Чим насправді займається редактор та як потрапити на роботу у видавництво

Переконані, що робота редактора — виправляти орфографію та розставляти коми? Але суто редагування може бути лише однією десятою обов’язків на цій посаді! Чим насправді займається редактор та як потрапити на роботу до видавництва?

Наша експертка — Богдана Романцова, редакторка видавництва «Темпора», літературна критикиня та лекторка Litosvita.    

Богдано, чим займається редактор у видавництві, які його головні обов’язки?

Великий міф про редактора звучить так: «Редактор — це людина, яка виправить орфографію і поставить пропущені коми у вашому тексті. В принципі, це може зробити й комп’ютер». Насправді, звісно, повноваження та обов’язки редактора ширші та складніші.

Редактор у видавництві — це взагалі окреме міні-видавництво.

Спробую описати свою роботу у десяти пунктах.

Я редагую насамперед переклади, а тому, по-перше, вирішую, чи брати переклад, який нам надсилають на робочу пошту. По-друге, з’ясовую у правовласників, чи вільні права на цього автора і це видання. По-третє, координую роботу перекладача, коректора, дизайнера, верстальника. По-четверте, редагую текст і узгоджую редагування з автором / перекладачем. По-п’яте, затверджую правки коректора. По-шосте, пропоную дизайнеру ідеї, що може бути на обкладинці і якою могла б бути верстка. По-сьоме, передивляюся верстку, часто пишу анотацію, вношу правки у верстку або дизайн обкладинки. По-восьме, організовую презентацію книжки, коли вона виходить. Часто є ще «по-дев’яте»: привезти автора в Україну та організувати презентацію за його участі. І по-десяте: організувати промоцію, просування книжки, щоб вона стала видимою.

Як бачите, суто редагування — то лише 1/10 моїх обов’язків. І навіть у випадку цієї 1/10 йдеться не стільки про поставити / прибрати кому, скільки про глибшу роботу з текстом. Так само спрощено розуміють роботу коректора: він не чергує «у» та «в», а працює з версткою на всіх рівнях, ще й виловлює те, що недобачив редактор.

Які ще є поширені міфи про роботу редактора?

Перший міф – що ми ненавидимо авторів та перекладачів і приходимо з каральним орфографічним словником, щоб показати, які ми розумні, бо знаємо, яке закінчення у родовому відмінку (насправді, як правило, ми підглядаємо у словник). Багато хто з нас — людей, а не лише редакторів — травмований шкільною освітою, тому кожне виправлення сприймає як виклик до дошки із вимогою показати, де в Закарпатській області родовища нафти. Насправді і редактори, і перекладачі, і коректори, і дизайнери — геть всі грають у спільній команді «Видай книжку і не налажай». Тому мета у нас спільна і ми одне одному допомагаємо.

Другий міф — що редактор тільки помилки у словах виправляє. Насправді все складніше, як ви вже зрозуміли.

Робота із текстом — це завжди взаємодія людини, яка має власний стиль, із продуктом чужого стилю.

Лише відсотків двадцять правок незаперечні та очевидні, більшість — це пропозиції та компроміси на шляху до якісного тексту.

Третій міф — що редакторів скоро замінять комп’ютерні програми. На щастя, у редактора стільки розмаїтих завдань, що це геть неможливо. А ще, попри міфи, ми також помиляємося, тож не думайте, що редактор завжди ідеально правильно пише і розставляє довгі та короткі тире. До речі, ось — довге тире (em dash). А ось – коротке (en dash). А це-дефіс. Перший рівень ініціації ви пройшли 🙂

Ну а ще деякі автори та перекладачі, які мали у школі відмінно з диктанту, вірять: їм взагалі не потрібні редактори. Таким я можу побажати щастя, здоров’я і триматися.

Які три об’єктивні плюси роботи редактором?

Перша і головна перевага — можливість безпосередньо впливати на книжковий ринок в Україні. Часто саме редактори у видавництвах вирішують, чи брати текст у роботу.

Ми сьогодні вирішуємо, що читатимуть українці завтра, — і це величезна відповідальність.

Друга — право першими побачити книжку, відкрити для себе та інших нового автора чи перекладача. Надихає загальне відчуття, що після твоєї роботи книжка стане кращою (я на це дуже сподіваюся!). А ще, звісно, можливість напряму спілкуватися з найкрутішими письменниками та перекладачами, про яких ти раніше хіба в університеті читала.

А мінуси?

Серед найбільших об’єктивних мінусів — фактична ненормованість робочого графіка. Перекладачі, автори, дизайнери, верстальники, люди, яких я вперше бачу, випадкові перехожі — усі готові писати тобі в суботу о шостій ранку, в п’ятницю опівночі, за 10 хвилин до Нового року, через 10 хвилин після початку Нового року. Нещодавно я відповідала на дзвінок одного перекладача за дві хвилини до початку захисту дисертації — своєї дисертації! А потім вже під час захисту від мене щось терміново хотів колега.

Жити в такому ритмі дуже складно, це виснажує і мене, і близьких. Частково таке навантаження можна пояснити тим, що більша частина команди, яка працює над книжкою, — фрілансери, тому для них звичайні робочі рамки не діють. Однак і в мене, крім видавництва, ще є літературна критика, лекції, викладання, власний дискусійний проект, а іноді я сплю.

Другий мінус — надмірна завантаженість під час Big Book Events: Книжкового Арсеналу та Форуму видавців. Як правило, на Книжковий Арсенал я намагаюся організувати приїзд закордонного автора, а часто й кількох — і це неймовірно складно поєднувати з модеруванням презентацій, участю в заходах та журналістськими завданнями.

Ну а останній мінус — постійна поява людей, які впевнені, що я обов’язково допоможу їм надрукуватися, бо «ти ж у видавництві», «тобі що, складно?». Так, я у видавництві, але так, мені складно, бо об’єктивність — понад усе. Тож тепер в мене є особиста прикмета: якщо хтось у Facebook полайкав усі мої фотографії і пости за останній місяць, зараз точно спробує надіслати рукопис.

Чи прибуткова взагалі професія редактора?

Ні, зазвичай не прибуткова. Редактори у різних видавництвах отримують по-різному, однак, як правило, що більше видавництво, то менші гонорари.

Видавнича справа тримається на ідеалізмі, романтизмі і любові до серіалу «Black Books» 🙂

А якщо серйозно, професійне вигорання — найчастіша причина того, чому прекрасні редактор(к)и йдуть із професії. Ця робота виснажує, часто не дає очікуваної сатисфакції, вона непомітна або недооцінена. Але водночас давати книжкам життя, відпускати їх у світ — найпрекрасніша місія, яку тільки можна уявити.

Що потрібно, щоб стати редактором – яка освіта / навички?

По-перше, суто редакторська освіта не обов’язкова, бо гулі всі набивають у процесі. Але обов’язковою є широка ерудиція, грамотність і розуміння, як функціонує літературний процес.

По-друге, стресостійкість (просто must!), бо редактор не лише координує роботу команди, а й часто є психологом, другом, порадником для перекладача й автора. Коли все горить і всі тонуть, редактор має зберігати спокій і розрулювати ситуацію (а потім скажуть, що нас було четверо, так).

Редактор у видавництві — це також проектний менеджер, тож вміння організовувати, планувати час і тримати в голові всі етапи роботи над книжкою — must. Ще редактор має бути уважним до деталей не лише в тексті, а й загалом в організації процесу: не можна забути узгодити обкладинку з правовласником, якщо це прописано в контракті, не можна пропустити дедлайн подання книжки на друк в типографію, якщо видавництво презентує її на Книжковому Арсеналі. Кожна деталь має значення: від шрифту на обкладинці до формулювання подяки культурному фонду, який підтримав видання.

Втім, редактор — це не лише людина, яка грає за правилами, це ще й той, хто постійно ці правила порушує і змінює.

На жаль, наш правопис неповний і недосконалий, стилістики різних авторів суперечать одна одній, а мовні пуристи готові заборонити вживати будь-які слова у переносному значенні. Тому редактор — це людина, яка керується загадковим common sense, не менш загадковим чуттям прекрасного і геть міфічним чуттям мови.

Які ви можете порадити ресурси для самостійного опанування фаху?

На щастя, зараз все більше курсів, присвячених редакторській справі. По-перше, літературна платформа Litosvita регулярно проводить «Школу редагування». По-друге, в мережі можна знайти чимало лекцій, присвячених редагуванню, зокрема на англомовних ресурсах.

Із must read можна почати з «Довідника видавця та автора», «Про редагування та редакторів», «Як треба і як не треба робити книжки» Аркадія Мільчина, «Як писати добре» Вільяма Зінссера. І, для розваги, прочитати «Генія» Е. Скотта Берга про легендарного Макса Перкінса. Бо кожен із нас, редакторів, шукає свого Томаса Вулфа (ну, я, наприклад, шукаю свого Умберто Еко, але суть не змінюється).

Я не радила б обмежуватися стилістиками (їх десятки: від текстів Олени Курило до сучасних книжок професора Пономарева і Дзюбишиної-Мельник), бо редактор мусить ще й добре орієнтуватися у літературному процесі та історії літератури, інакше чимало пазлів та пасхалок, залишених автором, так і залишаться невпізнаними і незнайденими. І тут вам у допомогу — літературознавчі праці: від Володимира Проппа до Умберто Еко, від формалістів до постструктуралістів.

Якщо згадувати назви, я б для опанування основ літературознавства найперше радила б наступні видання Еко, Баррі, Павличко, Кінґа та Одена.

1. «Шість прогулянок у літературних лісах» Умберто Еко — це шість лекцій, прочитаних семіотиком у Гарварді у 1994-му, де теоретичні концепції проілюстровані текстуальними прикладами. Такий вигляд має літературознавство здорової людини.

2. «Вступ до теорії: літературознавство і культурологія» Пітера Баррі навчить основам аналізу тексту.

3. «Дискурс модернізму в українській літературі» Соломії Павличко — одна з перших спроб системного аналізу українського модернізму як окремого культурного явища зі своїми стилістичними особливостями.

4. «Про письменство» Стівена Кінґа — частково автобіографічний, мемуарний твір, а частково — докладний аналіз природи письма як такого, буквально екскурс у голову автора.

А в книжці «Читання. Письмо. Есе про літературу» Вістена Г’ю Одена поєднані в суцільний наратив нариси, роздуми про природу письма, есеї та вірші самого Одена. Кожен з текстів дозволить вам подивитися на літературний процес свіжим поглядом: професора літературознавства, активного критика, автора.

Як потрапити на роботу у видавництво, якщо до цього подібного досвіду не було?

У нас не Гоґвартс, хоч іноді так здається. Найпростіший шлях — розіслати резюме у видавництва і попросити тестове завдання. Чимало видавництв готові працювати з фрілансерами, а після першого проекту вже простіше отримати другий. Звісно, можна запитати знайомих редакторів, однак їхній рецепт буде таким же: розіслати резюме. Також можна взяти участь у кількох волонтерських проектах.

Або почати не з редагування книжок, а з вичитування музейних брошур, проспектів, фестивальних матеріалів — будь-яких культурних штук. На Facebook-сторінках видавців, на сайтах літературних ресурсів, як-от ЛітАкцент, Букмоль, Читомо також часто з’являються оголошення про проекти або й про вакансії у видавництвах.

Редактор — робота надзвичайно відповідальна. Як ви приборкуєте постійний стрес та виживаєте в умовах понаднормової роботи і жорстких дедлайнів?

Понаднормової роботи у моїй професії дуже багато, а стресу — ще більше. Редактора у видавництві ніколи не залишає відчуття, що про помилки в газеті завтра забудуть, а книжка лишиться на довгі роки та десятиліття, а тому помилки ввійдуть у вічність разом із твоїм прізвищем на першій сторінці. Я б радила ставитися до цього трохи простіше. Як казав Довлатов, усі далекі від редакторської досконалості. Помилки обов’язково будуть, завжди, у кожній книжці. І завжди буде редактор, який би краще відредагував цю конкретну книжку.

У нас кажуть: книжка без помилок – твоя остання, тож keep calm.

По-друге, слід часом давати собі перепочинок, яким би клінічним трудоголіком ти не був. Я двічі на рік пишу у Facebook довгий пост про те, що їду на тиждень/два/три і прошу мені не писати щодо робочих питань (спойлер: і все ж обов’язково хтось напише).

По-третє, мені дуже допомагає зміна діяльності: вдень я редакторка, ввечері — пишу рецензії, на вихідних — готую літературні лекції. Таке переключення допомагає бачити літпроцес з усіх боків і не зациклюватися на одній сфері діяльності, якщо там виникають труднощі.

По-четверте, допомагає довгострокове планування. Якщо вміти розкладати видання кожної книжки на етапи, простіше вибудовувати адекватний графік роботи над нею. Та й відчуття (хай іноді й примарне) того, що все під контролем, не дає стресу заволодіти тобою повністю.

Коли ви найбільше пишалися, що працюєте редактором?

Найбільше я пишалася, коли з типографії приїхала моя перша книжка. Це була біографія Ганни Арендт, філософині, яка вплинула на формування мого світогляду ще в ранні студентські роки. І хоча зараз я боюся перечитувати цей текст (уявляю, скільки всього я б зробила інакше), а потім були інші важливі книжки, з цим відчуттям годі щось порівняти.

Пишалася, коли ми починали нові серії, коли вдавалося привезти класного автора, коли відкривали читачам щось геть нове: від історії повсякдення сербів до сучасної британської прози, від американського постмодернізму до перекладів класичної філософії українською.

За що особисто ви любите свою роботу?

За нові класні переклади, за можливість впливати на український книжковий ринок, за розумні запитання читачів на презентаціях, за вдячність автора, за те, як пахне свіжа книжка, щойно з типографії.

Чи щасливі ваші понеділки?

Звісно, бувають. Я не вірю у прокляття понеділків, я вірю в свою роботу.

Читайте також

Як написати і видати власну книгу? Поради редакторки Богдани Романцової

Чим заробляє на життя літературний критик і яким він має бути? Інтерв’ю з Богданою Романцовою

3 історії людей, які вирішили стати письменниками і їм вдалося