fbpx

Історії трьох людей, які зробили музику своєю професією і досягли успіху

Тамара Береговська Пт., 31.07.20 Історії

Багато хто з дитинства мріє стати музикантом, але у дорослому житті опановує іншу професію через зміну пріоритетів або тиск з боку оточення — треба ж, мовляв, знайти «нормальну» роботу. А музика так і залишається не більше, ніж хобі.

Ми зібрали історії трьох людей, які таки обрали музику своєю професією. Розпитали, де вони навчались, як шукали роботу і що потрібно, щоб досягти успіху в цій сфері.

Мілош Єліч

Клавішник, композитор та продюсер («Океан Ельзи») 

Влаштував істерику батькам, бо вони не записали мене в музичну школу

Я композитор, продюсер, клавішник та іноді диригент групи «Океан Ельзи». Народився і виріс у місті Нові-Сад у Сербії. Професію обрав у день, коли влаштував істерику батькам, бо вони не записали мене в музичну школу. Тоді мені було 8 років. У 9 років я все ж досяг свого. 

Система освіти у Сербії відрізняється від української. Там 8 обов’язкових класів, після яких ти за результатами іспитів можеш піти до училища отримувати професію або до гімназії, після якої йдуть здобувати вищу освіту. Після 8 класу я хотів вчитися в музичному училищі, а мої батьки були проти. Ми знайшли компроміс: я вступив в обидві школи. До обіду навчався в гімназії, а після — в училищі. Так тривало два роки і, зрештою, з гімназії я пішов, а училище закінчив.

Коли я остаточно вирішив стати музикантом, батьки прийняли моє рішення. Я вступив до Національної музичної академії в Києві, проте так її і не закінчив, тому що почав працювати продюсером і грати у рок-групі. Втім, академічна освіта не раз допомагала мені у роботі. 

Я зростав у доінтернетну еру, тому з навчанням було складно

У 12 років я записував дитячі пісні і одного разу помилився, коли співав. Інженер у студії попросив мене заспівати ще раз, а потім показав різні ефекти. Він перший відкрив мені очі на те, що в студії, за наявності фантазії і знань, можна зробити що завгодно. Тоді я й захотів там працювати.

Я зростав у доінтернетну еру, тому з навчанням було складно. Все відбувалося так: у знайомого був знайомий, у якого була касета або книжка, яку можна позичити. З 16 років я почав записуватися з групою і тоді ж уважно спостерігав за всім, що робить інженер або продюсер у студії. Я навчався ремісницьки: майстер робив, а я запам’ятовував. 

Зате зараз є багато освітніх онлайн-ресурсів. Я іноді теж ними користуюсь, але це, швидше, для розваги. Музиканту завжди є чого вчитися і куди розвиватися, було б бажання. Музика не стоїть на місці, наприклад весь процес звукозапису вже дуже відрізняється навіть від того, що було 20-30 років тому.

За перший гонорар полагодив клавіші, купив мобільний телефон і шкіряний плащ

У Сербії в усіх кафе на відкритих майданчиках грає жива музика. Це була моя перша музична робота в 16 років. Я заробляв приблизно 5 доларів за вечір, і ці гроші здавалися великими.

Коли мені було 17 років, ми з друзями отримали контракт на виробництво музики для дитячої передачі, дуже відомої у Сербії. Я був неповнолітній, тому підписувати контракт і відкривати рахунок у банку довелося з татом. Коли мені перевели перші справжні гроші, на них я полагодив свої клавіші, купив мобільний телефон і шкіряний плащ.

Зараз ми з групою «Океан Ельзи» записуємо новий альбом

Щоб трохи заглибитись у професію, розповім про весь процес роботи. Спочатку Святослав Вакарчук придумує музику і слова, приходить у студію. Там ми визначаємо, чи правильна тональність і темп, та записуємо демо-версію під фортепіано. Це перша і дуже сира версія пісні.

Зазвичай на наступному етапі всі музиканти збираються і грають цю пісню, намагаючись підібрати правильне звучання. Іноді це відбувається по 40 разів, бо з першого разу майже неможливо зіграти ідеально. Також у цьому процесі важливо розуміти, що інструменти повинні грати злагоджено, не перебивати один одного і що у пісні має бути структура. 

Цього разу я запропонував зробити цей процес через комп’ютерну симуляцію: мені здалося, що так буде швидше і якісніше. Музикантам не доводиться витрачати тижні чи місяці на пошук звучання, адже це можна зробити за допомогою технологій. На цьому етапі мені потрібно придумати, які саме інструменти задіяні і яку партію грає кожен інструмент — це називається аранжування. 

Коли все це визначили, починається запис. Кожен музикант повинен зіграти свою партію точно, виразно, впевнено і так, щоб це навічно залишилось без єдиної плями. Так відбувається з кожним з інструментів, з вокалом, а також з усіма іншими звуками, які повинні бути в пісні. 

Після цього йде зведення — налаштування частотних і динамічних характеристик усіх інструментів, щоб вони звучали найбільш виграшно, а запис був якісним. Це може займати день, а може й тижні. Далі відбувається мастеринг — стандартизація звуку, щоб весь альбом звучав, як одне ціле і одна пісня не була тихішою або голоснішою за інші у вас у навушниках.

Я також пишу музику для кіно. Це приблизно така ж кількість кроків, тільки зовсім інших 🙂

У музиці, як і будь-де, діє закон: за 20% часу робиться 80% роботи

У музиці, як і будь-де, діє закон: за 20% часу робиться 80% роботи, а за решту 80% — закінчується 20% роботи. Тож у музиці теж є рутина на кшталт зведення чи мастерингу —  це технологічна робота, яку просто потрібно зробити, і вона набридає. 

Цікавого в роботі музиканта та продюсера теж вистачає: спостерігати, як створюється пісня, придумувати нове й користуватися прийомами, якими не користувався раніше. Цього разу я працюю з комп’ютерною симуляцією, а який метод оберу наступного разу, ще не знаю.

Найцікавіше в моїй роботі — це працювати з різними людьми. Для запису часто потрібні музиканти різного профілю: перкусіоністи, струнні оркестри, народні інструменти. Ми залучаємо до запису тільки найкращих професіоналів. Мені завжди цікаво з ними спілкуватися, адже вони вже сформувалися як музиканти, від них я черпаю нові ідеї та знання. Я спостерігаю за їхньою роботою, вчусь у них і вдосконалююсь як музикант.

Хороший музикант — це той, хто здатний перекласти свою думку або емоцію на музичну мову і висловити її так, щоб публіка зрозуміла і відреагувала.


Маргарита Кулічова

Композиторка, звукова дизайнерка, співачка та авторка пісень (Grisly Faye)

Поштовхом до роботи над власною музикою стала аварія

Я народилась у Києві. Після 9 класу стала студенткою одразу двох інституцій — Економічного коледжу та Moving Academy for Performing Arts (Нідерланди). У 18 років повернулась додому і почала працювати в Національному центрі театрального мистецтва імені Леся Курбаса, де займалась світлом та звуком. Згодом продовжила навчання у Київському національному університеті та поєднувала все це з роботою в арт-виданні, невеличкій промо-агенції та арт-центрі, який відкрила з друзями у 2014 році. 

Навесні того ж року я потрапила в аварію, яка допомогла мені переосмислити й змінити пріоритети. Я зізналась собі, що мені вже не так цікаво займатися господарськими питаннями та іншими артистами. За кілька місяців я випустила свій перший сингл, згодом EP, а наприкінці року вже відправилась у перший тур як Grisly Faye.



З часом моя музична діяльність розширилась. На додаток до турів та роботи над альбомами я все більше працювала із саунд-дизайном у кіно і вирішила отримати фахову освіту. У 2018 поїхала за програмою обміну для музикантів OneBeat (USA) та стала студенткою магістерської програми KinoEyes (PT, EST, UK), яку закінчила цього року в Британії.

Класичної музичної освіти в мене немає. Моя основна тактика — вчитися у фахівців

З 4 років я співала в хорі та грала на фортепіано. Почала самотужки освоювати гітару, баян, віолончель, почала збирати власні інструменти та розбиратися з електронною музикою. 

Класичної музичної освіти в мене немає. Моя основна тактика — вчитися у фахівців шляхом спостереження та асистування. Я засвоюю інформацію на практиці.

Треба змінювати щонайменше 2 капелюхи — артиста й адміністратора, а іноді одягати їх одночасно

Першою роботою Grisly Faye був альбом і тур. Коли я вийшла грати перший сет — зрозуміла, що забула назви пісень, слова, партії і взагалі все, що можна було забути. Тому я буду довіку вдячна слухачам своїх перших 50 концертів, які допомогли мені відточити тоді ще нову для мене сценічну майстерність.

У перший тур я поїхала власним коштом — у якості розігріву для гурту, для якого раніше організовувала концерти в Україні. Взагалі нетворкінг — це основна складова музичного бізнесу, як і будь якого фрілансу. Треба змінювати щонайменше 2 капелюхи — артиста й адміністратора, а іноді одягати їх одночасно.

«Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго» — перше повнометражне кіно, де я виступаю у ролі композиторки та саунд-дизайнерки

У 2019 році відбулася прем’єра фільму «Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго». Це перше повнометражне кіно, де я виступаю у ролі композиторки та саунд-дизайнерки. Ми з командою працювали над ним кілька років.

Зараз я переважно працюю з ігровим кіно, це дещо інша специфіка роботи. Я розробляю концепт звучання після прочитання сценарію та працюю над його втіленням. На майданчику працюю з командою саунд-рекордерів та бум-операторів, на постпродакшені — з діалогами, фолі, атмосферами, спецефектами, музикою, саунд-дизайном та фінальним міксом. Цей процес може займати місяці а іноді й роки роботи.

Найважче та найцікавіше в моїй роботі — знайти звучання фільму. Це коли картинка та звук «склеюються», наче завжди існували разом. Іноді для цього потрібно застосувати мінімальну кількість зусиль, а часом доводиться виходити з зони свого професійного комфорту та вчитися нового у пришвидшеному режимі, щоб залучати елементи, з якими раніше не працювала.

У роботі саунд-дизайнерки та композиторки найцікавіше те, що кожен день — це новий виклик. Я відчуваю себе трошки винахідницею, бо постійно вчуся та експериментую.


Під час роботи в кіно я зрозуміла, що можна вирішити усі завдання, навіть якщо вони здаються неможливими. Потрібен час, можливість для експериментів, шанс на помилки і сильна невтомна команда.

У вільний від роботи час я викладаю музику в дитячому центрі. В кожному зі своїх учнів я бачу себе. Переконуючи їх спробувати ще раз, не засмучуватись або практикуватися регулярно – я нагадую про це ще й собі. Іноді те, що ми граємо, дуже схоже на поліритмічні авангардні твори, хоча планувалося як проста пісенька на 6 акордів. Мої учні пишуть свої пісні, мріють залити їх на Spotify, а на зароблені гроші купити піцу.

Хороші музиканти вчаться та діляться знаннями, колаборують, лінуються, пишуть, видають, видаляють і пишуть знову. А ще їм потрібна аудиторія, бо в резонансі з нею музика звучить інакше.


Олександр Береговський

Перкусіоніст, барабанщик (Академічний оркестр народної та популярної музики Українського радіо)

Хотів стати актором, а став барабанщиком

Я народився у Києві у 1960 році. Музикою зацікавився у 5 років. Спочатку вчився грати на фортепіано, але воно мені страшенно не подобалось. Дуже хотів грати на барабанах, тому після довгих умовлянь батьки перевели мене в іншу музичну школу до класу ударних інструментів. У юнацькому віці я вирішив стати драматичним актором, але доля склалась інакше і я повернувся до музики.

В армію мене взяли у якості конферансье до Ансамблю пісні й танцю Київського військового округу Збройних сил СРСР. За пів року нашого барабанщика відправили в стройову частину за порушення дисципліни. Керівник ансамблю прочитав у моїй особистій справі, що я закінчив музичну школу по класу ударних, і за тиждень я вже був барабанщиком. 

У радянські часи не було інтернету, якісних книг або записів, навіть нот.

Після армії я вступив до музичного училища (зараз це Київський інститут музики імені Р. М. Глієра) і закінчив його як ударник. Крім цього, я багато займався самоосвітою.

У радянські часи було набагато важче здобувати знання у багатьох сферах, зокрема і в музиці. Тоді не було інтернету, якісних книг або записів, навіть нот. Ми позичали одне в одного касети, а потім записували у ноти те, що грали видатні джазові музиканти. 

Зараз можна вчитись онлайн у найвідоміших музикантів світу, дивитись безкоштовні уроки, завантажувати ноти — освіта стала набагато доступнішою. Багато сучасних українських музикантів дуже добре грають, але і вони продовжують навчатись самі.

«Знайомий знайомого шукає» — так музиканти отримують роботу

Після закінчення служби в армії я залишився працювати в Ансамблі пісні й танцю ще на два роки. Я служив та працював разом із найкращими музикантами тих часів, мені було з кого брати приклад. За цей час у Національній філармонії звільнилося місце барабанщика в ансамблі народної музики, і мені запропонували зайняти його на півтора роки. Зрештою, я пропрацював там приблизно десять.

Я багато подорожував як по СРСР, так і по країнах колишнього соцтабору. Побував у Сибіру, ​​Заполяр’ї, Узбекистані, Туркменістані, Угорщині, Німеччині (тоді — НДР) і ще у десятках місць ще за часів, коли це було неможливо для більшості.

Паралельно з роботою в філармонії я співпрацював із джазовими й андерґраундними музикантами культових  Er. J. Orchestra та «Джаз-імпресіоністів». 

У дев’яності стало важче. Через брак державного фінансування музикантам довелось зайнятися тим, що зараз називається фріланс. Тоді на український ринок заходили іноземні фірми, проводили презентації своїх продуктів, а я організовував музичний супровід таких заходів. За одну презентацію можна було отримати від 100 до 300 доларів, тоді як люди заробляли в середньому 100 доларів на місяць. З іншого боку, ніхто не міг гарантувати музикантам стабільну кількість презентацій на місяць. 

Потім мене запросили на постійну роботу до рекламного відділу компанії, де я організовував корпоративи. Звідти я пішов швидко. Для музиканта, який звик бути на сцені й гастролювати, офісна робота — справжній жах. 

За час роботи я познайомився з багатьма відомими українськими музикантами.

Влітку 1999 року я зустрів колегу, який шукав перкусіоніста до нового оркестру, що згодом увійшов у структуру Українського радіо. Я пройшов конкурс і почав там працювати. У нас були найкращі на той час інструменти та можливості, але згодом колектив розпався через особисті причини й проблеми з фінансуванням. Нам запропонували перейти до будь-якого іншого оркестру Національної радіокомпанії, тож я обрав оркестр народних інструментів. Загалом на Українському радіо я вже 21 рік.

За час роботи тут я познайомився з багатьма відомими українськими музикантами. Як студійний сесійний музикант брав участь у записах альбомів таких артистів і музичних груп, як «Скрябін», «Воплі Відоплясова», «Лама», «Гринджоли», «ТіК» та багатьох інших. Потім я зустрівся зі Святославом Вакарчуком, і він запропонував мені долучитись до роботи над альбомом «Океану Ельзи» Gloria та до проєкту «Вночі».  Також я їздив із ними у два всеукраїнські тури. Це був неймовірний досвід роботи з дійсно хорошими та професійними музикантами. 

Зараз, крім роботи на радіо, мене запрошують виступати з оркестром «Віртуози Києва» на програми з музикою кінця ХХ-початку ХХІ століття, адже я добре її відчуваю і це мій стиль. Ми граємо музику з кіно, наприклад з «Русалоньки», «Ла-Ла Ленду» чи «Красуні», романтичні балади та тематичну музику до свят. Також як сесійний музикант я беру участь у європейських проєктах — European Jazz Orchestra, Teodora Enache та Far Light.

У всіх музикантів настає етап, коли їм більше не дзвонять

Найважче в моїй роботі — це її відсутність. У всіх музикантів настає етап, коли їм більше не дзвонять. Схоже, що для мене цей час настав. Навколо багато молодих професіоналів, які мене не знають, адже я на 30 чи 40 років старший за них. У Європі та США все інакше — у музикантів різного віку є своя аудиторія. 

Також буває складно знайти роботу з гідною оплатою. В Україні вкрай мало людей, які  стали забезпеченими саме завдяки музиці. В основному музиканти заробляють небагато: 20 000 гривень на місяць вважається високою зарплатою в оркестрі, а більшість отримують взагалі до 10 000 гривень. 

А найцікавіше в моїй професії — це творчість. Мені подобається процес створення музики, пошук найкращого звучання та можливість проявити себе. Коли мене запрошують у проєкт, то далеко не завжди справа лише у грошах. Я отримую кайф від своєї роботи: майже щодня репетирую, навіть у неробочі дні. Також протягом дня я надихаюсь і слухаю музику щонайменше одну годину, а іноді доходить і до чотирьох. 

Музика — це не лише творчість, а й зібраність і дисципліна

Хороший оркестровий музикант — той, хто гарно читає ноти з листа з усіма нюансами й акцентами та під час гри взаємодіє з колегами. Оркестр — це великий колектив, який працює, тільки якщо всі грають злагоджено, тому зібраність і дисципліна вкрай важливі. Зібраність — це вміння повністю зосередитись на роботі і грати чітко за нотами та диригентом. Дисципліна ж потрібна, щоб розпочинати репетицію вчасно, а не чекати кожного.

Для джазового музиканта основне — вміння відчувати мелодію та ритм, перебуваючи в постійному діалозі з колегами, адже композиція часто народжується в процесі гри. Музика — це розмова всередині ансамблю та комунікація зі слухачами, тому через неї можна висловити свою думку та настрій так само, як і за допомогою мови.

Вакансій музикантів у нас, на жаль, немає

Зате є багато креативних, освітніх, айтішних та менеджерських пропозіцій. Теж непогано 🙂

Вакансії

Читайте також

Нужно выходить за рамки! Алексей Шмурак о месте музыки и профессии музыканта в современном мире

«Как я бросил карьеру маркетолога и ушел в танец». Лайфхаки о смене профессии от хореографа-режиссера Виктора Рубана

Долучайтеся!

Створюємо спільноту фанів Понеділків.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: