Всі статті Новини Пошук роботи Увійти в ІТ Кар'єра Історії Розвиток Happy HR Спецпроєкти

Піти в нікуди: 4 історії про те, що звільнення — це не кінець світу

02.12.20 Історії 7 хв читання

Звільнятися завжди нелегко, тим паче якщо людина не підстелила собі «соломку» у вигляді оферу від нової компанії. Втім, будь-яке звільнення обіцяє нову захопливу історію, навіть якщо лякає спочатку. Ми зібрали чотири такі історії — наші героїні завдяки звільненню спробували себе в новій професії, виросли професійно, навчились турбуватися про себе і навіть переосмислили своє ставлення до роботи. 

Мар’яна Хемій

Завдяки звільненню спробувала себе у новій ролі — бізнес-аналітикині

До звільнення я працювала редакторкою в медіа трохи більше року. Йти не планувала, навпаки — підготувала стратегію розвитку свого напряму на найближчий рік, мала бачення, як розвиватиметься проєкт у майбутньому. Але почався карантин, і я потрапила під першу хвилю скорочень. 

Звільнення стало для мене ударом, тому якийсь час я відходила від шоку. Найважче було усвідомлювати, що тобі більше не належить справа, яка запалювала щодня. 

Окрім того, я не мала заощаджень, а додаткові виплати через скорочення не були передбачені. Страшно було залишатися у повній ізоляції без роботи і розуміння, скільки триватиме криза. Я дуже боляче реагувала на фрази на кшталт «Все що стається — на краще» й подібні. 

У мене було два варіанти — 1) відпочити, відновитися і переосмислити свої компетенції, не шукаючи фултайм-роботу, або ж 2) прийняти першу-ліпшу пропозицію через страх не знайти роботу взагалі. 

На початку карантину багато ресурсів пропонували не лише цікавий безкоштовний контент, а й професійну допомогу психологів, кар’єрних консультантів. Оскільки я не знала, куди рухатися, то звернулася за такою безкоштовною консультацією до спеціалістки з кар’єри, яка співпрацювала з Happy Monday. 

Консультація дала змогу видихнути й зосередитися на першому варіанті, адже фахівчиня дала мені глибше розуміння моїх компетенцій і ситуації на ринку. 

Вона пояснила: якщо я погоджуюсь на менш вигідні умови через карантин, то потім не зможу вибороти бажані. І порадила певний час попрацювати над короткотривалими проектами, поки все стабілізується. Я так і зробила, і завдяки фріланс-замовленням мені вдалося пережити карантин без відчутних фінансових ускладнень. Відгукнулися й підтримували колеги зі сфери й друзі, які рекомендували мене як редакторку. 

Пізніше я отримала пропозицію роботи від однієї з героїнь моїх інтерв’ю, якою я щиро захоплювалася. Це здавалося неймовірним, але стало реальністю. Так я спробувала себе в іншій сфері та зовсім новій ролі — бізнес-аналітикині. Якби я раніше прийняла менш вигідні пропозиції, цього б точно не сталося. Це був дуже цінний досвід, завдяки якому я навчилася бачити ширшу картину бізнесу, мислити масштабніше, а також зрозуміла, де шукати ресурси й нові можливості.

Період після звільнення став сприятливим для внутрішніх змін. 

Я налагодила режим харчування, почала займатись спортом, згадала, що маю велосипед, переїхала з квартири у приватний будинок. Тож все дійсно склалось на краще — зовнішні і внутрішні зміни, які сталися завдяки звільненню, допомогли мені якісно покращити життя.


Юлія Романенко

Після звільнення знайшла роботу, що була більше до душі

Майже півтора року я працювала випусковою редакторкою у бізнес-медіа: редагувала тексти про бізнес та маркетинг, рекламу й IT, писала пости у соцмережах і відповідала за tone of voice.

Мені було максимально комфортно. Спершу взагалі не вірила, що на роботі може бути так кайфово й тепло. Але проєкт змінювався, в редакції трапилися перестановки. Я вирішила почекати якийсь час, щоб зрозуміти, хочу я залишатися його частиною або треба щось змінювати. У підсумку обрала друге.

Я дуже ідейна людина і сильно вболіваю за проєкти, де працюю. Тому довго сумнівалася, йти чи ні. Навіть коли зважилася і сказала про це головному редактору, продовжувала думати: «А раптом я помилилася?».

Зараз розумію, що зробила все правильно. Не тому, що мені різко перестала подобатися моя робота. Просто настав час рухатися далі.

Ми розійшлися дуже тепло, як мені здається, і це для мене окремий привід для гордості. Мені завжди здавалося, що йти красиво — якесь особливе мистецтво. Я досі дружу з командою, стежу за тим, як розвивається медіа, та радію його успіхам.

Я планувала відпочити тиждень, а потім почати ліниво моніторити вакансії. Але вийшло так, що перший місяць після звільнення я тільки гуляла й готувала запіканки. Я заздалегідь підготувала собі фінансову подушку, тому могла нікуди не поспішати. Пропозиції роботи були, але я відмовилась. 

Мені потрібно було видихнути, відпочити, прислухатися до себе і зрозуміти, чим я хочу займатися.

Через місяць я почала брати фриланс, оновлювати резюме й потроху шукати нову роботу. Але це був розпал карантину — бізнеси закривались, ті що вижили скорочували штат або поставили на паузу хайринг. Цікавих вакансій було не так багато. Мої пошуки ускладнював і той факт, що я категорично не можу займатися тим, що мені не подобається, тож якщо відчуваю «не моє» і працюю через силу — нічого доброго з цього не вийде. 

Зрештою я пробула в гордому статусі безробітної три місяці. А потім один із фрилансів перетворився на фултайм. Зараз я працюю журналісткою і пишу для блогу школи креативних індустрій про рекламу, дизайн, кіно й мистецтво. 

У мене з’явилося відчуття, що я щось створюю, адже в роботі редактора мені дуже не вистачало кінцевого продукту. 

Я не планую займатися текстами все життя, але мені подобається думка, що журналістика — це навчання, за яке тобі платять. Це хороша можливість розібратись у сфері, яка тобі цікава, і якщо сподобається — перейти туди.

Мені пощастило, що у мене була можливість не працювати якийсь час. Це допомогло мені перезавантажитися і знайти роботу, заради якої захочеться вставати вранці. 


Анастасія Руссу

Завдяки звільненню змогла спокійно закінчити університет і знайшла роботу з вищою посадою

У студентські роки я півтора року працювала журналісткою на одному з національних телеканалів. Це був мій пріоритет — робота цікава, захоплююча, я щиро її любила.

У якийсь момент я дуже виснажилась. Настільки, що мені почали вказувати на те, що я не справляюся з роботою. В останні місяці було багато тривожних дзвіночків — я могла посеред робочого дня засинати прямо за комп’ютером, важко фокусувалася на завданнях, нічого не встигала, хоч і працювала до другої години ночі і періодично ночувала в офісі. Коли мені прямим текстом сказали: «Нам треба розлучитися» — було дуже боляче. 

Тільки згодом я усвідомила, що в стосунках з цією роботою було щось не так: вони були токсичними, і, ймовірно, розрив допоміг нам обом змінити своє життя на краще.

Кілька місяців я просто приходила до тями. Закрила сесію, захистила диплом бакалавра, спокійно пішла на магістратуру. Насолоджувалась студентським життям, якого повністю позбавила себе у попередні півтора року. Коли зібралась із силами, то почала шукати нову роботу, розраховуючи на те, що зможу поєднувати її з навчанням. 

Зараз я працюю головною редакторкою сайту радіостанції і піарницею компанії-організатора бігових заходів. Піарницею я влаштувалась завдяки хобі: після звільнення я почала бігати (раніше для цього зовсім не було часу, я майже «жила» в офісі), в 2018 році взяла участь у своєму першому Wizz Air Kyiv City Marathon — і вже за рік опинилася в команді організаторів.

Протягом двох років я виносила уроки з цієї історії і виношу й досі. 

Найголовніше — я  навчилась турбуватись про себе: зараз у мене дві роботи, більша кількість обов’язків ніж тоді, але я все одно знаходжу час для прогулянок, спорту та книг. 

Я рідше харчуюся фастфудом, який на телеканалі становив 98% мого раціону. В моєму графіку навіть з’явилася якась подоба режиму — з триразовим харчуванням і 8-годинним сном.


Ніна Дей

Після двох звільнень пішла на психотерапію та зрозуміла свої робочі пріоритети

Я двічі йшла в нікуди. Спершу — з діджитал-агенції, де працювала креативною копірайтеркою трохи більше ніж півтора року. Потім — з компанії, де впродовж дев’яти місяців поєднувала дві посади: була журналісткою та створювала креативні концепції. 

На звільнення з агенції вплинули декілька факторів. Основний — мій груп-хед взяв відпустку на невизначений термін, щоб відкрити свою справу. У мене не було ментора і власного плану розвитку себе як професіонала, а без допомоги скласти його не виходило. Тож я прийняла рішення піти. 

У медіа мені подобалось усе, крім того, що я поєднувала два напрями — журналістику й копірайтинг. У мене зовсім не вистачало часу жити якесь інше життя, крім роботи. 

В якийсь момент я почала проводити всі вихідні в ліжку — могла просто лежати цілими днями, нічого не робити, навіть не гортати соцмережі. 

Я розуміла, що можливості взяти сабатікал та поміркувати над подальшими діями у мене не буде, тож знову вирішила піти. Це звільнення далося складніше: якщо минулого разу у мене залишилися сили, щоб хоча б вставати з ліжка і щось готувати, то цього разу сил не вистачало ні на що — я могла тільки лежати на дивані з занепадницьким настроєм. 

Я боялась йти на нову роботу. Боялась, що знову вигорю, що знову буду думати, ніби це не моє, і звільнюся. 

З такими думками важко було впоратися самостійно, тож я пішла на психотерапію. 

Терапія допомогла мені визначити професійні орієнтири та зрозуміти, як вписати роботу у життя так, щоб і мені було комфортно, і роботодавець був задоволений. 

Зараз я працюю в IT-компанії, у пов’язаному з медіа проєкті. Мені подобається ця робота, я бачу в ній для себе дуже багато викликів. Раніше я боялася бюрократії великих компаній, але тут зрозуміла, що вона корисна, адже певним чином структурує роботу і водночас залишає багато свободи дій. У мене є тімлід, з яким я можу обговорити, в якому напрямі хочу розвиватися. Ми разом створимо план, і я буду його дотримуватись, щоб досягти певних результатів чи підвищення. 

Після двох звільнень я переосмислила своє ставлення до роботи. 

Після бідних студентських років мені був дуже важливий дохід, який я отримую від роботи. Потім я зрозуміла: так, він важливий, але важливіше те, що я роблю впродовж дня, щоб цей дохід отримати. Чи подобається це мені, наскільки вимотує, наскільки збалансованими є інші сфери мого життя. 

Також я зрозуміла, що для мене важливе менторство. Є багато крутих проєктів, але не всюди можуть визначити потенціал своїх співробітників, не розуміють, як їх розвивати. Я зрозуміла, що менторство можуть запропонувати якраз великі компанії, які вже розбудували всі процеси і мають можливість інвестувати час та ресурс у розвиток і кар’єрний ріст співробітників.

Готові до нової роботи?

Шукайте круті вакансії для різноманітних спеціальностей у нас на сайті →

Вакансії

Друзі, ми в пошуках цікавих кар‘єрних історій! Можливо, у вас було 10 робіт за рік, ви кардинально змінили професію чи успішно поєднуєте кілька кар‘єр? Нас цікавлять ваші професійні повороти, незвичайні випадки й унікальний кар‘єрний досвід. Усе, що навчатиме та надихатиме інших.

Ми готові почути ваші історії та розповісти про них тисячам наших читачів. Якщо й ви готові поділитися — заповніть, будь ласка, коротку форму за посиланням, і ми з вами зв’яжемося за умови, що ваш досвід нам підійде.


Читайте також

Настав час прощатися: поради для тих, хто звільняється та звільняє

Двічі в один офіс: чи варто повертатися на стару роботу

Хто такі джоб-джампери та що робити, якщо вас назвали цим словом

Розсилка, що розвиває вашу кар'єру

Підписуйтесь на щотижневу розсилку від головної редакторки Happy Monday з підбіркою найцікавішого контенту тижня, новин та кар'єрних можливостей.

Більше
Відгук

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: