Я взагалі не хочу працювати. Що зі мною?

«Дратує робота», «Не бачу сенсу в тому, що роблю», «Ледве змушую себе ходити в офіс», «Взагалі не хочу працювати»… Знайомо? Небажання працювати іноді можна пояснити банальною втомою, але часом причини набагато складніші. Що може стояти за втратою інтересу до роботи, розбирається Лілія Шибанова, психологиня платформи психотерапії Mentoly.

Наші бажання — це енергія, яка наповнює життя. Тому втрата бажання робити будь-що як мінімум має насторожити. Відсутність бажання чимось займатися, працювати — нездорова історія і може бути реальною проблемою.

Наразі подібні запити, з якими клієнти звертаються до психолога, можна сміливо поставити на друге місце після проблем в особистому житті. Цьому є логічне пояснення: суспільних стресогенних факторів завжди було вдосталь, а з початком повномасштабної війни ми ще й втратили базову потребу в безпеці, той фундамент, на якому можливе нормальне функціонування психіки людини.

Якщо наприкінці вихідних ви відчуваєте більшу психологічну втому, ніж на початку, якщо не хочете працювати навіть після тривалої відпустки, якщо загалом відчуваєте виснаження та втрату інтересу до своєї діяльності — це може бути першим дзвіночком складних психологічних проблем.

У такому разі насамперед варто розібратися, що стоїть за цим небажанням. Для цього треба щиро відповісти на запитання: «Що саме на робочому місці мене не влаштовує, яка реальна причина того напруження, яке я відчуваю?». Це може бути:

• хронічна втома (на фоні відсутності повноцінного відпочинку та фізичного виснаження);
• страх змінити роботу через невпевненість у собі чи осуд колег, керівника, близьких;
• незадоволення професійних амбіцій, відсутність перспективи зростання;
• токсична атмосфера в колективі;
• незручна локація (4 години в заторах щодня);
• екзистенційна криза (втрата особистого сенсу в тому, чим ви займаєтеся);
• професійне вигорання (з ознаками астенії й депресії);
• зрештою, депресія, для лікування якої треба негайно звертатися до лікаря.

Щоб не поставити собі хибний діагноз і не проґавити серйозні наслідки для психіки, необхідно розібратися, що ж із вами відбувається.

1. Втома

Під час розбору, у чому причина апатичного стану клієнта та звідки в нього бажання кинути все, мені важливо виявити щире ставлення до справи, якою він займається. Часто виявляється, що людина —  класичний трудоголік, який любить свою роботу й бачить у ній сенс, але банальна фізична втома призвела до психічного виснаження.

Адже відпочити такі люди дозволяють собі лише на лікарняному з температурою не менш ніж 39°C, коли фізично вже не можуть встати з ліжка. Сплять по 4 години на добу, не пам’ятають, коли востаннє були у відпустці, а якщо й були, то з ноутбуком не розлучалися ні на хвилину, бо без них на роботі завал.

Можна сказати, що ця причина «лікується» найлегше. Треба змусити себе зробити паузу, відпочити повноцінно, поставитися з турботою до свого тіла, перевірити гормони, дефіцити. Пропрацювати з психологом, що саме криється за вашим трудоголізмом, від чого ви «тікаєте» в роботу (розв’язання яких проблем уникаєте в такий спосіб). Навчитися правильно делегувати повноваження та відокремлювати роботу від життя. Зазвичай повноцінний якісний відпочинок повертає трудоголікам бажання працювати вже на третій день. 

2. Хронічний стрес

Як показує практика, найчастіше небажання вставати зранку та йти на роботу пов’язане саме з невирішеним зовнішнім фактором. Це може бути конфлікт із токсичним колегою, нездорова психологічна атмосфера в колективі, погані умови праці, незручна локація, неадекватне керівництво, нездорова конкуренція, низька зарплата, перевантаженість обов’язками тощо. Людина може довгий час накопичувати це незадоволення, не наважуючись поговорити з колегами/керівником і вирішити конфлікт чи бодай спробувати покращити ситуацію.

Наведу приклад клієнтки, назвімо її Ольга, яка загалом була задоволена своєю роботою, але страждала через неоголошений конфлікт з колежанкою. Ольга не розуміла, чому колега конкурує з нею, поводиться зверхньо, демонстративно ігнорує її. Але бажання бути хорошою та нікого не образити не дозволяло клієнтці відкрито поговорити з колегою й зрозуміти, в чому річ. Перед роботою Ольга сиділа в машині та 20 хвилин плакала, перш ніж змусити себе зайти в офіс. До психолога вона звернулася з запитом «Я не хочу ходити на роботу». Звісно, розв’язання проблеми лежало в іншій площині — як навчитись ефективно комунікувати. Інакше можна довести себе до хронічного стресу та психосоматичних захворювань, а потім просто звільнитися в пошуках кращого місця роботи, куди перенести з собою невміння розв’язувати конфліктні ситуації.

Що робити в такому разі? Чітко визначити, який саме зовнішній чинник викликає у вас постійний стрес, а потім активно діяти: якщо вам подобається ваша робота, то спробувати покращити ситуацію, прикласти максимум зусиль. І якщо це неможливо, шукати кращі варіанти.

3. Екзистенційна криза: пошуки нових сенсів

Неминучою на фоні змін для багатьох стала екзистенційна криза. Коли життя не радує, мета не визначена, психічні сили на межі, людина починає запитувати себе: «Для чого, власне, я живу?», «Що мене тут тримає?», «У чому сенс того, чим я займаюся?».

Прояви екзистенційної кризи:

• підвищена тривожність;
• апатичні й депресивні стани;
• невизначеність «хто я та ким хочу бути» (і вік тут не має значення);
• труднощі у взаємостосунках;
• небажання працювати, втрата інтересу до того, що радувало раніше.

Екзистенційна криза — це стан неспокою та невпевненості щодо сенсу життя та свободи вибору. Вона породжує тривогу й відчуття, що життя безглузде, а саме існування не має сенсу. Людина перестає розуміти, хто вона і для чого прийшла у цей світ. Про екзистенційну кризу першим заговорив Віктор Франкл — австрійський психіатр, психолог і філософ, який був в’язнем нацистського концтабору. Він ввів поняття екзистенційного вакууму й обґрунтував його як відсутність розуміння цінності життя у період змін, руйнувань і потрясінь. 

Екзистенційна криза вимагає від нас не так рішучості, скільки чесності. Нелегко щиро зізнатися собі в тому, що живеш не своє життя, і ще важче — стати на свою сторону й наважитися на зміни. 

Зазвичай інтуїтивно ми розуміємо, що вже вичерпали себе на певній посаді. Розвиватися далі (в даній професії / компанії) немає жодного бажання, охоплює тотальне відчуття відсутності сенсу та деградації, страху так і не розкрити свій потенціал. Хоча зовні це може мати вигляд успішної кар’єри. 

Людина живе в постійному напруженні від внутрішнього конфлікту, адже реальна ситуація її вже давно не влаштовує, але чим зайнятися далі в житті, немає жодного уявлення. На тлі цього психологічного виснаження, втоми, нервозності починаються ніби «торги» з самим собою: «Допрацюю до нового року / куплю машину / віддам борги, а потім вже точно звільнюся», «Закінчу поточний проєкт, а далі подумаю, чим хочу займатися». 

Самотужки впоратися з екзистенційною кризою вдається не всім, краще все-таки звернутися до спеціаліста, який допоможе подолати страхи, невпевненість, синдром відкладеного життя. Психотерапія в цьому випадку спрямована саме на те, щоб клієнт дозволив собі наважитися на зміни в житті, бути щасливим, подолав почуття провини за те, що його не влаштовує теперішнє нормальне (з погляду інших) життя.

4. Емоційне вигорання

За визначенням ВООЗ, синдром емоційного вигорання — це фізичне, емоційне або мотиваційне виснаження, що характеризується порушенням продуктивності, втомою, безсонням, психосоматикою і супроводжується ознаками астенії та депресії.

Вигорання — це не втрата творчого потенціалу чи сенсу, не реакція на конфліктну ситуацію, а радше емоційне виснаження, викликане інтоксикацією від взаємодії з людьми. Найбільше від нього страждають люди хелперських (допоміжних) професій (лікарі, педагоги, психологи), а також усі, хто щодня контактує з клієнтами, замовниками, покупцями. Такий стрес від «передозування» людьми призводить до проявів холодності, черствості, цинізму в міжособистісному спілкуванні.

Прояви емоційного вигорання супроводжує астенічний синдром, що не зникає навіть після відпочинку: 

• підвищена втомлюваність, виснаження, роздратування;
• зниження працездатності, розсіяність;
• тривога, перепади настрою (емоційні зриви на колег/клієнтів/близьких);
• безсоння, порушення режиму харчування;
• нездатність до тривалої розумової праці;
• зниження толерантності до перебування в місцях скупчення людей, голосних звуків, яскравого світла;
• головні болі, денна сонливість, млявість;
• відчуття безвиході.

Отже, емоційне вигорання — це захворювання, яке потребує комплексного лікування. Воно супроводжується неадекватним емоційним вибірковим реагуванням (істерикою, агресією на пустому місці), байдужістю у стосунках. Людину майже нічого не хвилює, вона емоційно відчужена як від хороших, так і від поганих обставин, виконує свої обов’язки на автоматі, беземоційно.

Як вберегти себе від емоційного вигорання?

• Виділяйте вдосталь часу на сон і відпочинок.
• Будьте уважними до себе: це допоможе помітити перші ознаки вигорання.
• Ставте маленькі короткострокові цілі, їх успішне виконання підвищуватиме мотивацію.
• Вчіться висловлювати ваші бажання та почуття прямо, ясно і чесно, говоріть про них членам родини, колегам, друзям.
• Не чекайте, що важкі стани, характерні для вигорання, пройдуть самі собою, вчасно звертайтеся за допомогою.
• Турбуйтеся про себе, любіть себе чи принаймні прагніть собі подобатися.

Читайте також

Як подолати креативну кризу: добірка ефективних способів

Більше не надихає: чому ми втрачаємо інтерес до колись улюбленої справи та як його повернути

Як будувати кар’єру без перевтоми та вигорання?