Комплекс відмінника: коли прагнення бути найкращим заважає жити

Намагаєтесь постійно бути краще за інших, а поразки сприймаєте як особисту ганьбу? Можливо, у вас комплекс відмінника. Кар’єрна консультантка Діана Рижкова розповідає, що це та як із ним впоратись.

• «Затримаюсь іще трохи, дороблю задачу, а тоді піду додому». 
• «Як можна було так помилитися, що про мене подумають?!» 
• «Знову пізно лягаю спати, зате робота виконана наперед. Керівник буде приємно здивований!» 
• «Я маю отримати звання найкращого працівника».

Знайомі думки? Приблизно такі та подібні до них роздуми можуть свідчити про доволі розповсюджену проблему — синдром, він же комплекс відмінника. Не вдаючись до глибин психології, скажу, що його основна ознака — ваша залежність від думки інших людей. 

Якщо у вас синдром відмінника, ви дуже переймаєтеся, що про вас скажуть інші. Ви прагнете чути на свою адресу тільки хороші відгуки, адже ви чудова людина і завжди робите все якнайкраще. Ключове слово тут — «завжди». Зробити щось не так чи помилитися для вас дорівнює катастрофі. Ви звикли бути першим, причому в усьому. Для вас не існує посередніх оцінок — лише відмінні. 

Як казали ще за часів 5-бальної шкали оцінювання: четвірка — це не оцінка, оцінка — тільки п’ятірка. 

Найгірше те, що люди з комплексом відмінника звикли любити себе тільки такими — переможцями, №1 у роботі, навчанні і навіть в родині. З одного боку, їхня амбітність та воля до перемоги викликають повагу: ми часто захоплюємося тими, хто найкращий у чомусь конкретному чи загалом.

Втім, якщо говорити про комплекс відмінника в контексті роботи, то зворотною стороною такого «тріумфу» є ризик емоційного та професійного вигорання. Адже, викладаючись на 200%, ми витрачаємо наше «пальне» значно більше і швидше, аніж встигаємо поповнювати його запаси. 

Варто зазначити, що деякі керівники тільки заохочують такий підхід до роботи. Бо дуже зручно мати в команді працівників, які зі шкіри випнуться, але зроблять. Але якщо керівник не звертає увагу працівників на можливе вигорання, ми маємо самі подбати про своє фізичне та психічне здоров’я. І спробувати врівноважити свої сильні сторони як відмінника (прагнення до перемоги, надзвичайну відповідальність, перфекціонізм тощо) зі здоровим ставленням до роботи.

Як боротися з комплексом відмінника?

1. Почніть із любові до себе

При синдромі відмінника ми звикаємо любити себе тільки ідеальними з усіх сторін. Здебільшого така модель поведінки формується з дитинства: ми переймаємо її від дорослих, які хвалили нас, тільки якщо ми робили щось на відмінно. Тепер настав час зрозуміти, що ідеальних людей не буває в принципі — у кожного є свої недоліки. 

Що це означає? Що потрібно любити себе на будь-якому етапі — і коли ви на вершині, і коли падаєте, і коли не знаєте, куди рухатись.

Адже саме любов, а не безкінечна самокритика надихає ставати кращою версією самих себе 😉

2. Хваліть себе частіше

Якщо свого часу нас хвалили лише за щось визначне, це могло призвести до того, що ми звикли нівелювати навіть маленькі перемоги чи кроки до великих досягнень. Навчіться помічати власний прогрес, позитивні зміни, що відбуваються з вами щоденно. 

У таких спостереженнях може допомогти навіть звичайний список задач. Відмічаючи, що ви зробили, ви будете бачити, що не стоїте на місці, а рухаєтесь уперед. Або використовуйте принцип маленьких кроків: коли ставите собі мету, розбивайте шлях до неї на маленькі щоденні кроки. Нехай вони виглядатимуть не дуже амбітними, зате ви систематично будете досягати чогось і ставати ближче до глобальної мети.

3. Робіть собі маленькі подарунки

Звісно, ми вже не діти, але в кожному з нас живе наша внутрішня дитина, про яку ми часто забуваємо. Робіть їй (тобто собі) маленькі подарунки. Це не обов’язково має бути щось матеріальне, але точно щось саме для вас. Так ви навчитеся не залежати від зовнішньої похвали чи вдячності за те, що ви робите. Адже ви можете побалувати себе самі, навіть якщо чогось не зробили.

4. Радійте не лише результатам

Ми звикли оцінювати себе та інших за готовими результатами. Як колись мені сказав один керівник: «Нікого не цікавлять зусилля, я хочу бачити результат». Але ми забуваємо, що цим результатам передує певний шлях, іноді непростий, і чимало зусиль — не завжди тільки ваших, але й інших людей. 

Ідеальний варіант — коли ви задоволені не лише результатом, але й шляхом до нього: способами досягнення, тими, з ким ви працювали разом, чого навчилися під час руху до мети. Все це загалом дарує нам значно більше драйву, аніж один тільки результат, похвала за який може тривати всього кілька хвилин. 

Щоб не бути ненаситним «досягатором» і не залежати лише від позитивних результатів, раджу почитати книгу «Бути щасливіше. Сьогодні. Зараз. Завжди» (Тал Бен-Шахар).

І просто запам’ятайте, будь-який шлях — це досвід.

5. Рефлексуйте

Аналіз своїх вчинків та дій допомагає зрозуміти, що ми зробили добре, а що можна було б зробити краще. Тільки пам’ятайте, що навіть помилкові дії — це рух. Можливо, ваші зусилля принесли не той результат, який ви або від вас очікували. Однак, це не означає, що ваші дії були марними. Ви отримали досвід. Зробіть висновки та йдіть далі.

6. Імпровізуйте

Корисна вправа для тренування гнучкості — імпровізація. Іноді в роботі вона може бути не найкращим методом, але вона вчить нас бути готовими діяти не лише за продуманим планом. 

Почніть із дрібниць. Змініть маршрут, яким ви зазвичай добираєтесь на роботу чи додому. Поспостерігайте за природою, зверніть увагу на деталі, приємні маленькі радощі, яких раніше не помічали. Зробіть щось інакше, не так, як звикли. Адже і до однієї і тієї ж мети можна дійти різними шляхами.

7. Вчіться відпочивати

Як би це дивно не звучало, вчіться відпочивати.

Дивитися фільм та слухати музику можна, не відповідаючи при цьому на потік повідомлень. А прогулянка на природі може принести задоволення, навіть якщо не фотографувати все навколо. Будьте тут і зараз. З собою і з людьми, які зараз поруч.

Сучасне життя навчило нас, що всі люблять переможців і що розслаблятися не варто. Ми можемо намагатися відповідати цим очікуванням. Але чи зробить це нас здоровішими або щасливішими? Думаю, кожен і сам підсвідомо знає відповідь на це питання…

Читайте також

«Я — поганий спеціаліст»: що робити із сумнівами у своїй професійності?

Страх невдачі: як не дати йому зруйнувати ваші плани та кар’єру

Що таке синдром самозванця та як його подолати?