Продовжуємо знайомитися з українськими військовими та дізнаватись, які бойові завдання вони виконують, у межах нашого спецпроєкту «Професії у лавах ЗСУ».
Олексію 27 років, за освітою він юрист, однак зараз служить старшим бойовим медиком роти 95-ї окремої десантно-штурмової бригади ДШВ ЗС України. На початку російсько-української війни хлопець вирішив, що не зайвим буде опанувати навички надання першої медичної допомоги, сходив на курси й зрозумів, що медицина — його покликання. Боєць розповідає, що входить в обов’язки бойового медика та яких правил потрібно дотримуватись, аби врятувати якомога більше життів.
Про шлях до медицини та служби в ЗСУ
За освітою я юрист, проте ще під час навчання зрозумів, що це не та сфера, в якій я хотів би будувати кар’єру. Тому деякий час перебував у пошуку іншого напряму, в якому міг би розвиватись. Коли у 2014 році в Україні розпочалась війна, я вирішив опанувати навички надання першої медичної допомоги, адже це корисний скіл і в мирний час, а під час війни — тим паче.
Після завершення перших курсів почав займатися самоосвітою, пройшов чимало додаткових навчань, зокрема з надання допомоги постраждалим у горах і лісі. У 2018 році отримав сертифікат інструктора та став викладати на курсах з домедичної допомоги.
Паралельно з цим я працював помічником юриста, але це для мене була мука. Тому в певний момент я прийняв рішення різко змінити своє життя, переїхав до столиці та влаштувався на роботу менеджером з продажу. Зміна сфери діяльності дозволила мені виділити час на волонтерство. Я збирав матеріали для маскувальних сіток та сам долучався до процесу плетіння.
У житті кожного медичного працівника є своєрідне випробування у вигляді випадкового незадоволеного пацієнта. Це людина, якій стало зле на вулиці, а ти опинився поруч і маєш надати їй допомогу. Вона тобі обов‘язково заважатиме, розповідатиме, як правильно їй допомагати, критикуватиме тощо. Хтось після таких випадків розуміє, що медицина — це не його, а хтось навпаки закохується у свою справу ще більше.
Я пам‘ятаю таку свою першу «пацієнтку»: літня жінка впала і розсікла собі потилицю. Пошкодження було значним, було багато крові, а сама пані сильно злякалася. Я оглянув рану, викликав швидку та наклав пов’язку. Після цього випадку зрозумів, що медицина — моє покликання.
З початком повномасштабної війни я вже не міг обмежуватись волонтерством, тож приєднався до добровольчого батальйону «ОУН» як бойовий медик. Вчинити по-іншому я просто не міг, бо вважаю, що захищати свій дім — це обов’язок кожного свідомого чоловіка. А мій дім — це не лише мій будинок, вулиця чи місто, це вся Україна.
З 24 лютого до початку квітня ми виконували бойові завдання у Київській області. У квітні наш підрозділ вирушив на Донеччину, де отримав бойове розпорядження від 95 ОДШБр. А ще через місяць ми з побратимами з батальйону вирішили офіційно мобілізуватися до лав ЗСУ.
Питання, яку спеціалізацію обрати, для мене не стояло. В добробат я прийшов як бойовий медик, згодом отримав відповідну військово-облікову спеціальність у Збройних силах. Спочатку виконував завдання на посаді бойового медика взводу, пізніше мене підвищили до старшого бойового медика роти.
Про вибір псевдо
Мій позивний «Норд». Ніякої цікавої історії з його вибором немає. Просто спало на думку таке слово. Вже опинившись на Донеччині, я згадав, що існував завод з виробництва холодильної техніки Nord. Тепер ми постійно сміємось з побратимами, коли знаходимо в черговій хаті холодильник чи морозильну камеру цього виробника 🙂 Ось як на фото 👇
Вважаю, що позивний має бути простим, коротким і ніяк не пов’язаним з посадою. Рацію можуть взламати, і якщо у вас позивний «Командир» чи «Кулемет», то це допоможе ворогам визначити пріоритетну ціль. Обирати складні позивні теж вважаю недоцільним, бо їх може бути важко запам‘ятати побратимам, вони будуть плутатися та дратуватися. Тому якщо ви хочете бути «Синхрофазотроном» чи «Дезоксирибонуклеїновою кислотою» — раджу подумати ще раз.
Про роботу бойового медика
Основні завдання
Бойовий медик взводу є повноцінною бойовою одиницею підрозділу. Він постійно перебуває зі своїми бійцями на рубежі, заступає на чергування, багато копає (адже існує неписане правило: глибше і якісніше окопаєшся — довше проживеш), приймає бій, якщо позицію підрозділу штурмують, а також бере участь у наступальних діях. Просто в додаток до свого наплічника із водою, провіантом і боєкомплектом він має медичну укладку для надання першої допомоги постраждалим.
Посада бойового медика відповідає третьому рівню надання допомоги за стандартом TCCC — Tactical Combat Casualty Care (тактична бойова допомога пораненим). Цей стандарт укладений на основі аналізу досвіду надання допомоги постраждалим під час багатьох війн та військових конфліктів, у яких брали участь Сполучені Штати.
Зараз в українській армії активно проводять реформи та перей мають практики НАТО, тому всі військовослужбовці проходять навчання згідно із цим стандартом. Він має чотири рівні 👇
- «Всі військовослужбовці». Це базовий рівень, яким має володіти кожен солдат. На ньому навчають, як поводитись у зоні бойових дій, якщо у групі є поранений, як надати йому допомогу, використовуючи вміст його аптечки, та головне — не нашкодити.
- «Боєць-рятувальник». Це стрілець-санітар, який має трохи більше інструментів та засобів для надання домедичної допомоги, ніж звичайні солдати у своїх аптечках. Він також починає організовувати процес евакуації та проводить первинне сортування поранених (оцінює пріоритетність евакуації).
- «Бойовий медик». Це вже медик, який має більшу кількість медичних навичок та засобів для надання першої допомоги. Він може вводити препарати внутрішньом‘язово, внутрішньовенно і навіть внутрішньокістково, лікує такі невідкладні стани як непрохідність дихальних шляхів, геморагічний шок, гіпотермія, виконує конверсію кровоспинного турнікета тощо.
- «Парамедик». Це посада, яка вимагає медичної освіти та широкого спектра вмінь на кшталт інтубації трахеї, виконання торакотомії (дренування грудної клітки), введення таких препаратів як діазепам та фентаніл тощо.
Запровадження стандартів TCCC допомагає не лише рятувати життя поранених, але й запобігати отриманню поранень іншими бійцями.
Уявіть собі ситуацію: триває обстріл з танку, в окопі за 50 метрів від вас поранило бійця, він кричить, йому боляче, це ваш друг. Але ви мусите усвідомлювати, що бігти до нього поки триває обстріл — небезпечно. Як би не хотілось допомогти, ваше першочергове завдання — самому не отримати поранення.
Є дуже жорстокий, але правдивий вислів у медиків: «Один загиблий завжди краще, ніж троє поранених». Це обумовлено тим, що для порятунку трьох поранених необхідно більше засобів, часу і медиків, ніж для порятунку одного. Бо коли я один на точці евакуації, і мені приносять трьох однаково важко поранених, я, на жаль, зможу допомогти тільки одному з них.
В обов’язки бойового медика також входить інструктаж бійців щодо того, як правильно діяти під час обстрілу чи безпосередньо бою, як евакуювати постраждалого, як зупинити критичну кровотечу, накласти пов‘язку тощо. За можливості й наявності часу ми проводимо перепідготовку, оновлюємо знання бійців.
Ще одне завдання медика — контролювати наявність аптечки та двох кровоспинних турнікетів на спорядженні кожного бійця. Солдат може загубити аптечку, переукомплектувати її на свій розсуд або дістати щось (на його думку) непотрібне, цього не можна допускати. Бо аптечка — це база. Пораненому надають допомогу його ж аптечкою, тож від її вмісту залежить його життя. Також після евакуації постраждалого медик може поповнити свою укладку засобами з його аптечки.
Евакуація
Наразі я працюю як етап евакуації на кейсеваку — це машина, який стоїть на певній відстані від фронту і може заїжджати на найскладніші ділянки. Моє головне завдання — якомога швидше забрати постраждалого з однієї точки і перевезти на іншу подалі від поля бою. Іноді я чекаю постраждалих на точці й встигаю провести певні маніпуляції, інколи надаю допомогу вже в машині на ходу.
На іншій точці нас зустрічають мої колеги із медичного пункту батальйону. Це лікарі та фельдшера з чималим досвідом, у яких я багато чому навчився. На цьому етапі обсяг надання медичної допомоги значно розширюється. Далі вони передають пораненого лікарям медичного пункту, звідки його везуть на стабілізаційний пункт. На кожному етапі евакуації пораненого супроводжують лікарі, які роблять все, аби його врятувати.
Засоби надання допомоги
Кожна укладка унікальна і створюється відповідно до навичок конкретного медика та умов, де йому доводиться працювати. Наприклад, я фізично не можу проводити рідинну реанімацію в тих умовах, за яких працюю, тому не ношу з собою багато інфузійного розчину, а маю тільки ту його кількість, яка необхідна для розведення певних препаратів. Так само, якщо я не вмію проводити крікоконікотомію (екстрена операція для відновлення дихання), то я не ношу з собою скальпель.
Наразі у моїх бійців бувають здебільшого уламкові поранення, тому в мене в укладці переважно засоби для контролю кровотечі та боротьби із пневмотораксом. Але маю й інші інструменти для надання допомоги при різних станах постраждалого: від мішка для штучної вентиляції легень до вузлового турнікета (дуже коштовна річ, але вона водночас виконує функції тазової шини й дозволяє контролювати кровотечі у місцях, де неможливо використати звичайний кровоспинний турнікет або гемостатичну марлю).
Необхідні навички та навчання на бойового медика
Аби мати більше шансів урятувати бійця, треба бездоганно знати стандарти надання допомоги й неуклінно дотримуватись визначених алгоритмів роботи. Дуже часто недосвідчені медики починають працювати із дрібними пораненнями, які взагалі не загрожують життю, не провівши ретельного огляду постраждалого для виявлення більш складних уражень. Це суперечить протоколу, який розроблений з урахуванням рівня загрози життю від кожної травми. Людина може померти за 3 хвилини, якщо їй не зупинити критичну кровотечу з кінцівки, натомість проникне поранення грудної клітки за умов погіршення стану постраждалого призведе до загибелі лише за годину.
Бойовий медик мусить бути на 100% впевненим у тому, що робить. Він має відпрацювати кожну дію, яку виконуватиме. Не подивитися відео на ютубі, не прочитати про неї у підручнику, а саме відпрацювати на манекені або побратимі. Спочатку під наглядом інструктора в навчальному центрі, потім — під час самоосвіти.
Якщо ви хочете стати бойовим медиком, ви повинні, по-перше, бути наполегливим, бо навчатися доведеться все життя. Неможливо вивчити все раз і назавжди, завжди будуть знання й навички, які варто опанувати, щоб надавати допомогу більш фахово. По-друге, бути холоднокровним — деякі медичні маніпуляції болісні для постраждалого, він буде кричати й проклинати вас, але ви знаєте, що це все для його блага. По-третє, бути рішучим, адже вагатися не буде коли. Медик також повинен усвідомлювати рівень відповідальності, який на ньому лежить, та не боятися робити все можливе, щоб врятувати пораненого.
Медична освіта для того, щоб стати бойовим медиком, не потрібна взагалі. Я вважаю, що лікарі мають займатися своєю роботою в тилу чи шпиталі, і немає сенсу ставити анестезіолога чи хірурга на посаду бойового медика взводу чи роти. Мінімальний час навчання на бойового медика становить кілька тижнів, натомість лікарі вчаться мінімум 8 років, тому доцільніше, щоб вони працювали за своїм профілем.
Переваги та недоліки спеціалізації
Найбільше я люблю, коли для мене як для медика немає роботи. Адже це означає, що немає поранених, всі бійці живі й здорові. Але коли таки доводиться надавати допомогу й організовувати евакуацію, найприємніше чути в рацію від колег, яким я передавав пораненого, що боєць вже в лікарні й живий, отже я на своєму рівні зробив все як слід. А коли потім дізнаюся, що пацієнт одужав — радості немає меж. Це надихає працювати далі ще самовідданіше.
Мінуси й ризики у цій спеціалізації такі ж, як і в кожного військовослужбовця: ти втрачаєш своїх побратимів і можеш загинути сам. Дуже складно морально евакуювати поранених побратимів, з якими воюю ще з добробату, а ще важче везти їх загиблими.
Про службу в ЗСУ та плани на майбутнє
Побут військового можна описати однією фразою: «Де кинув рюкзак, там і дім». Щодо себе я б трохи розширив цю фразу: «Де кинув рюкзак, там і дім, але треба ще запакувати бус із медичним майном». Ми часто переїжджаємо, але я повсякчас намагаюся структурувати та організувати медичні засоби й інструменти, щоб завжди знати, де і що шукати в разі необхідності.
У нашому підрозділі у бійців завжди є час на відпочинок, адже неможливо виконувати бойове завдання 24/7. Коли я маю вільний час, то обов‘язково спілкуюся з дружиною, вона мене дуже сильно підтримує. А ще намагаюся бодай 30 хвилин на день присвятити саморозвитку в медичній сфері.
Після закінчення війни ми з дружиною мріємо народити дітей. Також планую вступити до медичного вишу, щоб здобути фах лікаря і продовжити свою медичну кар’єру.
Читайте також про інші професії у лавах ЗСУ
Чим займається сапер
Чим займається зв’язківець
Чим займається аеророзвідник
Чим займається пресофіцерка
Чим займається танкіст
Чим займається артилерист
Додати коментар