Як захотіти й написати книжку: 7 порад від авторки Людмили Колб

Світ складається з людських історій, які бувають настільки неймовірними та захопливими, що про них хочеться написати. Не лише пост у соцмережах, а цілу книжку. Проте часто авторам-початківцям бракує часу, сміливості або наснаги взятися за тривалу роботу. 

Про те, як придумати ідею, виділити час на написання, чому важливо розслаблятися в процесі роботи, а також про досвід співавторства розповідає редакторка й журналістка Людмила Колб. Нещодавно у видавництві «Віхола» вийшла їхня спільна з Тетяною Лукинюк книжка «Як хотіти й отримати все (але це неточно)».

Тетяна Лукинюк — генеральна директорка компанії Red Bull в Україні. Понад 20 років займалася маркетингом та продажами в міжнародних компаніях, таких як The Coca-Cola Company, Oriflame, SUN InBev, Mars. Її спільна з Людмилою Колб книжка «Як хотіти й отримати все (але це неточно)» розповідає про те, як знайти свій шлях, побудувати бажану кар’єру та жити наповненим життям.

1. Придумати ідею

Коли співзасновниці «Віхоли» запропонували мені написати книжку, спочатку я не знала, про що можу розповісти читачам. Бажання було, а от ідеї — ні.

Тоді одна з «віхолянок» дала мені пораду: «Подумай, який із бестселерів ти хотіла б «повторити»». Звісно, не йшлося про те, щоби бездумно скопіювати чиюсь ідею або тему. Радше про те, щоби пригадати твори, які вразили, та в такий спосіб намацати «своє». Адже книжка — хоч і захопливий, та водночас тривалий, а тому виснажливий досвід. Щоби не закинути все в процесі, те, про що пишете, має щиро подобатися, бути джерелом сил і натхнення.

Порада спрацювала на відмінно. Майже одразу в мене в голові склався «пазл». Я згадала, як кілька років тому побувала на бізнес-сніданку, де виступала Тетяна Лукинюк. Вона розповідала про свій професійний шлях і як побудувати бажану кар’єру.

Таня не давала гучних порад. Натомість конкретно розповідала, як влаштований корпоративний світ: кого й за що підвищують, як спілкуватися зі своїм керівником, хто має мотивувати працівника тощо. Я була вражена Таніною відкритістю, гостротою думки та фокусованістю. Відтоді почала уважно спостерігати за нею, продовжуючи надихатися.

Згодом я із захватом проковтнула бестселер операційної директорки Facebook Шеріл Сендберг «Включайся!», де вона давала життєві та кар’єрні поради всім жінками, які мріють про професійну самореалізацію. Її «що ти зробила б, якби не боялася?», «займай місце за столом» та «приписуй собі власний успіх» — свого часу сильно підтримали мене.

Ось так я і сформувала ідею книжки: розповісти цікаву та корисну для багатьох історію реалізованої жінки, якій вдалося вибудувати омріяне життя й отримати все (ну або майже все, бо межі досконалості не існує 😉), чого хотілося.

2. Бути на одній хвилі зі співавтором

На превелике щастя, Таня сказала «так», погодившись разом написати книжку. Після цього настав не менш важливий етап — наше знайомство. Ми мали переконатися, що нам добре працюватиметься разом.

На момент першої особистої зустрічі я вже знала чимало фактів про Таню, а от вона про мене — ні. Тому вона розпитувала мене про мій шлях, погляди на життя та кар’єру, а також про мотивацію. Виявилося, що в нас є багато спільного. Наприклад, залізна дисципліна, пунктуальність і енергія.

Ми справді «підійшли» одна одній на особистісному рівні, і вже в процесі написання це сильно допомогло. Оскільки світогляд Тані був дуже близький мені, я відчувала свободу й легкість, працюючи з матеріалом наших інтерв’ю для книжки та перетворюючи їх на текст.

Я настільки пройнялася історією, що часом у мене навіть зникало відчуття, що я пишу про когось, переповідаю чиєсь життя, а не своє. Відчувала повне єднання з текстом.

3. Сформувати структуру книжки

Ми з Танею провели понад 15 інтерв’ю, які я згодом перетворила на текст. І перш ніж зустрітися для проведення першого інтерв’ю, я вже повністю уявляла, якою буде наша книжка. Знала, скільки там буде розділів, у якому порядку вони йтимуть один за одним, про що в них розповідатиметься.

Щоби зробити книжку максимально щирою, справжньою та корисною, я переглядала Таніні виступи та інтерв’ю в інтернеті й відзначала для себе, що саме привело її до успіху. На яких особистих якостях, діях і вміннях вона сама наголошує, а що стає зрозумілим між рядків? Саме ці складові й стали основою для восьми тематичних розділів книжки.

Наприклад, моя співавторка майстерно керує власним часом, гармонійно поєднуючи основну роботу на посаді гендиректорки, проєкти поза офісом та особисте життя. Крім того, вона сама неодноразово зауважувала, що в неї високий рівень життєвої енергії, який дозволяє їй працювати довше та швидше за інших, встигати більше. Саме так у книзі з’явилися розділи «Час» та «Енергія». Вони не випадково відкривають нашу книжку, бо певний рівень енергії та час — це те, що ми одразу отримуємо від народження.

Переконана, що фахівці, які працюють із текстами, так і роблять: спочатку формують структуру, щоб уявляти загальну «картинку», і лише потім починають писати. Водночас я все одно хочу ще раз підкреслити важливість цього підготовчого кроку.

З одного боку, такий підхід встановлює чіткі обмеження для автора: ми змогли одразу відсікти зайве й говорили з Танею лише про те, що точно увійде до книжки. З іншого боку, залишається великий простір для свободи: коли чітко знаєте, як має виглядати завершений текст, за потреби впевненіше та сміливіше змінюєте щось у процесі, не боячись щось зруйнувати чи загубити.

4. Визначити письменницьку рутину

З мого досвіду, найскладніше в написанні книжки — це витримувати темп, щоби вкластися у визначені строки.

Місія здається майже неможливою, коли є основна робота, яку не можна відкласти. До того ж ви як автор не завжди перебуваєте в потрібному стані для написання — як фізичному (можна бути вкрай втомленим від інших завдань), так і емоційному (проблеми на роботі або вдома, щось засмутило).

Писати з потрібною швидкістю мені допомогли три речі: дисципліна, потрібний стан і розслаблення.

Дисципліна

Я чітко знала, яким буде алгоритм створення кожного розділу книжки. Наприклад, скільки в мене є часу на розшифровку інтерв’ю (переведення аудіозапису в текст), виокремлення тих тем, які увійдуть до розділу, створення його структури, а також на написання і вичитування створеного тексту.

Я писала щодня, крім вихідних. Це могло бути як 2–3 години, так і 5–6. Протягом чотирьох місяців, які зайняло написання книжки, я пропустила, можливо, днів п’ять, коли з тих чи інших причин мені не вдалося сісти за текст.

Невеличкий лайфхак: я ніколи не бралася за роботу над книжкою, не знаючи, з чого саме почну. Наприклад, яким буде перший рядок розділу або абзацу чи історія, що дозволить мені «розігнатися». Тому я або заздалегідь усе продумувала, або робила так: завершуючи роботу над текстом у конкретний день, навмисне залишала собі в тексті щось недописане, наприклад, якусь думку. Наступного дня це теж давало гарний старт.

Потрібний стан

Важливо вміти занурювати себе в нього, і в такий спосіб «змушувати» натхнення приходити. Бо якщо просто на нього чекати й підлаштовувати під нього свій графік роботи, то навряд чи вдасться вкластися у визначені строки.

Для мене найкраще спрацьовує музика. Без перебільшення можу сказати, що всю книжку я написала під неї. Перш ніж почати працювати, я вмикала на ютубі щось драйвове або нейтрально-спокійне. У жодному випадку не ставила романтичні пісні або ті, з якими в мене пов’язані конкретні спогади, — це лише відволікає і відносить емоційно кудись далеко, не даючи сконцентруватися на роботі.

Розслаблення

Щоби продуктивно працювати, потрібно вміти розслаблятися в роботі над текстом. Водночас думки про дедлайни, те, чи вийде написати стільки, скільки запланувала, чи все вийде добре — додають зайвої напруги та хвилювань, які лише сповільнюють роботу.

Тож важливо домовитися із собою. «Слухай, байдуже, скільки ти сьогодні напишеш або як. Швидко — це повільно, але регулярно», — щоразу казала я собі.

Дивовижно: як тільки розуміла, що в мене є мій внутрішній дозвіл припинити працювати, коли заманеться, я працювала і встигала більше, ніж планувала.

До речі, на своїй сторінці у фейсбуці я часу від часу ділюся лайфхаками, що допомагають мені створювати тексти, а також долати різні переживання, пов’язані з їх написанням (зокрема, страх чистого аркуша). Це те, що теж спрацювало, коли я писала книжку.

5. Пройти перевірку першим розділом

Мені могло скільки завгодно подобатися те, що я написала, однак важливіше, аби моя співавторка бачила й відчувала себе собою в моєму тексті. Тому коли я надіслала Тані перший розділ, то неймовірно хвилювалася.

Звісно, я не очікувала, що виправлень не буде (і вони були). Мене більше бентежило те, які вони: чи сподобається структура, стиль викладу матеріалу, акценти, які я роблю, як формулюю думки. Адже саме це вказує на те, чи добре я розумію та відчуваю Таню як співавторку та водночас героїню книжки, історію якої розповідаю. Чи справді ми на одній хвилі.

Так, на щастя, на одній. Великим плюсом у нашій роботі стало те, що Таня добре пише. Тож за потреби могла вправно зробити ту чи іншу думку філіграннішою (оскільки лише вона точно знала, що саме хотіла сказати), додати важливу деталь, жарт, властиві лише їй слова та звороти.

Під час роботи в нас не виникало жодних суперечок, ми завжди розуміли та йшли назустріч одна одній. Таня — дуже відкрита до будь-яких пропозицій, тому я могла вільно говорити, якщо не погоджувалася з певними її виправленнями чи зауваженнями. І в більшості випадків моя співавторка прислуховувалася до мене.

Як і я до неї. Ні на мить не забувала про те, що моя мета — розповісти самобутню історію, а не створити «стерильний» текст. Тому ніколи сильно не редагувала доповнення моєї спіавторки, навіть якщо дуже хотілося сформулювати щось по-іншому.

Усе-таки текст мав звучати її голосом.

6. Ненадовго розлучитися з текстом

Дописати останнє речення та поставити крапку — надзвичайно солодкий момент. Але є одне «але»: на останньому реченні робота над книжкою для автора не закінчується, адже перед відправкою видавництву все треба перечитати.

Й одразу ще одне «але»: коли ви проводите стільки часу з текстом, то навіть якби там оселився слон, тобто величезна помилка, то навряд чи помітили б це. Тож потрібно дати собі відпочити від власного творіння. Після закінчення роботи над останнім розділом ми з Танею зробили перерву на кілька тижнів, а потім взялися за вичитку.

Перечитуючи все, насамперед зосередилися на суті написаного:

• Чи зрозуміла та чи інша думка одразу після першого прочитання?
• Цей приклад або деталь справді добре ілюструють чи підтверджують сказане?
• Текст не занадто категоричний?
• Ті чи інші твердження випадково не звучать як позиція «в білому пальті»?
• Якщо видалити конкретний абзац, текст програє від цього (якщо ні — треба одразу безжально скорочувати)?
• Чи є відчуття завершеності після прочитання розділів, ми нічого не пропустили? Виникає бажання ще щось додати?

Ці запитання допомогли нам якісно та критично пройтися текстом, залишивши в ньому тільки те, що потрібно.

7. Не померти над книжкою 😉

Я невипадково зробила цей блок останнім, бо хотіла закцентувати на його важливості. Він стосується настрою автора і його стану під час роботи над книжкою. Особливо, коли вона — перша, хочеться віддати всього або всю себе, витратити всі сили.

Так, потрібно прагнути зробити все якнайкраще. Так, потрібно дуже багато працювати. Однак цей досвід має вбудовуватися у ваше життя, а не перекреслювати все, що в ньому було. Звісно, часу на серіали чи зустрічі з друзями буде менше, але свідомо відмовлятися від хобі, дозвілля чи інших приємних активностей — не потрібно. Інакше через цей перекіс ви не почуватимете себе наповненим, і це лише отруюватиме роботу.

Тому я, наприклад, не припиняла займатися спортом із тренером. Мій графік тренувань лише став дещо хаотичним. Крім того, щоразу після занять я відчувала, що перемкнулася, і, попри фізичну втому, могла продуктивно пропрацювати кілька годин поспіль.

Також я святкувала проміжні досягнення. Приміром, коли написала половину книжки, то купила собі годинник, який давно хотіла.

Усі описані дії допомогли мені писати натхненно, ритмічно та вчасно прийти до «фінішу». Чи хотілося б мені повторити цей досвід? Однозначно так, і навіть не один раз 🙂

«Як хотіти й отримати все (але це неточно)»

— Тетяна Лукинюк, Людмила Колб

Читайте також

У гармонії з собою, світом та роботою: правила успішних та творчих жінок

Найкращі книги, які експерти та команда Happy Monday прочитали в 2020 році

Як написати і видати власну книгу? Поради редакторки Богдани Романцової