. Так я зацікавилась напрямом UX/UI дизайну і пройшла дороге фахове навчання. Проте, найбільші труднощі почалися, коли я почала шукати роботу, бо зрозуміла, що я знаю, що у мене хороші навички та знання, я є цінною та ефективною професіоналкою, але не вмію класно та впевнено це презентувати роботодавцям. Саме тоді я побачила оголошення про Women For The Future. І вже зараз можу сказати, що шукала бронзу, а знайшла золото, діамант! 

Валерія планує вступити на магістратуру на спеціальність «Соціальна робота», щоб професійно зростати та удосконалювати свої навички. Вона активно вчить англійську, відвідує курси акторської майстерності. Серед професійних цілей Валерії — робота в громадському секторі, в міжнародній неурядовій організації, яка має потужний вплив на розвиток української суспільства. І вона впевнена, що в неї все вийде, зокрема завдяки знанням та навичкам, які вона отримала в межах ініціативи Women For The Future.

Публікацію підготовлено в межах ініціативи Women For The Future, що реалізовується  громадською організацією «Професіонали майбутнього» (Happy Monday) за підтримки проєкту ООН Жінки «Трансформаційні підходи для досягнення гендерної рівності в Україні», що фінансується Урядом Швеції, та у співпраці з Офісом віцепрем’єр-міністерки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції.

Яна Горпинченко, 35-річна українка з Києва, що брала участь в ініціативі Women For The Future, аби знайти роботу після 13-річної перерви в кар’єрі

Яна Горпинченко мала тринадцятирічну перерву у професійній діяльності, яку приділила відпочинку, подорожам, дослідженню світу та себе, навчанню, і паралельно встигла втілити кілька проєктів з дизайну інтер’єрів та оренди нерухомості як самозайнята особа. До цього вона працювала економісткою та менеджеркою з планування виробництва, навчалася на дизайнерку інтер’єрів. Через потребу заробляти кошти й мати фінансову незалежність, вона прийняла рішення відновити професійну діяльність та виходити на ринок праці. Яна почала поступово відгукуватися на вакансії: надіслала 30 резюме, пройшла 8 співбесід, але не отримала жодної пропозиції роботи.

«Я зрозуміла, що за час моєї перерви на ринку праці, відбулося багато змін. І саме тоді натрапила на оголошення про набір у  Women For The Future — ініціативу, де учасниці мали можливість прослухати курс із самопрезентації та ведення перемовин з роботодавцями, відвідати менторські сесії та онлайн-ярмарок кандидаток із залученням роботодавців. Я успішно пройшла відбір і сприйняла це як добрий знак, що дав відчуття, що мені усе під силу, і цього разу обов’язково все вийде.

Я активно долучалася й до навчального курсу із самопрезентації, і до менторських сесій. На них дізналася про екологічні робочі стосунки, червоні прапорці на співбесідах, важливість спільних цінностей з компанією, якісну самопрезентацію. І в результаті отримані знання та навички виявилися для мене дуже корисними. Я переконалася в цьому після одного випадку під час відпустки. У цей період взагалі не планувала шукати роботу, але саме тоді в соціальній мережі на сторінці підприємиці, на яку давно підписана й цінності та бачення якої дуже поділяю, побачила оголошення про пошук особистої асистентки.

Я мала всі необхідні матеріали для відгуку на цю вакансію: резюме, відеовізитівку,  вдалий мотиваційний лист, тому вирішила відгукнутися. За кілька днів зі мною зв’язалася HR-консультантка, яка допомагала підприємиці з рекрутингом. Далі було дві співбесіди — власне з консультанткою, а після — із засновницею бізнесу. І ось ще через кілька днів я отримала лист із запрошенням до співпраці від підприємиці, з якою успішно пропрацювала кілька місяців, доки та не вирішила поставити бізнес на тимчасову паузу.

Пізніше я розповідала про цю ситуацію близькій подрузі. Вона мене привітала і сказала, що сама бачила цю вакансію, але подумала, що не дотягує до неї, тому вирішила не подаватися. Я теж мала деякі сумніви щодо своєї експертності, але згадала, що у Women For The Future нас вчили бути сміливішими й подаватися на вакансії, навіть якщо здається, що ймовірність отримати пропозицію роботи мінімальна. Завжди варто пробувати, і якщо нічого не вдасться, ви нічого не втратите, а от якщо не спробуєте — втратите шанс здобути».

Публікацію підготовлено в межах ініціативи Women For The Future, що реалізовується  громадською організацією «Професіонали майбутнього» (Happy Monday) за підтримки проєкту ООН Жінки «Трансформаційні підходи для досягнення гендерної рівності в Україні», що фінансується Урядом Швеції, та у співпраці з Офісом віцепрем’єр-міністерки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції.

Лілія Павленко, 40-річна українка з Київської області, що брала участь в ініціативі Women For The Future, аби покращити навички самопрезентації та знайти бажану роботу

До участі в ініціативі Women For The Future Лілія Павленко працювала у сфері інфобізнесу, з нього перейшла в інтернет-маркетинг, і на останньому місці роботи була залучена в інтернет-торгівлю, де поєднувала діяльність менеджерки з продажу, спеціалістки з ведення соціальних мереж. Там же почала заглиблюватися в контекстну рекламу, й зрозуміла, що найближчим часом хоче розвиватися саме в цьому напрямі, який хоч і побудований на певних алгоритмах роботи, все одно залишає місце для творчості, експериментів, тестування гіпотез, аби в результаті запускати якомога рентабельнішу рекламу. Однак, на цьому ж останньому місці роботи Лілія мала низьку заробітну плату, не дуже комфортні умови та вже не хотіла поєднувати різні задачі, а сфокусуватисяь конкретно на РРС рекламі. Від рішення здійснити кардинальні кар’єрні зміни її зупиняв страх залишитися без джерела доходу під час війни.

«На жаль, в Україні досі існує проблема ейджизму на ринку праці. Частина роботодавців не дуже вірять в ідею якісної перекваліфікації спеціалістів та спеціалісток, яким за 40, і надають перевагу молодим кандидатам та кандидаткам. Це лякало і зупиняло.

Коли я побачила інформацію про відбір учасниць на ініціативу Women For The Future,  вирішила, що це знак діяти, і надіслала заявку на участь. Я потрапила в чудове ком’юніті дівчат, які були об’єднані спільною метою, тому підтримували одна одну. Це було дуже цінно! Я була слухачкою курсу із самопрезентації та ведення перемовин з роботодавцями, долучалася до індивідуальних менторських сесій, виконувала всі домашні завдання. Під час прослуховування лекцій, спілкування з менторкою, виконання завдань  я змогла подивитися на свій професійний досвід під іншим кутом, змістити акценти та розставити їх відповідно до своєї цілі.

Я зрозуміла, що я вже крута спеціалістка, і в мене все вийде зі зміною професії та працевлаштуванням. Хай це звучить нескромно, але мені було дуже добре з цим усвідомленням».

Отримані знання, навички та розроблені матеріали (зокрема, резюме) Лілія активно використовувала у процесі пошуку нової роботи, який розпочала ще під час участі в ініціативі. Лілія знайшла омріяну роботу ще до завершення участі у Women For The Future. Зараз працює РРС-спеціалісткою в маркетинговій агенції, і їй подобається ця робота, адже тут її цінують, бо в колективі панує взаємоповага.

«Я отримала приємний досвід працевлаштування: жодних некоректних запитань під час співбесіди, відчувалося, що роботодавця цікавляться саме навички та мої вміння як спеціалістки. З часом я дізналася, що мій приклад надихнув керівництво компанії більше звертати увагу на кандидатів та кандидаток віком 40+ років. А я не планую зупинятися на цих досягненнях, а продовжую розвиватися у своїй професійній сфері та прагну подальшого кар’єрного зростання».

Публікацію підготовлено в межах ініціативи Women For The Future, що реалізовується  громадською організацією «Професіонали майбутнього» (Happy Monday) за підтримки проєкту ООН Жінки «Трансформаційні підходи для досягнення гендерної рівності в Україні», що фінансується Урядом Швеції, та у співпраці з Офісом віцепрем’єр-міністерки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції.

Катерина Мельник, 38-річна українка з Києва, що брала участь в ініціативі Women For The Future, аби знайти роботу після повернення з-за кордону

Перші півтора року повномасштабного російського вторгнення в Україну Катерина Мельник вимушено провела за кордоном, де шукала прихистку через небезпеку в країні. А коли влітку 2023 повернулася додому й планувала шукати нову роботу, маючи десятирічний досвід координування проєктів, в організаційно-адміністративній підтримці в міжнародних компаніях, то не мала достатньої інформації про ситуацію на ринку праці й розуміла, що старі підходи до працевлаштування навряд спрацюють.

«У той час я побачила оголошення про набір учасниць на ініціативу Women For The Future, метою якої була підтримка жінок у працевлаштуванні через посилення навичок самопрезентації та ведення перемовин з роботодавцями. Я вирішила відгукнутися й успішно пройшла відбір.

Для мене ця ініціатива стала справжнім поштовхом до нових кар’єрних звершень. Разом з моєю чудовою менторкою ми розібрали покроково стратегію пошуку роботи, і я чітко вирішила для себе, що шукатиму свою роботу мрії, яка відповідатиме моїм цінностям та зробить мої понеділки щасливими.

Я прослухала курс із самопрезентації та ведення перемовин з роботодавцями, долучилася до менторських сесій, онлайн-ярмарку кандидаток із залученням представників та представниць компаній. Це все допомогло мені переосмислити себе як спеціалістку, краще зрозуміти свою професійну ідентичність, самоцінність, що є дуже важливим фундаментом для подальшого пошуку роботи.

Через деякий час після закінчення проєкту знайшла свою роботу мрії. Я координую програми ментального здоров’я у великій українській корпорації, а також я залучена до проєктів реінтеграції ветеранів та ветеранок. Мені подобається ця робота, оскільки збігається з моїми цінностями та приносить користь людям, що для мене дуже важливо!»

Катерина наголошує, що окрім отриманих навичок у межах ініціативи, для неї дуже цінною стала спільнота учасниць, у якій завжди була й досі є атмосфера підтримки, історії, що надихають та вражають. Сила нетворкінгу зараз допомагає їй розвивати нові партнерські зв’язки для поточних робочих проєктів.

‍«Я неймовірна вдячна за цю можливість і без вагань готова радити всім дівчатам та жінкам брати участь у подібних ініціативах. Women For The Future – це про згуртовану команду професіоналів і професіоналок, про щирість, про взаємодопомогу, про подолання страхів, про віру в людей і для людей. А це дуже важливо для вирішення різних кар’єрних викликів!»

Публікацію підготовлено в межах ініціативи Women For The Future, що реалізовується  громадською організацією «Професіонали майбутнього» (Happy Monday) за підтримки проєкту ООН Жінки «Трансформаційні підходи для досягнення гендерної рівності в Україні», що фінансується Урядом Швеції, та у співпраці з Офісом віцепрем’єр-міністерки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції.

Альона Яковлєва, 47-річна українка з Харкова, що брала участь в ініціативі Women For The Future, аби знайти нову роботу

Альона Яковлєва майже все своє професійне життя працювала у сфері дизайну: промисловою дизайнеркою на виробництві корпусних меблів, дизайнеркою на виробництві інтер'єрів з каменю. Також мала досвід роботи менеджеркою з продажів.

З початком повномасштабного російського вторгнення Альона втратила роботу, але вирішила залишитись у рідному Харкові й розвиватися професійно у сфері дизайну далі. Влітку 2022 року вона спробувала пройти відбір на дизайн-навчання в межах програми IT Generation, але отримала відмови від п’яти шкіл. Пізніше отримала лист від Projector про можливість отримати грант на безкоштовне навчання для жінок в IT, тож пройшла відбір та успішно закінчила курси з продуктового дизайну. І коли вже почала шукати роботу, знайшла YouTube-канал Happy Monday, на якому побачила записи онлайн-лекцій у межах Women For The Future, зацікавилась і заповнила анкету на участь в ініціативі. Альоні було важливо покращити навички самопрезентації, аби, попри відсутність досвіду, роль світчерки, переконувати роботодавців у перспективності співпраці з нею й отримати роботу. 

«Основна цінність ініціативи для мене — це змістовні лекції від спікерок курсу з самопрезентації. Вони підказали, як будувати презентацію своїх навичок та вмінь у комунікації з роботодавцями, на чому тримати фокус, як сформувати свою особисту ціннісну пропозицію для роботодавців. Також вдячна своїй менторці Наталії Поставній, що допомогла у складанні резюме, визначенні особистих переваг та досягнень. Не скажу, що до цього я їх не знала, але зворотний зв’язок експертки з кар’єри додає впевненості, фокусує на найголовнішому.

До участі у Women For The Future я вже проходила співбесіди з компаніями. Не скажу, що їх було багато, але вважала це гарним показником, що я виділялась і мене помічали. Але після ініціативи я остаточно сформувала свою «пропозицію цінності», продовжувала розсилати резюме, вести облік відгуків.

У жовтні 2023 року я отримала дві пропозиції роботи: одна від української компанії на позицію дизайнерки для вирішення внутрішніх дизайн-задач, а друга — на роль UX/UI дизайнерки для мобільних продуктів у невеликому стартапі. Остання пропозиція мене приваблювала більше, тож я погодилася на першу роботу в IT, перший комерційний досвід у створенні мобільних додатків з нуля і до запуску. Я була єдиною дизайнеркою в команді трьох розробників, без можливості порадитися з кимось більш досвідченим, з потребою самостійно приймати рішення. До того ж у режимі реального часу вивчала технічні вимоги та нюанси створення мобільних застосунків, бо вважаю, що професія продуктового дизайнера, перш за все, є технічною, а потім уже творчою».

Співпрацю зі стартапом з розробки мобільних додатків Альона завершила в березні 2024 року. Зараз вона знову шукає роботу й водночас частково долучається до різних проєктів, має фриланс-замовлення на міжнародних платформах. За словами Альони, зараз працевлаштуватися ще складніше, ніж у 2022-2023 роках, внаслідок складної ситуації в економіці Україні та глобальної кризи в ІТ-секторі в усьому світі. Проте, після участі в ініціативі вона відчуває впевненість у собі, своїх знаннях, навичках та цінностях, і вірить, що їй вдасться досягнути професійних цілей, попри несприятливі зовнішні умови.

Публікацію підготовлено в межах ініціативи Women For The Future, що реалізовується  громадською організацією «Професіонали майбутнього» (Happy Monday) за підтримки проєкту ООН Жінки «Трансформаційні підходи для досягнення гендерної рівності в Україні», що фінансується Урядом Швеції, та у співпраці з Офісом віцепрем’єр-міністерки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції.