Українська дизайнерка — про переїзд і роботу у США

5 років тому Аліна Редькіна поїхала вчитися у Лос-Анджелес, а зараз працює старшою графічної дизайнеркою в одному з найкращих креативних агентств Нью-Йорка і її проєкт номінується на премію Cannes Lions.

Розпитали Аліну про переїзд до США, кар’єрний шлях і попросили порадити щось тим, хто теж хоче працювати за кордоном.

Я ніколи не замислювалася: «Ким я хочу стати?». Обирала між двома конкретними напрямками — юриспруденцією та рекламним бізнесом. На користь реклами спрацювало те, що мене завжди захоплювала психологія, а саме — що мотивує людину діяти так чи інакше, що впливає на її вибір, як можна маніпулювати її підсвідомістю. Тому, зрештою, і вибрала рекламу, яка об’єднує в собі те, що мені цікаво — креатив і психологію.

Після кількох років навчання в Інституті міжнародних відносин КНУ імені Тараса Шевченка на спеціальності «Міжнародна інформація та комунікаційні технології» я почала стажуватися у діджитал-агентстві Escape і ближче познайомилася зі світом реклами та роботою креативного відділу.

Але я ніяк не могла вибрати одну конкретну професію у цій сфері — мене приваблювали всі напрямки. Я пробувала себе як копірайтер і PR assistant, але зіткнулася з тим, що коли пояснюєш свою ідею дизайнерам, результат отримуєш не завжди такий, як собі уявляєш. А мені хотілося брати участь у всіх етапах дизайну, а не тільки у розробці брифів і стратегій.

Про переїзд до США, навчання й життя у Лос-Анджелесі

До кінця магістратури я вже спробувала себе у різних ролях і поставила собі кар’єрну мету — знайти роботу арт-директором у рекламній компанії. Для цього мені потрібно було опанувати графічний дизайн. Можливо, зараз у Києві більше навчальних закладів або курсів з реклами та дизайну, але раніше всі вчилися самостійно. Тому коли у мене з’явилася можливість поїхати вчитися в один із найкращих дизайн-коледжів Лос-Анджелеса — SMC Center for Media and Design, я без роздумів нею скористалася.

Підхід до навчання у США максимально не схожий на український.

У нас більше уваги приділяється теорії, а там навчання проходить на практиці. Раз на два тижні ти здаєш практичні проєкти, а в кінці семестру разом з командою працюєш над проєктами від реальних компаній. Таким чином ще студентом ти отримуєш досвід спілкування з клієнтами, взаємодії в командах, у тебе прокачуються лідерські навички та з’являється власний стиль у дизайні.

Предмети можна вибирати самостійно — це допомагає вже у процесі навчання зрозуміти, яку сферу дизайну вибрати. Я спробувала себе у всьому — веб-дизайн, UX / UI, motion, ілюстрації, типографія й леттеринг, дизайн упаковки, брендинг, сторітелінг. Крім того, я додатково брала класи бізнес-реклами, маркетингу, статистики, media and broadcasting. 

На навчанні тебе оточують нові люди різного віку — від 17 до 80 років. Багато професіоналів, які десятки років працюють в успішних агентствах, беруть класи, щоб просто підтягти якісь навички та отримати порцію натхнення від молодих дизайнерів. Тому знання я отримувала не тільки від викладачів, а й від своїх однокласників.

Навчання коштує від 5 до 7 тисяч доларів за семестр (залежить від кількості предметів), місяць життя в Лос-Анджелесі — 2-3 тисячі доларів. Коли я почала працювати, мені вдавалося перекривати витрати на життя, але не на навчання.

Лос-Анджелес — це місто контрастів.

Тут уживаються несумісні речі. Красиві заходи сонця на березі океану, дорогі ресторани, шикарні машини, але при цьому тисячі безпритульних зі своїми наметами посеред міста або на тих же прекрасних пляжах. Коли вперше приїжджаєш у Лос-Анджелес, то закохуєшся у красу природи, культурне розмаїття, розслаблений стиль життя без обмежень і стереотипів. Тут дихається легко й вільно, але у цього міста є й інша сторона.

Насамперед Лос-Анджелес у людей асоціюється з Голівудом, акторами й червоними доріжками. Все так і є, але в цьому є й своя фейковість. Усі посміхаються і заводять розмови, але це тільки красивий фасад, за яким немає ніякої щирості. Тут кожна офіціантка — модель, а водій Uber — актор … Багато хто приїжджає досягти успіху, а застрягає на роботі у сфері послуг. Їх так розслабляє повільний ритм життя, океан і вічне сонце, що нічого досягати вже не хочеться. Зона комфорту стає кладовищем амбіцій.

У першу чергу відчуваються відмінності ментальні.

Американці більш чутливі й вразливі у порівнянні з українцями. Тут потрібно думати, що ти говориш, щоб невинний жарт не став приводом для позову до суду. США — країна адвокатів і бюрократії, тут не можна нічого вирішити простим телефонним дзвінком або особистою зустріччю, на всі питання відповідають в електронному листуванні. При подачі резюме на роботу ти спочатку заповнюєш анкети з десятками запитань, потім проходиш інтерв’ю по телефону, потім йде відеодзвінок, зустріч з HR, потім з директорами компанії. Такі багаторівневі інтерв’ю можуть тривати місяцями.

Про роботу на дві країни і пошук вакансій у США

Поки я вчилася у Лос-Анджелесі, то приїжджала в Україну двічі на рік на кілька місяців. В один із приїздів мене запросили проконсультувати стартап дитячих іграшок з питань дизайну і просто висловити думку про проєкт. Я побула в офісі, поділилася своїми думками, потім прийшла на наступний день і … залишилася працювати в компанії на все літо. Перед моїм від’їздом у США мені запропонували посаду арт-директора і можливість набрати свою команду. Я прийняла пропозицію і два роки поєднувала навчання з віддаленою роботою і перельотами в Україну і назад.

Графік був дуже напружений, для власної творчості часу зовсім не лишалося. Крім того, мені захотілося різноманітності — працювати з різними клієнтами і створювати проєкти під різні цільові аудиторії. Тому я вирішила зробити крок назад — відмовитися від керівної посади і влаштуватися графічним дизайнером у рекламне агентство з великим потоком різних клієнтів.

Мій тип візи дозволяв мені працювати під час навчання, тому я почала шукати роботу в Лос-Анджелесі.

Шукала через LinkedІn і сайти рекламних компаній, які мені подобалися. Виявилося, що з моїм портфоліо та досвідом роботи я затребувана на ринку — у мене були пропозиції від різних агентств із Сан-Франциско, Чикаго, Лос-Анджелеса і навіть Нью-Йорка.

У п’ятірці мого топового списку було креативне й продакшн-агентство Kworq, але тоді у ньому не було відкритих вакансій, а фріланс мене не влаштовував. Пройшовши кілька рівнів інтерв’ю і вже майже погодившись на роботу в рекламному агентстві в Сан-Франциско, я ще раз зайшла на сайт Kworq і вирішила безпосередньо зв’язатися з креативним директором компанії. Написала, що я — це те, що їм потрібно, і разом ми зможемо створити грандіозні проєкти. Через годину прийшла відповідь, що мене чекають в 10 ранку в офісі. У Нью Йорку. А я в Лос-Анджелесі. Ми домовилися про відеоінтерв’ю, а вже потім я прилетіла у Нью-Йорк поспілкуватися з усіма директорами компанії. В результаті мене взяли й дали два тижні на переїзд.

Про роботу в Нью-Йорку та його відмінності від Лос-Анджелеса

Спочатку я терпіти не могла Нью-Йорк. Усі кудись біжать, сирени виють, на центральних вулицях Манхеттена гори сміттєвих мішків. До переїзду я була тут рази чотири і перші три дні завжди насолоджувалася містом, а на четвертий хотілося втекти назад у спокійний Лос-Анджелес. 

Але коли я шукала роботу, мені хотілося вийти із зони комфорту і спробувати щось нове, тому головним критерієм було виїхати з ЛА. Нью-Йорк — це його повна протилежність, тобто саме те, що мені було потрібно. Я швидко адаптуюся, тому вже за два тижні почувалася комфортно.

Мені дуже пощастило з житлом і районом. Вільямсбург знаходиться прямо на Гудзоні, звідти відкривається чудовий вид на Манхеттен. Ці заходи сонця не порівняти з ЛА, зате, спостерігаючи за вогнями нічного Манхеттена, розумієш, що життя кипить.

Мені здається, головний лайфхак, як насолоджуватися життям у Нью-Йорку —  це не жити на Манхеттені.

На Манхеттені натовпи людей, усе кудись біжать, вічний стрес. А вже через міст — спокійні вулиці з гарними кафешками та дизайнерськими галереями. Працювати треба на Манхеттені, а жити потрібно в Брукліні.

Нью-Йорк не можна порівнювати з Лос-Анджелесом, це як порівнювати дві різні країни, між якими немає нічого спільного. ЛА — м’який, самобутній, дуже повільний: там всі живуть із легкістю й нікуди не поспішають. Вранці ти на роботі, а в обід вже катаєшся на серфі. Пам’ятаю, коли тільки переїхала туди, мені всі повторювали: «Куди ти поспішаєш? Розслабся, нікуди не запізнишся. Один день — одна справа ». І це правда: Лос-Анджелес величезний, і якщо поїхати на зустріч, то можна простояти кілька годин у заторі, тому ніхто не призначає кілька зустрічей у день, якщо тільки вони не в одному районі. А Нью-Йорк — це кам’яні джунглі, де не можна зупинятися, бо тебе просто зіб’ють з ніг. Для людей у Нью-Йорку час — це гроші, тому ніхто не буде витрачати його даремно. Це місто заряджає на успіх і не дає можливості лінуватися.

З перших же днів в офісі я потрапила у вир подій, так що часу на адаптацію просто не було. Це як на перегонах — якщо виїхала на трасу, зменшувати швидкість не можна, а то викине на узбіччя.

Kworq — агентство повного циклу, тому тут не засумуєш. Серед наших клієнтів автомобільні бренди (наприклад, Jaguar і Land Rover), косметична фірма NARS, фешн-бренд Christian Louboutin, бренд окулярів Ray Ban. Сьогодні ти працюєш з фондом допомоги дітям, а завтра — з найбільшою автомобільною корпорацією.

Свою зарплату розголошувати не можу, у США це конфіденційна інформація (середня зарплата графічного дизайнера в Нью-Йорку становить 64840 $ на рік — примітка Happy Monday). У мене повний соцпакет зі страхування, перед Новим роком нам дають преміальні. Є також бонуси, які залежать від тривалості роботи в компанії, посади та успішності проєктів. Від цього залежать і підвищення. Я, наприклад, отримала підвищення через 7 місяців роботи.

Офіс Kworq знаходиться у Сохо, у центрі фешн-району Манхеттена. Це клондайк натхнення для роботи — в обідню перерву я просто гуляю вулицями, щоб зарядитись енергією та ідеями. В агентстві всі знають, що мені потрібно прогулятися і тоді я повернуся з планом дій, готова до роботи.

Спершу доводилося звикати до структурного підходу в роботі.

В Україні ми звикли, що якщо потрібно, то ми і на дзвінок відповісти можемо за секретарку, і проджект-менеджеру розповімо, як ставити завдання. Нам завжди хочеться взяти на себе більше, ніж потрібно. А у США ти займаєшся лише своїми обов’язками і ніхто не чекає від тебе, що ти ще й жонглювати вмієш.

В американських компаніях є модель роботи, певний план, якого всі дотримуються. Це допомагає уникнути помилок і хаосу в організаційних процесах (що часто буває в Україні), але з іншого боку — обмежує свободу дій. Наприклад, велика частина роботи з клієнтами — це електронні листування. Після кожного мітингу потрібно вислати імейл із темами, які обговорювалися на зустрічі. Таким чином кожна сторона намагається убезпечити себе від можливих судових позовів, якщо раптом щось піде не за планом.

Якщо говорити про роботу з проєктами, то у США 80% такої роботи — це дослідження та сторітелінг. Усе починається з повного аналізу бренду, конкурентів, цільової аудиторії, створюється персонаж, на брейнштормі генеруються ідеї, після чого прописується стратегія і тільки потім ми приступаємо до дизайну, який у підсумку займає 20% від всього проєкту. Український підхід — йти від зворотного: спочатку генеруються ідеї, потім з’являється божевільна вау-ідея, і вже під неї робиться аналіз, прив’язується ЦА і прописується історія. Ця модель не є поганою, іноді вона навіть приносить геніальні ідеї, але ось стабільності у такому підході немає.

Про кар’єрні досягнення й успіхи

За 9 місяців роботи у Kworq з позиції Graphic Designer я стала Lead Senior Graphic Designer. В агентстві я веду головні проєкти наших клієнтів — від розробки стратегії бренду до анімаційного дизайну рекламних роликів. У компанії нас 15 чоловік + фрілансери і знімальна група. Кожен член команди — мультифункціональний у своїй сфері. Наприклад, я паралельно веду 4 проєкти, і кожен абсолютно не схожий на попередній. Мені подобається постійна зміна капелюхів — коли сьогодні ти прописуєш соціальну кампанію для одного бренду, а завтра робиш дизайн веб-сайту для іншого. Це допомагає постійно навчатися чогось нового.

Завдяки спільним успіхам команди наше агентство стало найкращим креативним і продакшн-агентством Нью-Йорка у 2019 році. Серед моїх особистих успіхів — проєкт Bad Reviews для парфумерного бренду Etat Libre d’Orange, де я перетворила реальні негативні коментарі у провокаційну кампанію. Результат перевищив усі наші очікування і став найбільш обговорюваним в соціальних мережах. Зараз цей проєкт номінується на рекламні премії Cannes Lions, Webby Awards та інші.

Чим рекламна індустрія в США відрізняється від української?

Нью-Йорк — столиця світового рекламного ринку. Та ж Таймс-сквер — це місце поклоніння рекламі, вона тут дорівнює мистецтву. На головному чемпіонаті американського футболу, Super Bowl, 60% часу показують рекламні шедеври, які після чемпіонату демонструють ще й у кінотеатрах.

На жаль, в Україні багато однотипної реклами, яку хочеться швидше перемкнути. Можливо, це не вина агенцій, а вина клієнтів. Багато клієнтів приходять із брифом «Хочу як у конкурентів» і не дають можливості креативникам відійти від поставлених рамок. У США з цим трохи краще, оскільки ми відразу обмежуємо вплив клієнта на процес. Якщо звертаються у наше агентство, отже, повинні довіряти нашому рішенню. Також потрібно розуміти, що бюджети, з якими працюють американські агентства і українські, — це небо і земля.

Загалом за останні кілька років українські рекламні агентства дуже виросли та лідирують серед європейських. За багатьма я спостерігаю і з задоволенням співпрацювала б, щоб створити цікавий проєкт в Україні.

Як тільки з’являється можливість, я завжди приїжджаю в Україну.

Дуже люблю Київ і людей тут, це щось рідне та своє. Останнім часом часто думаю про створення проєктів в Україні, хочеться зробити щось цікаве й у себе вдома. Я б із радістю попрацювала над соціально корисними проєктами, тому відкрита до пропозицій і завжди знайду час.

Питання, повернутися чи ні, переді мною не стоїть. Україна, як і раніше, мій дім, просто вже 5 років я живу на два доми 🙂

У рекламній індустрії вільний час — це розкіш.

З іншого боку, без нього ніяк, інакше перегориш. Одне з моїх хобі, яке допомагає відволіктися, — це тату. Навчившись цього мистецтва, я намагаюся знаходити час для практики, щоб не відвикала рука. Ще я часто гуляю вулицями міста і роблю скетчі для тату й своїх ілюстрацій.

Поради тим, хто хоче працювати за кордоном

Перше — позбутися стереотипного мислення і бути більш відкритим до змін. Погана ідея — приїжджати зі своїми законами в чужу країну і створювати свій маленький світ. Будуючи стіни навколо, адаптуватися не вийде.

Не боятися ризикувати. Перший час буде важко, можуть бути проблеми з підготовкою документів на дозвіл для роботи, але як тільки ви його отримаєте, переставайте себе недооцінювати. Робота є завжди, просто потрібно адекватно оцінювати свої можливості і чітко формулювати свої запити.

Мова й навички комунікації — це найголовніше в іншій країні, 60% успіху. Якщо знання мови середнє, то потрібно не соромитися і просто розмовляти, з практикою все прийде.

Читайте історії інших українців, які працюють за кордоном

📌 у Tesla;
📌 y Booking;
📌 y WhatsApp.