«На перші ІТ-курси я пішла у 12 років»: як школярка почала кар’єру тестувальниці

Дар’я Процько лише закінчила школу, а вже рік працює тестувальницею, ще й менторить інших початківців у професії. Дівчина почала вивчати програмування в 12 років, у 16 — пройшла курс із QA-тестування та відразу ж змогла знайти роботу в IT-компанії.

Поспілкувалися з Дар’єю про те, як вона поєднувала навчання у школі спочатку з IT-курсами, а згодом і з роботою, як до цього ставилися її батьки та друзі, як роботодавець і колеги відреагували на її юний вік. А також про те, що мотивувало її вибрати ІТ та почати працювати набагато раніше, ніж більшість її ровесників.

«Що раніше визначишся, то краще»: про рішення піти в ІТ та навчання

Я маю брата, старшого від мене на 10 років. Він пройшов традиційний шлях: школа, університет, робота в наймі, власний бізнес — і дійшов висновку, що класичне навчання не є обов’язковим. І що раніше ти визначишся з планами на життя, то краще. Тому він агітував мене відразу йти в IT й не витрачати час на університет. Саме брат аргументував це батькам та допомагав мені з пошуком курсів і вибором напряму навчання. 

На перші IT-курси я пішла у 12 років, та ця спроба виявилася невдалою.

По-перше, я вибрала програмування, але моїх знань і навичок не вистачало, щоб навчатися за програмою для дорослих. А по-друге, забракло самодисципліни й організованості, я була занадто юна для такого навчання. Тож я вирішила почекати кілька років і піти на курси, що не беруть оплату за навчання, але допомагають працевлаштуватися, а ти потім сплачуєш їм відсоток від зарплати. Таких варіантів в Україні всього два, але навчатися з 16 років можна лише в Mate academy, тож вибір був очевидним.

Мені виповнилося 16 за чотири дні до старту курсу, тому довелося дуже швидко залагоджувати всі питання з документами, щоб не чекати наступного потоку. Спершу я вивчала мову програмування Python, але провалила перший екзамен, бо писати код мені було досі складно. На щастя, якщо не проходиш далі на складніших курсах, академія пропонує перейти на інший напрям. Так я потрапила на курс із QA, який успішно завершила. 

«На інтерв’ю не запитали про вік»: про оффер після першої співбесіди

Курс триває три місяці: два з половиною ти вивчаєш теорію та відточуєш практичні навички, а ще пів місяця тебе навчають, як скласти резюме, проходити співбесіду й шукати роботу. Але я не могла стримати свої амбіції, тож уже за півтора місяця навчання створила резюме та розмістила його на сайті з пошуку роботи. Хотілося працевлаштуватися першою з групи, та я в це не дуже вірила. Коли мене покликала на співбесіду норвезька компанія, я подумала, що це буде класна практика: сходжу на інтерв’ю, побачу, як усе відбувається. Але мене одразу взяли!

На мою користь зіграв той факт, що, окрім курсів, я вписала в резюме досвід у братовій компанії, де допомагала з HR-процесами та пошуком клієнтів. Потрібен був також високий рівень англійської, оскільки компанія міжнародна, але з цим у мене проблем не було, бо я змалечку вивчала мову. А ще на інтерв’ю мене не запитали про вік, а для оформлення я надавала лише дані ФОП, де теж не вказано, скільки мені років. Тож у компанії навіть не здогадуються, що мені 17.

Не знаю, чи відмовили б мені, дізнавшись про мій вік, але знаю, що багато хто дійсно відмовляє. Після закінчення навчання в Mate academy я влаштувалася до них парттайм-менторкою: допомагаю студентам успішно проходити курси та готуватися до інтерв’ю. 

Час від часу я подаюся на різні вакансії, щоб отримати досвід співбесід і сформувати поради для своїх менті. Так от, часто ейчари припиняють розмову, щойно чують, що мені 17 років.

«Зараз я тимлід невеликого відділу»: про роботу й стосунки з колегами

Моя компанія працює над двома проєктами. У проєкті, над яким працюю я, — 15 людей, ми розробляємо програмне забезпечення, що допомагає автоматизувати сплату податків. У Норвегії ця процедура дуже складна, тому люди з радістю віддають її на аутсорс. Ми маємо справу з різною документацією, електронними підписами, бюджетами тощо, тож тестувати все потрібно дуже уважно, а за помилку доведеться сплатити чималий штраф. Спочатку я була єдиною тестувальницею на проєкті, але нещодавно компанія найняла ще одну, і тепер я тимлід нашого невеликого відділу. 

CEO компанії — індієць, більшість C-level менеджерів — норвежці, а серед розробників багато українців. Середній вік співробітників — приблизно 30 років. 

Якось почула, що колеги думають, ніби мені 25. Я тактовно промовчала й не стала заперечувати. Тож труднощів через різницю у віці не виникає, бо вони про неї не знають 🙂 

Буває, мені складно зрозуміти норвезьких колег через культурні відмінності, але загалом у мене з усіма гарні стосунки. Іноді ми граємо разом в онлайн-ігри та непогано проводимо час.

«За рік жодного разу не була у школі»: про поєднання курсів, роботи й навчання

З 2019 року через пандемію Covid-19, а потім через повномасштабне вторгнення шкільне навчання здебільшого проходило дистанційно й не забирало в мене багато часу. Тому я спокійно поєднувала його з курсами. А вже отримавши роботу, в 11 класі перейшла на сімейну форму навчання. Це коли батьки беруть відповідальність за освіту дитини й потрібно здати лише кілька підсумкових контрольних у кінці семестру. За рік я жодного разу не була у школі, та це не завадило мені непогано скласти іспити й отримати атестат.

Мені допомогло те, що я з дитинства ходила на різноманітні гуртки: танці, музика, теніс, англійська та німецька мови. Щойно в моєму графіку з’являлося вікно — мама відразу знаходила мені нове заняття. Тому, по-перше, я звикла до навантажень, а по-друге, вмію швидко опрацьовувати великі обсяги інформації.

Вчителі по-різному ставилися до навчання на курсах і роботи. Хтось поважав мій вибір, хтось вважав вискочкою й намагався «завалити», комусь було байдуже, чим я займаюся поза школою. Щодо друзів, то я мало з ким спілкувалася зі школи. Здебільшого однокласники не розуміли, навіщо мені професія та робота ще до закінчення школи. З такими людьми мені не по дорозі. 

У школі я почувалася некомфортно, а от на курсах потрапила в тусовку однодумців. Це дуже класне відчуття — коли є до кого звернутися за порадою чи просто обговорити спільні теми.

Батьки, звісно, теж були не в захваті від мого рішення поєднувати навчання у школі з IT-курсами та відмовитися від традиційної університетської освіти. Тато взагалі хотів, щоб я вступила на юридичний факультет і стала адвокатом, як він. Коли я провалила іспит на курсі з Python, батьки думали, що я нарешті заспокоюся, але я не здалася. Лише коли отримала першу зарплату, вони переконалися, що IT-сфера дійсно перспективна, я налаштована серйозно, і нарешті змирилися.

«Я можу стати сеньйором у 25 років»: про мотивацію та плани на майбутнє    

Абсолютно не шкодую, що почала так рано працювати. У мене є знайомий, якому зараз 20, а він уже працює на сеньйор-позиції. Свій шлях в IT він почав у 14 років, тож іноді я думаю, що і я могла б почати раніше.

Звісно, іноді буває складно, але брат запевнив мене, що починати однаково важко як у 17, так і у 25 років, адже ти все одно проходиш той самий період адаптації. Та що раніше почнеш, то швидше дійдеш до вершини кар’єрної драбини. Мене дуже мотивує, що я можу стати сеньйором у 25, коли більшість моїх ровесників лише починатимуть свій професійний шлях.  

Фінансова складова також сильно мене мотивує. Не можу передати своїх емоцій, коли отримала першу зарплату. Нічого дорогого чи пам’ятного собі не придбала, бо батьки завжди купували мені все, що я хотіла, тому заповітних бажанок я не мала. Навпаки, з першої зарплати хотілося віддячити рідним за підтримку, тому я купила мамі дорогу сумку, а братові — чохол для ноутбука. Нещодавно я з’їхала від батьків і тепер живу сама, самостійно розпоряджаюся своїми грошима та часом. Дуже пишаюся, що змогла досягти цього в 17 років. 

Мене не влаштовувало сидіти на шиї у батьків. Я відчувала, що здатна сама себе забезпечувати, ще й займаючись улюбленою справою.

Але…Як я не намагалася цього уникнути, та все одно вирішила вступати до університету — лише заради того, щоб мати папірець про вищу освіту та заспокоїти батьків, бабусь і дідусів. Бабуся наслухалася жахалок про штучний інтелект і переконана, що за кілька років в IT не залишиться роботи для людей, тож треба «підстелити собі соломку».  

Вступила в КПІ ім. Ігоря Сікорського на факультет біомедичної інженерії, спеціальність «Комп’ютерні науки». Приділяти університету багато часу не планую. Крім основної роботи, я ще виконую QA-замовлення на фрилансі, менторю студентів у Mate academy та самостійно опановую ази фронтенду. Можливо, коли матиму достатню базу знань із розробки, піду на ще один курс. Бо в майбутньому все ж хочу займатися саме програмуванням, а не тестуванням.

Читайте також

Поради з вибору ІТ-курсів: як шукати чесні відгуки та на що ще звертати увагу

Чому ви досі джун? 7 можливих причин і як це виправити

6 міфів про роботу тестувальника в IT