Звідки взялися фемінітиви та чому їх варто використовувати

Тема фемінітивів постійно на слуху: у суспільстві обговорюють їхню доцільність, вживання, творення. Чи притаманні вони українській мові? Чи потрібно вживати фемінітиви на позначення професій? Та який це має соціальний вплив? Розповідає Анастасія Бречко, філологиня, вчителька та учасниця проєкту Enjoy The Science — освітнього науково-популярного ютуб-каналу.

Що таке фемінітиви?

Фемінітиви — це назви жінок за сферою діяльності, професією, соціальним станом тощо. У новому Українському правописі 2019 року фемінітиви та правила їхнього творення були затверджені  для вживання. Тобто якщо раніше такі лексичні одиниці використовували лише у розмовному чи художньому мовленні, а у словниках вони позначалися переважно як зневажливі (продавщиця, математичка, директорка), то зараз фемінітиви можуть вживатись в усіх сферах мовлення, включно з науковою та офіційно-діловою.  

Звідки вони взялися?

Насправді фемінітиви в українській мові — явище не нове. Дослідниця історії українських фемінітивів Марія Брус вказує, що виникнення жіночих номінацій сягає ще дописемної доби.

Найдавніші писемні пам’ятки фіксують перший фемінітив — княгиня. До складу першого українського друкованого словника — «Лексиса» Лаврентія Зизанія 1596 року —  увійшли сім жіночих найменувань (горбата, дочка, медведиця, молодиця, невістка, скорчена, сляка). Із часом їхня кількість постійно збільшувалася. У «Словарі» Бориса Грінченка (1907–1909 рр.) наявно вже 935 найменувань осіб жіночої статі. А найбільший український словник СУМ в 11 томах (1970–1980 рр) містить близько 3500 фемінітивів. 

Значна кількість науковців, наприклад Іван Огієнко та Михайло Гінзбург, стверджують, що гендерні мовні особливості були витіснені з української мови у 30-х рр. ХХ ст. під впливом російської, однак поступово почали відновлюватися з 1991 року.

Чому варто використовувати фемінітиви?

По-перше, фемінітиви є автентичним явищем для української мови, як вже зазначалось вище. Хоча зараз і дещо змінили відтінок значення. Якщо раніше вони позначали жінку за приналежністю до чоловіка (диякониха, ковалиха) або мали негативне забарвлення, то наразі розширили сфери вживання. 

Отже, з мовної точки зору їхнє використання нарівні з маскулінітивами є цілком нормальним та доцільним. 

До прикладу, ми звично ставимось до слів співачка, акторка, художниця й прибиральниця і майже ніколи не назвемо представниць цих професій маскулінітивом. 

Будь-яке нове мовне явище може видаватись дивним, але мова динамічна, вона постійно змінюється. Інакше ми б і далі говорили старослов’янською та вживали слова піїт (поет), десниця (права рука) та ланіти (щоки).

По-друге, з погляду соціолінгвістики, мова дуже тісно пов’язана з нашим менталітетом. Вона є відображенням цінностей та категорій мислення соціуму. Мовні особливості переходять із покоління в покоління, утворюють системні глибинно-психічні настанови, які керують діями людини. Тобто мова не лише відображає цінності та світогляд нації, а й одночасно закладає культурні традиції. 

Довгий час у нашій мові, як і в інших багатьох сферах, переважав андроцентризм (культурна традиція, що визначає чоловічу стать як першочергову, головну). Зараз у результаті поширення гендерної рівності цілком природно, що й мова прагне до гендерного балансу. Це відображає соціальні зміни й одночасно визначає менталітет мовців — як індивідуальний, так і національний.  

Важливо, що така мовна зміна відбувається не лише в українській мові, більшість мов світу змінюються в гендерному аспекті. Деякі мови взагалі нейтралізують граматичний рід (англійська, фінська), деякі обирають стратегію фемінізації, коли паралельно вживаються фемінітиви та маскулінітиви (німецька, шведська, французька). 

Фемінітиви на позначення професій: за і проти

Якщо розглядати аргументи проти фемінітивів, то часто опозиціонери керуються думкою, що вживання фемінітивів на позначення професії чи посади є принизливим для жінки. Згадаймо про вислови «б’єшся, як дівчинка», «бігаєш, як дівчинка», «поводишся, як дівчинка», де слово «дівчинка» відображає слабкість і несе в собі негативне значення. Це ніби вказує на думку, що бути жінкою в принципі принизливо. 

Але вживання фемінітивів для позначення професії жінки не є способом акцентування на статі. Навіть самі слова творяться за структурою професія + суфікс, що вказує на стать, тобто професія має першочергове значення. Фемінітиви показують, що жінка є активним сегментом суспільства й бере участь у різних суспільних процесах. На мою думку, назви жінок за професією та посадою будуть і надалі поширюватись. 

По-перше, у 2017 році урядом було скасовано наказ МОЗ щодо переліку заборонених професій для жінок, а отже, жінки офіційно отримали право опанувати близько 450 професій, що раніше вважались винятково «чоловічими». 

Коли виникає явище, то має виникнути й слово, що його називає, а тому у ЗМІ тепер можна зустріти слова «офіцерка», «машиністка», «пілотеса» тощо.

По-друге, ще до офіційного затвердження Українського правопису 2019 року громадські організації почали поширювати словники фемінітивів (а це необхідний етап входження слів у мову). 

Раніше в офіційно-діловому мовленні насамперед керувались офіційним Класифікатором професій, де були зазначені переважно маскулінітиви, тому фемінітиви були обмежені у вживанні в документації та професійному мовленні. Проте у 2020 році наказом Мінекономіки від 18.08.20 р. № 1574 затверджено Зміну № 9 до Національного класифікатора професій:

«За потребою користувача при внесенні запису про назву роботи до кадрової документації окремого працівника професійні назви робіт можуть бути адаптовані для позначення жіночої статі особи, яка виконує відповідні роботи. Наприклад, інженер — інженерка, верстатник широкого профілю —  верстатниця широкого профілю, соціолог — соціологиня».

А отже, відтепер фемінітиви офіційно затверджені в усіх мовних сферах.

Як утворювати фемінітиви?

Відповідно до нових правил іменники на позначення осіб жіночої статі утворюємо від іменників чоловічого роду за допомогою суфіксів –к-, -иц-, -ин-, -ес- та інших.

• Найуживанішим є суфікс -к-, бо він поєднуваний з різними типами основ (авторка, дизайнерка).
• Суфікс -иц- приєднуємо насамперед до основ на -ник (верстальник- верстальниця) та -ень (учень-учениця).
• Суфікс -ин- сполучаємо з основами на -ець (кравець-кравчиня, плавець-плавчиня) та на приголосний (майстер-майстриня, філолог-філологиня).
• Суфікс -ес- рідковживаний, зустрічається у небагатьох лексичних одиницях, які варто запам’ятати: дияконеса, патронеса, поетеса тощо.

Як бачите, в українській мові досить багато суфіксів для утворення фемінітивів, а деякі правила є розмитими, що ускладнює їх вживання. Наприклад, все ще зустрічаються паралельні варіанти на кшталт фотографка-фотографиня. Більше ясне розуміння дасть подальша фіксація фемінітивів у словниках та їхнє системне використання в різних сферах, що з часом усталить мовну традицію. 

На ютуб-каналі Enjoy The Science Анастасія разом із командою популяризаторів науки розповідають про складне простими словами й діляться науковими ніштяками. Щиро радимо підписатись 🙂

Читайте також

Як жінкам реагувати на непрофесійну поведінку під час співбесіди

Книга-поштовх для жінок: 100 надихаючих історій про успіх і віру в себе

Як дівчині зробити кар’єру в IT: формула «8-П» від Інни Макєєвої