Почуєте, як хтось каже, що студенту неможливо знайти роботу і тим паче досягти кар’єрних успіхів, — покажіть йому це інтерв’ю.
Святослав Маринін навчається на 5-ому курсі у КПІ, працює проджект-менеджером в ІТ-компанії, веде кілька проектів одночасно та має під керівництвом 30 людей. Розпитали, як він поєднує роботу, навчання, ще й участь у громадському житті.
— Святославе, ти вже знав, чим хочеш займатись, коли обирав університет? Як вибір зупинився на КПІ?
У школі я активно займався фізикою і математикою, хоч і навчався у школі з поглибеним вивченням іноземних мов. 🙂 Брав участь в олімпіадах та конкурсах різних рівнів: міських, обласних, всеукраїнських та міжнародних. Тому з вибором технічного напрямку для подальшого навчання довго не вагався.
Якось у 10-му класі, як учень-слухач Малої академії наук України, я побував у Києві на очному етапі навчальної школи з фізики. На урочисту частину нас запросили до зали засідань вченої ради Київського політехнічного інституту.
Це було неймовірно! Перший і найстаріший корпус КПІ, осінні пейзажі, атмосфера знань та науки… Недарма перший корпус часто називають «київським Гоґвортсом». Саме тоді, вийшовши з автобусу і ступивши на бруківку біля першого корпусу, я обрав КПІ своєю майбутньою альма-матер, хоч і сам того ще не усвідомлював.
— Батьки такий вибір підтримували чи, навпаки, відмовляли?
У нас у родині прийнято ділитися своїми думками, поглядами на певні питання, але рішення завжди залишалися за мною. Так само і з моїм братом, який, до речі, зараз також навчається у КПІ.
— Важко було звикнути до столиці?
Сам я з невеликого, але затишного Тернополя. Київ, звісно, багато чим відрізняється. Але з перших днів столиця захопила мене виром життя та подій, тож часу на ностальгію просто не було.
— Коли ти вирішив, що варто не лише навчатися, а й заробляти?
Свої перші гроші я почав заробляти ще в школі — допомагав татові з онлайн-бізнесом. Це була нескладна, але дуже відповідальна робота — розміщення рекламних оголошень в інтернеті. Я дуже пишався, що, на відміну від однолітків, уже заробляю власні гроші, а не тільки отримую від батьків.
А вже на першому курсі університету я зрозумів, що якщо хочу запрошувати дівчат на каву, то студентської стипендії та коштів батьків не вистачить. 🙂 Тому паралельно з навчанням почав підробляти репетитором з математики.
— Як в університеті взагалі ставляться до того, що студенти рано починають працювати?
У нас на кафедрі прикладної математики люблять повторювати, що на першому і другому курсах студенти повинні старанно навчатися, оскільки протягом цього часу формується фундамент майбутнього світогляду професіоналів. На третьому курсі можна замислюватись про свій шлях в індустрії і першу роботу, а на четвертому вже подаватися на стажування та відкриті вакансії у різні компанії. Тому зазвичай більшість студентів десь так і рухається у професійному житті.
— Чи вдалось насолодитись студентським життям?
Студентське життя пройшло у постійних шуканнях та активних справах. Пам’ятаю, як у першому семестрі першого курсу провів вечір перед першим і найголовнішим екзаменом з матаналізу разом з активістами з інших вишів — ми розробляли стратегію відповіді студентства на ймовірне скасування стипендій. А наступного дня — екзамен, який, між іншим, вдалося скласти на відмінно.
Якось так і проходило моє студентське життя: громадський активізм, волонтерство, суспільно важливі проекти та кампанії, зрештою, навіть спроби відкрити власну справу.
— Розкажи, будь ласка, про досвід громадського активізму.
Спочатку я входив до кола небайдужих студентів КПІ, а у кінці першого курсу познайомився та незадовго після того став членом громадської організації ФРІ (Фундація регіональних ініціатив).
ФРІ — це організація молодих людей, які прогресивно мислять і втілюють у життя мрію про успішну та справедливу Україну. Ми не отримуємо жодної копійки за нашу діяльність, не підтримуємо жодної політичної партії і нас не фінансує жодний фонд чи олігарх — і при цьому ФРІшники (так ми себе називаємо) роблять круті проекти і впливають своєю небайдужістю на реальні рішення органів влади.
Це був реально крутий досвід. Я досі активно допомагаю ФРІшникам порадами та фінансово. І рекомендую всім, хто не знає, з чого почати, спробувати себе у громадській діяльності.
— Ти ще й у власному бізнесі встиг себе спробувати?
Це було на третьому курсі. Я почав серйозно замислюватись, чим хочу займатися у житті. Згадав, як ще на першому курсі проходив навчання у стартап-школі, і написав імейл бізнесмену, з яким тоді познайомився. Повідомив, що шукаю будь-яку (навіть безплатну, для досвіду) можливість попрацювати в стартапі з динамічної командою.
Він мені швидко відповів і запропонував зустрітись найближчим часом. Мені пощастило, бо зловити його в Києві було важко через постійні відрядження. Під час зустрічі він познайомив мене з моїм майбутнім партнером Сергієм.
Незабаром ми вдвох збудували команду КПІшників — інженерів та дизайнерів — і розпочали роботу над мобільним додатком. Користувачі грали в ігри та брендовані квести і заробляли бали, які потім можна було обміняти на реальні знижки або подарунки у партнерській мережі.
— Чому ж вирішили припинити?
Чесно кажучи, ми витратили багато часу на дослідження ринку та підбір команди, вже мали першу версію додатку, але пошук користувачів без маркетингових бюджетів виявився складнішим, ніж ми очікували. А коли не отримуєш фінансової винагороди, через певний час зникає весь запал. Тому згодом, практично вичерпавши фінансові подушки всіх членів команди, нам довелося припинити активну фазу стартапу і перейти у найм, принаймні на певний час.
— І так ти знайшов роботу, де працюєш і досі?
Так. Я здобував технічну освіту, мав досвід роботи з клієнтами, тому швидко знайшов цікаву мені роботу спеціаліста з технічної підтримки клієнтів у компанії CloudMade. Згодом я добре проявив себе у роботі з людьми і мене перевели на позицію проджект-менеджера, власне, ким я працюю і зараз.
— Як вдавалося поєднувати роботу та навчання?
Сьогодні в ІТ-компаніях доволі гнучкий графік — головне, щоб робота була виконана якісно та вчасно. Тому із цим не виникало особливих проблем. Хоча інколи під час сесії доводилось добряче спітніти і витратити кілька безсонних ночей на підготовку.
— Як ти вважаєш, сьогодні потрібно вчитися у виші чи це просто загублений час?
На моє глибоке переконання, вчитися потрібно, але важливо не давати при цьому різним безглуздим традиціям радянської освіти маніпулювати та керувати тобою.
Наприклад, коли викликають в університет лише аби видати завдання для лабораторних робіт, хоча їх абсолютно спокійно можна надіслати електронною поштою. Або коли декан тобі говорить, що в університету немає грошей на ремонт старих аудиторій з поламаними меблями та побитими вікнами. Це все реальні історії. І важливо не миритися, а боротися з такими проявами «совку» у вишах.
— Наскільки робота проджекта стресова? Що виснажує найбільше і як із цим впоратись?
Я б сказав, що у мене дуже стресова робота. Проджект-менеджер — це як глава держави (колись один мій досвідчений колега поділився такою аналогією). Він (або ж вона) повністю відповідає за успіх проекту, за стосунки між людьми, за дотримання зобов’язань, за вчасну і проактивну комунікацію зі стейкхолдерами конкретного проекту і ще багато за що.
Недарма кажуть: якщо проект закінчився успішно, то це заслуга всієї команди, якщо ні — то винен проджект-менеджер. Виснажують ситуації, коли ти проробив дійсно велику роботу, а колеги у силу певних обставин цього не бачать.
Як із цим впоратись? Чесно кажучи, маю кілька гіпотез, але жодного ідеального рішення. Проте намагаюсь хоча б не повторювати цієї помилки щодо інших. І завжди хвалю команду чи конкретну людину за її успіхи, коли є можливість.
— Чи були ситуації, коли твій вік викликав здивування та недовіру?
Так, бували такі випадки. Зазвичай допомагає щира і відверта розмова з людиною. І, звісно ж, час. Коли у складних ситуаціях ти не ховаєшся за співробітниками, а встаєш із ними пліч-о-пліч, це суттєво піднімає твій авторитет, і упередження, які були на початку, зникають.
— Що порадите старшим за віком колегам у роботі з поколінням Z?
Пораджу більше довіряти молодому поколінню. Ми не маємо стільки досвіду, скільки наші старші колеги, але водночас маємо величезне бажання виконувати роботу якісно і на гідному рівні. Зрештою, від цього залежить наша репутація.
— Є у тебе «улюблені» помилки? Чому вони тебе навчили?
Помилок я зробив багато і продовжую їх робити постійно 🙂 Помилки навчають і дають дорогоцінний досвід.
Серед «улюблених»… Якось, уже проджект-менеджером, я став учасником прикрої ситуації — різко та несправедливо розкритикував свою колегу перед командою, чим суттєво погіршив свої стосунки з цією людиною та іншими.
З часом я переосмислив цю ситуацію і в особистій розмові щиро перепросив колегу. Сьогодні ми зберігаємо хороші робочі стосунки. Помилки роблять усі, але у критичних моментах важить, хто буде поруч із тобою. Тому важливо завжди старатися бути другом для своїх співробітників.
— Що можете порадити молодим людям, які тільки починають будувати кар’єру?
Пораджу ніколи не здаватися. Ніколи. Це основний мій принцип, за яким я живу: завжди йти до кінця.
Вам також буде цікаво:
«У нас в компании не смотрят на возраст!» Как в 21 год стать Senior Developer и управлять командой?
5 советов по тайм-менеджменту для тех, кто ничего не успевает
