Інформаційна гігієна під час війни: як зберегти холодну голову і здоровий глузд

Під час війни надзвичайно важливо дотримуватись правил інформаційної гігієни, щоб не дати себе ошукати та вберегти психічне (а часом і фізичне) здоров’я. Де шукати правду, як відрізнити пропаганду та перевірити те, що транслюють ЗМІ й блогери? Законспектували вебінар експертки з інформаційної гігієни Оксани Мороз, який відбувся на платформі онлайн-освіти Prometheus.

Де шукати правду під час війни?

На жаль, в умовах війни класичної правди в усій її об’єктивності не існує. У мирний час журналісти перевіряють інформацію в кількох незалежних джерелах і з допомогою спеціальних інструментів, намагаються побачити все на власні очі, спілкуються з експертами й очевидцями, і таким чином ми отримуємо об’єктивну інформацію (якщо мова йде про якісну журналістику).

Тоді як в умовах війни й тим паче — за активних бойових дій перевірити бодай щось стає набагато важче. Здебільшого журналіст бере інформацію з офіційного джерела, якщо має змогу — перевіряє її чи бере коментар в експерта, ще й оцінює її доцільність, адже не кожна публікація є доречною у воєнний час. У підсумку ми можемо отримати фрагментарну інформацію, яка часто не дозволяє побачити загальну картину. Наприклад, журналісти, які зараз пишуть про ситуацію в Маріуполі, не можуть туди поїхати й детально з’ясувати, що конкретно відбувається. Тож замість робити власні висновки, діляться висновками тих, хто має якісь інсайди, але, ймовірно, теж не бачить ситуацію комплексно. І так майже в усьому. 

Це стосується не лише українських, а й закордонних джерел. Побутує думка, що як про щось сказали умовні The New York Times чи Financial Times, то це обов’язково правда. Але не варто забувати, що в редакціях сидять живі люди, які можуть помилятися, не розуміти контекст новини, а то й відверто працювати на ворога. Перевірити правдивість інформації в іноземних джерелах людині, яка не є медійником, доволі важко. Спочатку потрібно зрозуміти, яке перед нами видання, чи це не жовта преса. Потім — зрозуміти, який перед нами журналіст, про що він пише, які його компетенції. Далі — зрозуміти сам текст іноземною мовою. Для цього потрібно знати мову з усіма її нюансами, щоб не потрапити в пастку неправильного перекладу й занадто вільних трактувань.

Не варто шукати правду й в анонімних чи альтернативних джерелах. Відійшовши від першого шоку, люди часом згадують, що не довіряють владі та медіа, і починають шукати інформацію в альтернативних джерелах. І часто знаходять там, де ворог її поклав — в анонімних телеграм-каналах чи в так званих «хороших росіян», яких ми так хочемо знайти. Тож нам їх спеціально й показують, аби передавати через них, зокрема, й дезінформацію та проштовхувати кремлівські наративи. 

Тож звідки безпечно брати інформацію?

Насамперед — із білого списку українських медіа. Це медіа, які протягом доволі довгого періоду (мінімум рік) дають об’єктивну інформацію, дотримуються журналістських стандартів і не розміщують проплачені матеріали, які видають за редакторські. 

За даними Інституту масової інформації, таких «білих» медіа в Україні зараз десять:

• Суспільне,
• Громадське, 
• Ліга,
• Українська правда, 
• Укрінформ, 
• Радіо Свобода, 
• Дзеркало тижня, 
• НВ, 
• Еспресо, 
• Бабель.

Жодне з них не є святим, особливо в поточних умовах, коли журналісти роблять титанічну роботу, втомлюються і можуть банально помилятися. Щоб отримувати дійсно об’єктивну інформацію, з цього переліку варто вибрати бодай 2-3 медіа. 

Важливий момент: не в усіх медіа (навіть із білого списку) є військова експертиза. Якщо вас цікавить фокусна аналітика, а не просто новини, то ось чотири видання, чиї команди знаються на військовій справі та глибше аналізують події на фронті:

• Тексти, 
• Мілітарний портал,
• Новинарня,
• Цензор.нет.

Як працює ворожа пропаганда та фейки?

Методи пропаганди не змінилися з часів Геббельса. Свого часу їх законспектували в методичку представники КДБ, а потім взяли на озброєння і пропагандисти сучасної росії. Скелет класичної пропаганди має 7 складових.

1. Знайти тріщину у суспільстві

Ворог шукає соціальні, економічні чи будь-які інші розбіжності та розкручує їх, щоб розтягнути людей по різні сторони й нацькувати одне на одного. За останні кілька місяців ми бачили багато таких прикладів. Це й мовне питання, і релігійне, і питання НАТО чи ставлення до переселенців — підходить будь-що актуальне, щодо чого в суспільстві існує принаймні дві думки. Тому в умовах активної стадії війни варто утриматись від обговорення питань, здатних розколоти й послабити суспільство, щоб не давати ворогу привід для викривлення ситуації на свою користь. 

2. Створити зухвалу брехню

Ворог вигадує настільки приголомшливу брехню, щоб ніхто й повірити не міг, що таке взагалі можна було вигадати. Згадайте фейки про біолабораторії з гусьми, які переносять чуму, або про те, як дітей у школах вчать вбивати снігурів, бо вони кольору російського прапора, тощо. Подібні зухвалі вигадки повторюються величезну кількість разів із різних вуст та з різними аргументами. Коли чуєш таку брехню, то думаєш — ну хто в це може вірити? Але для того, щоб таки повірили, туди додають краплинку правди.

3. Додати трохи правди

Для більшої правдоподібності ворог поєднує правду з брехнею — наприклад, якийсь факт поєднується з його довільною інтерпретацією або суб’єктивними висновками.

У прикладі з біолабораторіями краплинкою правди було те що, в Україні біолабораторії дійсно є. Це факт, який свого часу визнали навіть США. Але ж це зовсім не ті біолабораторії, про які говорить російська пропаганда, і займаються вони геть іншим. Але російські пропагандисти постійно за цей факт чіпляються — мовляв, це правда, вони самі все визнали. І таких прикладів — хоч греблю гати. 

4. Ховати руки

Для нашого мозку вкрай важливо, з якого першоджерела ми отримуємо інформацію. Якщо ми знаємо, що першоджерело брехливе, нам буде дуже важко йому повірити. Це добре знають російські пропагандисти, тому активно створюють різноманітні канали для поширення вигідної для себе інформації: псевдоукраїнські сторінки в соцмережах, сайти-смітники, що маскуються під патріотичні медіа, анонімні телеграм-канали тощо. Вони не виглядають як російські, але транслюють меседжі, потрібні російській пропаганді. Згадайте Анатолія Шарія, який на словах проти росії та збирає гроші на українську армію, але між тим транслює те, що потрібно ворогу й геть не потрібно Україні. 

5. Залучати корисних ідіотів

Корисними ідіотами є ті, хто бездумно сприймає кремлівські меседжі та просуває їх серед цільової аудиторії. За це душа болить найбільше. Бо російські пропагандисти використовують здебільшого людей, які захищають нібито свої інтереси, проте свідомо чи несвідомо транслюють те, що хоче росія. Інколи вони отримують за це гроші, а часом думають, що відстоюють власні погляди. Яскравий приклад ми бачили під час пандемії — наскільки росія своїми меседжами розколола суспільство та сформувала пул людей, які заперечували пандемію і все, що пов’язано з ковідом, транслюючи меседжі, що російська пропаганда нав’язувала всьому світові.

6. Заперечувати все 

Це найпростіший інструмент ворожої пропаганди — заперечувати все. З 2014 року путін стверджує, що російських військ в Україні немає. Але насправді все почалося ще задовго до 2014 року — заперечення всього поганого, що зробили росіяни, і возвеличення всього хорошого, що вони нібито зробили.

7. Грати в довгу

Росія веде тривалі кампанії з дезінформації та вкладає в них величезні ресурси протягом багатьох років. Розбудована нею система може довго не давати явних переваг, а ми не будемо бачити моментальних наслідків. Проте вона працює за системою накопичення. Візьмемо той приклад із біолабораторіями. Цей фейк з’явився ще у 2016 році — що біолабораторії травлять увесь світ і ледве не ковід створили в Україні. Ніхто не міг зрозуміти, до чого це все, і тільки зараз, ми бачимо, навіщо цей фейк  створили. Російська пропаганда має довгострокові стратегії та, на жаль, працює доволі непогано. 

Як створюються фейки?

На скелет пропаганди росіяни нарощують м’ясо — фейки. Для створення фейку використовують доволі банальну інформацію, в яку легко повірити — нічого надприродного. Наприклад, у перші дні повномасштабного вторгнення, коли вороги активно ставили мітки, поширювалося й багато доволі реалістичних фейків, які мали відвертати увагу — як-от необхідність видаляти позначки фермерських господарств, які нібито й були мітками. Ґуґл спростував, Держспецзв’язок спростував, а люди й далі вірили й витрачали свій ресурс на те, що насправді не мало стосунку до міток.

У фейк легше повірити, коли він накладається на той міф чи думку, яка й так побутує у суспільстві. Наприклад, що мер міста — крадій. Щойно така інформація з’являється, вона екстраполюється на ті думки, які були в людей і до цього (мовляв, влада краде) і таким чином легше «заходить». Поширенню фейків, особливо у воєнний час, сприяє також прив’язка до місцевості. Якщо вкидається фейк, ніби в селі Лук’янівка їздять танки, то поширювати цю інформацію відразу кидаються всі, хто має стосунок до села — його жителі, їхні родичі, сусіди тощо, і цей фейк дуже швидко розповсюджується.

Але головне у створенні фейку — це багато разів його повторювати. Одну й ту саму інформацію з різних рупорів, з різними аргументами для різних аудиторій, щоб закріпити інформацію в голові в людей і створити «правильну», на думку російських пропагандистів, картинку. 

Три базові правила інформаційної гігієни

1. Перевіряйте інформацію

Сьогодні нас з усіх боків оточує купа інформації. Багато повідомлень, особливо в соцмережах, емоційно забарвлені та містять меседжі, які ви хочете або, навпаки, боїтесь почути — наприклад, про закінчення війни, ядерний удар тощо. Це сигнал, що таку інформацію потрібно перевірити більш прискіпливо. Запитання для перевірки:

• «Хто це сказав?»  
• «Цю інформацію підтвердили офіційні джерела?»  
• «Ця інформація є в медіа з білого списку?»  
• «Якщо інформації ніде немає, чому людина це поширює?»  

Джерелом таких емоційно забарвлених повідомлень зазвичай є ланцюжок із незрозумілих людей, який неможливо перевірити — сестра знайомого, у якої друг в СБУ, якому людина з розвідки сказала і т.д. і т.д. Але ж якщо це сказав хтось із СБУ, ця інформація має бути на офіційному сайті — тому що будь-яка інформація про загрозу людям обов’язково публікується в офіційних джерелах і в білому списку медіа. Якщо там цієї інформації немає, логічно спитати людину, яка поширює такі повідомлення, навіщо вона це робить. Якщо несвідомо, варто чемно її попередити, що вона поширює неперевірену інформацію і цим може працювати на ворога.

2. Не допомагайте ворогу

Це означає, зокрема, не працювати на розкол суспільства. Так, у нас не все ідеально, є дуже багато помилок, які потрібно буде врахувати на майбутнє. Але зараз не час виносити це в інформаційний простір. Бо будь-яка критика влади її послаблює, а росія тільки й чекає, щоб цим скористатися. 

Так само не варто не сіяти паніку, поширювати неперевірену інформацію, різноманітну зраду тощо. Ну і, звісно, не виступати з експертизою в тих питаннях, в яких ви не є експертом. От я не можу коментувати домовленості та перемовини, бо я не міжнародниця, не військова експертка й не учасниця перемовин. І більшість із вас так само ними не є. То чому ми виходимо в інформаційний простір і коментуємо те, в чому не розбираємось?

Коротке нагадування, як не допомагати ворогу:

• не критикувати владу;
• не хейтити своїх;
• не поширювати неперевірену інформацію;
• не поширювати паніку;
• не поширювати зраду;
• не поширювати сумніви.

3. Дбайте про свою безпеку в соцмережах

Безпека в соцмережах зараз дуже важлива, бо саме звідти ми беремо велику кількість інформації. Базові правила:

• перш ніж взаємодіяти з інформацією (вподобати, поширити, коментувати) —  перевіряйте її;
• якщо з інформацією взаємодіють боти — перевіряйте її особливо ретельно;
• проводьте аудит підписок автора сумнівної інформації;
• додавайте когось у друзі тільки після перевірки, не додавайте в друзі ботів.

Додатково звертаю увагу: все, з чим ми взаємодіємо в соцмережах, формує нашу інформаційну бульбашку, а всі наші дії — не лише репости, а й лайки чи коментарі —  тільки допомагають розповсюджувати інформацію. Тому якщо ви бачите фейк і хочете про нього повідомити, то йти пояснювати це в коментарі — погана ідея, бо таким чином ви поширюєте пост далі. Краще зробити скрін і написати на своїй сторінці, чому ця інформація некоректна.

Чи варто слухати росіян під час війни?

Чи є «хороші росіяни» серед російських блогерів та ЗМІ?

Коротка відповідь — ні, їх просто не існує. За всіма росіянами, яких ми звикли вважати хорошими, я стежу не один рік і добре пам’ятаю, що вони говорили про Крим, як підігравали путіну в багатьох питаннях. Так, ліберальні блогери й ЗМІ — це не соловйови чи скабєєви, вони не будуть поширювати вигадки про біолабораторії. Може навіть скластися враження, що вони нас підтримують, але в найважливіших питаннях вони робитимуть акцент на тому, що вигідно росії. 

Візьмемо до прикладу «Медузу» — ліберальне медіа, що виступає проти війни і яке в самій росії придушують. Зверніть увагу, як вони подають інформацію: війна у них називається «спецоперацією», у сюжетах про обстріл колони під Маріуполем не вказано, хто її обстріляв… Вони ніби й за Україну, але подають інформацію так, аби їхня аудиторія не отримала чітких відповідей на свої запитання. Ці напівтони якраз і створюють вигідну для російської пропаганди картинку. 

Чи варто слухати й аналізувати ворожі новини? 

Якщо ви медійник і розумієте, як усе працює — так. Якщо ви не медійник — категорично ні. Дослідження показують, що людина, яка отримує інформацію з різних, зокрема й протилежних джерел, аби краще розібратися, і людина, яка взагалі не стежить за новинами, однаково не орієнтуються в інформаційному просторі. Нещодавно Христо Грозєв (журналіст-розслідувач, керівник видання Bellingcat — прим. ред.) в інтерв’ю розказав, як подивився російські новини і попри розуміння, що це все брехня, все одно засумнівався та взявся перевіряти інформацію — чи не правда. А якщо ви не Христо Грозєв, у вас немає стільки досвіду й інструментів для аналітики? Як швидко ви повірите в те, що показують рашисти? На жаль, я знаю дуже багато людей, які намагалися розібратися, а в підсумку повністю підпали під вплив російської пропаганди. 

Чи варто спілкуватися з людьми, затуманеними російською пропагандою, та пояснювати їм, що насправді відбувається?

Якщо маєте міцні нерви, час і можливість — однозначно так. Це не дасть результат ні сьогодні, ні завтра. Але якщо ви правильно підберете аргументи, це породить сумніви. Вони вам про це ніколи не скажуть, але крапля за краплею будуть рухатися в потрібному Україні напрямку. 

Зараз на росіян, за моїми спостереженнями, найкраще працюють меседжі, що стосуються холодильника (я їх так називаю). Тобто все те, що зачіпає їхні майбутні втрати, погіршення умов життя, наслідки санкцій тощо. Це може спрацювати, бо вони вже відчувають згубні наслідки цієї війни. А от говорити їм у лоб про смерті, руйнування, відповідальність навряд чи спрацює, бо не зачіпає їх особисто й іде всупереч тому, що говорить їм пропаганда. Подібне спілкування — це така собі партизанська війна: невдячна, довга, але й вона дає свої результати.

Подобається Happy Monday?
Підтримайте нас, щоб ми могли створювати більше корисних матеріалів!

Від початку повномасштабної війни в Україні наша команда відмовилася від важливого джерела доходу — зараз ми публікуємо вакансії безкоштовно, щоб якомога більше українців змогли знайти роботу в цей надскладний час. Тому якщо вам цінно те, що ми робимо, — підтримайте нашу команду добровільним внеском, щоб ми й надалі могли допомагати українцям знаходити роботу та розвиватися навіть в найтемніші часи.

Читайте також

Робота під час війни: як українці працюють у підвалах та коридорах

Що українці читають під час війни: добірка книжок за жанрами

Провина вцілілого: чому ми її відчуваємо та як з цим впоратися