Аніматор, офіціантка та МС у нічному клубі: перша робота українських підприємців

Перша робота не завжди буває за спеціальністю. Але це завжди досвід, який дозволяє отримати корисні навички, навчитися відповідальності і розібратися в собі. З чого починали ті, хто сьогодні збудував успішний бізнес? Розпитали Юлію Шум, Олександра Тодорчука, Альону Гудкову, Олександра Трегуба та Анну Мазур.  

Юлія Шум

Засновниця спортхабу ЕБШ

Я почала працювати незадовго до того, як мені виповнилося 18 років, паралельно на двох роботах: як викладачка хореографії для дітей молодших класів та офіціантка в ресторані. Час від часу я також підробляла на підтанцьовках у шоу-балетах артистів.

У першій половині дня вчилася в університеті або вела класи для дітей у ліцеї. Як і в будь-якій іншій дисципліні, у нас був навчальний план і різні напрямки хореографії. Кожен клас розучував свій танець, ми багато репетирували, а потім влаштовували звітні концерти для батьків.

На той період танці були моєю пристрастю, і робота з дітьми дуже надихала. Хоча, зізнаюся, було нелегко знаходити підхід до кожної дитини. Не всі діти терплячі, не всі уважно слухають і дивляться. Але, оскільки я сама була такою дитиною, мені була зрозуміла їхня психологія. Я отримала хороший досвід з точки зору лідерства та викладацької діяльності. Я відчувала колосальну відповідальність перед директором ліцею і хотіла виправдати довіру. Здається, все так і вийшло. У мене залишилися найкращі і теплі спогади. Щоразу, як я проходжу повз цей ліцей, мене накриває хвилею спогадів і гордості за себе.

Але тут же був і протилежний досвід — робота офіціанткою. Вона була більше вимушеної — потрібно було платити за навчання в університеті. Ось сюди мені зовсім не хотілося ходити. Зміни по 12 годин, дорослий колектив, який не приймав новеньких і всіляко намагався вижити мене з мого місця. Ні присісти, ні поїсти, ні розслабитись. Весь час посміхатися. Та й робота з людьми завжди непередбачувана: хтось прийшов у ресторан, як на свято, і задоволений, а хтось — із поганим настроєм і всіляко це показує. Але, безсумнівно, це досвід.

Працюючи там, я чітко зрозуміла, що більше ніколи не буду робити те, що мені не подобається. Жодні гроші не варті такої праці, нервів і стресу. 

Олександр Тодорчук

Співзасновник Gres Todorchuk, засновник руху UAnimals

Моєю першою роботою була роль аніматора в боулінг-клубі. Якщо точніше — образ Джека Горобця на дитячих днях народженнях. Я досить швидко зрозумів, які герої користуються попитом, та за згодою керівництва створив персонажів, що стали бестселерами. Якось розповім про те, як вів день народження для групи китайських дітей, які володіли лише рідною мовою, а також як проходив експрес-курс жестової мови перед святом нечуючого хлопчика.

Варто зазначити, що заробляв я на той момент більше, ніж на своїй наступній роботі журналістом.

Альона Гудкова

Засновниця і СЕО благодійної барахолки «Кураж»   

Моєю першою роботою, ще у школі, стала робота МС у нічному клубі «Парк» на Русанівці. Мені тоді було років 15, але на мій вік закрили очі. Отримувала я тоді 15 доларів за ніч роботи. 

Це був цікавий період, за який я багато чого навчилася. Насамперед — не боятися публіки та виступів. А ще — знати, що окрім мене ніхто не зробить мою роботу, заміни нема, а тому неважливо, що у мене — запара, поганий настрій чи будь-що інше — потрібно вийти і працювати, розважаючи людей. Я також навчилася сервісу, адже гості були різними, треба було вміти красиво відмовляти, доречно коментувати та ввічливо пояснювати, чому я не можу прямо зараз вийти на сцену або передати мікрофон іншій людині. По суті, це був мій старт навчання мистецтву переговорів. Іще одним цікавим спогадом є те, що на роботі тоді я провела і власний випускний — ведучою на чужому. 

Ще тоді у мене сформувалася думка про те, що не можна ні про що шкодувати, а найкращі моменти ми створюємо для себе самі.  

Олександр Трегуб

Дизайнер, викладач, засновник школи Projector, видавець Telegraf Design

Це трохи кумедна історія. Бо в дизайн я прийшов із заднього двору.

Я вчився на третьому курсі за спеціальністю «Інженер телекомунікаційних систем». Оскільки на парах замість писати конспекти я більше малював карикатури на викладачів, а у вільний час полюбляв забави у фотошопі, я вирішив, 1) що це і є дизайн, 2) що дизайн — це щось цікавіше, ніж телекомунікаційні системи.

Якось мій приятель підказав, що журнал «Кореспондент» шукає помічника дизайнера. «Це ж я!» — подумалось мені, і я відправив їм листа. Місяці 4 не було жодної реакції, і я вже забув про той лист. Та раптом мене запросили на співбесіду в новий журнал «Новинар».

Я готувався. Знав, що справжні журнали роблять не у фотошопі, а в індизайні, тож купив товстенну книжку на 800 сторінок (у ті часи софт вчили по книжках 🙂 ). Встиг прочитати лише перші 50 — як створити файл, як додати зображення.

Співбесіда проходила добре. Тоді шеф-дизайнер підвів мене до комп’ютера.

— Сашко, знаєш індизайн?
— Таааак…
— Ну то створи файл і встав у нього картинку.

Це все, що я знав. Я створив файл і вставив картинку. Так у три кліки я став дизайнером.

Сьогодні думаю, що це були найкращі три кліки в моєму житті.

Анна Мазур

Засновниця і СЕО кар’єрного порталу Happy Monday

Я задумалася про те, що мені терміново потрібно шукати роботу, в день свого вісімнадцятиріччя. Зазвичай люди в цей день радіють, що можна нарешті купувати алкоголь без проблем, а я думала, що я тепер доросла, а отже, треба шукати роботу. Почала дивитися якісь варіанти, але не могла знайти нічого путнього, що можна було б поєднувати з навчанням. А потім подруга запитала, чи не допоможу я зробити дизайн афіші для філармонії, де працювала її бабуся. Справа в тому, що я ще зі школи захоплювалася фотографією, виписувала журнал Digital Photographer і вчила Photoshop по відеоуроках, які додавалися на дисках до кожного випуску журналу. Мені стало цікаво, тож я погодилась.

Спочатку потрібно було виконати роботу разово, але буквально за кілька тижнів ця позиція звільнилася і мені запропонували офіційне працевлаштування. Моя позиція називалася «художник-оформлювач Одеської обласної філармонії» і передбачала повну зайнятість в офісі. Але у філармонії на той момент не було нічого, де можна було б запустити фотошоп, навіть мій наказ про працевлаштування зробили на друкарській машинці. Тому мені дозволили працювати вдома, а в офіс приносити вже готові афіші на флешці. Ось так і пройшли мої наступні 3 роки: щодня після універу я готувала 2-3 афіші, вранці перед початком занять завозила їх у філармонію і забирала нові завдання. Декілька разів на тиждень обговорювала з керівницею рекламного відділу пріоритети, великі завдання або її ідеї.

Ця робота навчила мене багато чого. По-перше — плануванню свого часу, дисципліні й відповідальності. По-друге — гнучкості та вмінню знаходити спільну мову з різними людьми. Мої колеги були старші за мене на 40, а то й 50 років, і наші уявлення про те, що таке красиво, часто сильно відрізнялися. 

Було і багато курйозних ситуацій, коли просили зробити афіші для білборда з роздрукованої маленької фотографії з домашнього архіву або розгорнути двомірне зображення третьою стороною. А був і нереальний бонус — можливість отримати квиток практично на будь-який концерт. На щастя, у філармонії виступали не тільки симфонічний і камерний оркестри, але й «Бумбокс», Ніно Катамадзе, «Бі-2» і багато інших моїх улюблених гуртів. Тому протягом 3 років я і моя сім’я були дуже частими відвідувачами концертів.

Я дуже вдячна цьому досвіду. По-перше, тому що у мене була можливість вчитися і працювати, заробляти перші гроші своєю працею та навичками. По-друге, це був неймовірний приклад лідерства і турботи про своїх підлеглих. Я б точно не пропрацювала там 3 роки, якби не моя неймовірна керівниця — Сосницька Роза Абрамівна, яка оберігала мене від усіх бюрократичних і неефективних процесів. 

Я думаю, що саме вона заклала в мені розуміння важливого аспекту ролі керівника — домагатися найкращого результату від своїх підлеглих, але ніколи не давати їх в образу.

Якою б не була ваша перша робота — за спеціальністю чи ні, оплачувана чи не дуже, серйозна чи тимчасова — ви обов’язково отримаєте корисний досвід. Тому будьте проактивні, не бійтеся експериментувати і користайтеся будь-якою можливістю познайомитись із ринком праці 🙂

Читайте також

10 порад, як поводити себе у перший робочий день

Як пройти випробувальний термін і залишитися в компанії

Як навчатись, працювати і вижити: 3 історії та 7 лайфхаків