«Настав час обирати серцем»: як я переїхала в Париж і відкрила свій бізнес

Валерія Лєденко, експіарниця 1+1, мріяла відкрити свою комунікаційну агенцію з 16 років, коли обрала для себе професію в PR. У 2022 році Валерія переїхала в Париж і нарешті здійснила свою мрію. Як склалися її життя та кар’єра в новому місті, чим відрізняється робота в Україні та Франції та що подарував їй Париж — читайте в історії Валерії.

Я мріяла про Париж багато років

У 2016 році я вперше приїхала в Париж як туристка й відразу сказала: «Це мій дім. Я або колись тут жила, або буду жити». Відтоді це відчуття не відпускало мене, де б я не була.

У Києві я будувала кар’єру PR-спеціалістки з розвитку особистих і корпоративних брендів. Останні 3,5 роки відповідала за просування іміджевих проєктів на телеканалі 1+1 і не збиралася нікуди емігрувати. Усе змінилося 24 лютого 2022 року. 

Через повномасштабну війну я виїхала до Німеччини, де жили мої друзі, і планувала реєструватися там. Це було логічно: поруч друзі, великі міжнародні компанії, куди можна влаштуватися зі знанням англійської. Але вирішальну роль зіграли мої знайомі з Парижа: 

«Лєро, ти ж мріяла про Париж багато років. Настав час обирати серцем, а не мозком. Ми тебе підстрахуємо». 

Я до останнього сумнівалася, чи правильно роблю, але за два дні вже була в Парижі з документами тимчасового захисту на руках. Оселилася у друзів. Що робити далі, окрім як почати вивчати французьку, не знала. Логічний план був такий: отримати роботу (бажано за спеціальністю), сформувати гарне досьє для оренди квартири, вивчити французьку. План виявився дуже простий «на папері», але не в реалізації.

Від мовчання рекрутерів до власного бізнесу

Щоранку протягом двох годин я розсилала резюме в LinkedIn і на всіх місцевих сайтах із пошуку роботи на посади SMM-спеціалістки, офіс-менеджерки, молодшої піарниці, піар-асистентки, писала мотиваційні листи рекрутерам, а у відповідь не отримувала нічого. Навіть на стажування не могла влаштуватися, бо у Франції для цього треба бути студентом.

Згодом французькі знайомі допомогли мені оформити портфоліо та вдосконалити резюме: скоротили до однієї сторінки, написали мою стислу історію, перелічили хобі та запакували все в рожевий шаблон. Також порадили писати в резюме, що моя французька — рівня Fluent. Мене переконували, що я говорю вільно, хоча це й зараз далеко від правди, а після трьох місяців вивчення мови — тим паче. Але та підтримка й досі гріє мені серце. Попри всі зусилля — жодного дзвінка від рекрутерів. 

З часом я зрозуміла, що у Франції майже все будується на рекомендаціях та особистих знайомствах. Твою роботу мають бачити, а тобі — симпатизувати як людині.

Повна тиша на професійному фронті тривала до листопада 2022 року. Стало очевидно, що треба діяти інакше. Знайомі розповіли, що мені може підійти інший кар’єрний шлях — відкрити власну агенцію. 

Статус приватної підприємиці більше приваблює клієнтів: по-перше, в такому разі вони сплачують лише послуги агенції, без податків за співробітника. По-друге, якщо роботодавець підписує постійний контракт із працівником, він не може так просто його звільнити, а сформованої професійної репутації у Франції у мене не було. Мій рівень мови на той момент став уже більш впевненим, тож я могла комунікувати з потенційними клієнтами.

Якраз тоді знайомий запропонував мені приходити до нього в IT-компанію, щоб я могла спілкуватися з людьми та подивитися, як працює бізнес у Франції. Щоб від мене була користь, я вирішила розробити для цієї компанії комунікаційну стратегію. Досі не знаю, як захистила її на англо-французькому суржику, але вона справила враження на власників компанії, тож мені дали шанс її втілити.

Я зареєструвала бізнес, і 1 січня 2023 року стала власницею комунікаційної агенції Oh my brand! у Парижі. Моїм першим клієнтом стала та сама ІТ-компанія мого знайомого. Спочатку я працювала сама. Сказати, що було страшно, — нічого не сказати. 

Основною причиною сумнівів у собі була далека від ідеалу мова — мій основний інструмент роботи. Я розуміла, що матиму мовний бар’єр, але іншого вибору, окрім як дати собі право на помилки й робити свій максимум, у мене не було. За перший рік роботи від рівня А1 я дійшла приблизно до В1. Неймовірно дякую своїм клієнтам за те, що давали мені зрозуміти: мова не проблема, і вони готові закривати на це очі. Основним критерієм була моя ефективність і бажання розвиватися. 

Я й досі інколи червонію на зустрічах, коли плутаю слова, але я навчилася ставитися до себе з гумором. Одного дня напишу про це стендап.

Чого не покажуть в «Емілі в Парижі» 

Перші місяці я відкривала для себе французький ринок IT-компаній та паралельно — світ бюрократії. Ось тут і почалась інтеграція у справжнє нетуристичне життя.

Мене чекали десятки великих і малих відкриттів: як скласти контракт з клієнтом, як відкрити рахунок, як сплачувати податки тощо. Відкриття банківського рахунку та картки зайняло 1,5 місяця, адже банк вивчав усі мої документи, включно з бізнес-планом, щоб вирішити, вигідна я їм як клієнтка чи ні. А ще мене здивувало, що я повинна обов’язково оформити страховку на бізнес, інакше жоден клієнт не зможе зі мною працювати. 

Крок за кроком я розвивала диджитал-комунікації свого клієнта й постійно шукала, чим іще можу бути корисна. Я занурювалась не лише в бізнес-процеси, а й у технічні аспекти роботи, щоб чітко розуміти, які завдання я можу покрити самотужки, а що необхідно делегувати. Щоб закривати запити клієнтів, я опанувала багато нових навичок: знімання й монтаж відео, налаштування таргетингу, розробку креативних макетів. І, звісно ж, французьку мову. Сьогодні це моя єдина професійна мова комунікації. 

В IT-галузі всі розуміють англійську, але розмовляти французькою — це моя принципова позиція, бо інакше мову я не вивчу.

Приблизно за пів року мою роботу почали помічати партнери клієнта та запрошувати мене до співпраці. Якщо в Україні ми частіше продаємо послуги пакетами на місяць, тут діє інший підхід — оплата кількості днів. Клієнт замовляє певний перелік послуг, а я оцінюю, скільки днів на місяць займе реалізація. У цей час бажано знаходитися в офісі клієнта для комунікації з командою, зйомок відео тощо. Офіси моїх клієнтів pet friendly, тож я беру з собою Бетті.

Коли є цікаве замовлення, а в мене більше немає вільних днів — підключається невеличка команда. Такий підхід зручний для побудови бізнес-плану на рік, плюс дає можливість тримати баланс між роботою та відпочинком.

Приблизно за рік мені вдалося розширити перелік послуг і збільшити кількість клієнтів агенції: у 2024 я підписала річні контракти з трьома місцевими брендами та почала брати замовлення на PR-послуги у Франції від міжнародних компаній. 

Work-life balance, про який можна тільки мріяти

Work-life balance — це основне, що цінують у роботодавцях кандидати у віці 25-35 років у Франції. У корпоративній політиці моїх клієнтів це чи не найголовніший пункт, і це відразу полонило моє серце. 

У Франції найкоротший робочий тиждень в Європі — 35 годин. Рівно о 18:00 в офісах уже нікого, немає звички затримуватися, якщо залишилися невиконані завдання. Майже все може зачекати до завтра. Обід у середньому триває 1,5 години, за цей час колеги встигають поїсти, пройтися магазинами, пограти в настільний футбол чи поспати.

Особлива повага до відпусток: я дуже здивувалася, коли в серпні майже всі одночасно пішли відпочивати на 3 тижні, а я лишилася працювати й фактично не мала роботи. Плюс 10 днів відпустки на Різдво, а ще ж є шкільні канікули, коли батьки з дітьми люблять кудись поїхати. І ніхто не працює на лікарняному: людина навіть на повідомлення може не відповісти, бо хворіє. Що-що, а така повага до особистого часу в мене викликає тільки захоплення. 

Спочатку такий ритм здався мені занадто повільним, але зараз я оцінила, як це — нікуди не бігти, не стресувати, а просто добре виконувати свою роботу.

Париж відкрив для мене радість життя

Париж подарував мені найголовніше — вміння зупинитись і насолодитися життям тут і зараз. Це стосується дуже простих речей: неспішно посмакувати страву, сходити серед тижня на масаж або виставку, взяти книгу й почитати в парку. Команди моїх клієнтів часто після роботи грають у настільні ігри, ходять у дартс-бар, навчають одне одного, наприклад, грі на барабанах і завжди запрошують мене. Досі складно розуміти мову, якщо я у великій компанії (бо всі дуже швидко говорять), але це невелика проблема.

Після переїзду в Париж я стала вести невеличкий інстаграм-блог, в якому показую Париж таким, яким його бачу, та розповідаю про свою адаптацію. Блог мені вже подарував із десяток неймовірних українців, з якими ми підтримуємо одне одного на наших шляхах.

У березні буде 2 роки, як я живу в Парижі. Звісно, продовжую вчити французьку, бо зі знанням мови легше стає у всіх сферах життя. За цей час зі стану повної розгубленості я дійшла до моменту, коли чітко розумію, куди рухаюся і в особистому і в професійному плані. Тож єдиний правильний вибір був — обирати серцем.

Читайте також

Як я переїхала з Києва до села на Закарпатті — історія операційної директорки Happy Monday

8 питань про релокейт, які допоможуть зрозуміти, чи готові ви до переїзду

Між мною та командою — мінус 9 годин. Чого мене навчив досвід такої роботи?