Знайти себе, допомагаючи іншим: як волонтерство переросло в роботу

Волонтерський рух в Україні дуже потужний та різноманітний. На волонтерських засадах українці допомагають армії, підтримують співвітчизників, піклуються про безпритульних тварин, долучаються до просвітницької діяльності та навіть влаштовують хакерські атаки. Більшість поєднують волонтерську діяльність з основною роботою, а дехто завдяки волонтерству відкриває для себе нові кар’єрні перспективи.

Зібрали історії трьох українок, яким волонтерство допомогло розпочати новий етап професійного шляху. 

Вероніка Кобзиста, 
піарниця, засновниця бренду Еней.Мілітарі

Про свій волонтерський шлях

Я родом із Донецька, там з 2012 року активно займалася різноманітною громадською діяльністю. У 2014-му переїхала в Київ і сфокусувалася на освітніх ініціативах. Волонтерство у тому форматі, в якому є зараз, почалося для мене на другий день повномасштабного вторгнення. Я не могла просто сидіти й постійно читати новини. Зрозуміла, що знову збирати валізу, як у 2014-му, та їхати, бо прийшов «руській мір», я не планую. 

24 лютого ми з сім’єю та друзями спустилися у метро й наступні два тижні практично жили там. Додому ходили лише прийняти душ і змінити білизну. Досить швидко стало зрозуміло, що станції метрополітену зовсім не облаштовані для розміщення такої кількості людей. Тому ми почали думати, як покращити умови. Написали знайомим IT-компаніям та спортзалам з проханням дати каремати, пуфи чи пледи. Облаштували таким чином спочатку одну станцію, потім інші. На донати від друзів купували мило та засоби гігієни для загального користування. Потім сфокусувались саме на медичній допомозі та забезпечили всі станції метро боксами з препаратами першої необхідності.

Згодом я заснувала волонтерський штаб «М». З лютого до травня ми займалися гуманітарною допомогою для Київського метрополітену, допомагали Міністерству охорони здоров’я з постачанням критично важливих препаратів у медзаклади, а також доставляли вантажі на окуповані на той момент території Київської та Чернігівської областей. Наш штаб проіснував до травня 2022 року. Після цього частина команди створила нові проєкти з відновлення міст Київської області, частина пішла на фронт, а деякі продовжують займатися волонтерством вже на сході країни.

Про те, як волонтерство переросло в роботу

Я маю власну комунікаційну агенцію. З 24 лютого ми залишились без жодного клієнта. Тому команда підтримала мене у бажанні кинути всі наші сили на допомогу тим, хто цього потребував. Перший місяць війни ми волонтерили всі разом. З квітня агенція частково відновила свою діяльність, а я вирішила вивести волонтерство на новий рівень.

Ще у березні я почала тестувати з партнером перші моделі взуття для військових. Спочатку це був цілком волонтерський проєкт. Згодом він виріс у бренд тактичного спорядження Еней.Мілітарі. Ми шиємо берці, плитоноски, аптечки, підсумки тощо. Для мене це свого роду соціальне підприємництво. Я маю зарплату, як і всі співробітники команди, однак не маю прибутку як власниця. У діяльності бренду мене найбільше тішить те, що ми одночасно забезпечуємо військових спорядженням, а виробництва — роботою.

Про навички, які вдалося прокачати завдяки волонтерству

Якщо ви мали волонтерський штаб у лютому-березні — вважайте себе гуру проєктного менеджменту. Ми мали 50 постійних волонтерів у штабі та понад 300 волонтерів по світу, які збирали у Європі гуманітарну допомогу, доставляли до кордону, потім — до Києва, а звідти — у гарячі точки. Доводилось координувати вантажі на українському кордоні вночі, а вдень вантажити палети на Чернігів. Тому скіли логіста та вантажника я також освоїла на 5+.

Софія Панасюк, 
журналістка проєкту Ukraїner та онлайн-медіа ЛЮК

Про свій волонтерський шлях

Волонтерити я почала у 2019 році. На той час я була студенткою першого курсу факультету журналістики й шукала можливості отримати необхідний досвід для розвитку в професії. Саме тоді подруга розповіла мені про проєкт Ukraїner, що досліджує Україну та український контекст. Вони шукали волонтерів, які допоможуть писати історії на основі матеріалів з експедицій. Я подивилася кілька відео у них на ютубі й мені дуже сподобалося те, що вони роблять. Тож я заповнила анкету, і за кілька тижнів мене взяли в команду.

В мої обов’язки входило написання лонгрідів. Команда їздила в експедиції, записувала історії, робила розшифровку інтерв’ю і віддавала мені текст, з яким я потім працювала. Це завжди була велика командна робота, кожен етап залежав від попереднього, тому дуже важливо було відповідально ставитися до своєї частини роботи та дотримуватись дедлайнів.

Про те, як волонтерство переросло в роботу

На початку повномасштабного вторгнення я втратила свою основну роботу та відповідно джерело доходу. Намагалася знайти щось інше, але в той час ринок вакансій був дуже обмеженим. Згодом мені написала одна з редакторок Ukraїner і запропонувала писати для них за гроші. Вони перетворилися на медіа про війну, тож мусили реагувати на події оперативніше. Шлях текстових матеріалів сильно скоротився. Але я могла сама обирати, яку кількість текстів хочу писати й скільки мені потрібно часу на це. Мене приємно вразила ця пропозиція, я відчула безмежну довіру та підтримку від команди.

Через деякий час я вже влаштувалася журналісткою в ЛЮК. Попередній етап волонтерства посприяв в отриманні цієї роботи, адже тексти, які я писала для проєкту, стали основою мого портфоліо. Зараз я продовжую працювати в Ukraїner і не планую йти з проєкту, навіть якщо мені перестануть платити. Для мене Ukraїner — це своєрідне комьюніті, причетність до якого виділяє тебе серед інших. 

Про навички, які вдалося прокачати завдяки волонтерству

Перш за все, я отримала реальний журналістський досвід та стала набагато краще писати. Також прокачала навички роботи в команді, уміння планувати власний час та дотримуватися дедлайнів і стала більш відповідальною. Волонтерство в проєкті Ukraїner допомогло мені розібратися у своїх бажаннях та прагненнях, навчило розставляти пріоритети та відмовлятися від нецікавих пропозицій.

Моя вам порада: якщо вам пропонують поволонтерити, погоджуйтесь, бо часом це може привести вас до мрії.

Олена Лупова, 
проєктна менеджерка ГО «Будуємо Україну Разом»

Про свій волонтерський шлях

У 2019 році в мене з’явилася мрія поїхати на будівельне волонтерство, але я думала, що в Україні такого немає. Я уявляла собі якусь країну третього світу, де в цьому справді є потреба. Тож, коли побачила оголошення про БУР табір (учасники з 2014 року допомагають відновлювати зруйновані війною будинки та будувати житло для переселенців. — Ред.) , я не могла повірити, адже за описом це було саме те, чого я хотіла. Не довго думаючи, я подала заявку і поїхала на свій перший БУР табір у м. Дрогобич (Львівська обл.). Реальність перевершила мої очікування: окрім того, що ми допомагали облаштувати житло двом сім’ям та будували молодіжний простір, для нас організовували культурно-освітню програму.

Відтоді волонтерство стало невіддільною частиною мого життя, я почала активніше проявляти свою громадянську позицію, включатися у проєкти БУР у своєму рідному Харкові. Крім цього, продовжувала їздити на табори, спочатку як волонтерка, а згодом у ролі кемп-лідерки. Так я зрозуміла, що у волонтерстві можна прогресувати. Проте до 24 лютого участь в активностях БУР була для мене 100% волонтерством.

Про те, як волонтерство переросло в роботу

За фахом я інженер-проєктувальник сонячних та вітрових електростанцій. До повномасштабного вторгнення я працювала за спеціальністю. Однак після 24 лютого всі проєкти компанії зупинилися, бо більшість наших об’єктів розташовані на півдні України. 

У березні я переїхала з Харкова до Львова і одразу пішла в офіс «Української освітньої платформи» — благодійної організації, в якій почала розвиватися БУР, — аби дізнатися, чим можу бути корисна. Мені доручили координувати евакуацію людей зі сходу та півдня України. У квітні мене офіційно взяли на роботу в «Українську освітню платформу» на посаду менеджерки з евакуації. Паралельно я продовжувала волонтерити у харківському осередку БУР, тому що до нас надходили запити про допомогу, і ми не могли їх ігнорувати.

Десь в середині квітня я вирішила повертатися у Харків, бо розуміла, що там я потрібніша. І в той самий час мені запропонували стати проєктною менеджеркою локальних волонтерських активностей по всій території України в БУР. Мене підкупило те, що працювати можна віддалено, тож я погодилась. Зараз я акумулюю увесь досвід, який здобувала протягом років волонтерства, і допомагаю іншим людям ставати волонтерами.

Про навички, які вдалося прокачати завдяки волонтерству

До того як я почала волонтерити, я більше фокусувалася на професійному розвитку, тому мої софт скіли були на дуже низькому рівні. За ці три роки я прокачала багато корисних навичок, серед яких робота в команді, кризовий менеджмент, уміння працювати в різних програмах, таск-менеджерах, CRM-системах, комунікаційні та управлінські навички. Проєктному менеджменту я також навчилася виключно завдяки волонтерству, спочатку відвідавши табір БУР, а потім пройшовши школу проєктного менеджменту BURlab. 

Найбільший плюс волонтерства для мене — це люди. Найбільший мінус — також люди. Я дуже заряджаюсь від живої комунікації з різними людьми, а от спілкування телефоном або в месенджерах мене шалено виснажує, тому доводиться балансувати ці впливи 🙂

Читайте також

Як шукати роботу під час війни: поради кар’єрної консультантки

«Не можу волонтерити, в мене робота…» Як поєднати кар’єру й допомогу іншим?

3 історії людей, які перетворили «нудну» професію на цікаву роботу