Як в 40 років змінити професію і стати лікарем. Історія Алі Кухарчук

Для журналістки, а нині студентки медінституту Алі Кухарчук пошук свого покликання йшов через особисті випробування. У результаті вона зважилася змінити професію і в 40 років почати все з нуля, сівши за парту з тими, хто годиться їй в діти … Але давайте Аля сама розповість про все по порядку.

Моя перша вища освіта — журналістика. Я закінчила Київський університет і працювати за фахом почала ще з другого курсу. Потім я потрапила в газету «Бізнес» (тоді це було мегапопулярне видання), де пропрацювала 7 років. Писала на теми маркетингу, реклами, піару, HR.

Вийшла заміж, завагітніла і пішла в декретну відпустку. З декрету вийшла, коли доньці було 11 місяців. Було досить складно — я розуміла, що потрібна своїй дитині набагато більше і частіше, ніж у мене виходило. Дочка почала хворіти, і мені здавалося, що це від нестачі моєї уваги. Я дуже переживала, але страх залишити роботу був вище всього цього.

Я боялася випасти з соціуму, втратити роботу, відстати в професії … Тепер-то я розумію, наскільки дурною тоді була!

У медицину мене привела донька

Власне, в медицину мене привела саме дочка і її постійні хвороби. Роботу в результаті мені все одно довелося залишити — тепер сидіти з дочкою було необхідно. Мені іноді здається, що дочка — мій дуже важливий учитель, який навчає мене правильно розставляти пріоритети.

Я не скажу, що я так вже хотіла втекти з журналістики. Ні. Але виникло відчуття спустошеності, я розуміла, що ніякої користі на своєму місці не приношу. І, оскільки здоров’я дочки було дуже вагомою причиною, я пішла.

І світ не перевернувся, уявляєте? Я, звичайно, ще намагалася працювати з дому, але дочка вимагала все більше часу. Лікарі або розводили руками, або пропонували препарати, які повинні були супроводжувати її по життю. Пройшовши через усі кола пекла в наших лікарнях, проблему ми не вирішили.

Це був дуже важкий період, який допоміг мені зрозуміти, що в світі існують якісь причинно-наслідкові зв’язки. Я навіть не знаю, як це правильно пояснити. І пам’ятаю, що в один з вечорів, коли відчай підступив вже надто сильно, я крізь сльози попросила приблизно наступне: «Господи, якщо ти бачиш і чуєш мене, допоможи розібратися, допоможи інформацією, що робити, як лікувати …»

І знаєте, того ж вечора прийшло розуміння. Стала зрозумілою причина захворювання. Вона виявилася банальною, але через те, що ми були неграмотні в цьому питанні, процес став запущеним і тяжким.

З того дня я взяла все в свої руки. Нікому не сказавши, я поступово прибрала з лікування доньки важкі препарати, замінивши їх правильною дієтою, масажами, плаванням. І через рік-два у нас все вийшло!

Після цього я стала ще більше цікавитися різними підходами в медицині. Це привело мене в 2013 році в медичний інститут, де я вчуся й досі.

Залишився ще рік навчання, потім 2 роки інтернатури, і вуаля — я буду мати право називатися лікарем.

Мені дуже пощастило. Тому що в нашому вузі є багато викладачів, які не тільки вчать анатомії, фізіології, біохімії, патанатомії, патфізіології, гістології та багато чому іншому, а й знають про важливість здорового способу життя і правильного харчування. І це радує.

Мої виклики

Викликів на цьому шляху було і є чимало. Перший — вік. Дуже багато моїх нинішніх викладачів молодші за мене років на 10, а то і більше. А мої однокурсники за віком майже всі могли б бути моїми дітьми. Хоча таких дорослих студентів, як я, у нас теж вистачає. Хтось приходить з медсестер, хтось із косметологів, хтось, як я, — щоб змінити своє життя і почати приносити людям користь. А хтось на зло іншим.

Є у мене знайома, яка вступа в медвуз, коли їй було 52 роки. У неї смішна причина — лікар на її питання відповів: «Ви все одно не зрозумієте, ви ж не медик».

Є знайома, яку змусив вчитися начальник. Вона працювала медсестрою і колись в розмові цей лікар сказав: «Молодший медичний персонал — це особлива каста. Їм ніколи не стати лікарями. Розуму не вистачить». Так ось, ця знайома зараз вже працює головним лікарем в одному санаторії.

Складно бути найстаршою в групі. Деякі мої однокурсники досі називають мене на «ви». Але це теж мене стимулює.

Потрібно стежити за собою, стежити за модою (так-так, і це теж). А наскільки це полегшує взаєморозуміння з дочкою! Адже я тепер знаю, чим живе молодь, відчуваю її настрою, розумію, що зовнішні прояви — це далеко не привід вішати ярлики. Звичайно, я не ходжу на студентські тусовки, але мені чомусь приємно, коли одногрупники мене запрошують.

Ще один виклик — це обрати напрям, в якому ти будеш корисний. Протягом усіх цих років я думаю про це. Я напрошуюся практикантом на операції, в реанімацію, до травматологів, до хірургів. І чим більше ходжу на такі практики, тим більше розумію, що моє місце в сімейній медицині, в терапії. У нас до терапевтів неправильне ставлення — деякі хірурги навіть називають їх терапоїдамі й іншими принизливими прізвиськами.

Вважається, що терапевт — це стрілочник, який направляє до вузьких спеціалістів. Я з такою постановкою питання взагалі не згодна.

Сімейний лікар або терапевт — це перший фахівець, який бачить хвору людину, і саме від його грамотних дій залежить здоров’я пацієнта. Тому терапевт повинен бути грамотніший, ніж всі інші лікарі, та хорошим діагностом. Але, на жаль, модніше бути хірургом, який ріже те, що недогледів терапевт.

Про вдячність

Я відчуваю величезну подяку до своїх близьких, особливо до чоловіка, який терпить все це вже стільки років. Він був один з перших, хто 5 років тому сказав мені: «Яке ти право маєш давати поради, ти що — лікар?» і тим самим змотивував мене не відступитися й вступити до медичного. Він всі ці роки підтримує мене, розуміє моє прагнення стати хорошим лікарем. Терпить всі мої сесії, іспити й мандраж перед ними, радіє моїм успіхам. За це я йому дуже вдячна.

Саме завдяки підтримці сім’ї мені було не так страшно починати все з нуля.

Багато хто може запитати, чи дає мені освіта те, чого я хотіла. З упевненістю можу сказати — так. Я знаходжу внутрішню впевненість в собі, отримую знання, які мені потрібні. Адже моя основна мета — реалізуватися через реальну допомогу людям.

Фотограф Rusya Aseeva

Читайте також

Як поєднати декрет з чим завгодно: історія і поради Інни Галецької

У вас адже дитина, а не лоботомія! Як подолати страхи і вийти з декрету?

Як зважитися змінити професію? 15 кроків до кар’єрних змін