Професії у лавах ЗСУ: чим займається артилерист

Продовжуємо знайомитися з українськими військовими та дізнаватись, які бойові завдання вони виконують, у межах нашого спецпроєкту «Професії у лавах ЗСУ». 

Другий герой проєкту — Роман «Рамзес» Живун, командир артилерійської батареї 95-ї окремої десантно-штурмової бригади ДШВ ЗС України. Романові 28 років, до лав ЗСУ він приєднався ще у 2016-му, тож до початку повномасштабної війни встиг змінити кілька військових спеціальностей та знайти ту, в якій зумів найкраще розкрити свій потенціал. За освітою хлопець фінансист, і вважає, що знання, здобуті в академії, неабияк допомагають йому під час виконання бойових завдань.

Про цивільну спеціальність та початок військової кар’єри

Я навчався у Національній академії статистики, обліку та аудиту, де отримав диплом фінансиста. Мені завжди подобались точні науки, тож навчання давалось легко — я був одним із найкращих студентів на курсі. На останніх курсах вже працював менеджером з продажу систем очищення води. Робота подобалась, але я дуже амбітна людина, тож прагнув кар’єрного розвитку, а роботодавець не підтримував моїх ініціатив та не давав можливості зростати. Тому я звільнився майже одночасно із закінченням університету. Я розумів, що мене можуть призвати на строкову службу, тож, порадившись з родичами-військовими, прийняв рішення підписати контракт. Це було у 2016-му, йшов третій рік війни.

Шукав роботу за спеціальністю, хотів піти військовим фінансистом або бухгалтером. Згодом мені запропонували посаду діловода тилу у новоствореній військовій частині в моєму рідному місті, і я погодився. Так і почалась моя служба в армії. Військовий діловод — спеціаліст, який виконує широкий спектр адміністративних та логістичних функцій, зокрема забезпечує контроль і облік матеріальних запасів та здійснює моніторинг руху вантажів.

Моїм основним обов’язком було ведення обліку майна трьох служб: паливно-мастильних матеріалів, речової та продовольчої. Це передбачало багато паперової роботи та знання різних наказів і постанов. Я досить швидко розібрався, що до чого, і став непоганим спеціалістом з військового діловодства. Під час служби мені завжди допомагали знання, здобуті в університеті, особливо навички роботи в Excel. Усі книги обліку, які я мав вести вручну, я заповнював в таблицях Excel, а вже потім переносив дані на папір. Ту роботу, на яку інші люди витрачали цілий місяць, я міг виконати за день. 

Але знову ж таки, я хотів рости кар’єрно, тому шукав можливості стати офіцером. Задля цієї мети я змінив ще дві частини й встиг побувати діловодом служби ракетно-артилерійського озброєння, командиром евакуаційного відділення, головним сержантом евакуаційної роти та штаб-сержантом з управління персоналом.

Один із найцікавіших спогадів з тих часів — проведення інвентаризації на Житомирському бронетанковому заводі, де на обліку було 198 одиниць техніки, розкиданої по різних частинах і складах. Ми тоді підготували стільки документації, що тими паперами можна було заповнити цілий вантажний автомобіль 🙂

За той час сплив термін мого першого трирічного контракту, і я міркував, куди рухатись далі. Тоді ж дізнався про річний курс з лідерства у Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, по завершенні якого можна отримати звання молодшого лейтенанта, і вирішив піти навчатися далі. 

Про навчання на артилериста 

На той момент можна було вибрати один з трьох напрямів навчання: піхоту, танкові війська або артилерію. Знову порадившись з військовими з родини, я обрав артилерію. Відбір був серйозний — на одне місце претендувало три людини. Потрібно було пройти співбесіду та скласти екзамен з математики. Серед студентів були як військові, які служили в тилу, як я, так і ті, хто вже мав бойовий досвід, зокрема й артилеристи. Були також цивільні з вищою освітою, які отримали направлення на навчання у військкоматі.

Загальновійськові дисципліни давались мені досить легко, бо я вже мав досвід служби. А от коли почались власне артилерійські спеціальності, стало складно: треба було зубрити теорію, проводити розрахунки, вчити різні схеми ведення бою тощо. Але з часом, коли накопичилась критична кількість знань, в мене в голові все склалось у цілісний пазл. 

На той час артилеристи вже проводили планування та орієнтування розрахунків у спеціальному додатку «Кропива». Його  у 2014 році розробила волонтерська організація «Армія SOS». Однак нас вчили робити розрахунки і вручну — на випадок, якщо під час виконання завдання не буде змоги скористатися планшетом. Я ж поставив собі за мету написати подібну програму в Excel. І загалом в мене вийшло, моя програма може проводити необхідні розрахунки.

Щомісяця ми їздили на полігон на практику, а перед закінченням курсу були масштабні практичні навчання. Коли вперше працюєш зі справжнім озброєнням — це незабутні емоції. Класно спостерігати, як все гучно вибухає, летить. 

Особливе задоволення отримуєш, коли влучаєш у ціль. Часто ціллю був кущ. Неможливо передати, скільки радості в нас було, коли після пострілу дивишся в бінокль, а його там наче і не було. 

Під кінець навчання до нас приїжджали представники різних частин, запрошували найкращих студентів до себе. Мене кликали у різні бригади, була можливість повернутись в рідний Бердичів або піти в морську піхоту, також пропонували залишитись викладачем в академії, але я обрав десантно-штурмові війська.

Про командування артилерійською батареєю 

У 95-у окрему десантно-штурмову бригаду я прийшов на посаду командира артилерійського взводу-старшого офіцера на батареї. На той час у нашій батареї було два взводи. Через шість місяців я став командиром усієї батареї.

Мій позивний «Рамзес» вигадав попередній командир нашої батареї, адже воно співзвучне з моїм іменем Роман. Мало хто вигадує собі позивний самостійно, зазвичай псевдо виникає саме собою і швидко «прилипає». Мені мій позивний подобається, але його також часом перекручують, наприклад, коли я відростив бороду, деякі побратими жартома називали «Рамзаном» 🙂

Коли батарея не бере безпосередньої участі у воєнних діях, головними обов’язками командира є навчання підлеглих та згуртування колективу. А також контроль ротного господарства, ведення обліку та звітності щодо майна. Тож на новій посаді мені згодився досвід роботи з персоналом та в технічних службах тилу.

На мою думку, командир батареї повинен, перш за все, бути чесним — з собою і з особовим складом. Підлеглі завжди бачать, коли командир бреше. Довіру дуже легко втратити, а відновити практично неможливо. А від довіри у військовому колективі часто залежить життя і здоров’я твоє і побратимів. Також потрібно бути справедливим, бо коли люди в армії бачать несправедливість, вони втрачають мотивацію до служби. Ще одна важлива риса — вимогливість до себе й до інших. Командир має бути для свого особового складу лідером і взірцем у виконанні службових та бойових обов’язків. І наостанок — важливо навчитись делегувати обов’язки, а не намагатись відповідати за все й одразу. 

Найскладніше для мене в командуванні батареєю — знайти індивідуальний підхід до кожного бійця. Усі люди різні, в кожного свої цінності й принципи, треба вміти «читати» людей та встановлювати контакт з ними. Ще один недолік у роботі командира — доволі багато паперової роботи. Наприклад, під час навчань на полігоні вдень навчаєш бійців, а вночі пишеш звіти про це.

Коли ми вперше виїхали в зону ООС, для мене найважчим завданням стала організація побуту батареї, бо на території частини цим займався не я. А тут треба було думати й контролювати все і всіх. Моя батарея розташовувалась не на першій лінії, тому активної участі в бойових діях ми не брали. Лише одного разу отримали наказ прикрити нашу піхоту. Треба було бачити, якими щасливими були мої хлопці під час виконання першого бойового завдання.

Про початок повномасштабного вторгнення 

Десь за місяць до 24 лютого атмосфера в зоні ООС вже була напруженою. Наш дивізіон у повному складі почали залучати до чергувань. Вже тоді ми розуміли, до чого все йде. У ніч з 21 на 22 лютого я дивився виступ путіна, в якому він визнав ДНР та ЛНР в кордонах Донецької та Луганської областей. Після цього прийшов до командира і кажу: «Буде повномасштабне вторгнення». Було страшно, але ми посміялись, що якщо не виживемо, то зустрінемось у Валгалі (у германо-скандинавській міфології Валгала — це велика зала бога Одіна, де після смерті спочивають звитяжні воїни. — прим. ред.). 

У ніч на 24 лютого моя батарея чергувала на позиції. За кілька хвилин до четвертої ранку ми почули й побачили наближення ворожої техніки: танків, бойових машин САУ, авіації. Ракети летіли просто у нас над головами. Ми не знали, скільки нам залишилось жити, тому викладались на повну. В мене інколи було відчуття, що ми всі загинемо, в думках я вже прощався з рідними та близькими. Але ми вистояли, а попереду нас чекали кілька найважчих та найстрашніших днів війни.

У перші дні повномасштабної війни ми працювали 24/7, роботи було дуже багато. Відстріляли по цілі — переїхали на іншу позицію, і так по колу. Кілька діб практично не було часу на сон чи відпочинок, ходили як зомбі. Харчувалися мерзлими сухпайками. Зігрітись теж не було можливості — не хотіли сильно прогрівати укриття чи машини, бо могли пролітати ворожі БПЛА, обладнані тепловізорами, і «накрити» нас. 

Згодом знайшли неподалік від наших позицій покинутий будинок, там вже палили грубу і могли трохи відпочити. Інтенсивність роботи спала, з’явилась можливість спати по черзі вночі. А на початку березня нас перекинули на харківський напрямок, вибудовувати лінію оборони. Там теж було нелегко.

Найстрашніше — це нальоти авіації. Коли чули команду «Повітря», всі розбігалися хто куди — залазили в ями, ховались під деревами. Хтось із моїх хлопців тоді сказав: «Комбат, ми походу не боги війни, боги під деревами не ховаються. Боги війни — це авіація».

Про роботу артилериста

Основні завдання

Головна мета артилерії — прикривати піхоту. Ми знищуємо основну масу противників, щоб вони не дійшли до близького бою з нашими піхотинцями. Якщо ми вчасно не виявили ворожі угруповання і не встигли знищити їх, тоді вже допрацьовує піхота.

Тому першочергове завдання артилерійського підрозділу — виявлення та знищення ворожих цілей. Однак, крім цього, є й інші завдання, такі як задимлення, засвітлення, осліплення, заборона дій противника тощо.

Артилерійські спеціальності

В артилерії є багато різних спеціальностей: від навідників і операторів-топогеодезистів до водіїв і механіків. Є відділення розвідки, яке займається виявленням і передачею цілей на вогневі підрозділи, відділення підвозу, яке відповідає за забезпеченість снарядами, й власне вогневі взводи, які беруть участь у безпосередньому відстрілі цілей.

На озброєнні батареї «Рамзеса» — ствольна артилерія. Це 152-мм гаубиці «Мста-Б» (на фото) та 122-мм гаубиці Д-30. Ця зброя служить для різноманітних цілей: від ураження живої сили противника до знищення тактичних засобів ядерного нападу.

Відпрацювання цілі

Ми маємо чіткий алгоритм підготовки до відстрілу та власне відпрацювання цілі. Як тільки отримуємо інформацію про ціль, приїжджаємо на вогневу позицію, визначаємо на ній точки орієнтування. Якщо це територія, яка була окупована, спершу перевіряємо місцевість на наявність мін. Потім гармати займають позиції, командир гармати керує розрахунками, вказує напрямок, куди потрібно навести стволи. Гармати переводяться з похідного в бойове положення, визначається необхідна кількість снарядів і заряджається гармата. Командир вводить необхідні дані у планшет, враховуючи метеопоказники, визначає температуру заряду і відхилення початкової швидкості снаряда. Навідник направляє гармату на ціль і за командою здійснює вогонь. Після відстрілу швидко покидаємо вогневу позицію, щоб не прилетіло у відповідь.

Необхідні навички та навчання

Насамперед будь-який артилерист має бути командним гравцем — слухатись командира і чітко виконувати завдання, бо від роботи одного бійця може залежати успіх виконання завдання та безпека всієї батареї. Найціннішою рисою в артилерії є стресостійкість, адже умови бувають різні: і голод, і холод, і спека. Буває, що довго працюємо без відпочинку. Також треба бути психологічно готовим до обстрілів, не впадати в паніку від загрози та зберігати ясність мислення. 

Спеціалістам, які займаються розвідкою та розрахунками, знадобляться знання з математики, фізики, хімії та основ комп’ютерного керування. З фізичних характеристик важливо мати хороший зір, координацію, реакцію та витривалість.

Бажано мати військову освіту, але це не обов’язково. Багато людей з мого особового складу здобули необхідні навички вже під час безпосередньої участі в боях.

Переваги та недоліки спеціалізації

Головний мінус полягає в тому, що артилеристи — це ціль номер один для противника. На нас полюють і намагаються знищити, адже ми для них найбільша загроза. Якщо не буде артилерії, вони зможуть намагатися пройти до піхоти й спробувати зайняти наші території.

А найбільше подобається вдячність піхоти. Були випадки, коли ми їхали після виконання бойового завдання, зустрічали піхотинців, які казали: «Якби не ви, нас би вже не було в живих». Після таких зустрічей ще раз переконуєшся у цінності своєї роботи. І загалом на війні допомагає триматись усвідомлення того, що ми займаємося гідною справою, захищаємо свою країну, своїх рідних та близьких.

Про службу в ЗСУ та плани на майбутнє

У службі для мене найважче не бувати вдома і не мати змоги бачитися з рідними. На війні немає вихідних, тому вільного часу в мене обмаль, але коли з’являється вільна хвилинка, я спілкуюсь з рідними та друзями або дивлюсь новини. Взагалі дивлюсь багато новин, цікавлюсь, яку допомогу надають нам союзники, аналізую успіхи й поразки нашої армії, слухаю військову аналітику. 

Але найочікуваніша та найприємніша новина щодня — зведення Генштабу про втрати російської армії. Це неймовірне відчуття, коли ти дивишся на ці цифри й розумієш, що в цьому є і твоя заслуга. 

Зараз я живу війною, і всі мої думки — лише про перемогу. Вже коли переможемо, будуватиму плани на подальше життя. Думаю, що буду продовжувати будувати військову кар’єру, оскільки поки що не бачу себе в іншій сфері.

Читайте також

Робота під обстрілами: як харківські фахівці волонтерять під час війни

«Я працюю в Антарктиді»: українські полярники — про свою роботу

Як обрати свою професію? 5 порад від телеведучого Олександра Педана