Зі студентських років у Олени Іванчикової була професійна мета. Заради неї вона ризикнула залишити успішну кар’єру в рідному місті і вирушила підкорювати Київ. Чим врешті обернулася її мрія?
Одного дня, на п’ятому курсі університету, сидячи в декреті, я описала свій день мрії. Я бачила себе успішним директором магазину. Бачила привітний персонал, світлий торговий зал і щасливу себе. І ця мрія жила в мені тривалий час, гріла і підтримувала.
Перший крок до мрії
З декрету я вийшла восени 2013 року на позицію, яка буквально звалилася на мене з неба. Справа в тому, що вдома у вільний час я писала статті на теми менеджменту та торгівлі. Одну з них випадково прочитала рекрутерка, зацікавилася моєю кандидатурою і запросила на співбесіду.
У мене не було досвіду роботи і шанси мої були невеликі. Але готувалася я серйозно. Я вирішила зробити акцент на soft skills і в письмовому вигляді тренувала відповіді на можливі запитання роботодавця. Десятки чернеток, сотні монологів з самою собою, і врешті — офер. Я вийшла на позицію заступника директора одного з супермаркетів.
Цей поворот здавався мені на той момент кращим кар’єрним подарунком долі. А насправді це виявилася чудовою школою життя.
Я працювала в гіпермаркеті зі штатом 250 чоловік, і мені подобалося контролювати, вирішувати, керувати. Я вчилася керувати торговими процесами і людьми, бути стійкою під час перевірок і форс-мажорів. Було важко, іноді страшно до тремтіння в руках, але здорово. Ось тільки бракувало кар’єрного зростання.
У пошуках кар’єрного росту
У той час в Києві відкривався найбільший магазин цієї мережі. «Ось де насправді вирує життя, де відбуваються усі зміни — в столиці!» — подумала я. Ця думка не полишала мене кілька тижнів, і я ризикнула подати заявку на релокейт. Посада зберігалася колишня, а ось можливості відкривалися абсолютно нові!
Авантюра полягала в тому, що я переїжджала удвох з п’ятирічною донькою.
Пам’ятаю, як рідні і друзі в один голос стверджували, що це шаленство, приречене на провал. Адже нікому буде навіть забрати дочку з дитсадка, поки я на роботі. Але я так хотіла змінити своє життя, що відкидала всі їхні сумніви і страхи. Через брак підтримки мені лише ще більше хотілося довести, що всі вони неправі! Я була впевнена: все буде інакше.
Але інакше насправді не було.
Сувора столиця
Після приїзду на мене звалилася ціла низка труднощів. Спершу з дитсадками, які всі були переповнені. Дочка ще гостювала у батьків, але часто телефонувала і питала: «Мамо, а як там мій новий садочок, він красивий?» Садочка все не було.
Потім з квартирою. Мені потрібно було шукати адекватних людей на підселення, так оплачувати житло було значно легше. А грошей не вистачало катастрофічно.
Але це виявилися дрібницями у порівнянні з іншою непередбаченою трудністю — пошуком себе у великій столиці.
Як виявилося, компанія, працюючи в якій я і переїхала до Києва, і тут не обіцяла кар’єрного росту. Більш того, в столиці перспективи виявися ще більш далекі. Я не розуміла, що мені робити. Усі мої надії руйнувалися, я була розгублена і розбита. Але зібралася з думками і вирішила щось змінювати.
Мої випробування
Я, як вміла, зробила резюме і почала надсилати його на сайти з працевлаштування. І от — перемога! Я пішла навчатися на позицію директора в магазин товарів для дому. Я раділа. Мені здавалося, що це якраз те, що я колись описала як свою мрію.
Реальність виявилася не такою райдужною, як моя вигадана історія.
За кілька місяців в магазині сталося пограбування на суму близько 25000 гривень. Це було нічне проникнення в магазин. Коли ми приїхали на місце, нас зустріли лише спустошені прилавки без товару. При цьому будь-яка підтримка і участь з боку керівництва були відсутні. Залишатися тут у мене не було бажання.
Слідом за цією компанією була інша. Заради своєї мети я готова була повертатися додому о дев’ятій вечора, працювати у свята, не бачити дочку в її день народження. Але тоді я цього не помічала. Намагалася не помічати.
Це зовсім не схоже на мою мрію!
Усе змінилося у переддень Різдва. Це був сніжний різдвяний вечір, коли сімейні пари робили покупки і поспішали додому. На обличчях — усмішки, навколо — щаслива новорічна метушня. А у мене — чергова робоча зміна.
У магазині не вистачало робочих рук, тому я робила все одразу: надсилала звіт для керівників, стояла на касі («Картка є, пакет потрібен?»), викладала товар у торговому залі.
Саме тоді я усвідомила, що це зовсім не схоже на мою мрію. На Різдво я з бейджем «Директор магазину» замерзлими руками викладала молочні продукти на стелаж в той час, як моя дочка гостювала у батьків.
Кожен Новий Рік вона їхала, бо залишати 6-річну дитину на новорічні канікули саму вдома було неможливо. По скайпу я бачила, як вона радіє подарункам від Діда Мороза.
Момент під назвою «досить»
Я зрозуміла, що прийшов момент під назвою «досить». Раптом мені стало неприємно від одного усвідомлення, що все виявилося інакшим. І що це «інакше» — те, заради чого я переїхала до Києва.
І тільки тоді я дала собі час на «подумати». Зупинилася і проаналізувала пройдений шлях.
Це був один з тих моментів, коли я прийняла рішення відмовитися від обраного орієнтиру і змінити мрію. Але не зрадити мрії.
Покликання було поруч!
«Що я вмію?» — запитала себе я. Вмію керувати торговими процесами. Вмію керувати людьми і люблю людей. Так, я люблю людей! На той момент я вже знала, як мотивувати свій персонал, як знаходити підхід до кожного співробітника, як бути для них авторитетом. Я навчала людей, розвивала, просувала по кар’єрних сходах, проводила атестації. І це приносило мені невимовне задоволення.
І це було як грім серед ясного неба.
Я полегшено зітхнула — моя мрія весь цей час крутилася дуже поруч зі справжнім ціннісним покликанням.
Покликанням виявилися люди!
Складати резюме було легко, адже за плечима були кар’єрні переходи і навички. Я включила туди весь свій досвід, ретельно описала всі функціональні обов’язки. Складність була в тому, що у мене не було потрібного, цільового досвіду, адже тепер я претендувала на HR-позицію. Але мене не засмучував цей факт, тому що досвід керування магазинами на ⅔ складався з управління персоналом.
Саме на обов’язках, пов’язаних з людьми, я і зробила акцент в резюме. Писала детально про те, як я підбирала персонал в свої магазини, як адаптувала їх, навчала, проводила оцінку.
На мене знову чекали численні співбесіди. Чимало зустрічей були невдалими: не підходила я, або роботодавець не підходив мені. Але хто шукає, той знайде!
Пошук себе завершений успішно!
І ось я — керівник відділу персоналу в аутсорсингової компанії. Співбесіда в цю компанію пройшло дуже легко. Думаю, що секрет вдалих співбесід — це отримувати задоволення від спілкування. Звичайно, я підготувалася до зустрічі, вивчила про компанію все, що змогла знайти в інтернеті. Та й мій досвід в торгівлі зіграв не останню роль, тому що компанія спеціалізувалася на торговому та складському персоналі!
Пошук себе був завершений успішно! Що це означає? Це означає відчути себе на посаді комфортно і гармонійно, відчути свою затребуваність. А ще нарешті змінити незручний класичний костюм на сорочку і штани!
Але головне — зупинитися і замислитися над тим, хто ти. Зрозуміти, що тепер ти той, ким тобі бути впевнено і спокійно.
Сьогодні після роботи у мене є час на книги і англійську. І звісно на дочку — різдвяні свята тепер ми проводимо разом 🙂
Мої висновки
Озираючись на пройдений шлях довжиною в три роки, я дякую собі і Києву.
Києву — за те, що зробив мене стійкою і сильною. Що, крім професійного, нагородив мене життєвим досвідом і вірою в себе. Що незважаючи на численні перешкоди, він завжди давав можливості.
Собі я дякую за те, що проходила всі труднощі з упевненістю, що зможу. Що вчасно прокинулася і згадала, що крім кар’єри є сім’я. Що зупинилася, прислухалася і вчасно натиснула стоп-кран, впустивши в своє життя зміни і щастя.
Щоб досягти гармонії у своєму житті, дуже важливо чути себе і помічати можливості, навчитися аналізувати і робити висновки.
Адже щастя — це благополуччя не тільки на роботі, але і у всіх важливих для вас сферах життя!
Я знайшла свій шлях. Попереду мене чекав захоплюючий світ в HR-сфері, звідки зараз я впевнено тримаю курс в сторону кар’єрного консалтингу. Але це вже зовсім інша історія 🙂
Читайте також
Чому бажання зрозуміти, чого ви хочете — пастка? Інтерв’ю з кар’єрною експерткою Оленою Рєзановою
Как сделать так, чтобы работа была любимой, а жизнь – крутой и интересной? Интервью с Аллой Клименко
Як я пройшла шлях від вигорання до роботи мрії
Дякуємо!
Тепер редактори знають.