Харківське видавництво Vivat входить до трійки найбільших в Україні. Як це — керувати таким великим видавництвом і вирішувати, що читатимуть люди завтра, ми розпитали генеральну директорку Vivat — Юлію Орлову.
Про кар’єрний шлях
Не можу сказати, що обрала книжковий бізнес свідомо. Я дуже поважаю людей, які змалечку знають, ким хочуть стати у майбутньому, мріють про певну професію та роблять усе можливе, щоб до неї наблизитись. На жаль, я не з таких. Не можу сказати, що я планувала у майбутньому стати генеральним директором видавництва і ніким більше.
За фахом я — хімік-аналітик, планувала працювати в інституті судової медицини. Але так трапилось, що на останніх курсах ми з одногрупником почали продавати книжки.
Спочатку я працювала у «Фоліо» керівником відділу продажів. Я дуже вдячна цьому періоду свого життя. Саме тоді я отримала більшість своїх навичок: розуміння книжкового бізнесу, вміння підбирати книги, навички перемовин та продажів, а також багато інших важливих умінь. Те, що я почала з продажів, набила усі шишки як продажник і вже звідти перейшла у керівництво, і стало для мене запорукою успіху.
Пізніше я вирішила відкрити власну справу. Я організувала свою дистрибуційну компанію «Аргумент Принт», а згодом і видавництво з такою ж назвою. Ми приділяли багато уваги видавництву кулінарних книг, стали лідерами у цьому сегменті й досі ними лишаємось.
Видавництво Vivat було створено у 2013 році, завдяки злиттю видавництва «Пелікан», яке входить у групу компаній «Фактор», та «Аргумент Принт». На мою думку, подальший розвиток Vivat був би неможливий без синергії та правильного інвестиційного менеджмента ГК «Фактор» та гнучкості і знання ринку від «Аргумент Принт».
За 5 років видавництво Vivat стало одним із найпотужніших видавництв України, ми отримали понад півсотні національних та міжнародних відзнак і видали понад 2500 книжок загальним накладом 12 мільйонів екземплярів. Такі обсяги дозволяють повноцінно задовольнити інтелектуальні потреби сучасного українця. Сьогодні Vivat — мультижанрове видавництво з трьома генеральними напрямами: художня література, non-fiction та дитяча література.
Звісно, відкривати власну справу було страшно. Я взагалі не можу похизуватися тим, що я смілива людина, мене навіть можна назвати боягузкою. Проте у житті я керуюся таким принципом: чим мені страшніше, тим більше я розумію, що на правильному шляху. Якщо мені страшно, отже, туди і треба йти, бо це моя зона розвитку.
Найважче у заснуванні власної справи було побороти страх, що в мене не вийде. Все інше прийшло саме: на шляху зустрілися дуже професійні та зацікавлені у моїй ідеї люди. Мені дуже пощастило з командою — ті люди, яких я знайшла 10-15 років тому, зі мною і досі.
Юлія Орлова з командою Vivat
Робота на себе навчила мене масштабно мислити. Не зациклюватися на чомусь одному, а усвідомити кожною клітиною себе, що ти відповідальний абсолютно за всі процеси — від брудної підлоги до відбору книг у видавницький план. Ти стаєш відповідальним за будь-яку проблему на будь-якому рівні і вже ніколи не можеш сказати, що ця проблема тебе не стосується.
Усвідомлення того, що ти відповідальний за весь процес, — найважливіше, що дає робота на себе. Ми часто перекладаємо шукаємо винних деінде. Та якщо нам дійсно щось потрібно, варто навчитися брати на себе цілковиту відповідальність. Це нелегко, але без цього не можна вести свою справу.
Як тільки я чую щось на кшталт «Я ж свій шматочок роботи виконав», як тільки провідною ідеєю стає «до гудзиків претензій немає — значить все інше нормально», в мене наче руки опускаються. Якщо людина не усвідомлює відповідальність за весь процес у цілому, складно зростати та розвиватися далі.
Про роботу генерального директора
Директор видавництва відповідає буквально за все. Звісно, не все я виконую сама: у мене велика команда, якій я делегую багато повноважень.
Найскладніше для мене — контролювати, але разом із тим прийняти той факт, що люди, яким я делегую задачу, можуть вирішити її зовсім в інший спосіб. Коли у моїй голові є план вирішення проблеми, а я бачу, як людина вирішує її зовсім по-іншому, мені, безумовно, хочеться підказати з моєї точки зору більш правильний шлях. І я просто фігурально б’ю себе по руках, щоб цього не робити. Я не маю права підказувати — бо це вже буде мій досвід. А мені конче необхідно, щоб кожен співробітник отримав свій власний і міг зростати на базі цього досвіду.
Найулюбленіший мій обов’язок — вигадувати книги. Взагалі свою місію людини та генерального директора видавництва я вбачаю у тому, щоб вигадати круту книгу і знайти для неї автора, який створить її разом із видавництвом. Коли абсолютно з нічого, з однієї ідеї народжується друкований продукт, який не втрачає актуальності 5-10 років — це нереальний кайф. Це як народження великої кількості дітей 🙂 Насправді саме через це я і працюю у видавничому бізнесі.
Найменше ж мені подобається розставатися з людьми. Для мене це дуже болючий момент: коли щось робиш разом із людиною, ти не думаєш, що ви разом працюєте, — ви разом творите. Тож, коли члени команди йдуть (за різних причин — хтось переріс свою роботу, хтось їде з країни), мені сумно та прикро — настільки я звикаю до людей.
Мій робочий день виглядає доволі нудно. Я — людина системна, тож у мене все розписано. Протягом тижня заплановані установчі збори, де всі топ-менеджери доповідають, чого досягли за минулий тиждень, та діляться планами на майбутнє. Сенс цієї наради — у тому, щоб усі усвідомили, хто чим займається та хто, де і кому може допомогти. Власне, це моя єдина точка контролю.
Також я беру участь у видавничих нарадах: запрошую різних співробітників до обговорення поточних проблем. Такі зустрічі не проходять особливо довго: коли така нарада триває більше години, її ефективність знижується.
Щодня зустрічаюсь з одним із керівників наших напрямів. Наприклад, мій головний бухгалтер знає, що в нас зустріч щосереди, де він зможе мені розказати, які проблеми виникли або чому я йому потрібна. У четвер — інший співробітник, у п’ятницю — ще один. Таким чином, кожен топ-менеджер матиме особисту зустріч із генеральним директором.
Скільки % роботи у моєму житті? На жаль, не можу похизуватися, що у мене все добре з балансом роботи та життя.
Напевно, краще про це спитати у моєї родини: наскільки їм комфортно з моїм графіком. Знаю, що дочка ображається на мене, адже я не завжди можу відповісти на її дзвінки через перемовини, наради чи інші робочі питання. Тому в мене є певне почуття провини — я могла б і більше уваги приділяти дочці чи чоловікові.
У мене не типова робота з 9 до 18. Адже я не можу до 18:00 думати про те, яку книгу видати і яких авторів залучити, а о 18:01 перемкнутися і викинути це з голови. Я можу просто гуляти вулицею, щось побачити та надихнутися на якусь ідею. Мені дуже пощастило з колегами: вони знають, що я можу написати у будь-який час — і о 7-ій годині ранку, і о 12-ій годині вечора, — і вони мене зрозуміють. Ми домовилися, що робимо все це, щоб бути в одному інформаційному просторі. Такі взаємини з колегами в мене і у позаробочий час, що мене дуже тішить.
Я не знаю, що таке емоційне вигорання. Робота генерального директора побудована таким чином, що я постійно змінюю вид діяльності. До прикладу: зранку з фінансистами ми обговорюємо бюджет, і я повністю у фінансовій сфері; по обіді говоримо про підбір персоналу та структуру організації з нашим HR-менеджером; потім — про купівлю чи продаж прав на власність. У мене постійно змінюється робота, я постійно думаю над чимось новим.
Та перезавантаження час від часу все одно потрібні. Мій найкращий рецепт допомоги собі, коли я занадто втомлена, — поїхати у відпустку, хай і коротеньку. Краще — за кордон. Зміна навколишнього середовища та мови дуже сильно на мене впливає, і через декілька днів я стаю настільки свіжою та оновленою, що готова працювати далі в посиленому режимі.
Про книжковий бізнес в Україні
На жаль, українці справді читають мало. Але не всі: наша цільова аудиторія — люди, які люблять книги, — читає дуже багато. На жаль, їх не дуже великий відсоток, а інші люди читають катастрофічно мало.
Звісно, треба працювати над тим, щоб змінити ситуацію. Втім, тут все залежить не лише від видавництв. Видавництва — дуже великі ентузіасти своєї справи. Практично кожне видавництво, зокрема і Vivat, робить багато для популяризації книги: ми спонсоруємо різні заходи, книжкові ярмарки, приймаємо участь у різних благодійних акціях, багато пишемо про книги, працюємо з книжковими блогерами (і це все поза звичайною піар-роботою з організації презентаційних турів тощо).
Юлія Орлова
Але книжковому ринку не вистачає підтримки держави, яка б разом із видавництвами почала цільову програму з популяризації читання. Є такі сфери, де книжковий бізнес не настільки рентабельний, щоб популяризувати книгу. Наприклад, реклама на телебаченні — дорога: практично жодне з видавництв не має можливості рекламуватися на телебаченні. Те саме стосується реклами на білбордах, та навіть в метро розміщуватися дорогувато. Якби були інші розцінки на книжкову рекламу, якби наша держава усвідомила, що читати — не лише модно, а й цікаво та необхідно населенню, це було б великим кроком уперед і дуже нам допомогло б.
Окрім грошей і державної підтримки, нам також не вистачає аналітики та статистики. Дуже складно працювати, коли тобі немає, на що спертися. Ми орієнтовно розуміємо, хто та скільки чого видає, але ж це не фактаж.
Я не знаю, як в інших бізнесах, але видавничий бізнес — дуже інвестиційний: щоб зробити видавництво багатожанровим та видавати й продавати велику кількість книжок, потрібні доволі великі інвестиції. Коли немає статистики та аналітики, працювати дуже складно. Це одна з найбільших проблем книжкового ринку.
У всьому світі найбільшою популярністю користується фікшн. Причина проста — за кордоном читають для задоволення та отримання нових емоцій. А от в Україні більшою популярністю користується саме нон-фікшн з порадами для досягнення цілей та отримання навичок, тобто книги, у яких є безпосередня користь. Навіть незважаючи на те, що така література зазвичай коштує більше, українці надають перевагу саме їй.
Чи варто зараз йти у книжковий бізнес в Україні? Одразу пропоную розділити видавництва та книгарні: це дві абсолютно різні бізнес-моделі, і складно говорити про них як про єдине ціле.
Відкривати книгарні офлайн — складно. Головна причина: основна стаття розходів — це оренда, яка «зжиратиме» майже весь прибуток. Саме тому в Україні така катастрофічно мала кількість книжкових магазинів. Усі видавництва з великим задоволенням відкривали б власні книгарні, але орендні ставки настільки високі, що книжковий бізнес не в змозі їх потягнути. У нас, наприклад, на даний момент є лише дві книгарні: у Харкові та у Львові.
Якщо говорити про видавництва, то для цього треба мати багато навичок: це серйозний бізнес, але й дуже цікавий. Втім, якщо ви чітко розумієте, де і кому продаватимете видані вами книги, то чому б ні?
Про читання
Я читаю для задоволення і по роботі. Читаю рукописи і синопсиси, щоб мати власну думку щодо того, чи варто видавати ту чи іншу книгу. Читаю багато бізнес-літератури, бо ми живемо у часи економічних та політичних змін: змінюються покоління і підходи до роботи, ми вчимось працювати віддалено, віддаємо бізнес-процеси на аутсорс, діджіталізуємось — цього вимагає ХХІ століття. Саме тому будь-яка книга з бізнесу мені цікава.
На жаль, я мало приділяю часу художній літературі. Якщо у мене є вибір: прочитати рукопис і відповісти, чи включимо ми його у видавничий план, або почитати детектив / роман — я оберу першу опцію. Це також, певно, відсилка до питання про баланс особистого та робочого життя: тут я обираю роботу на шкоду відпочинку.
Три книги, що зараз знаходяться на моєму столі: «Мой путь в зазеркалье» Володимира Горбуліна, «Государь» Макіавеллі та «Масштабирование бизнеса» Євгенія Ойстачера. Я читаю одразу декілька книг, бо люблю перемикатися. До того ж, так я краще запам’ятовую.
З бізнес-літератури раджу кожному прочитати Адізеса та Стівена Кові. Також потрібно обов’язково читати літературу про ведення переговорів, мистецтво управління. Я часто стикаюся з невідповідністю амбіцій та навичок. Напевно, це наш турбулентний час призводить до того, що в багатьох людей виникає відчуття, що можливо все і що на кожному етапі ти можеш бути успішним. З одного боку, це добре — у них немає страхів, які були в мене. З іншого боку — невідповідність амбіцій навичкам дуже болюча річ. І я гадаю, що перед тим, як щось робити, все-таки варто самому собі дати чітку відповідь, чи тобі це під силу, та продумати наслідки своїх кроків.
Вам також буде цікаво
Не тільки про коми: чим насправді займається редактор та як потрапити на роботу у видавництво.
Чим заробляє на життя літературний критик і яким він має бути?