Як це — будувати бізнес в Україні і чому, попри всі труднощі, це варто робити? Інвестор Дмитро Томчук ділиться власними спостереженнями й досвідом у книзі «Тут клює. Відверті історії українського бізнесмена». Розповідаємо, кому варто її читати, ділимось цитатами і уривком із книги.
Український бізнес формувався у жорстких умовах: коли руйнувалися старі економічні зв’язки і створювалися нові. Тому уроки, які він дає — жорсткі й надзвичайно цінні. Інвестор і підприємець Дмитро Томчук вирішив поділитися усім, що дізнався й зрозумів про бізнес за 20 років — від 90-х і до сьогодні — у своїй книзі. При цьому він не вважає свою роботу збіркою універсальних рецептів чи керівництвом з експлуатації малого та середнього бізнесу. Його мета — розповісти, як буває в українському бізнесі, і дати поштовх людині, яка вагається.
Кому і чому варто прочитати
Книга для всіх, хто цікавиться підприємництвом, має власну справу чи тільки планує розпочати її або просто прагне зрозуміти історію та психологію українського бізнесу.
Впродовж 17-ти розділів Дмитро розповідає про своє життя, перші кроки в підприємницькій діяльності та історію українського бізнесу в цілому. Він без прикрас, але з гумором показує складні реалії вітчизняного бізнесу і з власного досвіду дає відповіді на популярні серед підприємців-початківців питання, найголовніше з яких: «Чи варто рибалити у цій воді, що зветься вітчизняним підприємництвом? Чи клює тут?» І судячи з усього, тут клює.
Цитати з «Відвертих історій українського бізнесмена»
Про розбудовників українського бізнесу: «Вітчизняний бізнес заснували не аристократи з академіками. Ударені перебудовою голодні вчителі, лікарі, інженери, яким потрібно було нагодувати сім’ї; мутні хлопці з дев’ятьма класами освіти, що читали по складах, але бадьоро рахували гроші й мріяли заробити на вишневу “дев’ятку”; старшокласники, які прагнули мати фірмовий плеєр SONY та чоботи з натуральної шкіри й на натуральному хутрі — ось хто став поживним гумусом, на якому зріс бізнес нашої країни».
Про мотивацію: «Що кращого життя я досягав, то сильнішим ставав страх повернутися в ті “перебудовні” злидні й безгрошів’я, що оточували мене в дитинстві. Цей страх, спочатку за себе, а тепер уже і за Сашу та Гошу, жене мене вперед і змушує рухатися, досягати, здійснювати. Аби впоратися з ним, був і є тільки один спосіб: працювати. Завдяки страху перед злиднями я завжди перебуваю в русі».
Про підрахунок грошей: «Один бізнесмен сказав: “Рахувати дрібноту — це убозтво”. Але він не знав, що убозтво — це якраз коли дрібноти не рахуєш. Для багатої людини природно рахувати гроші, навіть якщо суми невеликі. Пояснення цієї звички: для бізнесу важлива кожна копійка, найдрібніші суми повинні працювати, а не йти даремно. Рано чи пізно досягається такий розумовий стан, за якого ставлення до великих і дрібних витрат стає однаковим, і розглядається не обсяг витрачених грошей, а сам факт зазнаних витрат. Звідси — прагнення до оптимізації витрат, яке непосвяченим здається скнарістю. Алгоритм працює однаково, незалежно від кількості нулів у виставленому рахунку».
Про важливість балансу: «Ніхто не любить фанатиків. Жодна справа не любить фанатизму. Навіть бізнес. Бізнес любить баланс і виваженість у всьому. Бізнес, як і дзен, — це рівновага й гармонія. Це усвідомлюють одиниці. Решта метушиться, банкрутує, помирає від інфарктів або кілерів. Правильний розподіл усього, визначення пріоритетів і значна частка уваги до власного життя — і ця головоломка складається сама собою, щодня».
Про вихід із зони комфорту: «Тепер модно розповідати, як правильно вийти із зони комфорту, щоб отримати результат. Але ніхто не каже, як кілька років без упину гарувати, аби хоча б мінімально ввійти в цю саму зону комфорту».
Уривок із книги Дмитра Томчука
Тато поїхав
Один засновник бізнесу хвалиться в інтернеті: «Я можу залишити бізнес без контролю на три місяці, виїхати просвітлюватися на Балі, а він тут без мене не тільки не впаде, а й продовжуватиме крутитися і навіть даватиме прибуток». І всі довкола: «Ах, яке диво! Ох, неймовірно! Невже просто на три місяці?! Ах, це шарман, шарман!». Так, три місяці — це чималий термін для українських фірм, які зазвичай перебувають на ручному управлінні овнера або в реактивному управлінні того самого овнера за принципом «сигнал – реакція», у найкращих традиціях собак Павлова: червона лампочка загорілася — гавкнути, лампочка згасла — поїсти. Кумедно спостерігати, як власник, видатний керманич, виходить із анабіозу лише коли щось трапляється, щоб розрулити проблему, навтикати люлей і знову зануритися в кому преміум-класу.
Три місяці — неабиякий термін. Я пам’ятаю, як на самому початку кар’єри не міг залишити фірму навіть на тиждень: варто було мені зробити крок за поріг офісу — починався такий хаос, порівняно з яким Содом і Гоморра здадуться ідеально організованими ієрархічними структурами. Телефон не вщухав. І брав переважно сигнали типу «Все пропало» і «Що робити?». Однак, щоб «виїхати і все крутилося», — треба розкрутити саме це все. Як неможливо дев’яти матерям за місяць виносити дитину, так само, не маючи роками реальної роботи фірми, неможливо відшліфувати її так, щоб «усе крутилося». Це час і час. Це ієрархія влади, системність, притерті (а інакше не буває) бізнес-процеси, традиції, набрана інерція, і це якщо є на чому її набрати, бо інерція — наслідок маси, яку ще треба наростити на ринку, аби було чому «крутитися без господаря». Одна річ — крутитися без господаря шаурмі Аслана з оборотом 30 000 грн на місяць, інша — поважному дилеру «Сканії» з цифрами одного продажу, які шкалять під 2,5 млн грн. Ось це маса. Є маса — є інерція, немає маси — крутитися не буде, хай там як просвітлюйся.
Але якщо все налагоджено, то три місяці — не такий уже й великий термін, можна й більше. Навіщо обмежуватися місяцями, якщо мова може йти про роки — як у випадку з моїм старим бізнесом.
Але є один нюанс. Усе може бути вивірено, як у швейцарському годиннику. Усі механізми, продажі, ринки, поставки. Але без одного елемента під час вашої відсутності нічого працювати не буде. Цей елемент — люди. Просто люди. Ні, не просто люди: притомні, нормальні, лояльні до вас особисто, для яких їхня справа, а отже, ваш бізнес — щось більше за зарплату. З такими людьми на фірмі, якщо вам пощастило, ви можете летіти хоч у Космос — на Землі все працюватиме. А от де дістати таких людей — питання. Це важче, ніж відгризти собі десятивідсоткову частку ринку чи виконати норму прибутку. Бо в нашому бізнесі мало хто ставиться до людей як до людей. Як до обладнання — так, як до основних фондів — так, як до меблів — так, як до малоцінних матеріалів, які швидко розходяться, — так, і часто. І саме від цього залежить, на який час ви можете поїхати, щоб у вашому бізнесі не запустилася теорія розбитих шибок: на три дні, три місяці, три роки чи будь-який інший термін.
Один бандит із дев’яностих казав: «У бізнесі немає проблем. У бізнесі є люди, від яких усі проблеми». І лише від вас залежить, чим займатимуться ваші люди: робитимуть вам бізнес чи робитимуть вам проблеми.
***
Щоб скласти власне враження про книгу, читайте «Тут клює. Відверті історії українського бізнесмена» і діліться з нами своїми враженнями.
Дякуємо!
Тепер редактори знають.