Більше не work-life: як змінюється концепція балансу

Усе важче тримати баланс між роботою й особистим життям? Не дивно, адже концепція терміну work-life balance уже давно змінюється. Чи й досі робота протиставляється повноцінному життю та як змінити свою життєву стратегію на більш дієву, розмірковує Оксана Семенюк, експертка й менторка в організаційних та особистих трансформаціях.

Термін work-life balance — баланс між роботою та життям — завжди був неоднозначним. З одного боку, це щось хороше й бажане. З іншого — тема балансу підіймалась у тому самому середовищі, де заохочувались амбітність, конкуренція, відданість компанії та готовність працювати понад очікування.

Напевно, саме через цю суперечність до поняття work-life балансу багато хто ставився скептично. Дослідження показували його важливість для працівників, роботодавці додавали його до своїх презентацій, проте мало хто йшов далі обідів в офісах та абонементів у найближчий фітнес-клуб.

Сьогодні змін потребує не тільки наповнення корпоративних програм. Змінюється сама філософія work-life balance, а отже, й термінологія співіснування робочого та особистого.

Від work-life до whole-life

Деякі дослідники вважають, що концепція work-life balance походить з ранніх 1800-х, коли почала просуватися ідея восьмигодинного робочого дня: 8 годин праці, 8 годин дозвілля, 8 годин відпочинку. Нарешті на початку ХХ ст. на законодавчому рівні було зафіксовано сорокагодинний робочий тиждень.

У 2000-х маятник хитнувся вже в іншу сторону: з розвитком технологій робота у вигляді дзвінків, повідомлень та електронних листів увірвалася в наше особисте життя, а прагнення «успішного успіху» вимагало працювати на вихідних та у відпустках, на дитячих святах і вечерях із друзями в ресторані.

З початком пандемії межа між робочим та особистим простором взагалі зникла. Через облаштування робочих місць вдома, з одного боку, люди економили час на дорогу до чи з офісу, але з іншого — втратили той проміжок часу, за який встигали перемкнутися з робочих ролей на особисті.

Пандемія закінчилась, але процеси, що вона запустила, розкручуються далі. Якщо раніше робота протиставлялася особистому життю, то тепер вони переплелися й проросли одне в одне. І якщо робота може просочуватись у мій особистий простір, то чому моє особисте життя не може відбуватися в ті години й у тих місцях, що традиційно вважалися робочими?

Відсутність гнучкості та балансу стає одним з головних чинників звільнення. Усе більше людей ставлять у пріоритет власне здоров’я, добробут, родину й особисте життя, а не роботу. Тепер працівники частіше думають про те, як вписати роботу у своє насичене життя, а не навпаки.

Сьогодні все менше людей ототожнюють себе зі своєю кар’єрою, вважаючи її не системоутворювальною характеристикою особистості, а всього лише однією зі складових повноцінного життя.

Відповідно на противагу work-life balance експерти все більше оперують такими термінами як work-life integration, work-life navigation чи work-life fulfillment. Існує також термін whole-life (цілісне життя), де слова «робота» немає взагалі, оскільки воно разом з іншими важливими складниками входить до слова «життя». В Україні спектр whole-life охоплює також війну, більш чи менш активну волонтерську діяльність, обмеження воєнного часу, а в багатьох містах —  і щоденні питання фізичного виживання.

Як ці зміни впливають на ринок праці

Зміни, що відбуваються і внаслідок пандемії та переосмислення пріоритетів, і внаслідок збільшення частки зумерів та міленіалів на ринку, створюють для працівників можливість визначати й вимагати змін у корпоративних підходах. У роботодавців фактично не залишається іншого виходу, окрім як суттєво переглянути свій підхід до work-life balance, як того вимагає ринок.

Наприклад, гнучкість у підході до годин та місця роботи вже не є чимось, що виділяє одних працедавців з-поміж інших. Це вже, як то кажуть, мастхев: вафлі мають бути хрусткими, знеболювальні — ефективно знімати біль, а графік роботи повинен передбачати гнучкість. При цьому гнучкість працівники розуміють також як можливість займатися своїми особистими справами в умовні робочі години: наприклад, піти на йогу не після роботи, а вдень. Чому ні, якщо можна відпрацювати цей час ввечері чи на вихідних?

Сьогодні від компаній очікують ще більше: окрім можливості керувати своїм робочим графіком, працівники прагнуть мати ще й здорові комунікації, відчувати емпатію з боку працедавця та його зацікавленість у загальному добробуті робітника.

У гонитві за талантами компаніям доводитиметься все більше приділяти уваги тому, наскільки їхня пропозиція відповідає очікуванням кандидатів та працівників не тільки в розрізі «традиційних цінностей» (винагороди, можливостей для розвитку тощо), а й у вимірі whole-life.

У що це виливається в контексті корпоративних програм? У картате розмаїття.

Наприклад, одним із пріоритетів стане перегляд політик і програм з надання догляду/опіки. Пандемія наочно продемонструвала, що можливість для догляду потрібна не лише батькам новонароджених, і «відмотати» це усвідомлення назад вже не вийде.

Інший напрям — програми з підтримки/сприяння дітонароджуваності. Не втрачають актуальності й оздоровчі програми: від традиційних абонементів у спортзал до програм із підтримки ментального здоров’я. Наприклад, усе більше українських компаній інвестують у корпоративні програми з медитацій, усвідомленості тощо. З цікавинок відзначу увагу компаній і до pet parents (людей з домашніми тваринами). Це ще раз вказує на розмаїття та навіть певну нішовість пропозицій.

Картатість програм з підтримки whole-life підходу покликана насамперед надіслати сигнал, що компанії розуміють та поважають працівників та їхні потреби, якими б вони не були.

Як нам самим будувати цілісне життя (whole-life)

Ця техніка близька мені особисто й запозичена з процесу стратегічного бізнес-планування. В основі техніки — 7 простих  запитань.

1.  Що особисто для мене означає «хороше життя»?

Підказкою для опису свого особистого dolce vita може стати модель PERMA-V, де:

P — positive emotions — це позитивні емоції, відчуття піднесення;
E — engagement — це залученість, відчуття потоку чи втрата ліку часу;
R — relationships — це стосунки з іншими, любов, турбота;
M — meaning — це внесок у творення кращого світу;
A — achievement — це успіх, досягнення цілей;
V — vitality — це здоров’я, життєва сила.

Спочатку оцініть за шкалою від 0 до 10 важливість кожного з цих факторів для вас особисто, а потім — поточний рівень задоволення ними. Ви можете додавати інші фактори, якщо відчуваєте, що серед цих бракує чогось значущого для вас.

2. У чому моє призначення?

Запитання-підказки тут такі ↓

• Що у мене добре виходить?
• Що мені подобається робити, що приносить задоволення?
• Що для мене важливо, які мої цінності?
• Чим я можу допомогти людям, громаді, країні, світу?

3. Ким/як я себе бачу в майбутньому?

Яку історію про себе я хочу розказувати років за п’ять? А за десять? Питання, ким бути, не втрачає актуальності.

4. У якому стані моє «життєве портфоліо»?

Експерти виділили 6 стратегічних життєвих сфер, кожна з яких містить декілька складників:

• стосунки → партнер, родина, друзі;
• тіло, розум, духовність → фізичне здоров’я/спорт, психічне здоров’я/усвідомленість, духовність/віра;
• громада, суспільство → залученість у життя громади чи країни, соціальна активність (волонтерство, активізм тощо);
• робота, навчання, фінанси → робота/кар’єра, навчання/освіта, фінанси;
• хобі та розваги → хобі, онлайн-розваги, офлайн-розваги;
• турбота про себе → фізіологічні потреби, побутові клопоти.

Накресліть графік із вертикаллю-важливістю та горизонталлю-задоволеністю. Розмістіть у ньому кожен складник у вигляді бульбашки, чий розмір залежить від часу, який ви зараз приділяєте цьому складнику. Як вам результат, усе подобається? Одразу видно, куди потрібно вкладати більше часу, а куди менше.

5. Чого я можу навчитися у тих, хто мене надихає? Про що можу дізнатись із досліджень?

Іноді достатньо довіритися статистиці чи поспостерігати за людьми, у яких виходить те, що поки що не виходить у вас.

6. Які висновки я можу зробити з усіх цих вправ? Куди спрямовувати енергію? На що витрачати час?

7. На які зміни я підпишуся прямо зараз?

Що робити, щоб ці зміни відбулися? Використайте будь-який метод постановки цілей, до якого звикли, і вперед!

Можна спробувати й простішу техніку (або використовуйте її для «вимірювання температури»). Уявіть життя як пиріг і поділіть його на три частини:

• що я хочу робити;
• що мені слід було б робити;
• що я мушу робити.

Оцініть, який вигляд мають шматочки вашого пирога? Чи не замалий шматок «що я хочу» й чи не завеликий «що я мушу»? А про що взагалі шматок «що мені слід було б»? «Слід було б» для чого — для того, чого прагнете ви, чи для інших? 

Як на мене, ці вправи можуть дати класний поштовх для створення нової життєвої стратегії whole-life або для внесення коректив до поточної. Щоб не було, як на цій картинці:

Читайте також

Не тільки work-life: 4 види балансу, яких не менш важливо дотримуватися

Як знайти особистий work-life баланс? 9 порад Оксани Стехіної

Я встигаю все, ще й маю час на себе. Який підхід змінив мій робочий день?