Як це — працювати у міжнародній команді в Україні та за її межами?

Світ тісний, і в роки глобалізації це як ніколи очевидно. Компанії все частіше об’єднують спеціалістів не за локацією, а за навичками. Герої цього матеріалу працюють у міжнародних командах в Україні чи за її межами та розповідають про особливості роботи, взаємну підтримку, толерантність і внутрішні традиції.

Владислав Бураков

Backend Engineer, Canva (Сідней, Австралія)

За освітою я кібернетик, навчався у КНУ імені Тараса Шевченка. Свою кар’єру почав у київській компанії, де займався розробкою ігор. Згодом почав шукати можливості переїхати та працювати за професією за кордоном і за кілька років знайшов роботу в Сіднеї.

У Canva мене привабило візове спонсорство, а ще — продукт компанії, за допомогою якого навіть далека від сфери людина може власноруч створити будь-який дизайн. Я зідзвонився по скайпу з рекрутером, пройшов ще два інтерв’ю, і мене запросили на позицію Backend Engineer, де я працюю вже 2,5 роки.

Хоча компанії вже 5 років, у ній панує культура стартапу. Відчувається постійне зростання, приходять нові люди. Коли я тільки приєднався, в офісі працювало 30 осіб: я кожного знав особисто і встигав поспілкуватися. Тепер нас понад 300, і стає все більше людей, з якими я досі незнайомий.

Наш офіс — це 4-поверхова будівля, верхні поверхи відведено під робочий простір, а нижній призначено для заходів та обідів. Робочі поверхи влаштовані як великі оупенспейси без жодних перегородок. Тому якщо хочеться поспілкуватися з людиною з іншої групи, можна вільно підійти до її столу або зустрітися в переговорній кімнаті.

Команда, в якій я працюю, займається друком дизайнів. Користувачі можуть зробити дизайн на сайті, замовити професійний друк в типографії, а потім отримати його за вказаною адресою. У нас 12 людей: 10 інженерів, менеджер та дизайнер. Лише троє — австралійці, решта — з інших країн: Єгипту, Великої Британії, Австрії, Індії, Китаю.

Ми намагаємось підтримувати дружні стосунки: заохочуємо один одного, вітаємо з досягненнями, неформально спілкуємось у чатах.

За день на роботі я отримую стільки позитивного зворотного зв’язку, що ближче до вечора навіть не маю бажання спілкуватися з кимось іще. Спершу після переїзду було важко без друзів, але я швидко перестав відчувати цю потребу.

У компанії переважає австралійська культура: люди підходять до справи з простотою, гумором, спокоєм. Навіть негативний фідбек ми намагаємося подавати в позитивній формі. Інколи доводиться працювати з віддаленими командами, і їхні учасники часто дивуються такому ставленню до роботи, для них це незвично.

Працівники компанії, як і мешканці мультинаціонального Сіднея, натреновані розуміти мову з акцентом. Новим людям буває важко, але це питання часу. Наприклад, спершу мені важко вдавалося розуміти колегу з Індії, але провівши кілька тижнів у команді, поспілкувавшись сам на сам, я навчився. Інколи хочеться уникнути спілкування, щоб не довелося перепитувати чи щоб не перепитували тебе. Але потрібно долати цей страх, відкрито ставитися до людини, і згодом усе налагодиться.

У нас є традиція зустрічі кожного нового учасника команди. У районі довкола офісу є багато кав’ярень, тож ми разом із новачком йдемо на прогулянку за кавою, під час якої знайомимось і спілкуємось. Це доволі весело і неформально.

На свята також є традиції. Якщо у когось наближається день народження, обираються люди, відповідальні за його підготовку. Буває, ми просто підписуємо велику персоналізовану листівку з побажаннями від кожного члена команди, а інколи організовуємо якусь активність — наприклад, йдемо за морозивом.

Вихідними вважаються ті дні, що офіційно визнані такими в Австралії чи окремих її штатах — Різдво, Велика п’ятниця, Великдень, з нерелігійних — День Австралії, День народження королеви, День АНЗАК (Australian and New Zealand Army Corps – Happy Monday), День праці. Єдиний наш культурний привід, що не стосується Австралії — це китайський Новий рік. Щороку компанія організовує якісь заходи — запрошує артистів, які танцюють у костюмі дракона, дарує печиво з передбаченнями тощо.

У нас багато людей з різним досвідом, тож ми вчимося дивитися на світ з різних сторін.

Наприклад, серед моїх знайомих ніколи не було мусульман. І коли я поспілкувався з колегою, побачив, з якими складнощами він стикається щодня (наприклад, шукає тиху кімнату для молитви), то почав більше поважати інший світогляд. А мої колеги були здивовані, дізнавшись, яке значення для мене має святкування Нового року. Тут сімейне свято — Різдво, а Новий рік — просто феєрверки. Мені ж було незвично спостерігати, як всі прибирають святкові прикраси, хоча моє свято ще не настало.

Тренд на відкритість і вміння дослухатися інших я розглядаю як правильну модель поведінки. Коли в Австралії проходив  референдум щодо легалізації одностатевих шлюбів (легалізовані парламентом Австралії 7 грудня 2017 року – Happy Monday), уся команда згуртувалась на підтримку цієї ідеї. Коли твоє оточення вірить у важливість чогось, ти й сам починаєш змінювати власні погляди. Формується певний меседж, який хочеться поширювати не тому, що ти хочеш сподобатися іншим, а тому, що і сам вважаєш це правильним. Складається спільна культура, і ти стаєш її частиною.

Ілля Журава

National Head of Marketing, AIESEC Ukraine (Київ, Україна)

Я працюю національним віце-президентом молодіжної організації AIESEC в Україні. До цього був віце-президентом локального осередку в Івано-Франківську. Крім того, я заочно навчаюсь на магістратурі та працюю маркетологом на фрілансі.

Наша організація допомагає волонтерити в інших країнах, а також приймає іноземних стажерів. Під час волонтерських короткострокових програм (близько 6 тижнів) люди займаються соціально важливою роботою. А професійні довгострокові проекти — це оплачуване стажування в офісах компаній, що триває від 3 місяців до півтора року. Загалом ми створюємо можливості для розвитку людей.

У команді головного офісу 10 учасників: 8 українців, дівчина з Турції, відповідальна за HR-функції, та хлопець із Бразилії, який займається customer experience. Двічі на рік ми організовуємо кампанію з набору нових учасників. Це переважно молоді люди у віці від 17 до 27 років, які згодом і формують команди проектів на чолі з більш досвідченим керівником.

Ми тісно співпрацюємо з іншими країнами. У нас на сайті майбутні волонтери переглядають заплановані проекти і подають заявку на участь. За потреби члени організації консультують, на який з проектів легше потрапити, адже на деякі дуже великий конкурс. Далі ми переглядаємо отримані мотиваційні листи, CV, відео, за потребою проводимо короткі співбесіди. Після підтвердження участі допомагаємо з оформленням документів для подорожі в Україну. 

Основні критерії відбору іноземних волонтерів: знання англійської мови, відкритість, бажання зробити Україну кращою. А ще — готовність витримувати процес оформлення документів, це особливо актуально для країн, з якими в нас візовий режим. Звичайно, для нас дуже важливо, чим займалась людина раніше, чим цікавилась. Є проекти, які потребують специфічних навичок.

Наприклад, у проекті Feel Ukraine волонтери з Австралії, Бразилії, Мексики, Єгипту і Туреччини протягом десяти днів подорожували Прикарпаттям. Відкрили для себе Івано-Франківськ, побачили Буковель, Косівщину, познайомились з автентичними традиціями Гуцульщини. Цей проект мав вплив на медійну сферу як мого міста, так і рідних країн волонтерів: вони фотографували, знімали відео, записували блоги, писали статті і робили пости у соціальних мережах.

У перший тиждень проекту проводяться ознайомчі тренінги: волонтерам показують визначні місця, розповідають про звичаї і традиції. Таким чином ми адаптуємо людей до місцевих реалій, зменшуємо культурний шок, здійснюємо взаємний обмін між учасниками проекту з України та інших країн. Кожен волонтер має свого buddy, який з ним спілкується, вводить у курс справи, допомагає провести півтора-два місяці проекту цікаво і з користю.

Мовний бар’єр долається тільки в безпосередній комунікації: чим більше спілкуєшся, тим краще розумієш тонкощі мови.

Робота в міжнародній команді сприяє кращому взаєморозумінню. Ми переймаємо не тільки професійний, а й культурний бекграунд один одного, тому покращується і наше розуміння світу. Для цього важливо не тільки працювати разом, а й проводити час поза роботою: наприклад, ходити на футбол чи виставки. Це допомагає створювати особисті точки дотику, які об’єднують людей.

Любов Шлапай

Product Development Manager, Mindvalley (Куала-Лумпур, Малайзія)

Я навчалась у Києво-Могилянській академії на соціолога. Три роки працювала в молодіжній організації AIESEC, одним із напрямів діяльності якої були міжнародні стажування. Так після випуску я підписала річний контракт із малайзійською компанією Mindvalley. Я завжди шукала роботу, що приносила б не лише гроші, але й можливість реалізувати свій потенціал. І коли дізналась, що є місце, де змінюють систему освіти, захотіла бути причетною.

Mindvalley — найбільша освітня платформа з трансформаційними програмами у різних сферах: фітнесі, бізнесі, медитації, стосунках, здоров’ї. Програми переважно націлені на дорослу аудиторію, але є напрями й для дітей. 

Я почала працювати на стартовій позиції Happiness manager і за кілька місяців вже керувала командою. Нашою місією було, щоб клієнти залишалися щасливими та небайдужими до компанії. За півроку ми почали перекладати програми з англійської мови на російську. Я стала першим співробітником цього напряму, а за три роки його очолила. 

Спочатку наша компанія спеціалізувалася на онлайн-навчанні. Та згодом ми почали усвідомлювати, що значно цінніше навчатися не тільки за комп’ютером. Адже проблема не лише у недосконалій системі освіти, а й у самотності людей — навіть у великих містах ми часто почуваємося емоційно ізольованими. Тому зараз ми у Mindvalley фокусуємось на тому, аби досвід особистої трансформації відбувався наживо. А я займаюсь організацією таких заходів у світі — керую створенням програм, інтенсивів, конференцій.

Культура Mindvalley побудована за принципом happiness is a new productivity. Для нас найважливіша цінність — щастя. Ми не віримо, що у стані стресу можна створити хороший продукт. Тому багато інвестується в атмосферу, яка б приваблювала людей.

Наприклад, у нас немає точних годин роботи чи обов’язкових планерок, практикується холакратія, а стосунки між колегами дуже гнучкі. Людина може змінювати свою роль: наприклад, прийти на позицію дизайнера, а через деякий час спробувати себе у рекламі.

В офісі працює 250 людей, є багато віддалених працівників. Якщо дотримуєшся усіх домовленостей з командою, дозволяють подорожувати. Головне — якісний результат. Більшість співробітників — з інших країн, і їм хочеться частіше бувати вдома. Я також часто приїжджаю до України, мені подобається жити на дві частини світу — в Європі та Азії. Сьогодні для роботи часто достатньо комп’ютера та інтернету, і я впевнена, що в майбутньому віддалених професій стане ще більше.

У компанії постійно є відкриті вакансії, тож новачки приїздять групами від 5 до 10 людей. Для привітання новеньких існує ціла система. На перший, «вступний» тиждень у них заплановані сесії знайомства з культурою компанії та її підрозділами. Також новачки складають власний план розвитку, його особисто переглядає засновник компанії Вішен Лак’яні і кожному рекомендує програми, що допоможуть досягти мети.

Є навіть ритуал посвячення: нові учасники команди кладуть руку на статуетку Диво-жінки та зачитують наші цінності.

У нашій компанії представлено приблизно 60 національностей. У кожного можна помітити свої особливості. Наприклад, люди зі Східної Європи — Польщі, Румунії, України, Росії — дуже працьовиті. Вони найдовше сидять за своїми комп’ютерами, мають більш структурований підхід до роботи. Малазійці з великою повагою ставляться до ієрархії, правил, системи підзвітності тощо. Вихідці з арабських країн дуже доброзичливі, стають душею своїх команд, збирають людей на виїзні заходи. Працівники Латинської Америки привносять веселощі, креатив та легкість у роботу. А у філіппінців відмінне почуття гумору: вони завжди можуть розрядити обстановку своїми жартами.

Якщо у команді більше 8 людей з однієї країни, вони можуть організувати свій культурний день. Люди вдягаються у традиційне, готують сніданок чи обід з національних страв. Можуть влаштовувати конкурси, прикрашати офіс цитатами чи картами — кому на що вистачає фантазії.

Майже щороку ми робимо день України: співаємо щедрівки, плетемо коси, знайомимо інших з нашою культурою.

Раз на рік ми всією компанією їдемо на 4 дні на екзотичний острів, щоб збудувати стратегічні плани, обмінятися зворотним зв’язком і просто здружитися. Тому що кожен в основному спілкується лише зі своєю командою, а такі поїздки — чудова можливість краще пізнати всю компанію.

Для нас дуже важлива взаємна підтримка. Наприклад, під час Майдану ми збирали пожертви для постраждалих з усієї нашої бази підписників, створювали виставку в торгівельному центрі, аби висвітлювати події. Також ми підтримуємо біженців з різних країн. Кожен зі співробітників може ініціювати таку кампанію і залучити інших до допомоги.

Культурні бар’єри ми сприймаємо як культурні можливості. Ми розглядаємо ситуації не з однієї, а з різних точок зору, і це дає багато переваг.

Коли з повагою ставишся до поглядів один одного, то різноманітність призводить не до конфліктів, а до інноваційних рішень.

У такому оточенні люди легше розкриваються, дозволяють собі проявити різні свої сторони. Якщо порівняти мене 8 років тому і зараз, це дві абсолютно різні людини. Я вивчила арабську, рідну мову свого чоловіка. Встигла спробувати себе в різних ролях і сферах, працювала з кількома командами, проводила зустрічі в містах з усього світу. Поборола страх публічних виступів: тепер для мене це великий драйв та можливість доносити свої ідеї.

У майбутньому ми хочемо покращити життя мільярда людей: створити оази толерантності й інноваційності — як у нашій компанії, так і в усьому світі. Я вірю, що треба надихати підприємців розправляти свої плечі і більше вірити у свої команди. Створювати таку корпоративну культуру, щоб співробітники йшли на роботу не тільки заради заробітку, а й для реалізації своєї місії. 

Читайте також

Як українка стала програмісткою WhatsApp

Як побудувати міжнародну кар’єру, потрапити на роботу до Booking.com і переїхати у Амстердам

Як це — працювати у Tesla? Український інженер про роботу у США та Ілона Маска