Де знайти сили, щоб рухатися вперед і розвиватися у складні часи? Звернімося за порадою до мотиваційних коучів, життя яких також розділила на «до» і «після» раптова негативна подія. Але вони впоралися. І тепер у своїх книгах надихають людей власним прикладом.
Ольга Лугинець, HR & кар’єрна консультантка, проаналізувала книги Джона О‘Лірі «У полум’ї: 7 кроків до найяскравішого життя» та Гела Елрода «Чудовий ранок. Як не проспати життя» та адаптувала їхні поради до українських реалій.
Розвиток Джона О‘Лірі та Гела Елрода як письменників-мотиваторів розпочався з травм. Життя Джона змінилося у дев’ять років після експерименту з бензином, що вартував йому опіків майже всього тіла, втрачених пальців, згорілого будинку та кількох місяців у лікарні. Гел Елрод втратив усе у 20 років після зіткнення вантажівки з його автомобілем. Кома, реабілітація. Кар’єра і стосунки тоді пішли нанівець, але тепер його концепцією ранків надихається увесь світ.
Наша біда — особиста й національна водночас, адже російська агресія змінила життя усіх. Проте потрібно продовжувати жити й розвиватися. Можливо, нам вдасться надихнутися у людей, які теж не здалися? Давайте спробуємо.
1. Як раніше вже не буде, і нам треба це прийняти
Я не міг змінити минуле, тому мусив лише налаштуватися на рух уперед
Складно почати рухатися далі. Перестати згадувати ідеальність минулого. З теплотою міркувати про «простоту» смертельної епідемії… і решту часу, коли телефон не здригався від періодичної повітряної тривоги.
Але треба, якщо ми хочемо змінити життя та розвиватися. Першим кроком нам варто прийняти той факт, що життя вже ніколи не буде таким, як раніше. Цей досвід змінив нас усіх. І що ми можемо нині? Жити з цим.
2. Варто проживати кожен день
Ставлення до буденних подій, взаємин з оточенням, подарунків долі, значущих ситуацій — усе це визначає якість і тривалість нашого життя.
Якщо ви читаєте цей текст, отже у вас є електрика, інтернет та час, щоб відкрити улюблене медіа, — це вже подарунок долі. На жаль, не усім так пощастило. Тому багато з нас відчувають «провину вцілілого»: докори сумління, злість, почуття безпорадності тощо. Вона може повністю поглинути наш мозок, але не можна їй дозволити перемогти.
Наші воїни невпинно працюють, щоб ми могли жити. Чи доцільно засмагати на Мальдівах, влаштовувати гучну тусу або «забути про війну», раз ми живі? Тут вже кожен сам визначає свої кордони. Але вдячність захисникам і життя «тут і тепер» — те, що дасть сили триматися далі.
3. Досить «життя на автоматі». Станьмо активними
Не плутайте — не бути в ліжку, не означає прокинутись. Не плутайте — бути дуже зайнятим, не означає бути супер ефективним. Не плутайте — не бути мертвим, не означає жити наповненим життям.
Припустимо, нам вже вдалося прийняти реальність і перестати варитися у почутті провини. Тепер ми просто… живемо рутиною. Виконуємо щодня одноманітні задачі, вже не міркуючи над ними. «Треба то й треба». Та на скільки нас вистачить?
Для того, щоб не вигоріти, потрібно знайти сенс у повсякденній діяльності. Інтерес. Ставити перед собою цілі та досягати їх. Стати активним учасником свого життя, а не безпорадною жертвою, якою нас хоче бачити ворог. Не дамо йому такого задоволення.
4. Пильнуймо свої думки
У середньостатистичної людини в голові щодня «крутиться» 50–60 тисяч думок. На жаль, 95% цих думок точнісінько такі самі, що й учора і позавчора.
«А що, якщо…?» — це вправа для письменників, щоб розвивати уяву та придумувати нові сюжети. Ми часто малюємо негативні сценарії у своїй голові, особливо коли вмикають тривогу. Можливо, є сенс їх записати, трансформувати та звільнити простір для нових ідей чи завдань.
А що, якщо я сьогодні прочитаю три сторінки цієї книги? Якщо вийду на зупинку раніше і наповню свій мозок киснем? Попрошу колегу не займати мені голову плітками про байдужих мені людей? Замовлю незвичну ранкову каву? Запропоную команді такий-то проєкт? А що, якщо…?
5. Покроково йдемо до мети
Не зупиняйся на півдорозі. Ти зумієш здійснити все, у що сам повіриш. Став собі високі цілі, вимагай від себе значних досягнень. Не здавайся, коли буде важко. Ніколи не відмовляйся від мрії. Ось ключ до щастя — не здавайся.
З часом питання «якщо» переростає в питання «як». Ми міркуємо, як втілити наш задум у життя. Він стає нашою метою, до якої ми починаємо будувати свій шлях. Звісно, шлях може бути тернистим: як показує досвід, від цього не застрахований ніхто.
Та ми можемо написати собі план розвитку і потихеньку рухатися до його втілення. Так, зміни — це лячно, навіть позитивні. Але у нас, українців, є національна суперсила: хоробрість. А межі наших перспектив часто бувають лише у нашій голові.
6. Налаштуймося на продуктивний день ще зранку
Ось приклад найпопулярнішого розкладу «Чудового ранку», розрахованого на 1 годину […]: тиша (5 хвилин); афірмації (5 хвилин); візуалізація (5 хвилин); фізичні вправи (20 хвилин); читання (20 хвилин); ведення щоденника (5 хвилин).
Звісно, часом ворог вносить корективи у наші плани своїми повітряними погрозами. Або просто хтось з нас зранку звик шукати каву, а не натхнення. Тому не факт, що вийде одразу виконати усе і з такою тривалістю, як пропонує автор.
Але що ми можемо зробити, якщо поки не виходить спеціально прокидатися на годину раніше? Спробувати приділити хоч кілька хвилин зранку на те, щоб зібрати думки докупи й налаштуватися на продуктивний день.
7. Знайдімо підтримку: однодумців, друзів, менторів
Якщо поруч немає людей, які вчасно допоможуть розпізнати можливості, можна й не помітити власної сили, власних здібностей, втратити свій шанс на неймовірне життя.
Мова не лише про рідних і знайомих — українцям допомагає весь світ. Багато шкіл відкрили свої курси для тих, хто втратив роботу або бажає змінити професію, а психологи, кар’єрні консультанти, коучі й інші спеціалісти надають безкоштовну підтримку тим, хто її потребує. Наприклад, Happy Monday разом з міжнародною платформою Coursera набирають учасників на безкоштовний освітній проєкт ReSkill UA, в межах якого можна опанувати нову затребувану професію.
Проте варто звернути увагу на всю нашу інформаційну бульбашку. Блогери, телеграм-канали, книги, медіа тощо — їхні меседжі здатні надихнути нас більше, ніж ми це усвідомлюємо. Тому є сенс добирати їх свідомо, дотримуючись інформаційної гігієни та критичного мислення.
8. Рухаємось до особистої та всеукраїнської перемоги
І нічого не бійтеся: невдачі не буде — в будь-якому разі ви чогось навчитесь, ростимете, розвиватиметеся і ставатимете кращою версією себе.
Навіть якщо прийняти реальність, стати активним учасником свого життя, поставити мету і йти до неї з підтримкою оточення… можуть траплятися не лише успіхи. І це нормально. Не існує прямого шляху до перемоги, інколи доводиться змінювати плани. Проте здаватися — ніколи.
Те, що відбувається зараз, стає переломним моментом у житті багатьох людей. Війна та її наслідки — це не наша провина. Та від кожного з нас залежить наше власне майбутнє і те, наскільки повним та яскравим буде наше життя.
Пробуємо.
Намагаємось.
Діємо.
Щось не вийде. Знову. І знову.
Зрештою все вдасться.
Бо ми, українці, не здаємося.
Творімо власне майбутнє та майбутнє України!
Улюблена робота — теж прекрасний мотиватор!
Знайдіть свою серед сотень вакансій від перевірених компаній на нашому сайті 👉
ВакансіїЧитайте також
Як перевірити себе на стресостійкість та 6 способів її підвищити
Як пережити складні часи: радить психолог, який побував в окупації
Як жити далі? 10 порад для адаптації в умовах невідомості
Спасибо!
Теперь редакторы в курсе.