Три історії про релокейт: як працюють українці за кордоном

Разом з Life, Career & Startup коучем Аллою Адам продовжуємо розповідати про релокейт. У новому матеріалі рубрики троє українців поділилися історіями своїх переїздів до Швейцарії, Чилі, США, Ірландії, Великобританії та на Балі. 

Світлана Кобзаренко,
маркетолог

Моя історія релокацій нелінійна. Я тричі їхала з України — на навчання школяркою до США й на роботу до Швейцарії у 2010-му та 2012-му роках — і двічі поверталася. Зараз я живу в Сантьяго (Чилі), куди приїхала три роки тому з чоловіком та донькою. Займаюся стратегічним плануванням розвитку бізнесу та інновацій.

Релокація 1. Швейцарія

В Україні я працювала у сфері FMCG (компанія Nestlé). Починала з початкових позицій у відділі маркетингу і зрештою виросла до позиції менеджера групи ТМ.

У 2010-му я з’їздила до Швейцарії на короткий піврічний контракт із невеликим завданням («місією»). У такий спосіб Nestlé знайомить співробітників із роботою головного офісу.

На початку 2012-го мені запропонували вже повністю переїхати до головного офісу у Швейцарії і стати Global marketing advisor однієї з категорій продуктів. Це була дуже цікава пропозиція — і з професійного, і з особистого поглядів. А переїжджати на умовах expatriation (залишаючись громадянином своєї країни) — це найлегший варіант, з найменшими ризиками та комфортною інтеграцією у нове середовище.

Зрештою, у Швейцарії я прожила 5 років у франкомовній частині країни — поблизу міста Лозана, де розташований головний офіс компанії. Що мені сподобалося в цьому місті? По-перше, маленькі та середні міста в Швейцарії мають прекрасну інфраструктуру. По-друге, тут доволі велика міжнародна спільнота, і це суттєво полегшує інтеграцію. Ну й по-третє, тут неймовірні краєвиди.

Враження від країни

Першим враженням від переїзду до Швейцарії була зачарованість: а) красою місцевої природи та б) організованістю суспільства. Альпи та озера не перестають вражати, скільки б часу я на них не дивилася. Водночас організованість відкрилася з різних боків.

Тут усе працює чітко, тому що люди очікують і вимагають один від одного дотримання правил щомиті й за будь-якої ситуації. Якщо у вас вдома шум після дев’ятої вечора, не дивуйтеся, що до вас завітає поліція, яку викличуть сусіди. Якщо ви не сплатили вчасно орендну плату, вам не підпишуть дозвіл на візове запрошення для батьків, адже працює централізована інформаційна система — про вас знають практично все. Обмежень швидкості дотримуються всі — штрафи суттєві. Але щойно деякі водії перетинають кордон з Італією, організованість і законослухняність кудись зникають.

Тобто швейцарці дотримуються правил не через якісь свої особливі якості, а завдяки дуже добре налагодженій системі контролю.

Вартість життя

Хоча житло в межах expatriation сплачує компанія, але вартість медичного обслуговування та життя загалом тут дуже висока. Наприклад, звичайний візит до педіатра вам обійдеться у 100 франків (станом на вересень 2020 1 CHF=1.1 USD), щомісячна медична страховка буде коливатися від 350 франків і до безкінечності.

Залежно від регіону та району міста, оренда 2-кімнатної квартири сягне 1500 франків на місяць. Штраф за неправильну парковку — 40 франків. І ви його отримаєте з вірогідністю понад 90%, якщо не там припаркувалися. Після Києва такі ціни швиденько приводять у тонус.

Робочі відмінності

Я переїжджала в рамках тієї самої компанії, тож культурно-корпоративного шоку не було. Що відрізнялося, то це рівень стресу. В Україні ми щодня стикаємося з новими кризовими ситуаціями: від банальних робочих до нетривіальних революційних. У Швейцарії — штиль, але робота в головному офісі для мене стала «тихим» стресом, коли щоденних криз начебто було менше, але відповідальність за твої дії та рішення була набагато більшою.

Що було найскладнішим для мене? Підтримувати близькі стосунки на відстані.

Релокація 2. Чилі

До Чилі ми переїхали заради роботи чоловіка у 2017 році. Це був зовсім інший досвід — у мене не було соціальної подушки (знайомих / друзів / колег), не було навчання або роботи. Я зовсім не говорила іспанською. Тому я взялася «їсти слона шматок за шматком». Інтенсив іспанської — раз. Познайомилася з українською громадою — два. Познайомилася із сусідами та громадою дитячого садка — три. Знайшла цікаві мені онлайн-громади — чотири.

Адаптація

Після професійного інтенсиву попередніх 20 років (університет плюс робота), перелаштування на нові рейки «мами, яка не працює» простим не було. Власне, я так і не перелаштувалася 🙂 Знайшла стартап-проєкти, яким допомагала писати бізнес-плани, почала другу магістерську програму в міжнародній бізнес-школі HEC Paris і працюю над створенням бізнес-проєкту в рамках навчання.

Аби дійти до рівня базового спілкування з нульової іспанської мені знадобилося близько року. Щоб відчути, що я можу починати працювати в мовному середовищі — два роки. Думаю, терміни залежать ще й від професії. У маркетингу без чіткої комунікації далеко не заїдеш, тож і вимоги до володіння мовою відповідні. Частиною ком’юніті я також відчула себе через 1,5–2 роки.

Враження від країни

Уперше я була в Сантьяго у відрядженні, тоді я й не уявляла, що буду колись тут жити. Це була перша країна Південної Америки, яку я побачила. Мене тоді дуже вразили райони, де люди жили (і живуть) практично в картонних коробках. Контраст із заможними частинами міста — колосальний.

Згодом я краще познайомилася із країною та її жителями. Від острова Пасхи до Пустелі Атакама й Патагонії — це надзвичайне місце. У культурі — повсякденній та професійній — я дуже відчуваю дух переселенців, з усіма його pros and cons (плюсами й мінусами. — Ред.).

Вартість життя

У Чилі побут дуже контрастний і залежить від доходів та соціальної групи. Оренда квартири може відрізнятися в 5–6 разів у різних районах міста. Медичне обслуговування — це два полюси: від «швейцарських» цін у приватних клініках заможних районів до дешевих (і нижчих за якістю обслуговування) державних лікарень.

Тут два різні світи — схід та захід — розділені кількістю нулів на банківських рахунках та одним із центральних авеню міста Сантьяго.

Релокація 3. Повернення до Європи

Наразі контракт чоловіка тут добігає кінця, і ми збираємося переїжджати назад до Швейцарії. І вкотре проходимо вже звичні етапи підготовки до релокації.

1. Адміністративний. З одного боку, відкриваємо візи до наступної країни, з іншого — закриваємо контракти на оренду й усі інші тут, у Сантьяго.
2. Психологічний. Будь-яка релокація — це велика зміна в житті. Коли я переїжджала одна, було простіше. Тепер нас четверо, і ми мусимо заздалегідь готувати дітей, розказувати про нову країну, нову школу, новий дім.
3. Соціальний. У мене ще немає визначеної роботи на новому місці, і я, звичайно, шукаю нові можливості професійного розвитку.

Але переїзд до Чилі навчив мене відбудовувати своє соціальне середовище будь-де і створювати власні проєкти, які подорожують разом зі мною й не залежать від географії.

Поради для релокейтерів від Світлани Кобзаренко

1.  Визначте свою мету: чому ви переїжджаєте й наскільки глибоко хочете стати частиною суспільства? Це тимчасовий контракт чи ви хочете пов’язати своє життя з країною на довгий термін?
2. Плануйте, як ви будете пристосовуватися до життя в цій країні. Коли і як вивчати мову, шукати роботу, друзів. Навіть якщо ваш план не буде виконуватися до останньої коми, це корисний якір.
3. Познайомтеся заздалегідь з онлайн-спільнотами земляків у новій країні, приєднайтеся до них і поставте всі свої запитання. Мені, наприклад, дуже допомогла українська спільнота в Сантьяго. Я до них йшла із «тупими» запитаннями і відчувала сильну моральну підтримку.
4. Визначте точку повернення: що вас має не влаштовувати настільки, щоби ви поїхали з обраної країни? Що ви не готові приймати?
5. Вивчіть базову правову картину світу в новій країні. Особливо те, що стосується малого та середнього бізнесу, роботи за контрактом, створення сім’ї та народження дітей. Це дуже важливо й може мати довгострокові наслідки. Розвідайте річку перед тим, як у неї стрибати.
6. Не бійтеся повернутися. Я поверталася до України двічі. Ці камбеки принесли безцінний досвід, допомогли краще зрозуміти себе, свою країну, дали відчути, що в мене є місце на планеті, куди я можу повернутися, що б не сталося.
7. Будьте найкращою версією себе для себе. Переїзди покажуть вам, наскільки різними бувають культури й наскільки нелегко стати «своїм» у новій країні. Єдине мірило, яке завжди залишається з вами — це ви. Створюйте себе та свій дім там, де вам мріється.

Антоніна Радзіховська,
керівник відділу розробки продуктів
для Alexa Smart Home,
компанія Amazon

Ми з чоловіком давно думали про переїзд в іншу країну. Вибирали поміж англомовних, щоб не було мовного бар’єру. Після Нью-Йорка й Сан-Франциско Лондон був найбільшим бізнес-центром, це знижувало ризики з пошуку роботи. Крім того, на початку 2000-х я навчалася в Англії і вже розуміла країну та менталітет.

Зараз ми живемо в передмісті Лондона, нам тут дуже комфортно, діти ходять у школу. В Україну повертатися не плануємо.

Релокація до Великобританії

Підготовку до переїзду я почала з аналізу варіантів: відкрити представництво свого стартапу в Англії (а на той момент у мене був власний бізнес в Україні); піти працювати в глобальну компанію й перевестися всередині; отримати MBA і шукати роботу, вже перебуваючи в Британії. Вибрала останній варіант через поєднання швидкості найму й рівня компанії/ролі, на яку я могла б претендувати.

Пошук роботи й адаптація

Ми переїхали до Лондона, я вступила на MBA у London Business School. Під час навчання почала шукати роботу. І зіткнулася з такими труднощами:

• назви українських компаній ні про що не говорять іноземним роботодавцям (точніше, програмам-роботам, які сканують резюме на ключові слова);
• було незрозуміло, наскільки досвід стартапу можна перенести в реалії розвинених ринків. Хоча, наприклад, якби в мій український стартап вклалася Sequoia (американський венчурний фонд Sequoia Capital. — Ред.) інтерв’ю проходили б набагато легше.

Тому, щоб влаштуватися на роботу у велику компанію, мені довелося спочатку попрацювати інтерном в Marks & Spencer і TransferWise, аби максимально диверсифікувати свій досвід (ритейл, велика компанія, фінанси, стартап). Після цього подалася в Amazon, і на цей раз моє резюме «спрацювало» — мене запросили на інтерв’ю. Тобто це питання правильної підготовки, не rocket science (не якась вища математика. — Ред.).

Відмінності в роботі

Звичайно, підходи, процеси, у порівнянні з українськими компаніями, тут відрізняються. У таких гігантах, як Amazon, дуже добре розуміють: час = гроші. Ніхто не буде стояти в заторі годину, щоби зустрітися на каву з потенційним клієнтом або партнером, а потім ще годину добиратися назад в офіс. Усе дуже швидко вирішується по телефону й мейлу. На щастя, карантин зробив цей підхід базовим для всіх — чекайте різкого збільшення продуктивності!

Що стосується кар’єрних можливостей, то це залежить від того, чим ми вимірюємо успіх. Якщо посадою на візитівці, то в Україні, напевно, швидше й простіше можна стати директором або президентом, ніж у Європі чи Америці. Якщо грошима, то віцепрезидент Google, ймовірно, заробляє більше, ніж віцепрезидент «Київстару». Якщо можливістю працювати з унікальними технологіями, людьми, ресурсами, то в цьому плані найкраще в Америці. Принаймні, доти, поки Sequoia та інші не почнуть інвестувати в українські стартапи такими ж темпами, як в американські.

Я працюю з великою кількістю дуже розумних людей з усього світу щодня. Це плюс. Це й мінус.

Вартість життя

Звичайно, Лондон — дуже дороге місто. Наприклад, оренда квартири з двома спальнями (для сім’ї) буде коштувати від 1800 до 3500 доларів на місяць.

Поради для релокейтерів від Антоніни Радзіховської

Одне з найважливіших завдань після релокейту — соціалізація та інтеграція в суспільство. Якщо ви працюєте, це буде нескладно, бо соціальні кола автоматично створюються в офісі. А ось вашим рідним, які переїхали з вами й поки ще шукають роботу або сидять вдома, потрібно дуже постаратися:

• якомога швидше подолати мовний бар’єр;
• знайти роботу, хоча б часткову зайнятість або навіть волонтерство;
• активно спілкуватися з місцевими. Є маса російськомовних ком’юніті в Лондоні, можна знайомитися із сусідами, батьками однокласників ваших дітей і ходити з ними на пиво / каву.

Денис Довгаль,
мандрівник, підприємець,
автор подкасту Travel MBA і книги «Без кордонів»

Народився і виріс я в Києві, але з 20 років почав подорожувати. Перша країна, де побував, — США. Пізніше саме в Америку я здійснив і перший переїзд.

До цього в Україні я розвивав кілька своїх бізнесів, а також працював у компанії «1+1 media». Це було перше й останнє місце моєї роботи в наймі. Після цього я займаюся винятково розвитком власної справи — маю два географічно вільних бізнеси, у яких віддалено працюють 30 людей. Останні 8 місяців живу на Балі.

Релокація 1. США

Наприкінці 2011 року я полетів у Сан-Франциско на навчання в Academy of Art University за напрямом Multimedia Communications — це була дворічна магістерська програма. Також паралельно я навчався у Стенфордському університеті — проходив там 8-тижневу програму з управління бізнесом.

Спочатку про релокейт не думав — просто було бажання пожити й повчитися в іншій країні. Сан-Франциско я вибрав усвідомлено. Мене приваблювали атмосфера та формат життя в Каліфорнії. А сам Сан-Франциско — одне з найкомфортніших міст для життя у США з великою концентрацією цікавих людей і подій.

До переїзду особливо не готувався. Вивчав різні варіанти в університетах, відправляв документи, проходив інтерв’ю. І коли отримав підтвердження — просто купив квитки. Весь процес тривав 2–3 місяці.

Перші враження

Перше враження було: «Вау!». Ти один у великому місті і все залежить від тебе. Сан-Франциско — дуже круте місто. Воно здатне повністю змінити майндсет (англ. mindset — спосіб мислення, світогляд. — Ред.). Ти починаєш мислити глобально. Ти зустрічаєш людей, які створюють проєкти, що можуть впливати на весь світ.

Це місто, де концентрація розумних і неординарних людей на один квадратний кілометр — одна з найбільших у світі.

Вартість життя

На жаль, за показником cost of living — співвідношення ціни і якості — Сан-Франциско програє. Оскільки вартість життя там дуже висока, а якість — така собі. Наприклад, оренда квартири-студії в Сан-Франциско на момент, коли я там жив, коштувала $1500–2000 на місяць.

На той момент це було правильне для мене місце, але зараз я радий, що не живу в Сан-Франциско, хоча з радістю повернувся б туди на тиждень.

Адаптація

У Сан-Франциско мій основний фокус був на навчанні. Але треба було якось і заробляти. А оскільки працювати легально я там не міг, почав шукати інші варіанти. Так прийшов до онлайн-бізнесу — запустив свій сервіс зі створення відеоанімації. Це був якраз той напрям, який я вивчав в Академії.

Звичайно, була можливість пройти стажування у великих IT-компаніях, як Google та Facebook, в консалтингових чи аудиторських фірмах або стартапах. Так багато хто робить, коли приїжджає в іншу країну на навчання.

Але особисто мене такий вектор розвитку мало приваблював. Я хотів розвивати власний бізнес. Навіть більше — саме тоді я зрозумів, що, розвиваючи свій бізнес, я можу бути вільним, мобільним і не прив’язувати себе до однієї локації. Тому після 2,5 років навчання й роботи в Сан-Франциско я вирішив переїхати в Ірландію.

Зараз можу з упевненістю сказати, що США — це не та країна, де я хотів би жити.

Релокація 2. Ірландія

Ірландію я обрав, тому що це комфортна для ведення бізнесу країна зі зручним георозташуванням. Але там є низка недоліків, головний із яких — дуже мало сонця. На власному досвіді я переконався, що це погано позначається на особистій продуктивності.

Перше враження і вартість життя

Після Сан-Франциско я переїхав у Дублін — і ніби потрапив у середньовічну Європу. На той момент (десь 2014–2015 роки) там навіть не було Uber, до якого я звик у Каліфорнії.

У Дубліні я прожив майже 5 років. Це невелике місто зі своїм шармом. До речі, теж дуже дороге. Наприклад, орендувати квартиру там коштує 2000–2500 євро на місяць.

Якщо Сан-Франциско — місто амбіцій, то Дублін — це місто меланхолії і спокою. Так, воно вважається європейським хабом IT-компаній, але водночас ритм життя там дуже спокійний. Ідеально підходить для розміреного життя в заміському будинку із сім’єю. На поточний момент — це не мій формат.

Релокація 3. Балі

Моя історія з Балі почалася у 2016 році. Саме тоді я вперше прилетів на острів, і, як це часто буває, тоді він мені «не зайшов». Я його не зрозумів, у мене були інші очікування, і я не думав, що коли-небудь захочу повернутися на Балі. Ніколи не кажіть «ніколи».

Перше враження

На перший погляд, це популярний туристичний напрямок, про який багато говорять. Така розкрученість може навіть трохи відштовхувати. Навіщо їхати туди, куди всі їдуть?

Я не зовсім розумів тих людей, які прагнули жити на Балі. Я думав: «А як же амбіції, життя у великому місті, досягнення великих цілей і щоденний hustle (драйв, бурхлива діяльність. — Ред.)?» Саме такий спосіб життя був для мене звичним і правильним.

Але якщо подивитися глибше, то далеко не завжди життя у великому місті робить вас продуктивнішим. Так, у вас більше динаміки й набагато вищий рівень стресу, але це ніяк не позначається на продуктивності.

Знову опинившись на Балі, я подивився на острів під іншим кутом.

Новий погляд

Життя на острові, навпаки, допомагає сфокусуватися на головному й відсікти все зайве. Перебуваючи тут, ти краще розумієш, що саме для тебе головне, а що другорядне. Відбувається неусвідомлена розстановка пріоритетів.

Тому не дивно, що все більше підприємців приїжджають на Балі й затримуються тут набагато довше, ніж на кілька тижнів. У результаті тут дуже висока концентрація яскравих особистостей і бізнесменів.

Цей острів просто закохує в себе. І якщо є можливість вибирати, де жити, то Балі — дуже правильне місце.

Про вартість життя

За гроші, на які в Дубліні або Сан-Франциско можна зняти невелику квартиру, на Балі ви будете жити на приголомшливо великій віллі біля океану з власним басейном, щоденним прибиранням, швидкісним інтернетом.

Про адаптацію

Проблеми мовного бар’єру в мене не було в жодній країні. Весь світ говорить англійською. Так, потрібен деякий час, щоби вникнути в акцент, але це питання декількох місяців.

На Балі я почав вчити індонезійську мову, її тут називають Бахаса. Мова дуже проста, і можна вільно нею розмовляти вже через кілька місяців практики.

Що стосується інтеграції в суспільство, то в новій країні ви завжди будете експатами. Втім, коли часто переїжджаєш, то знайомишся з багатьма людьми, які також живуть без прив’язки до географії.

Про географічно вільний бізнес

Останні 7 років я розвиваю свій бізнес повністю віддалено. Це той формат, який я обрав з самого початку, і ще тоді розумів, що це майбутній тренд.

Більшість моєї команди знаходиться в Україні, водночас ми працюємо клієнтами з усього світу.

Немає значення, де ти знаходишся, якщо бізнесом керуєш онлайн.

Але я люблю повертатися в Україну. За останні кілька років Київ дуже змінився, і це одне з найбільш комфортних міст для життя. Усе пізнається у порівнянні.

Поради для релокейтерів від Дениса Довгаля

Можу сказати одне: якщо з’явилася думка про релокацію — треба їхати. Завжди можна повернутися, але досвід, якого ви набуваєте в новій країні, — безцінний.

Світ не такий вже й великий і неосяжний, і ви можете вибрати будь-яке місце, де вам комфортно буде жити і працювати. Нас зупиняють страхи в нашій же голові. А на практиці все набагато простіше, ніж здається.

Я вважаю критично важливим для будь-якого бізнесмена пожити в іншій країні, щоби розширити своє мислення.

Читайте також

Як знайти час на англійську, якщо його бракує на все

Як потрапити на стажування за кордон? Історія Анастасії Петрової

Як це — працювати у Tesla? Український інженер про роботу у США та Ілона Маска