6 стипендій, 57 конференцій і 1,5 роки навчання за обміном. Як не змарнувати студентські роки

Усім привіт! Я Аня — щаслива членкиня команди Happy Monday, а у минулому — не менш щаслива студентка. Часто чую від знайомих щось на кшталт: «Університет нікому не потрібен», «Жодного разу не запитали про диплом», «5 років життя витрачено на дурню» — і мене це неабияк засмучує. Тому я вирішила розповісти про свій досвід навчання, який не обмежувався заняттями та іспитами і, мабуть, саме тому був дуже вартісним. 

Історичний факультет Одеського національного університету імені І.І. Мечникова забрав подарував мені 9 незабутніх років життя — шість років навчання на магістра і ще три роки аспірантури, — про які я згадую з великою вдячністю. Я переконана, що ваші студентські роки можуть бути ще кращими. Головне — використовувати усі можливості і переваги навчання в університеті.

Виграти стипендію 

У студентські роки можна підробляти (зазвичай для цього доводиться жертвувати навчанням) або ж заробляти на тому, що ви студент. Ще в 11 класі мені призначили стипендію президента України за І місце на всеукраїнському етапі конкурсу-захисту МАН. Тож я прийшла на 1-ий курс із розумінням, що навчання, наукова діяльність та соціальна активність — зовсім не антонім до заробляння грошей.

Якщо ви обираєте науку, а не роботу, то не обов’язково прирікаєте себе на голодну смерть. 

Стипендії бувають не лише стандартні та підвищені. Ось перелік стипендій, які я отримувала за час навчання. Для зручності подаю їхній актуальний грошовий розмір станом на січень 2020 року: 

• стипендія президента України (2720 грн/місяць);
• стипендія Верховної Ради України (2300 гривень/місяць);
• стипендія Кабінету Міністрів України (2480 грн/місяць);
• стипендія імені М.С. Грушевського (має дорівнювати розміру посадового окладу викладача-стажиста + 15%);
• стипендію імені І.Ф. Кураса (більше не виплачується);
• приватну стипендію фонду Віктора Пінчука «Завтра.ua» (2 240 грн/місяць протягом року; стипендіати також можуть отримувати фінансову підтримку для реалізації своїх проєктів та ініціатив і гранти для індивідуального розвитку та навчання);
• стипендії, які йшли у парі з програмою обміну (але про це згодом).

На іменні державні стипендії студентів подає навчальний заклад. Приватні стипендії можете шукати самостійно. Як і де, розповім трохи нижче.

Писати наукові публікації 

За роки навчання в університеті я написала 42 наукові публікації з історії та етнології. І це без урахування невеликих студентських збірників матеріалів з локальних конференцій. 

Навіщо так багато? По-перше, я була щира у своєму бажанні займатися наукою і серйозно працювала над майбутньою дисертацією. По-друге, усі ці публікації та конференції стануть у нагоді під час підрахунку вашого рейтингу: для нарахування стипендії (не лише підвищеної, але й вищезгаданих іменних), для вступу в магістратуру та аспірантуру.

Виступати на конференціях

У старшій школі я заїкалася і дуже не любила виступати з доповідями перед класом. А потім виявила, що страх зникає, якщо говорити про те, чим ти справді захоплюєшся. Я обожнювала тему, яку досліджувала, а ще не любила сидіти вдома. Тому я почала активно їздити з доповідями на конференції в Україні та за її межами. Не знаю, як зараз, але у роки мого студентства участь у конференції оформлювали як студентське відрядження і бухгалтерія компенсувала витрати на квитки та проживання.

Загалом я виступала з доповідями на 56 наукових конференціях — в рідній Одесі, інших містах Україні, а ще в Румунії, Польщі і навіть в Італії. Витрати на поїздки частково покривав університет, частково я самостійно — але саме завдяки науковій активності я оформлювала безкоштовні багаторазові шенгенські візи (бо безвізу тоді ще не було) та змогла побачити світ, поки євро був по 10 гривень.

Брати участь у програмі обміну 

Найкраще, що може дати рідний університет — це можливість поїхати до іншого університету 🙂

На 2-му курсі я взяла участь у програмі внутрішньої мобільності «Освіта країною» від фонду Святослава Вакарчука «Люди майбутнього». Внутрішня мобільність — це можливість на короткий термін поїхати за обміном в інший український університет (при цьому ви не знали, куди саме вас відправлять). Мета програми — не лише порівняти навчання в університетах, але й краще познайомитись з іншим регіонами країни: наприклад, студентів із Західної України відправляли у рамках обміну на Схід і навпаки. Мені випав Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича. 

На період навчання студенти отримували стипендію від фонду, і на неї дійсно можна було спокійно прожити в чужому місті. За 2 місяці я змогла порівняти навчання в одеському і чернівецькому універах, завести нових друзів, пожити у новому місті. На жаль, ця програма не отримала продовження.

Були й менш тривалі програми — наприклад, двотижнева програма обміну із Сегедським університетом (Угорщина). Угорську мову ніхто з учасників обміну не знав, але в університеті були курси англійською, їх ми й відвідували. Стипендію там не платили, але проживання в гуртожитку було безкоштовне, а ще давали талони на безкоштовні обіди в їдальні і місцевий студентський квиток з усіма його пільгами. Ми не сиділи постійно у маленькому Сегеді: на вихідні їздили у Будапешт та Відень. 

Студенткою я також подавалася на міжнародні програми обміну Erasmus Mundus, але не проходила відбір. До цього теж треба бути готовим. Зате в аспірантурі змогла взяти участь у програмі обміну двічі: спочатку на рік поїхала в Опольський університет за програмою «Польський Erasmus для українців», а потім ще на півроку — у той самий універ, але вже за програмою Erasmus+. 

Стипендія за першою програмою складала близько 350 євро на місяць, за другою — 750 євро на місяць. Цих грошей цілком вистачало, щоб не шукати собі роботу в Польщі і подорожувати країнами ЄС у вільний від занять час. Загалом я прожила у Польщі півтора року, провчилася у місцевій докторантурі і прокачала польську з нуля до рівня В2. Я познайомилася не лише з польською системою вищої освіти та польськими студентами, але й учасниками програми Erasmus з інших країн. У кімнаті в гуртожитку я жила з трьома студентками з Афганістану, і це був неоціненний досвід (навіть якщо у той момент мені періодично здавалося, що краще б я сиділа вдома).

Де шукати такі можливості? 

Головне — не чекати, що стипендія чи програма обміну знайде вас сама, бо ви розумна людина і заслуговуєте на неї як ніхто інший. Будьте проактивні та ініціативні! 

• Звертайте увагу на дошки оголошень в університеті. Можливо, це звучить несучасно і в епоху суцільної діджиталізації так ніхто не робить, але у вишах завжди вивішують оголошення про конференції, конкурси, олімпіади тощо.
• Більшість програм обміну реалізуються шляхом двосторонніх угод між конкретними університетами, тому будьте у курсі, з ким підтримує партнерства ваш університет. 
• Підпишіться на сторінки свого факультету, вишу, профкому студентів у соцмережах. Це як дошка оголошень, тільки зручніше. Про старт прийому заявок на участь в програмах обміну Erasmus я дізнавалася саме там.
• Слідкуйте за тематичними ресурсами (наприклад, у нас є рубрики з актуальними можливостями: стажуваннями, навчанням та подіями). 

А ще у нас є телеграм-канал, де зручно слідкувати за усіма оновленнями, зокрема вакансіями і стажуваннями.

Підписатись

• Переглядайте можливості безпосередньо на сайті Міністерства освіти та науки України та сайтах таких організацій, як Erasmus+, AIESEC та фондів, що мають власні стипендійні програми: наприклад, Фонд Віктора Пінчука з його стипендіальною програмою Zavtra.ua чи Фонд Кличко. 
• Якщо немає часу переглядати стільки ресурсів одразу, використовуйте сайти-агрегатори типу Studway чи Science Community.

Висновок: бути студентом круто. Без жодних «але»

Університет — не місце, де потрібно відсидіти 5-6 років від дзвінка до дзвінка. Навіть якщо ви усвідомлюєте, що не працюватимете за фахом — це не означає, що студентські роки варто марнувати.

Не пощастило з викладачами? Впевнені, що предмети, які вам викладають, заслуговують на краще — займайтеся наукою, робіть власні проєкти. 

Якщо вам не цікаво займатися наукою і вигравати стипендії — їдьте зі свого університету в інший.  

Програми обміну виховують в нас емпатію, небайдужість і розуміння проблем інших країн. Я плакала, коли вбили мера Ґданська і завжди читаю польські новини — бо ця країна вже ніколи не буде для мене чужою. Після кожного теракту в Кабулі я перевіряю сторінки своїх знайомих з Афганістану у соцмережах, щоб переконатися, що вони живі-здорові. Якщо ми хочемо, щоб інші країни проявляли відповідну небайдужість до проблем України, нам потрібно більше подорожувати, більше знайомитися з іноземцями й обмінюватися інформацією.

Будьте активними, шукайте все нові й нові можливості, подавайтеся на конкурси. І не бійтеся відмов і програшів. Я так і не поїхала в Італію за програмою Erasmus Mundus і виграла стипендію від Zavtra.ua лише з третьої спроби. Але я рада, що не все вдавалося легко й одразу. Навчитися програвати, бачити свої слабкі сторони й робити з цього висновки краще якомога раніше.

Читайте також

Чи є життя після юрфаку? Як потрапити на стажування у юридичну компанію

Як пройти стажування, щоб залишитись у компанії?

Як навчатись, працювати і вижити?