Як це — навчатися у Стенфорді: Анна Мазур про враження від лекцій та Каліфорнії

Вчитися ніколи не пізно. Навіть якщо у вас вже є власний успішний бізнес. Ні, не так — особливо, якщо у вас є власний бізнес, і ви хочете його розвивати та масштабувати.

На щастя, зараз існує багато освітніх програм для українських підприємців. Учасницею однієї з таких ініціатив під назвою Stanford Ignite Ukraine стала засновниця та CEO Happy Monday Анна Мазур. Анна розповіла, як це — навчатися в одному з найпрестижніших університетів світу, чим вразила Каліфорнія та що вона винесла з цього досвіду. 

Про програму Stanford Ignite Ukraine

Це програма, організована CfE accelerator спільно зі Стенфордською вищою бізнес-школою, за підтримки Міністерства економіки України, Програми USAID «Конкурентоспроможна економіка України» та Українського католицького університету. Мета проєкту — сприяти розвитку українських підприємців, надаючи їм доступ до найкращих навчальних та мережевих ресурсів зі світу бізнесу. 

На навчання відібрали 42 українських підприємців. Чотири тижні ми навчалися онлайн, і ще на три — полетіли до Америки відкривати для себе Кремнієву долину й навчатися у викладачів-практиків зі Стенфорду. Онлайн-частина була більше про роботу над ідеями проєктів та формування команд. А от очне навчання в Стенфорді було хардове. За три тижні ми мали лекції з маркетингу, фінансового обліку, ведення переговорів, конкурентної стратегії, теорії ігор тощо. Фокусом нашої навчальної програми була розбудова бізнес-ідеї таким чином, щоб підтвердити її життєздатність та масштабованість, знайти той самий value proposition і навчитися презентувати ідею так, щоб зацікавити потенційних партнерів, інвесторів, співробітників. 

Про пітчинг ідей та формування команд

Ще до початку онлайн-навчання кожен учасник повинен був подати свою ідею венчурного проєкту. Він не обов’язково мав бути пов’язаний з реальним бізнесом підприємця, можна було пропрацювати якийсь новий для себе напрям. На кожну з 42 ідей ми мали проставити пріоритетність, тобто визначити, наскільки ми зацікавлені в роботі саме над нею. І твоя ідея завжди мала бути на першому місці для тебе, інакше навіщо ти її подавав? 

Це було першим важливим інсайтом для нас усіх, адже в Україні ми не звикли оцінювати себе вище за інших. А часто надмірна скромність заважає отримувати те, на що ми заслуговуємо.

Таким чином із 42 ідей відібрали 16, які пройшли на етап презентацій та обговорення. Після цього лишилося усього 8 проєктів, для роботи над якими сформували 8 команд.

Про вибір проєкту та взаємодію у команді

Я подавала ідею кар’єрного продукту, над розробкою якого ми вже працюємо у Happy Monday. На жаль, вона не вийшла у фінал, тож мені довелося обрати інший проєкт. Це була ідея стартапу від власника маркетплейсу для пошуку медикаментів Liki24 Антона Авринського. Першочерговий задум полягав у створенні сервісу превентивної медицини, де можна обрати хелс-коуча, який допомагатиме вести здоровий спосіб життя. Мені було цікаво долучитися до роботи над цим проєктом, адже коучинг щодо здоров’я перегукується з послугою кар’єрних консультацій як b2c продукту. Зрештою ментори порадили нам звузити фокус, тож ми вирішили зосередитися на розв’язанні однієї проблеми та презентували застосунок, що нагадує про регулярні медичні чекапи. 

Зважаючи на специфіку продукту, в нашій команді зібралися здебільшого власники технологічних бізнесів. Окрім Антона з Liki24, чию ідею ми розвивали, у нашій групі були засновник платформи Hotline Finance, власниця диджитал-агенції, власник стартапу з виробництва БПЛА і власне я, засновниця платформи з розвитку кар’єри.

Ми не розподіляли конкретні ролі в команді, намагалися створювати продукт разом. Кожен міг запропонувати свій варіант розвитку тієї чи іншої функції, ми його обговорювали й приймали командне рішення. Звісно, часом було складно порозумітися, адже кожен з нас звик, що він головний у своєму бізнесі й останнє слово завжди за ним. А тут треба було домовлятися й поступатися. Однак це був класний досвід, який точно знадобиться для побудови комфортніших стосунків у межах наших власних команд.

Про стиль викладання у Стенфорді

Кожен викладач тут — профі. Сподобалися легкість подачі, взаємодія з аудиторією, дуже чіткі причинно-наслідкові зв’язки та логіка викладання. Все це робить навіть складні предмети легкими для сприйняття і прикладними. І що важливо — вони не роблять з лекції шоу. Тут не заведено робити яскраві презентації з шаленою анімацією. Просто чорного тексту на білих слайдах більш ніж достатньо. Спікери підкупають експертизою та харизмою. А ще пари максимально інтерактивні. Студенти — не пасивні слухачі, а учасники навчального процесу. Тут ти не дрімаєш на лекції, а обдумуєш кейси разом з групою.

Найбільший розрив шаблону в мене стався, коли я побачила викладача, що заїхав в аудиторію на велосипеді, будував розповідь на цитатах Снуп Доґґа, а посеред пари заліз з ногами на стіл.

Ця розкутість і неформальність вражає, бо сильно контрастує з нашим сприйняттям вищої освіти та поведінки викладачів. Але дистанція між викладачем і студентом також присутня. Експерти тут дуже цінують свій час, тому поза парами спілкування відсутнє або обмежене.

На фото: на території Стенфордського університету

Про враження від Каліфорнії

Загалом Америка дуже різношерстна, і кожен штат — це окремий світ. Якщо говорити про Каліфорнію, то стереотипно це штат стартаперів та технологічних компаній. Однак цей стереотип має своє підґрунтя. Тут навіть люди, з якими ти познайомився п’ять хвилин тому, можуть несподівано почати пітчити тобі ідею свого бізнесу. А ще ти ніколи не знаєш, чи не стоїш у черзі за кавою з великим цабе з Google чи Facebook. Концентрація класних людей на квадратний метр просто зашкалює. 

Тут кожен таксист розповідав нам, що має 100 бізнесів, а таксує просто для задоволення. Хоча цим Каліфорнія не дуже відрізняється від України 🙂

Спілкувалися трохи з українцями, які давно живуть у Каліфорнії, і перше запитання, яке вони ставлять після невеликого смолтоку: «З ким тебе познайомити?». Тут настільки розповсюджена культура нетворкінгу, що правильні контакти вважаються однією з найбільших цінностей. Проте інша сторона медалі полягає в тому, що тебе теж оцінюють по тому, наскільки ти корисний контакт і цікава людина. І якщо тобі не вдається переконати співрозмовника, що знайомство з тобою йому корисне, то розмова не буде довгою. 

Якщо говорити не про жителів штату, а про саму Каліфорнію, то мені найбільше сподобалася близькість цивілізації до природи. Попри те, що навколо Стенфорда розбудована чудова інфраструктура, територія кампусу дуже зелена, є пішохідний маршрут на понад 10 кілометрів з видом на долину та океан. 

На фото: пейзажі Каліфорнії

Також за 4 години їзди від Стенфорда розташований один з найбільших національних парків в Америці. Звісно, ми не могли проґавити шанс відвідати його, і навіть підкорили там одну гору.

Інсайти з навчання

Українські підприємці неймовірно круті. Не те щоб я цього не знала, але вкотре в цьому впевнилася. Крім теоретичного навчання та роботи над проєктом, дуже цінним був також досвід спілкування з іншими учасниками. Це була така концентрація цілеспрямованих й самовідданих людей, які горять своїми бізнесами, що ми мимоволі надихали й запалювали одне одного. І що важливо — це люди, які працюють на тому ж ринку, що й ти, розуміють український контекст і можуть поділитися лайфхаками щодо того, як досягати успіху в наших непростих реаліях. Тут я знайшла людей, до яких за потреби завжди зможу звернутися за порадою чи підтримкою.

Чіткий фокус допомагає швидше й легше досягати результатів. Це один з ключових постулатів, на якому акцентували всі ментори й викладачі. Бо часто, розвиваючи свій бізнес, підприємці намагаються охопити забагато всього, через що витрачають зайві ресурси, час та гроші. А спершу потрібно навчитися робити продукт, який розв’язує одну конкретну проблему цільової аудиторії. 

Скромність заважає розвивати бізнес. На підсумкових пітчингах інвестори майже кожній команді казали, що ми просимо занадто мало грошей на розвиток свого стартапу. Ми звикли применшувати свої потреби й просити мінімум, щоб отримати хоча б щось. На жаль, так все працює в Україні. У Кремнієвій долині, навпаки, працює інший принцип: проси якомога більше, щоб отримати бажане. 

Ми багато всього знаємо та вміємо, однак часом нам бракує сміливості зробити наступний крок. Насправді кожен український бізнесмен і кожна бізнесвумен роблять неймовірні речі в умовах дуже несприятливого ринку. У нас в країні обмежений доступ до капіталу й багато перешкод на шляху до розвитку будь-якої справи. Однак, якщо нам вдалося побудувати щось у таких обставинах, то ми більш ніж готові до виходу на глобальні ринки. Але нам здається, що там буде важче й ми не впораємося. Треба позбуватися подібних упереджень, що стримують нас. 

Один з ключових висновків: всі обмеження у нас в голові, і українці більш ніж спроможні робити масштабні міжнародні бізнеси.

Безперечно, було корисно прослухати лекції та попрацювати над практичною частиною програми. Але найбільша цінність, яку я винесла з цього досвіду — це світоглядне переосмислення свого підходу до підприємництва.

Поради, як взяти максимум з такого досвіду

Якщо вам вже випадає нагода повчитися у такій престижній інституції, я б порадила максимально на цьому зосередитися й не розпорошувати свою увагу. У нашому випадку всі учасники були підприємцями, які переживали за свої компанії, але, як виявилося, за три тижні без нас нічого не розвалилося. З трьох тижнів офлайн-навчання півтора я ще якось намагалася бути на зв’язку з командою (що було дуже складно, зважаючи на різницю в часі в понад 10 годин), а наступні півтора просто відпустила ситуацію та сконцентрувалася на навчанні. І це було дуже правильне рішення.

З іншого боку, було складно прийняти той факт, що навіть в межах програми не вдасться охопити все. Адже хотілося не лише відвідувати наші лекції, а й роззнайомитися з викладачами, підгледіти за життям студентів, оглянути кампус, побачити хоча б шматочок Каліфорнії. Але тут теж треба було стоїчно подавити своє FOMO й керуватися принципом «твоє тебе завжди знайде, а все, що не вдалося побачити чи відчути, було не дуже й потрібне».

Тож, мабуть, головна порада тут — прислухатися до себе і не вимагати від себе неможливого.

Фото: з особистих архівів учасників програми Stanford Ignite Ukraine

Читайте також

Сам собі керівник: 5 ідей для старту бізнесу онлайн

«Настав час обирати серцем»: як я переїхала в Париж і відкрила свій бізнес

From local to global: як досвід навчання й роботи в п’яти країнах допоміг моїй кар’єрі