За власним бажанням… керівництва: як пережити звільнення

— Чула, ти звільнився.
— Так.
— Сам вирішив піти?
— За власним бажанням… керівництва.

Як впоратися зі звільненням, якого ви не хотіли і до якого не були готові, радить психологиня Вікторія Лук’янець.

Що ми відчуваємо, коли нас звільняють

На зорі моєї кар’єри мене звільнили. Це була моя перша робота, і я переживала звільнення дуже болісно. Воно стало для мене трагедією і зрадою. Зараз, бувши психологом, я згадую ті роки й розумію, що ж зі мною відбувалося.

По суті, звільнення за бажанням роботодавця — це відторгнення і втрата. Адже люди не просто так придумали організації. Крім усього іншого, вони дають співробітникам:

• приналежність (я — частина компанії);
• визнання (я — в десятці найкращих співробітників компанії за підсумками року);
• статус (у мене на візитці або в підписі вказана певна посада);
• захищеність (за мною стоїть хтось більший за мене, хто захищає від нестабільності світу);
• стабільність (фінансову).

Відторгнення і втрата приналежності, статусу і стабільності викликають у нас цілий коктейль почуттів — сором, провину, печаль, злість, безпорадність.

А якщо при цьому корпорація транслює співробітникам: «Наша компанія — це сім’я», то звільнення переживається вдвічі важче.

Насправді у сім’ї та компанії є тільки одне спільне — ієрархія. Якщо порівнювати компанію і сім’ю, то топменеджмент — це дідусі й бабусі, менеджмент середньої ланки — матері й батьки, а співробітники — це діти, брати й сестри. На цьому спільне закінчується і починаються відмінності. З компанії людину можна звільнити, а з родини ні. Не можна прокинутися одного ранку і сказати: «Таня, ти нам більше не донька. Ми тебе звільняємо». Бо кровні узи — це на все життя.

Але компанія — це не сім’я, а команда. Сьогодні мені підходить ця команда — отже, я в ній граю. Перестає підходити — йду. Ось тільки іноді компанія-команда сама вирішує, що гравець-співробітник їй не підходить, і його звільняють. І якщо корпорація транслювала «ми ж сім’я», то це переживається як зрада і відторгнення.

5 стадій переживання втрати

На просторах інтернету час від часу гуляє мем про 5 стадій прийняття неминучого. Насправді це модель психолога Елізабет Кюблер-Росс, яку вона розробила в 1969 році. Згідно з нею, людина, яка переживає важку подію або втрату, проживає п’ять стадій:

• заперечення;
• злість;
• торг;
• депресія;
• прийняття.

Звільнення, тим паче за бажанням компанії — це втрата, тому переживаючи її, ми можемо проходити через ці ж п’ять стадій. Перша — заперечення. Вона дуже важлива, бо рятує нас від сильного стресу. А далі стадії можуть проживатися не по черзі, а хаотично. Наприклад, із заперечення можна відразу перейти на стадію депресії, потім до прийняття, а далі до агресії.

На жаль, у нашому соціумі немає культури розставання і проживання втрати. Це пов’язано з травматичним досвідом, який пережили наші предки — революції, війни, заслання. Плакати соромно, бо «треба триматися, бути сильним / сильною». Злість, сум, біль вважаються неправильними почуттями і блокуються. Але «сенсор» людини так влаштований, що вимикаючи одне почуття, ми вимикаємо всі.

І тоді відбувається застрягання: втрата не переживається. Енергія йде на придушення почуттів, а на пошук чогось нового її не вистачає, і в результаті ми не помічаємо нові можливості.

Наведу приклад мого клієнта, який звернувся до мене через 3 місяці після того, як його звільнили. Назву його Костянтин (кейс публікується з дотриманням правил конфіденційності).

Костянтин питав мене: «Ну чому так? Ну чому я? Чому саме мене звільнили?». В такому стані не приносять користі розмови про вищий сенс того, що сталося — про те, що все на краще тощо. Так зазвичай говорять нам друзі та близькі, коли хочуть підтримати у важкій ситуації. Але це не зовсім те, що нам потрібно.

Спочатку на консультаціях з Костянтином ми проживали втрату. На його думку, він втратив статус, стабільність і коло спілкування. Це було найцінніше, що давала йому робота. Потім проживали образу. За нею зазвичай криється злість — на себе або на компанію. Потім провину — я щось зробив не так. Сором — якщо мене звільнили, отже, я поганий. І, зрештою, сум — через те, що цей період життя закінчився і з ним потрібно попрощатися. Я поділилася з клієнтом своєю історією звільнення.

Після того, як гострота почуттів спала, Костянтин визнав, що насправді багато що в компанії його не влаштовувало. Він просто не хотів собі в цьому зізнатися. Через місяць після закінчення наших зустрічей Костянтин зателефонував і сказав, що його запросили на роботу в Польщу. Я дуже зраділа. А через рік дізналася, що він задоволений роботою і життям, навіть купив собі машину. Якби його тоді не звільнили, він би й досі працював за маленьку зарплату. Звільнення дало поштовх до розвитку його кар’єри.

За 27 років роботи в різних компаніях я була свідком багатьох звільнень з ініціативи роботодавця. І з висоти мого досвіду можу сказати, що після звільнення 97% моїх знайомих знайшли кращу роботу, змінили професію або успішно поміняли формат працевлаштування.

Поради, як пережити звільнення і знову повірити в себе

• Усе, що ви відчуваєте (образа, злість, смуток) — це нормально. Ви маєте повне право на ці почуття. Проживайте, а не блокуйте їх — зліться, плачте.
• Якщо вас звільнили за якусь помилку, вам може бути важко знову повірити в себе. Пам’ятайте, що насправді людина робить найкраще з того, що може в даний момент часу. Тож із вами все ок, ви маєте право на помилку. І ви, і компанія несете рівну відповідальність за ситуацію, що склалася.
• Створіть своє коло підтримки. Це люди, які будуть у вас вірити й підтримувати.

• Відпочивайте, гуляйте, висипайтесь, радуйте себе. Турбота про тіло та психічне здоров’я дуже важлива.
• Якщо вам важко проживати почуття самому або ви не знаєте, в якому напрямі хочете розвиватися далі, зверніться за допомогою до професіонала.
• Прислухайтеся до себе, подумайте, чим би ви хотіли далі займатися, в якій компанії працювати.
• Проведіть ритуал завершення. Наприклад, напишіть прощального листа керівникові, який вас звільнив, і висловіть все, що ви про нього думаєте. Тільки не відправляйте лист 🙂 І тоді енергію, яка зазвичай йде на проживання цих почуттів, можна направити на пошук нової роботи. А іноді вона і сама знаходить того, хто її шукає.

Читайте також

Що говорити на співбесіді про причини звільнення?

5 порад перед звільненням: піти, не спаливши мости

Звільняють чи зменшують зарплату через карантин? Що радять юристи