fbpx

Gap year: три історії людей, які не побоялись «втратити» рік

Тамара Береговська Ср., 22.04.20 Історії

Певно, вам доводилося чути слова співчуття на адресу людини, яка не вступила до вишу: бідака, втрачає рік. Але в Європі та США молодь gap year бере свідомо. Що дає такий рік перерви у навчанні? Маємо три історії на цю тему.

Gap year — рік перерви, що беруть до, після або під час навчання в університеті. Він став популярним серед молоді в США та в деяких європейських країнах ще наприкінці 1960-х років. В Ізраїлі після обов’язкової служби в армії мало не всі молоді люди беруть рік перерви і подорожують світом, волонтерять та навчаються. Там вважають, що лише після gap year людина буде мати достатньо досвіду, щоби зробити адекватний вибір майбутньої сфери навчання або роботи.

В Україні gap year лише починає ставати популярним. Для багатьох такий пропуск року, особливо після школи, є неможливим через тиск з боку батьків і загальне несприйняття. Чи справді це лише втрата дорогоцінного часу чи, можливо, корисна практика? Три героїні, які взяли рік перерви, розповіли про те, як вони провели gap year та як він вплинув на їхнє життя.


Обрала gap year, щоб знайти сенси у житті

Марта Дідула
Марта ДІДУЛА,
волонтерка організації Дім Серця в Гондурасі

Після другого року навчання в Українському Католицькому Університеті я вирішила поїхати на рік волонтером за кордон. Раніше я займалася благодійністю у рідному Львові, в інших містах України та за кордоном, проте прагнула більш масштабного досвіду.

Під час моєї подорожі до Афін кілька років тому я познайомилась з діяльністю католицької організації Дім Серця. Волонтери Дому допомагають найбільш нужденним людям в найбідніших регіонах світу. І для річного волонтерства я вибрала саме цю організацію.

Я вирішила поїхати у волонтерську місію, бо відчувала, що мені бракувало сенсів у житті. Я не розуміла, для чого навчаюсь, чого прагну. Я хотіла присвятити себе служінню людям, щоб розкрити свої позитивні і негативні сторони, краще зрозуміти себе. Ну і паралельно пізнати нових людей та їхню культуру.

Дім Серця має більше 20 будинків по всьому світу. Мене розподілили у в Тегусігальпу в Гондурасі. Ми живемо в найбіднішому районі міста, де працюємо з дітьми та дорослими.

Марта Дідула, волонтерка організації Дім Серця в Гондурасі

Ми маємо волонтерити протягом кількох годин щодня, проте фактично весь час спілкуємось з місцевими. Люди приходять до нас і зранку, і ввечері, бо багато з них дуже самотні. У людей тут мало можливостей бути залученими у суспільство та розвиватися.

Батьки мало займаються дітьми, бо мають постійно працювати, тож діти фактично виховуються вулицею. І я разом з іншими волонтерами займаємо їх іграми або навчанням.

Зазначу, що хоч волонтерам забезпечують безкоштовно проживання, харчування та переліт, але ми також маємо внести свою частку. Зокрема, для українців участь у місії коштує $450, плюс ще $150 в місяць потрібно залучати з благодійників. Спершу мене це лякало, але коли я більше дізналась про різні платформи та грантові можливості — перестала боятись і потрохи залучала кошти. Зрештою, я виграла гранд від Фонду Браєна Брінделя, який покрив усі витрати.

Gap year — це рік на те, щоби відокремити забаганки від справді необхідного та почати цінувати прості речі

За час, що я тут, у мені багато всього змінилось. Люди, з якими я працюю, дали мені зрозуміти, що я можу бути щасливою, незважаючи на те, що маю в житті. Бідні жителі Тегусігальпи мають дуже мало речей, вони щодня думають про те, як вижити, задовольнити базові потреби, але при цьому залишаються щасливими.

Тепер я почала більше цінувати прості, але важливі речі у своєму житті: що я вмію читати і писати, що маю маму і тата і можу спілкуватись з ними щодня. Також я переглянула свої потреби: відокремила забаганки від того, що мені справді необхідно.

Я ще краще зрозуміла, що рівнятись треба не на інших, а порівнювати себе з собою ж вчорашньою. І змагатись з собою, а не з кимось іншим, бо всі мають свої таланти і свої перешкоди.

Тут, на віддалі від моїх рідних і друзів, я зрозуміла, хто є справді для мене важливими людьми та що я ціную в дружбі. Мені вдалося посилити контакт з моєю сім’єю, поглибити стосунки з друзями.

Gap year — це досвід, який я зможу застосовувати в роботі.

Я зараз не в Гондурасі, а в Сальвадорі — через карантин. Я приїхала сюди на тиждень до іншої спільноти, а лишилася вже на місяць. По завершенню моєї місії, я планую поїхати на один семестр в Бельгію за програмою мобільності від мого університету. Місія закінчується в липні, а навчання починається у вересні. Щоправда, через ситуацію у світі мої плани зараз можуть дуже коригуватися.

В Українському Католицькому Університеті я вивчаю соціальну роботу. Власне, ще однією причиною, чому я приїхала сюди, було намагання зрозуміти, що таке допомога на базовому рівні там, де бідність переважає.

Я планую закінчити університет і хочу продовжити працювати у сфері соціальної роботи, в тому числі з національними меншинами. Під час місії я отримала цінний досвід і прагну застосовувати його в Україні.


Отримала gap year навіть не знаючи, що це таке

Марія Нечепа, засновниця Благодійного Фонду «Кото-Ярмарок»
Марія НЕЧЕПА,
засновниця Благодійного Фонду «Кото-Ярмарок»

В 11 класі, коли всі готувалися до вступу в університети, я вже знала, що подаватиму документи до вишу в США. Я з мамою і татом жила в Чернігові, а моя сестра на той час вже 10 років мешкала в Техасі. Я збиралась вступити в той самий навчальний заклад, де навчалася вона.

Я вчила англійську, успішно склала всі тести. Уявляла собі все так: восени отримаю візу, а в березні полечу в Америку, бо навчальний рік в цьому університеті починається навесні.

Це був 2002 рік, після теракту 11 вересня минув рік. Влада США посилила вимоги для аплікантів на візи. Я отримала відмову через високий міграційний ризик, бо моя сестра поїхала вчитись і лишилася там жити та працювати. Я збиралась після навчання повертатись в Україну, проте це вже нікого не цікавило.

У візі мені відмовили у вересні, коли всі вже вступили в університети і почали навчання. Тож навіть не знаючи, що таке gap year, я його отримала.

Gap year — рік на пізнання себе та спілкування з родиною.

Я не сильно засмутилася через такий поворот подій, хоча він і був дуже неочікуваним. Той рік я присвятила навчанню, а також своїй родині. За рік я прочитала чи не всю батьківську бібліотеку. Звичка читати зі мною лишилася на все життя.

Я записалась у автошколу і навчилась водити автомобіль. Отримала права у 16 років з поміткою про те, що вони будуть дійсні з моменту мого повноліття.

Для мене це був дуже спокійний рік. У мене з’явився час, щоби подумати над тим, чим я взагалі хочу займатись і куди варто спрямувати свою енергію. Потім я дізналася, що дехто бере такий рік спеціально, щоби знайти себе. Я ж дуже радію, що мені випала така нагода випадково.

Я проводила більше часу зі своїми батьками. Ми дійсно багато спілкувалися і це поглибило наші відносини.

Кожен рік може стати поворотним: не варто покладати всі сподівання на gap year

Мене швидко поглинув процес навчання, хоч і не було якогось тиску зі сторони. Я почала самостійно готуватись до вступу, вивчаючи все необхідне. По завершенню року перерви, я вступила в Міжрегіональну академію управління персоналом (МАУП) на факультет зовнішньоекономічної діяльності.

Мені це було цікаво, і кілька років я працювала за спеціальністю. Потім я декілька разів змінювала напрям своєї роботи. Зараз взагалі займаюсь тим, що рятую котів. Це те, що мені до душі. У 2017 році я зареєструвала Благодійний Фонд «Кото-Ярмарок», а в 2019-му ми відкрили Центр Кототерапії в Києві.

Чесно кажучи, я навряд чи свідомо взяла би gap year після школи, навіть якщо би знала про його існування. Випускникам шкіл більш притаманна стрімкість — хочеться пошвидше почати студентське життя, кудись летіти, щось нове випробовувати. А от вже після університету я би задумалась про рік перерви.

Gap year — це дійсно чудова можливість, щоби дослідити себе та віднайти якісь нові можливості. Проте не варто покладати надто багато сподівань на цей рік. Бо будь-який рік у житті може стати поворотним. У мене пішло майже 15 років, щоби зрозуміти, чим я хочу займатись.


Взяла gap year, щоби дослідити себе, Україну і світ

Яна Сташків
Яна СТАШКІВ,
координаторка осередку проєкту «Будуємо Україну разом» у Львові

Я родом з Червонограда, Львівської області. Але після школи вступила у виш у Польщі, бо цього хотіли мої батьки. Вони завжди казали, що в Україні мені нема що робити. Після двох років навчання, у 2016 році, я зрозуміла, що мені не цікаво і що перебування в Польщі не було моїм власним вибором.

У той рік я потрапила до волонтерського проєкту «Будуємо Україну Разом» (БУР), де зустріла багатьох людей, які також шукали себе. Там до мене і прийшла ідея взяти академічну відпустку. Я вирішила взяти рік для того, щоби дослідити Україну, світ і себе.

Я продовжила брати участь в проектах БУРу як волонтерка і за рік познайомилась з величезною кількістю людей з усієї України. Всі вони були відкриті і запрошували мене до себе в гості. Також через соціальні мережі я знаходила людей, у яких можна залишитись в різних містах.

За рік автостопом я об’їхала чимало міст і сіл України. Побувала в Києві, Львові, Полтавській, Донецькій областях — відкрила для себе Україну з нового боку. Новий, 2017-й рік, я також зустрічала не вдома, а з новими друзями-однодумцями в Одесі.

Яна Сташків, координаторка осередку проєкту «Будуємо Україну разом» у Львові

Також я побувала в Грузії та Туреччині. Тоді я точно зрозуміла, яким важливим для мене є відкриття нового та спілкування з людьми.

Оскільки я подорожувала Україною автостопом і жила в друзів, то цей рік не був коштовним для мене. Якщо є бажання, то знайти можливість подорожувати легко. Звісно, я трохи підробляла, аби мати принаймні якісь кошти, проте це не було критичним питанням.

Gap year — це рік на те, щоби сформувати власну систему цінностей.

Рік в пошуках себе допоміг мені сформувати ту систему цінностей, яку я маю зараз. Так, я зрозуміла, що саморозвиток і рух вперед — це вкрай важливо. Тепер я знаю, що варто ніколи не зупинятись на досягнутому, а лише удосконалювати свої знання і вміння.

У подорожах я розвинула критичне мислення: більше я не боялась ставити питання і досліджувати теми глибше. Я більше не вважала, що є якісь авторитети, з якими завжди треба погоджуватись. Мені стало чітко зрозуміло, що з будь-якого питання найкраще виробити свою власну точку зору.

Якби я повернулася у минуле, то провела б gap year по-іншому.

В університет я так і не повернулась, бо навесні зустріла тодішніх студентів Української академії лідерства (УАЛ), які познайомили мене з діяльністю цієї організації. Я мало що знала про громадські організації раніше, а той рік відкрив для мене це середовище. Я заповнила анкету, і наприкінці серпня мені повідомили, що я пройшла в УАЛ, тож я вирішила навчатись там. Я випустилась з академії у 2018 році.

Якби у мене була можливість повернутись в минуле і змінити своє рішення, то я би цього не робила. Я би однозначно взяла академічну відпустку, але можливо поставилась би до неї трохи інакше. Я би зробила цей досвід більш структурованим — створила би план, щоби весь рік був менш хаотичним.

Річна перерва дала мені можливість сформувати те коло спілкування, яке відповідає моїм цінностям, краще зрозуміти себе і світ навколо. Цей досвід дав мені зрозуміти, що не обов’язково все має бути так, як ми звикли. Може бути і краще.

Читайте також

«Я потім це зроблю». Чому ми прокрастинуємо і як цього уникнути

Як домовитись із викладачами, якщо ви працюєте

Я змінила 5 робіт за рік. І ось чого це мене навчило

Шукаєте першу роботу?

Маємо багато вакансій для початківців в крутих українських та міжнародних компаніях.

Вакансії

Долучайтеся!

Створюємо спільноту фанів Понеділків.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: