У нашому суспільстві існує культ молодості. Більшість представників великого і середнього бізнесу роблять ставку саме на молоді кадри. Наша авторка, Марія Тарасюк, теж зіткнулася з дискримінацією за віком. Вона дослідила це питання і розповіла нам, що важливо робити тим, хто шукає роботу у віці за 40, щоб подолати ейджизм.
Мені довелося міняти роботу в 49 років. На позицію редактора я не пройшла з банальних причин – очікували молодшого кандидата. Довелося погодитись на позицію літредактора – з нижчою зарплатою, менш творчу і менш привабливу для мене. Лише через 2 роки, протягом яких я не лише редагувала чужі тексти, а й писала власні, мене таки перевели на редакторську роботу, а потім і підвищили до старшого редактора.
А тепер – про те, як виглядає загальна картина працевлаштування, скажемо так, дорослих людей. Давайте розберемося разом.
«Чи доводилось вам шукати роботу у віці за 40? Як це відбувалось і що ви можете порадити іншим людям, які опинились у подібній ситуації?» – з цим питанням я звернулася до кількох знайомих, щоб пересвідчитись, наскільки гостро в Україні стоїть проблема ейджизму і які шанси влаштуватись за фахом мають ті, хто «обтяжений» чималим професійним досвідом і перебуває в самому розквіті творчих сил.
Як виявилося, все не так просто. В деяких організаціях резюме кандидатів після 40, а то й 35 років навіть не розглядають. Тому якщо вас просто запросили на співбесіду, це вже удача!
Олена, журналіст, 50 років.
– Мені було рівно 40. В редакції журналу, на вакансію в якому я претендувала, мене похвалили за гарно виконане тестове завдання, подарували купу «лайків», мило поспілкувались, а тоді пожурили, що я не вказала в резюме свій вік, а лише прикріпила фото. Зібравшись з духом, я чесно зізналася, що мені не 35 (верхня межа, вказана в оголошенні на сайті). Мені популярно пояснили, що колектив молодий, енергійний, команда має бути однорідною – корпоративна культура, схожий менталітет і все таке інше. «Ми вам зателефонуємо», – долинуло до мене, мов крізь туман. Звісно, дзвінка я не дочекалась.
Після ще кількох невдалих спроб (мене не взяли у відомчу прес-службу, на телеканал, в комерційну газету – підозрюю, саме через мій «похилий» вік) я поховала свої амбіції і погодилась на посаду коректора у видавництві, де, на щастя, головними критеріями були грамотність та старанність. Там працюю й досі. Правда, платять небагато, тому ще дописую як позаштатник до кількох видань.
Людмила, дизайнер, 38 років.
– Насамперед вік, а не професійність цікавили мого потенційного роботодавця. Новий проект, свіжий підхід, гнучкість, «незамилене» сприйняття, вміння швидко приймати рішення, креативно мислити, працювати в умовах постійного стресу – почула я аргументи, до яких, власне, була морально готова…. «Ми бачимо на цій посаді хлопця 20-25 років», – несподівано закінчила нашу бесіду HR-менеджер. – «Вам буде важко, ви не впораєтесь». «Про вік і стать не було сказано в оголошенні… Навіщо тоді ви запрошували мене на співбесіду?» – пробелькотіла я у свій захист, не знайшовши інших аргументів. А потім зрозуміла, що такі співбесіди – чиста формальність. Зате закон не порушено, жодної дискримінації нема.
56-річному Сергію відмовили в прийомі на роботу викладача курсів через «непереконливий» вигляд, 49-річного Артема не взяли охоронцем (!) в магазин одягу (надто «дорослий» і «простий»). Тут можна навести ще цілий ряд подібних прикладів, які переконують у тому, що ейджизм – дискримінація за віком – в Україні не просто має місце, а живе й процвітає, причому не лише при працевлаштуванні.
Якщо вірити статистиці, то у відкритих вакансіях українських роботодавців вимоги за віком виглядають так:
18-25 років – 82%; 26-35 років – 17%; 36-45 років – 0,56%, 45-55 років – 0,05%, 56+ – 0,01. В країні, де приріст населення від’ємний, а суспільство з кожним роком стає все старшим, такі цифри лякають…
«Закон про зайнятість населення», прийнятий в Україні у 2013 році, гарантує особам працездатного віку до 55-60 років захист від безпідставної відмови у прийомі на роботу та від незаконного звільнення. Однак, як свідчить практика, такі факти важко довести в суді. Завжди можна знайти іншу причину.
«А що встиг ти?»
Ні для кого не секрет, що пік кар’єри в Україні – 30 років. Якщо до цього віку ти не став великим начальником, тебе вважатимуть невдахою. А якщо тобі 45 і ти досі їздиш на роботу в метро, то марно сподіватись на пошану оточуючих тільки за те, що ти мудрий і розсудливий професіонал, розумієшся на багатьох речах і просто гідна доросла людина.
Трохи інша картина на Заході. Пік кар’єрного зростання тут припадає на 40-50 років, і навіть ці вікові рамки не перешкоджають рухатись далі і досягати більшого. Якщо ти наполегливий і беручкий, тебе обов’язково помітять і це принесе свої плоди.
За прояви ейджизму роботодавець може постати перед судом. Тому в оголошеннях про вакансії не прийнято вказувати вік – ні нижню, ні верхню цифру.
Ви зустрічали на вітчизняних авіалініях 50-річних стюардес? А от у французьких, британських, німецьких та інших європейських авіакомпаніях це звичайне явище.
В США (і не тільки) не прийнято розміщувати фото на резюме, також ніхто не вимагає вказувати вік. В коледжах можна зустріти 40-річних. А в Німеччині не є рідкістю студенти, які отримують нову спеціальність після виходу на пенсію. Потім вони можуть навіть відкрити власну справу.
На відміну від України, в Європі через високу заробітну плату на роботу неохоче беруть фахівців з низькою кваліфікацією. Кожний працівник повинен дати більше прибутку, ніж компанія витрачає на нього. Тому класний фахівець, незалежно від його віку, завжди знайде роботу. І тут вже ризикує програти молодий.
Чому роботодавці надають перевагу молодим?
Якщо працівнику 20-25 років, особливо якщо це його перша робота, він буде віддаватись справі максимально. Молоді люди – слухняніші виконавці і при цьому менш здатні захищати свої права, до того ж вони більш мобільні і швидше пристосовуються до змін. Зрештою, їм можна менше платити, бо вони ще не встигли скласти собі адекватну ціну. Велика «текучка»? Нічого страшного, зате колектив молодий!
Чим виграють і … програють старші?
Працівники після 45 років, як правило, чудові професіонали. Вони надійні і відповідальні. Вони мають сім’ю і дорослих дітей, тому віддають більше сил роботі, а не пошукам партнера чи дитячим лікарняним. Такі працівники добре розуміють, що їх досвід, професіоналізм і стаж чогось та коштують.
Хороші фахівці не готові працювати за символічну плату, вони будуть відстоювати свої права. Ними важко маніпулювати. Разом з тим деяким представникам старшого покоління притаманний консерватизм, далеко не всі виявляють гнучкість і готовність до змін. Старші важче йдуть на компроміс, а молодші колеги часом зізнаються, що їм незручно робити зауваження тим, хто за віком годиться їм у батьки.
Ідеально, коли поєднується молодість і досвід. Бо першому важко без другого і навпаки. Як приклад, в Україні 30% співробітників компанії «Київстар» старше 40 років.
Скажу відразу – працювати в молодому колективі, де майже кожний за віком міг би бути твоєю дитиною – справа непроста. Так, ти багато вмієш, ти знаєш предмет, ти маєш творчий і життєвий досвід, ти даєш результат швидко і якісно, у тебе купа цікавих ідей і тверді робочі мозолі, які не дають тобі розслабитись. Твій професіоналізм визнали й оцінили. Але, але… Ти відчуваєш, що ті, хто тебе оточує, перебувають на невидимій дистанції від тебе. Починаючи від молодіжного сленгу, звичок, музичних симпатій, культурних та моральних цінностей, позаробочих інтересів, модних уподобань, оцінок тих чи інших явищ, звичок, менталітету. Ти «пробуксовуєш» у технічних моментах, і набутий раніше досвід тут не помічник… І якщо ти не будеш, цитуючи класика, «задрав штаны, бежать за комсомолом», то швидко відчуєш, що тобі дихають в потилицю і що ти ризикуєш зійти з дистанції швидше, ніж сподівався.
Що стосується мого власного досвіду, спроби пристосуватися і бути як всі мені вдавалися зовні, але стомлювали і спустошували зсередини. Ну не могла я захоплено говорити про молодіжного кумира чи сприймати як належне те, що мені не подобалось в принципі, сміятись над жартами, які не здавались мені смішними. Я зрозуміла, що я зріла особистість і маю право на власну думку. Для мене це зовсім не означало, що цю думку треба неодмінно нав’язати іншим, засудивши «неправильну». Але діяти як всі, боячись не співпасти, означало загубити себе.
І тоді я облишила вся спроби і стала сама собою. І напруга зникла. Дивовижно, що цю мене, справжню, без намагань подобатись і відповідати загальній моделі поведінки, сприйняли легко й природньо. І лише тоді я відчула себе органічною часткою колективу. Ходити на роботу стало приємно й радісно. І працювалось легко й натхненно.
Як продовжити молодість (…і знайти своє місце на ринку праці)
Мається на увазі не ідея геронтофобів, які відчайдушно ганяються за ілюзією молодості, прагнучи зберегти її зовнішні ознаки – відсутність зморшок, пружні форми тощо. Молодість душі не можна вживити, як імпланти, а блиск в очах не намалює жодна косметика. Ми відсуваємо далі старість, коли продовжуємо вчитися, здобувати нові знання, освоювати нові навички.
Перегляньте власну самооцінку. Спробуйте подивитись на себе очима себе 20-30-річних. Чи все вас влаштовує у власному образі (зовнішній вигляд, одяг, симпатії, звички, самооцінка, професійний рівень)? Що не так? Що вам під силу змінити просто зараз?
Об’єктивно (не применшуючи й не перебільшуючи) оцініть свої професійні якості та творчий потенціал. Ви маєте відповідну освіту, практику роботи за фахом, додаткові навички, досвід спілкування та життєву мудрість? Це теж капітал. Не соромтесь його продемонструвати.
Не починайте резюме з песимістичних фраз. Якщо ви самі не вірите у себе, то хто ж тоді у вас повірить? Ви себе знаєте найкраще.
Не висловлюйте припущень, що ви можете й не підійти. Цілком ймовірно. Але можливе й позитивне рішення. Переконайте роботодавця, що ви – саме та людина, яку він шукає – ініціативна, творча, готова рости й рухатись вперед. Звичайно, якщо ви самі в цьому впевнені. Але готуйтесь до того, що вас про це спитають при нагоді.
Не опускайте руки! Не взяли тут, шукайте далі. Складіть резюме таким чином, щоб ним зацікавились. «Мені 40, я молодий та повний оптимізму. Я багато знаю, вмію, можу. Я вам доведу, що я найкращий. Ви не пошкодуєте, що обрали мене!» Гадаєте, це нескромно? Не думайте так! Скромні сидять вдома або годують у парку голубів. Воно вам потрібно?
Світ змінюється дуже швидко, і ми мусимо приймати ці зміни і не боятися їх. Виникла так звана постфігуративна культура, коли досвід передається від молодших до старших.
Якщо ми хочемо залишатись в строю, не треба соромитись вчитись у молодих і навіть юних, не треба заганяти себе у жорсткі рамки і ставити обмежувачі.
У вас великий досвід? Модернізуйте його, освоюйте нові грані. А може, «вибувши» з професії, варто спробувати себе в іншій – існує безліч курсів, які допоможуть здобути нові знання. Зрештою, є хобі, яке може стати професією. Ніколи не пізно дивуватись і відкривати для себе нові грані життя. Бо хіба можна зупинити того, хто прагне продовжувати рух?