🎊Happy Журнал

Як жити далі? 10 порад для адаптації в умовах невідомості

Ольга Авраменко Вт., 29.03.22 Розвиток

Війна змінила життя кожного українця кардинально й надовго. Навіть якщо зараз ви в умовній безпеці, це не означає, що в один момент все налагодиться й ви заживете як раніше. Але адаптацію до нових обставин можна прискорити. Як саме, розповідає Ольга Авраменко — психологиня, тренерка департаменту з навчання та розвитку в EPAM Україна.

Ольга Авраменко

Досвід адаптації є у всіх, і для кожного в ньому є те, що викликає найбільший дискомфорт. Найчастіше це невідомість — найперше й найочевидніше, з чим ми стикаємось у нових умовах. Наприклад, коли змінюємо роботу (навіть якщо ця зміна бажана), ми хвилюємось, почуваємось не на своєму місці. І поки досліджуємо пов’язану з новим місцем невідомість, на повний комфорт очікувати не варто.

Невідомість, яка оточує нас зараз — безпрецедентна, адже стосується практично всіх аспектів життя. Навіть ті, хто може відновити роботу, робить це в незвичних обставинах. Наприклад, повернувшись до консультацій і тренінгів, я, з одного боку, раділа зустрічам із клієнтами, а з іншого — не розуміла, як виглядатиме перерва на повітряну тривогу під час сесій. Це новий досвід, з яким треба розбиратися тут і зараз.

Якщо в наш звичний розклад увірвалася невідомість, на яку не можна вплинути, лишається тільки до неї адаптуватись. Нижче кілька порад, як зробити це оперативніше.


1. Дійте


Якось на тренінгу я почула цікавий інсайт: деякі програмісти прагнуть чимскоріше помилитися в роботі. Бо що раніше станеться помилка, то швидше її можна буде виправити з меншими витратами ресурсів. Цей підхід можна частково використати й в теперішніх умовах. Наприклад, не варто чекати зручної хвилини/години/дня, щоб відкрити ноутбук і розібрати пошту. Краще зробити це зараз. Хоча б тому, що ми не знаємо, коли і якою буде ця зручна хвилина. 


2. Не вимагайте від себе неможливого


Не вимагайте від себе колишньої мотивації та результативності. Це нереалістично, а нереалістичні очікування розчаровують та погіршують наш і без того розхитаний психічний стан. 


3. Працюйте розмірено


Люблю англійський вираз baby steps — коли до великої цілі ми йдемо маленькими кроками. Повертатися до роботи теж варто потроху. Можливо, зараз досить буде не виконувати роботу бездоганно, вчасно та швидко, а просто виконувати роботу. Головне — не поспішати, і тоді з кожним днем ви зможете робити все більше й більше запланованого. 


4. Зберігайте звички й ритуали


Аби пом’якшити процес адаптації, важливо зберігати попередні звички й ритуали. Для когось це буде чашка кави зранку або кілька сторінок улюбленої книжки, для когось — перегляд новин. Так, попри ймовірність інформаційної інтоксикації для багатьох людей перегляд новин — єдина можливість зафіксуватися в моменті чи заспокоїтись: ми сподіваємося не стільки почути хороші новини, скільки не почути погані. Тому не варто різко поривати з цією звичкою. Особливо якщо ви добре фільтруєте своє інфополе й уникаєте дезінформації. 


5. Відволікайтесь від новин за потреби


Якщо ви все ж переживаєте через велику кількість інформації, обмежте час споживання новин. Наприклад, читайте їх тільки з 10-ї до 11-ї ранку, потім з 14-ї до 15-ї, а потім з 19-ї до 20-ї. Також можна не читати новини на ніч або робити собі вихідний — варіантів багато. У ці перерви варто зайняти себе чимось, щоб а) відпочити, б) не хотілося повертатися до перегляду новин. Це може бути робота, волонтерська діяльність, читання, готування їжі, миття посуду, спілкування з друзями — що завгодно, що вам подобається робити й що потребує вашої присутності моменті та концентрації. Якщо потрібно, складіть список таких активностей і рухайтеся за ним, аби не навантажувати пам’ять.

Процесу адаптації може завадити провина вцілілого. Це складне явище, в якому багато особистого й не завжди усвідомленого. Проживання втрати — довгий і болісний процес, незалежно від того, що втрачається. Його нелегко прожити й у нормальному стані, а в стані постійного стресу, як зараз, — ще важче. Продовжу перелік порад рекомендаціями, як впоратися з синдромом вцілілого.


6. Підтримуйте зв’язок зі «своїми» людьми 


Оскільки люди мають потребу в соціальних контактах, важливо підтримувати ці зв’язки й під час війни. Спілкування зі старими приятелями, проговорення спільного минулого, пережитого, планів може дати терапевтичний ефект і стати вашою опорою у важкі часи. Якщо ви переїхали, за можливості знайомтеся з новими людьми — наприклад, долучіться до місцевих волонтерських ініціатив і пропонуйте свої послуги, щоб швидше інтегруватися в нове середовище.


7. Проживайте свої емоції


Дайте собі можливість бути живою людиною з емоціями й переживаннями —  наприклад, сумувати чи гніватись. Не варто заперечувати чи знецінювати свої почуття думками на кшталт «В інших гірше» чи «Нема чого сумувати, це нікому не допоможе». Допоможе, і насамперед нам самим. Прожиті емоції нівелюють загрозу їхнього постійного проживання у майбутньому. Тоді як відмовляючись від емоцій, ми ризикуємо потрапити в пастку: не сумуємо, бо не хочемо впадати у вічний сум, але цей вічний сум якраз і виникає від того, що актуальні емоції постійно відкладаються «на потім». Тому важливо сумувати, коли сумно, та радіти, коли радісно. 


8. Повертайтесь до справ


Це може бути повернення до роботи — коли є сили й бажання працювати, а не просто тікати в роботу, щоб нічого не відчувати. Це також може бути волонтерство, давно забуте хобі або ж просто повернення до звичного побуту: помити посуд, приготувати улюблену страву, запалити свічку, попити какао з зефірками, почитати книжку. Що б ви не робили,  сум за втраченим все одно буде повертатися, і це цілком нормально. Ми знаємо, що його важливо прийняти, побути з ним і що він обов’язково піде — це лише питання часу. 


9. Прийміть свої можливості 


Варто прийняти те, що почуття провини (синдром вцілілого) на певний час залишиться з нами, тож намагатися позбутися його повністю не варто. Зате можна пробувати зменшувати його активними діями — волонтерити, підтримувати перевірені організації, допомагати з доставкою гуманітарної допомоги тощо. Хоча й це не буде панацеєю. Я знаю людей, які від початку повномасштабної війни роблять неймовірні речі — знаходять ліки, яких ніде немає, організовують, на перший погляд, нереальні доставки тощо — і все одно відчувають, що роблять недостатньо. 

Це щире відчуття насправді не дуже залежить від того, скільки ми реально зробили. Мені воно нагадує радше співвідношення нашої здатності на щось впливати і величезної потреби в допомозі країні, яку ніхто не може закрити самостійно. Але зараз важливо діяти в межах власних можливостей. Ми й так виснажені, тож не варто штучно додавати собі напруги. Робіть те, в чому ви вже найкращі. Наприклад, я захоплююся виробниками, які зараз відновлюють свою роботу, а отримані кошти переказують на допомогу. Це чудова ілюстрація того, як можна продовжувати займатися своєю справою і реально допомагати.


10. Не відмовляйте собі в маленьких радощах


Останнє, але не менш важливе. Часто чую, як люди відмовляються від звичних побутових радощів, бо «не на часі». Доходить і до відвертих звинувачень тих, хто п’є каву чи смакує круасан у кав’ярні. Особисто я радію, коли люди прогулюються з кавою або читають книжку в парку. Саме такі маленькі дрібниці допомагають триматися нам і нашій психіці та нагадують, що у світі все ще є те, що приносить задоволення, перепочинок, радість. Не варто від цього відмовлятися попри звинувачувальні думки в голові. Ми заслуговуємо на спокій, навіть якщо він триватиме 15 хвилин, поки ми допиваємо нашу каву.

Потрібна робота?

Ми запустили телеграм-бота Агент Happy Monday, який допомагає українцям шукати роботу з-поміж 1000+ вакансій на нашому сайті

До бота

Читайте також

Як в ЕРАМ підтримують ментальне здоров’я команди і чому це має робити кожна компанія

Як планувати кар’єру в епоху змін: 5 кроків

Волонтери — в зоні ризику емоційного вигорання. Як цього уникнути?

Підписуйтеся на щасливі понеділки!

Раз на тиждень по понеділках ми будемо ділитися найкрутішими вакансіями та історіями про кар’єру.


Більше

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: