У вас же дитина, а не лоботомія! Як подолати страхи та вийти з декрету?

З якими труднощами можуть зіткнутися при виході з декрету на роботу жінки з дітьми? Розбираємося й розвіюємо страхи разом із кар’єрною консультанткою Уляною Ходорівською.

Про роботу з декретними страхами

Часто жінки переживають, що відстали від життя в професійному плані, а тому їх не будуть цінувати після виходу з декрету. Як боротися з такими страхами?

Не треба з ними боротися! Їх треба уважно розглядати і вивчати. Страхи часто вказують нам на ризики, яких ми не бачимо. Або, наприклад, на те, що ми вибрали неправильний напрямок руху. Я б рекомендувала для початку відсунути страх у бік і послухати себе. Подумайте, куди ви хочете вийти з декрету? Що для вас важливо зараз? Чого ви хочете від роботи тепер, коли у вашому житті є дитина (а може, і не одна)?

Особливість жіночої ситуації в тому, що народження дитини — це величезний фізіологічний стрес, який серйозно змінює систему цінностей. До того ж вихід із декрету часто збігається з однією із перших професійних криз (у 25–30 років). Разом усе це дуже важко. Жінка дуже «включається» в сімейний ритм, який сильно відрізняється від робочого ритму. Перемикатися туди-назад дуже непросто.

Ще і ЗМІ постійно експлуатують цю тему: «Важко влаштуватися…», «Вагітних жінок не беруть…», «З декрету вийти може тільки кожна третя…». Читаєш цей жах, він накладається на гормони, недосип, втому, і ти вже не чекаєш від професійного світу нічого хорошого, а тільки переживаєш і втрачаєш самооцінку. Я проти подібного нагнітання ситуації.

Вихід із декрету — не жах і кошмар, а звичайна життєва ситуація.

По-перше, ваші професійні навички та компетенції в чому схожі на вміння їздити на велосипеді — щоб забути їх повністю, треба дуже сильно постаратися. У вас адже дитина, а не лоботомія! Так, є нові технології та тренди, але щоби познайомитися з ними, зазвичай досить порівняно небагато часу.

По-друге, я не бачила жодної жінки, яка хотіла б вийти з декрету й не вийшла. Якщо дивитися на материнство не як на перешкоду (дуже поширена точка зору), а як на ресурс, можна знайти в ньому багато цінного для свого професіоналізму.

Прогресивні роботодавці добре ставляться до жінок після декрету. В мамах часто бачать дуже відповідальних співробітників. Для них робота — цінна і важлива, вони не кинуть її через два тижні, щоби зірватися на Гоа або в Тибет. У співробітниць-мам є емоційна зрілість і відповідальність. Адже декрет вчить багато чому: терпінню, мультизадачності, уважності, стресостійкості, а часто — навичкам переговорів у кризовій ситуації. Вони не будуть непритомніти через дрібниці, вони розрулювали всяке: і дитячі травми, й інфекції, і вікові кризи.

Людям, які бачили 39,5 на градуснику у своєї дитини, будь-який робочий аврал до снаги.

Запитайте себе: чого такого навчив мене декрет, що я зможу використовувати в роботі? І сміливо вписуйте ці аргументи у ваш мотиваційний лист для роботодавця.

Але страхи при виході з декрету все ж є, як із ними працювати?

Для початку проведіть аудит страхів. Чого саме ви боїтеся? Потім запитайте себе, звідки взявся цей страх і чому ви впевнені, що буде саме так. І що можна зробити, щоби захистити себе від цього?

Буває, що начебто й пора б уже на роботу, а страхів занадто багато. Їх більше, ніж бажання з ними працювати, вони гальмують рух. Іноді це може означати, що мамі потрібна перерва. Чи дали ви собі час виспатися, відновитися, підтягнути здоров’я, повчитися чогось?

Пологи й материнство — це важка й часто, на жаль, недооцінена робота. А як тільки дитину віддають у садок, суспільство починає підштовхувати жінку до виходу на роботу. Мама може бути елементарно не готова, ось психіка й починає захищатися страхами, «синдромом самозванця», а іноді і хворобами. Прислухайтеся до себе. Якщо немає чіткого розуміння, навіщо вам ось прямо зараз виходити на роботу, якщо ви відчуваєте сильний внутрішній опір, може, краще спочатку відпочити?

Як після декрету знайти роботу

Або, можливо, це не та робота, на яку варто виходити?

Я переконана, що не ми існуємо для роботи, а робота для нас. Для початку необхідно всередині себе знайти максимально чесну відповідь на запитання: «Чого я хочу?». І це не тільки про посаду й компанію (гроші — це окреме питання, без них не працює ніхто, але й заради них одних працюють тільки люди на межі бідності). Це про людей, які навколо вас. Причому варіант «цікаві» або «добрі» не підходить. Але підходить, наприклад, «люди, у яких я можу вчитися», «люди, які з цікавістю говорять про те, що роблять», «люди, які живуть щасливим життя».

Питання, які допоможуть розібратися в собі:

• Якими мають бути умови на роботі, щоби мені було комфортно в моєму новому статусі?
• Який спосіб життя повинна створювати робота?
• Який у мене повинен бути статус? Я виконавець, керівник, експерт?
• Чому я вчуся на роботі?
• Куди вона мене просуває, які нові вміння та навички я там отримую?
• Чим я зайнята?
• Я працюю я з людьми, з цифрами чи з процесами?
• Що стало б результатом моєї роботи?
• Як мені хотілося б використовувати свої мізки?

Ваші відповіді повинні описувати ситуацію, яка буде мотивувати вас вийти на роботу. При виході з декрету вам треба перебудовуватися, адаптуватися самій, адаптувати дитину — це тривалий процес. І якщо результатом стане робота, яка «не гріє» — ви виснажитесь самі, замучите дитину, не отримаєте радості від роботи і, можливо, не захочете там затримуватися. У такій ситуації краще або відкласти вихід на роботу, або звернутися по допомогу до коуча або кар’єрного консультанта.

Виходить, декрет — це хороша можливість для нового старту. Є час переосмислити, тим ти займаєшся, чи туди йдеш, і почати спочатку. Але як це зробити? З чого починати?

Дійсно, декрет часто супроводжується переоцінкою цінностей: зміною ставлення до роботи і своєї ролі у світі загалом. Часто жінки саме після декрету змінюють професію або замислюються про відкриття власного бізнесу.

Якщо ви відчуваєте, що це про вас, дуже важливо не приймати поспішних рішень. Ключ до успіху тут — у балансі між обережністю й рухом до того, чого вам тепер хочеться.

Починати можна й треба — з мрій. Розповім про один прийом — трьохтактне планування за Уолтом Діснеєм. Потрібно приготувати три стільці в різних кутках кімнати. Перший — це місце Мрійника, другий — Реаліста, третій — Критика. Придумайте собі питання. Наприклад: «Чим я хочу далі займатися?»

• Мрійник грає роль творчої людини, ентузіаста, який пропонує різноманітні, навіть нереальні варіанти вирішення проблеми.
• Реаліст займає тверезу і прагматичну позицію. Він пропонує, як структурувати і спланувати роботу, визначає, які кроки потрібні для реалізації рішень.
• Критик намагається оцінити цінність ідей, знаходить помилки і слабкі місця в запропонованому.

Спочатку включаємо режим Мрійника. Це така роль, у якій можна придумати все, чого душа забажає. Вам навіть не потрібно ставитися до завдання серйозно, у вас немає меж або рамок, ви не думаєте про ресурси і перешкоди. Якщо завдання — знайти, чим би вам було цікаво займатися, то в цій ролі ви можете придумати навіть професію психотерапевта для пінгвінів. Тут важливо приймати всі варіанти, які приходять у голову, і не критикувати себе.

Далі включається Реаліст. Реаліст із повагою ставиться до мрій і не має права критикувати їх. Його завдання — пошук способів їх реалізації, планування. Його не цікавлять ризики, він просто вирішує, яким чином можна реалізувати мрію.

Потім — режим Критика. Критик — це не той, хто говорить: «У тебе не вийде». Він поважає і мрії, і плани, але дивиться на те, що може піти не так, і відповідає на питання: «А що, якщо…».

Наприклад, Мрійник каже: «Хочу відкрити швейну майстерню». Реаліст сідає й починає писати план: навчитися шити, набрати клієнтуру, орендувати майстерню, купити обладнання й так далі. Потім починає ставити питання Критик: «А що якщо в мене не вийде залучити клієнтів?», а Реаліст на них відповідає.

Багато хто припускається однієї й тієї ж помилки — пропускають етап Реаліста. Переходять відразу до критики, і у потоці питань ідея гине. Але якщо години на 3–4 дозволити собі не критикувати свої ідеї, виходить дивовижне! Виявляється, у нас багато ідей, ми амбітні.

Й ось з’явилася нова ідея — що далі?

Якщо ви вибрали новий напрям, рекомендую спочатку перевірити свій вибір і тільки потім платити за дороге й довгострокове навчання або вкладати гроші у свою справу. Спочатку дегустація та аналіз («А чи точно я цього хочу?»), А тільки потім поглиблене знайомство зі сферою.

Я дуже хотіла в один час стати флористом. Вирішила спробувати, прикрасила квітами машини на весілля друзям. І відразу зрозуміла, що ніяка це не робота для мене й годиться тільки в якості хобі.

А якщо я хочу змінити сферу діяльності, але не знаю на яку?

Найімовірніше, ця професія знаходиться поза вашим звичайним оточенням. Почніть читати блоги нових людей, дивіться нові фільми про професії. Розширте поле пошуку. Тим, хто шукає нову професію, також рекомендую почитати книгу Барбари Шер «Робота твоєї мрії».

Не шукайте назву посади, шукайте суть діяльності — те, що будете робити. Це набагато корисніше.

Як знайти баланс між материнством і роботою? Щоби було добре й мамі, і дитині?

Потрібно слухати себе, шукати те, що буде добре вам, і при цьому бути чуйною до дитини: «Я прислухаюся до важливих потреб дитини та намагаюся їх задовольняти в міру моїх можливостей».

Бувають різні ситуації. Рятують няня, приватний садок. Подумайте, навіщо вашій дитині треба, щоби ви працювали: «Я працюю, тому що сидячи вдома я нещаслива» або «Мені треба заробляти й годувати сім’ю».

Тут дуже важливо ХОТІТИ працювати, тому що інакше дитина відчуває ваш настрій і «притримує» вас.

Спілкування з роботодавцем

Як показувати в резюме декрет?

Якщо ви пішли з роботи в декрет, то так і треба писати: декрет із такого-то по таке-то. Якщо в декреті був якийсь фриланс, обов’язково пишіть про нього. Навіть якщо це була проєктна зайнятість або ви допомагали друзям. Фраза в резюме «Проєктна зайнятість у ролі того-то» відмінно виглядає й показує, що ви займаєте активну позицію щодо до професії, зацікавлені в роботі і вмієте поєднувати її з дитиною. Але частіше формально ви залишаєтесь в компанії. Тоді пишіть: компанія така-то, у дужках — декрет і період декрету.

Але вказувати потрібно в будь-якому випадку?

Вказувати потрібно, тому що це важлива інформація для роботодавця, особливо якщо дитина ще маленька. Не треба боятися декрету. Величезний відсоток населення України — жінки репродуктивного віку. Я відчуваю священну лють, коли хтось говорить про те, що декрет — це недолік. Як на мене, це вказує на те, що в роботодавця специфічна система цінностей, і я б не рекомендувала його хорошому фахівцю.

Як правильно шукати лояльних роботодавців? Як і коли розповідати потенційному роботодавцю про те, що в тебе є дитина?

По-перше, роботодавець запитає про це сам. Нормальні роботодавці зазвичай дуже коректно запитують, чи є діти, чи є допомога з ними, чи адаптована дитина до садка. Роботодавця можна зрозуміти — йому потрібно знати, як ви будете ставитися до роботи. Тому варто прямо говорити, що робота для вас важлива й допомога є, але у випадку непередбачених серйозних обставин вам потрібно буде відлучитися. Це нормально, і це розуміють.

Іноді роботодавці можуть ставити некоректні запитання: «Коли друга дитина?», «Чи плануєте ще раз у декрет найближчим часом?» і так далі. У принципі, їх зрозуміти можна — адаптація співробітника займає мінімум три місяці, та й на рекрутинг витрачається багато грошей. У середньому, за статистикою, новий працівник починає приносити компанії прибуток через рік. Логічно, що роботодавець хотів би розуміти, скільки часу ви плануєте провести в компанії.

Як відповідати на такі питання?

Можна відмовитися відповідати, юридично вас про це не мають права запитувати. Можна відповісти соціально бажаним чином, наприклад: «Поки не планую». Можна висловити своє обурення.

Я б на місці мами ставила уточнюючі питання: «Чому ви поставили це питання, що для вас важливо в співпраці з молодою мамою?» Якщо починаються некоректні висловлювання, я б вставала і йшла. Не потрібно шукати кругом ворогів, але потрібно звертати увагу на те, чи будуть до вас ставитися з розумінням.

Не треба боятися співбесід, до них треба готуватися. І ставитися як до практики переговорів.

Що ще важливо пам’ятати?

1. Якщо ви вийшли на роботу й раптом зрозуміли, що це зовсім не те, що ви хотіли, не бійтеся шукати іншу роботу. Терпіти роками не корисно ні вам, ні дитині, ні роботодавцю.

2. Треба оновити резюме. Причому не просто дописати туди слово «декрет», а прибрати те, чим більше не хотілося б займатися, виділити щось інше. У резюме дуже корисно вказувати онлайн-навчання. Навіть якщо ви не отримували сертифікат, це говорить про вашу активну позицію.

3. Головне — дайте самій собі чесні відповіді на питання: «Навіщо мені це?», «Чи моє це бажання?», «Чи точно я цього хочу чи цього вимагає від мене суспільство?»

Читайте також

Робота з дитиною на руках: 6 історій про те, як поєднувати кар’єру та материнство

Як працювати з дитиною на руках і при цьому не get crazy?

Терпіти не можна боротися: як жінкам реагувати на непрофесійну поведінку під час співбесіди