Вчителькою, яка, без сумніву, змінила моє життя, була викладачка української мови Валентина Іванівна Габорак. Я зустріла її в 15, перейшовши до школи-ліцею № 23 в Івано-Франківську.
В попередній школі оцінки з української мови були задовільні й зрідка добрі — хоча те, що і моє знання предмету, і певний хист заслуговували на більше, було помітно навіть мені. Але я була з російськомовної радянської сім'ї, а вчителька з української таких не любила і оцінки ставила за це, а не за знання. Плюс я дуже сильно відчуваю свої кордони і боронила їх, як уміла, а сформована радянською системою вчителька сприймала таку мою рису як брак дисципліни.
А тут раптом в новій школі малознайома викладачка з української мови безвідносно до того, як я виглядаю, як поводжуся та якою мовою спілкуюся у родині, просто бере й вказує мені на мої сильні сторони, й запевняє мене, що вони точно сильні і точно мої.
Звісно, Валентина Іванівна зробила для мене не лише це — два роки вона безкоштовно займалася зі мною, готуючи до олімпіад, у яких я почала перемагати. А ще прірву зовсім уже позаробочого часу витратила, допомагаючи мені укладати добірки поезії та прози на різні творчі конкурси та для моєї першої книжки.
Спасибо!
Теперь редакторы в курсе.