Автор тексту: Анна Соха
Партнери проєкту:
Ми продовжуємо спільний з ГС «Освіторія» та національною премією GLOBAL TEACHER PRIZE UKRAINE спецпроєкт «Класна робота» про вчителів.

Герої нашого другого матеріалу пройшли довгий шлях, перш ніж зрозуміли, що їхнє справжнє покликання — вчителювати. Хтось мріяв про це з дитинства, але, замість навчатися, мусив йти заробляти. Хтось, попри диплом філолога, багато років опирався перспективі бути педагогом. А ще один герой потрапив у професію зовсім випадково. Життя повернуло так, що усі троє тепер — вчителі, а що найголовніше — щасливі люди.


Дитячу мрію втілила через 15 років після школи
tild3564 3738 4233 a464 623466343739 empty photo
Валентина Олійник
вчителька початкових класів, Вишнівська загальноосвітня школа №2, Київська область
секретарка
Шлях до школи
касирка в гастрономі та у банку
власний бізнес
керівниця шкільного театру
студентка в педуніверситеті
вчителька початкових класів

Покликання з дитинства

Вже з молодших класів я сама й усі близькі були переконані, що дорога мені — тільки в педагогіку. Через день народження у листопаді я на рік більше провела у дитячому садку. І у перший клас прийшла, вміючи читати, писати й рахувати. Дуже швидко мені стало нецікаво на уроках. Моя перша вчителька, Валентина Філімонівна, це помітила і стала приводити до школи свою маленьку донечку. І я з нею читала і малювала. У 5 класі стала лідером учнівського самоврядування, а через пару років — очолила шкільну дружину. В 9 класі вже ходила на заміну у молодші класи. Всі знали, що мені це подобається, і тому при нагоді залучали.
Мрія вчителювати постійно була «не на часі»
tild6466 3965 4266 b131 656438366339 empty photo
Різні посади, діти, бізнес

В 1992 році я закінчила школу й планувала вступати до університету, але через знайомих мені запропонували роботу з дуже високою зарплатнею. Мені хотілося стати фінансово незалежною від батьків, й навчання відклалось «на потім». Для виходу на роботу я за місяць опанувала електричну друкарську машинку й почала працювати секретаркою.

Знайомі постійно рекомендували мене на різні посади з кращими умовами, так я попрацювала у київському гастрономі й на касі обміну валют у банку. Мрія вчителювати постійно була «не на часі». Зустріла чоловіка, він навчався в університеті, а двоє студентів у родині — занадто. Народила першого сина, потім другого — потрібно сидіти з дітьми.

За рік після народження другого сина ми з чоловіком вирішили розпочати власний бізнес. Починали з продажу овочів і фруктів на стихійному ринку. Крок за кроком визріло рішення придбати маленький магазин, для чого ми продали однокімнатну квартиру й пішли на орендовану. Це був ризик, але воно було того варте.
У мене після школи залишилися найтепліші спогади, для мене школа — це щось вау! А у сина цього «вау» не було.
Вступ до університету і перший «складний» клас

Перед вступом до університету я дуже сильно вагалась: після школи пройшло вже 15 років — чи зможу підготуватися до іспитів? Але на ЗНО виявилось, що нічого страшного у тестуванні немає. І маючи логічне мислення, можна знайти правильну відповідь у більшості випадків. Я склала іспити й у 2012 році вступила до НПУ імені Драгоманова. Навчання було для мене такою ейфорією! Дуже пощастило з викладачами, було цікаво та корисно.

Одразу після вступу, в школі мені дали посаду педагога-організатора, а під час другого курсу вже вмовили взяти перший клас. Я не планувала так швидко почати працювати, але в школі того року не вистачало вчителя для першого класу. Це мав бути клас, який сформували останнім. Мені казали, що там буде дітей 20, але у підсумку їх виявилося 35.

Перші місяці були божевільними, сам клас був складним — діти з неповних сімей, діти з затримкою розвитку, діти інших національностей. Така збірна солянка. Перші півроку я багато плакала, думала, чи не даремно взяла на себе відповідальність. Але до кінця першого класу ми здружилися, кожна дитина адаптувалася до навчання. В другий клас прийшли вже зовсім інші учні.
Повернення до школи

Моє повернення до школи сталось через 15 років після випуску. Старший син пішов до першого класу Вишнівської школи, провчився півроку, й я побачила, що дитині чогось не вистачає. У мене після школи залишилися найтепліші спогади, для мене школа — це щось вау! А у сина цього «вау» не було.

Я виявила, що, крім уроків, у класі більше нічого не відбувається, й запропонувала вчительці на волонтерських засадах займатися з дітьми позакласною роботою. Вчителька радо пішла назустріч, так все й почалось. Я організовувала екскурсії, свята, ярмарки, вечорниці, вистави.

Коли мій син перейшов до 5 класу, наша позакласна діяльність виросла у театральну студію. Ми робили вистави вже не тільки для батьків, але й для ширшої аудиторії. Школа надала приміщення, я за власні кошти купувала костюми й декорації. З мюзиклами та виставами ми об'їздили дитячі будинки, лікарні, конкурси. Ставили «Казку про мертву царівну й 7 богатирів», «Бременських музикантів», «Вечори на хуторі біля Диканьки» — все українською мовою.

Врешті-решт адміністрація школи почала вмовляти мене вступати до університету і йти до них працювати вчителькою. Наш з чоловіком бізнес на той час вже був досить значний. Ми вирішили, що настав час втілювати мої мрії.
Навчання через подорожі

Одночасно навчатися й викладати було важко. Пари були в другу зміну, тому після уроків я їхала до університету. Знання мені були дуже потрібні у той час. Самотужки я б не опанувала всі методики викладання.

Зараз у мене два класи: третій та сьомий (не змогла покинути своїх перших учнів після їхнього четвертого класу). У старших викладаю історію.

А ще ми з моїми учнями постійно подорожуємо. Починаємо у першому класі з екскурсій по Вишневому, потім Київ — театри, музеї, Майдан Незалежності. З другого класу починаємо подорожувати Україною: Кам'янець-Подільський, Хотин, Львів, Чернівці. Кожного року влітку й взимку на канікулах їдемо в Карпати. У шостому класі мандрували на 4 дні до Польщі, у сьомому — подорожували Трансильванією.
Як допомагає попередній досвід роботи

Досвід в комерції не раз ставав у пригоді. І коли потрібно «вибити» щось для школи у міській раді, і коли ремонт самотужки робили, і коли з учнями зайнялися сортуванням вторинної сировини. А ще я впевнено почуваюсь у спілкуванні з чиновниками будь-якого рангу.

Цього року збираюся відкрити власну школу, оскільки там зможу краще реалізувати усі свої ідеї.

Чого вчить і вчиться


Для мене на першому місці — неакадемічне навчання. Батькам і дітям я постійно кажу, що перше завдання вчителя — виховати свідомого громадянина світу. Такого, що вміє відповідати за свої вчинки й слова, розуміє причини й наслідки. Я навчаю дітей власним прикладом, намагаюся бути максимально чесною і відвертою, дотримуюсь своїх обіцянок. Всі конфлікти чи негаразди ми намагаємося владнати без батьків — через відверті розмови. Це щоденне спілкування, без вихідних і відпусток, як з рідними дітьми.

Учні ж навчають мене завжди бути в тонусі. Щоб там не було, я маю переступити, задерти носа й йти далі.
Прийшла до школи через професійне вигорання
tild3035 3063 4563 b435 373136366238 empty photo
Лідія Насонова
вчителька української мови у приватній школі
ThinkGlobal, Харків

студентка філологічного факультету
Шлях до школи
журналістка
проєктна менеджерка
вчителька української мови
Журналістика та педагогіка: хто кого

Я виросла в освітянській родині: мої батьки — викладачі, їхні брати та сестри й навіть моя хрещена — теж. Можна було здогадатися, що це моя карма. Років у 7-8 я дійсно мріяла стати вчителькою початкових класів, але у свідомому віці з'явились інші мрії.

Після школи з маленького міста на Донеччині я поїхала вчитися до Харкова. Я хотіла стати журналісткою, але редактор місцевої газети, в якій я працювала, порадив йти на класичний філологічний факультет. Я його закінчила й всім розповідала, що ніколи не буду вчителювати. Крім цього, здобула другу вищу освіту на кафедрі медіакомунікацій, бо я все ж хотіла бути ближчою до медіа й журналістики.

У студентські роки я працювала з дітьми, але не думала, що буду перетворювати це на професію. Кожного літа я була вожатою в таборі, у спеціальному клубі займалась репетиторством: навчала малюків читати, з молодшими школярами робила домашні завдання, старших готувала до ЗНО. Також під нас навчання у Харкові я працювала журналісткою у кількох місцевих виданнях.
Все частіше у моїй голові з'являлася думка, що займаюся не своєю справою.
tild6163 6565 4636 a365 663839646563 empty noroot
Професійний успіх і вигорання

З часом у журналістиці я трохи розчарувалася: зрозуміла, що писати про те, що мені подобається, я зможу тільки в Києві, а переїжджати не хотіла. Тому, закінчивши університет, пішла працювати у маркетинг. 2,5 роки була проєктним менеджером у великій компанії. Відповідала за комунікацію між клієнтом та командою, брала участь у переговорах, готувала звіти.

Все йшло добре. За два місяці до того, як я звільнилася, мене підвищили з junior до middle проєктного менеджера. Але в якийсь момент я зрозуміла, що дуже втомилась, і ця втома не проходила ані після відпустки, ані після зміни діяльності. Все частіше у моїй голові з'являлася думка, що займаюся не своєю справою.

Мені стало цікаво, яким би було моє життя, якби я пішла вчителювати. Я згадувала емоції від роботи з дітьми і що у мене виходило навчити їх чогось навіть у рамках роботи в маленькому клубі. Ця думка постійно була зі мною, і я вирішила, що дуже сильно пошкодую, якщо не спробую.

Коли я йшла з роботи, не думала, що тепер буду вчителем все життя. Настрій був приблизно такий: «Ну не вийде, повернуся до офісу». У керівниці, звісно, були дуже великі очі, коли я сказала про свій план: «Як у школу? Чому? Ми ж тебе тут підвищили, ти ж нормально працюєш, хочеш — ми тобі інші завдання дамо?».
Бувало, заходиш до класу, а дітей не цікавлять дієприкметники чи дієприслівники, їх цікавить: «А вы замужем или нет? А есть ли у вас парень?».
Провокації підлітків та як на них відповідати

Я розмістила своє резюме одному із джоб-сайтів й почала чекати. Зателефонувала директорка приватної школи, запросила на співбесіду. В тій першій школі я пропрацювала рік, а потім зацікавилася ThinkGlobal й перейшла туди. Викладаю українську мову й літературу у молодших та старших класах.

До роботи з дітьми неможливо підготуватися в стінах університету — цього можна навчитися лише безпосередньо в «полі», тобто в школі. Першими моїми учнями були 9-класники. Коли я зайшла в клас, з задніх парт пролунало: «Ой цікаво, скільки вона тут протримається». Дітей не цікавили дієприкметники чи дієприслівники, вони питали: «А вы замужем или нет? А есть ли у вас парень?». Я часто засмучувалась, думала: може, помилилась, й вчителювання — це не моє. Допомогла підтримка колеги, яка казала, що це нормально, коли не все виходить.

З мого досвіду, «притирка» займає рік, і неважливо — тобі 20, 25 чи 40 років. Якщо порівнювати мене в одній і тій же школі у вересні й у травні — це різний рівень спілкування з дітьми. Одного разу замість уроку ми просто 45 хвилин з ними говорили, для чого я тут, для чого вони тут і як ми маємо спілкуватись. Я довго думала, як їм коректно відповідати на провокації. Зрештою, вирішила просто з ними поговорити чесно, як з дорослими. Підлітки дуже цінують, коли ти з ними спілкуєшся на рівних.


Як допомагає попередній досвід роботи

Свій попередній досвід роботи я використовую під час навчального процесу. По-перше, викладаю другий предмет — медіаграмотність. По-друге, вплітаю елементи з журналістики в уроки української мови. Ми говоримо з учнями про фейки, безпеку в інтернеті, якій інформації потрібно довіряти, якій — ні. Вивчаємо такі теми, як іменник, прикметник, звороти на прикладах медіатекстів.

Одного разу у якості завдання з української літератури я попросила учнів середніх класів створити у фейсбуці сторінку поета. І дуже раділа, коли мої учні вперше добровільно взяли підручник, аби прочитати біографію. Діти продумували, яким би був профіль поета, що б він писав, хто був би у нього в друзях, які коментарі вони залишали б.

А з третьокласниками ми видали збірку казок, після чого діти полюбили писати твори. Ми ретельно підійшли до кожної казки — продумали персонажа, його риси характеру, сюжет, виклики, з якими він бореться. Діти набрали текст, а щоб заробити грошей на друк, влаштували ярмарок.
Чого вчить і вчиться

Я працюю вчителем вже три роки й наприкінці кожного з них ставлю собі питання: чи хочу я продовжувати? Цього травня я знову відповіла «так».

Я дуже хочу навчити дітей навчатися. Коли вони подивляться на будь-яку нову тему й скажуть: ми знайшли таку інформацію, а головне в ній — ось це, я зрозумію, що моя місія з цими дітьми виконана, й піду навчати наступних.

Навзаєм, діти навчають мене прийняття. Буває, ти щось переплутав і кажеш: «Ой вибачте, потрібно зробити ось так». Діти на це дуже легко кажуть: «Ой та ладно, нічого страшного». А я в цей момент завжди замислююсь: а наскільки ми, дорослі, можемо так легко казати дітям «та ладно», коли вони щось роблять не так?

Про премію
GLOBAL TEACHER PRIZE UKRAINE
Це щорічна національна премія для вчителів. Мета конкурсу – підняти престиж професії вчителя та популяризувати її в Україні, надихнути освітян на використання сучасних методик та долучити їх до світової спільноти педагогів.

Національну премію засновано в 2017 році ГС «Освіторія». Вона є частиною великої всесвітньої премії GLOBAL TEACHER PRIZE, яку називають «нобелівкою для вчителів».
tild6662 3033 4331 a637 626635343864 empty noroot

До школи потрапив випадково
tild3437 3139 4730 a663 633531303333 empty photo
Олександр Жук
вчитель інформатики у запорізькій школі-інтернаті «Джерело», учитель року 2018 за версією Global Teacher Prize Ukraine
навчання на економіста
та психолога
Шлях до школи
соціальний педагог
навчання на
сурдопедагога
навчання на вчителя з інформатики
вчителювання
Пошуки себе та випадкова зустріч

В дитинстві я хотів бути економістом, банкіром, менеджером й взагалі не мав уявлення про професію вчителя. Взагалі, я не дуже любив школу.

Я вступив на економіста, але після другого курсу зрозумів, що обрав щось не те. Мені подобалося бути більш активним, хотілося бути лідером й вести за собою групу. Тоді в мене вперше з'явилось бажання викладати — я думав залишитися в університеті.

На 5 курсі я подав документи на психологічний факультет й навчався паралельно в двох університетах, шукав себе.

В той час я хотів влаштуватися менеджером у велику фірму, але через навчання не міг працювати повний робочий день. Потрібно було десь перечекати рік, почав шукати варіанти.

До школи потрапив випадково — прийшов до запорізького інтернату «Джерело» разом з подругою у її справах. До мене підійшов підліток із порушенням слуху та спробував щось запитати за допомогою жестів. Мене вразило те, що я не зміг нічого зрозуміти. Стало цікаво, як живуть люди з порушенням слуху, як знайомляться зі світом. Я підійшов до директора й запитав, чи є якісь вакансії. Виявилося, що школа шукала соціального педагога, а освіта психолога якраз дозволяла мені цим займатися.


Я вступив на економіста, але після другого курсу зрозумів, що обрав щось не те. Мені подобалося бути більш активним, хотілося бути лідером й вести за собою групу.
tild6561 6162 4037 a666 373335393235 empty photo
Чотири освіти та жестова мова

Серед моїх обов'язків була робота з дітьми з малозабезпечених сімей та позбавленими батьківського піклування. Діти навчали мене жестової мови: я вів спеціальний щоденник для нових слів, а учні тестували мене. Найбільше ми зблизились через 4 місяці після початку моєї роботи, коли поїхали у подорож до Криму, потім в Бердянськ. Загалом ми провели разом 25 днів. Я зрозумів, що потрапив туди, куди мені треба. Згодом отримав освіту сурдопедагога в університеті Драгоманова.

Я пропрацював 2 роки, коли на посаду соціального педагога мала повертатися з декрету жінка, яка працювала до мене. Я хотів залишитися в школі, тоді якраз у старших класах почали вводити інформатику — мені запропонували посаду вчителя. Але я зрозумів, що мені знову потрібна спеціальна освіта (вже четверта!). Вступив на безкоштовне навчання до Запорізького інституту післядипломної педагогічної освіти й поєднував із викладанням.
Уроки з роботами та Lego

Дуже хочеться дати дітям практичні знання й навчити їх застосовувати. На уроках ми вивчаємо Word, Excel, Scratch, Pascal, а після уроків працюємо з 3D моделями, мобільними додатками, знімаємо фільми, займаємось робототехнікою.

Ці заняття — моя ініціатива, але усі пов'язані з навчальною програмою. Наприклад, є тема «Алгоритми», вона засвоюється набагато краще, коли учень створює робота. Він складає блок-схеми й бачить результат в дії. На темах, присвячених моделюванню та проєктуванню, використовуємо Lego. Цього року я навіть став амбасадором Lego foundation.


Екологічні проєкти

З 2015 року ми почали займатися екологічною проблемою нашого міста й країни. Разом з учнями ми долучались до багатьох проєктів й навіть заснували власний — Школу енергії. Ми проводимо просвітницькі заходи в Запоріжжі, робимо квести, висаджуємо дерева, прибираємо сміття. Їздили до Одеси, Харкова на фестивалі, створювали сонячні панелі й розумні будинки за допомогою C++.

Також ми впровадили екомоніторинг нашої шкільної будівлі (зняття температурного профілю класів, перевірка освітлення, вентиляції, утеплення, витрачання водних ресурсів).
Як допомагає попередній досвід роботи

Мені часто допомагає економічна освіта у цих справах — вміння аналізувати, складати статистичні дані. Під час подорожей я розповідаю дітям, як потрібно витрачати кошти, як економити. Загалом, вважаю, що всі свої освіти я використовую в повному обсязі.


Чого вчить і вчиться

У школі я розкриваю свій потенціал, творчість, лідерство. Завжди кажу дітям, що вони вільні мислити й відчувати себе. Навчаю їх жити й аналізувати різні ситуації.

Діти ж навчають мене відкритості й вмінню бути тактовним. Потрібно зробити так, щоб кожен отримав задоволення від навчання й спільного простору. Також діти вчать залишатись собою.
Шукаємо найкращих вчителів!
Знаєте вчителя, для якого бути педагогом — це не робота, а покликання?

Номінуйте його на премію GLOBAL TEACHER PRIZE UKRAINE! А якщо ви самі є таким вчителем – беріть участь у конкурсі.
Подавати заявки можна до 1 серпня 2020 року. Переможця цьогорічної української премії оголосять у Міжнародний день вчителя 3 жовтня та винагородять премією у 250 000 гривень.
tild6330 3035 4663 b265 656265656337 empty noroot
Інші матеріали спецпроєкту «Класна робота»
Більше
More More for companies
Job seekers
For companies
Войти
Have idea!

Спасибо!

Теперь редакторы в курсе.