Хто з нас не мріяв свого часу стати популярним співаком, актором чи телеведучим? Та чи задумувалися ви, який шлях треба пройти, щоб не просто потрапити на телебачення, а й завоювати прихильність аудиторії?
Поговорили з ведучою проєкту «Сніданок з 1+1» на 1+1 Україна Нелею Шовкопляс про навчання в медіашколі, роботу в ранковому проєкті в прямому ефірі та труднощі, з якими їй довелося зіткнутися на шляху до кар’єри мрії.
Від мрій про медицину до маркетингу й бек-вокалу
Професія телеведучої не була моєю мрією дитинства. Коли була зовсім маленькою, я хотіла стати хірургинею. Але вже під час свідомого вибору спеціальності не розглядала медицину як опцію. Моя мама була керівницею відділення банку й усі в моєму оточенні думали, що я піду по її стопах. Я ж була серйозно налаштована вступати до Харківської державної академії культури на режисера естради й масових свят. Адже в шкільні роки в моєму житті було багато творчості: я співала в хорі, танцювала в ансамблі, писала сценарії для шкільних свят.
Мама своєю чергою намагалася зацікавити мене новою на той час сферою — маркетингом. Вона вважала, що я зможу реалізувати свій творчий потенціал у рекламі. Так я несподівано сама для себе подала документи й вступила в Харківський національний економічний університет на факультет менеджменту й маркетингу. Паралельно з навчанням я почала працювати, щоб самостійно себе забезпечувати й стати незалежною від батьків. Тому майже на шість років поставила будь-яку творчу діяльність на паузу.
Протягом цього часу я працювала торговельним представником у б’юті-сфері. Спочатку мені подобалась ця робота, але згодом вона перетворилася на рутину. Мені набридло бути білкою в колесі, яка весь місяць невпинно біжить, щоб виконати фінансовий план. Я зовсім не мала простору для креативу й відчула, що дуже засумувала за співами. Тому звільнилася та влаштувалася бек-вокалісткою в караоке в один солідний харківський заклад. Спершу лише співала, пізніше почала вести там різні заходи. Завдяки цьому я вкотре усвідомила, що мені подобається працювати на аудиторію.
У мене не було амбіцій ставати співачкою й торувати собі шлях у шоубізнес, а от кар’єра ведучої видавалася привабливою.
Далі був декрет, в якому я час від часу вела весілля, дні народження, корпоративи. Саме в той період я вперше почула про 1+1 media school (раніше — Вища Школа Media & Production) й вирішила, що хочу спробувати свої сили на телебаченні.
Медіашкола як пропуск у світ телебачення
Я приїхала на день відкритих дверей, дізналася, які є напрями навчання, і вирішила податися одразу на два курси: «Ведучий розважальних шоу» та «Редактор реаліті-шоу». Група редакторів тоді так і не набралася, тож я розцінила це як знак і пішла навчатися на телеведучу.
Навчання тривало чотири місяці. Спочатку були лекції, згодом додалася практика: знімання в студії, запис стендапів й опитувань перехожих на вулиці тощо. На завершення усі студенти готували дипломні роботи у відеоформаті. Зважаючи на те, що я не мала ні журналістської, ні режисерської освіти, для мене це був дуже цікавий та корисний досвід.
Навчання в медіашколі дало змогу зазирнути за лаштунки світу телебачення й зрозуміти, наскільки складно тут все влаштовано. Коли дивишся на готову картинку, здається, що працює кілька людей в кадрі та двоє-троє за кадром. А насправді за будь-яким медіапроєктом стоїть величезна команда професіоналів — забери когось одного, і все посиплеться, як картковий будинок.
Не всі мої одногрупники довчилися до кінця курсу. Завдяки практиці багато хто зрозумів, що робота на телебаченні не для них. А з тих, хто дійшов до кінця і не втратив запалу, шістьох людей одразу взяли на роботу на «плюси». Хтось став журналістом, хтось пішов у піар-відділ, хтось у продакшн проєктів.
Стажування на проєктах «Модель XL» і «Танці з зірками»
Після закінчення курсів усім випускникам медіашколи пропонують різні можливості: від стажування на каналі до участі у зйомках проєктів, відвідування кастингів (тощо).
Одразу по завершенню навчання я побачила оголошення про пошук стажерів, які будуть супроводжувати зірок на реаліті-шоу. Я подалася і майже одразу потрапила на проєкт «Модель XL», де кілька місяців виконувала роль особистого асистента зіркового члена журі. Моїм завданням було розв’язання будь-яких організаційних питань: простежити, щоб зірка вчасно приїхала на студію, підготувати гримерку, допомогти з одягом, провести на знімальний майданчик тощо.
Я добре себе проявила, тому після цього стажування мене одразу забрали на «Танці з зірками». Там завдання були схожі, але оскільки я вже мала певний досвід, мені довіряли складнішу роботу з зірками безпосередньо під час прямих ефірів. Інколи доводилося заспокоювати учасників, які були незадоволені оцінками чи коментарями від журі або вилітали з шоу. Емоції вирували у всіх, і тут мені дуже допомагали гарні комунікаційні навички, емпатія та вміння домовлятися з людьми.
Я завжди з теплом згадую той період. Хоч робота була виснажлива: в день ефіру ми приходили зранку й розходилися після дванадцятої ночі. Але відчуття, що ти — важлива частинка величезної команди, яка створює щось настільки масштабне й прекрасне, переважало всі мінуси.
Заповітні слова: «Вітаємо, ти — нова ведуча “Сніданку”»
На «Танцях з зірками» я пропрацювала всього три тижні, бо невдовзі мене запросили на кастинг на телеведучу «Сніданку з 1+1» і, як вам відомо, я отримала цю роботу 🙂 Сказати, що я хвилювалася під час відбору — це не сказати нічого. Я майже не мала ефірного досвіду, не розуміла більшості технічних моментів, але мусила приборкати емоції та не змарнувати цей шанс.
«Сніданок з 1+1» був однією з небагатьох передач, які я дивилася. Бо саме зранку мала змогу вмикати телевізор фоном, поки збирала дітей в садок. Для мене це шоу було про позитив та світло. Тому я хотіла працювати або в команді «Сніданку», або на проєкті «Світ навиворіт з Дмитром Комаровим». Але навіть мріяти не могла про позицію ведучої.
На кастингу мене майже одразу завели в кадр, Руслан Сенічкін сказав мені кілька слів підтримки, і ми просто почали розмовляти, ніби вели програму. Все відбулося так швидко, що я навіть не встигла злякатися, тому відпрацювала якнайкраще.
Далі був довгий тиждень очікування відповіді. Я продовжувала стажуватися на «Танцях» і намагалася не думати про те, чи візьмуть мене. Одного дня мене попросили відвезти запрошення на ефір керівниці департаменту ранкового мовлення Юлії Жмакіній. Я здивувалася, бо мені ніколи не доручали подібних завдань, але ні про що не здогадалася.
Я поїхала на канал, віддала Юлі запрошення, вона розпитувала, як моє стажування. А я навіть посоромилася запитати, пройшла я на ведучу чи ні. Думала: якщо нічого не кажуть — значить не пройшла. Ми вже прощалися і раптом вона каже: «Вітаємо, ти — нова ведуча “Сніданку”». Зненацька звідусіль повибігали люди з квітами та кульками. Виявилося, що скрізь були камери, які все записували, а я була так зосереджена на завданні, що нічого цього не помітила.
Вже потім мені розповіли, що вибирали з трьох претенденток. Двоє інших дівчат були професійними телеведучими, але взяли мене. Я дуже раділа, що все так склалося, бо на той момент вже пообіцяла собі, що повернуся додому в Полтаву й вестиму весілля, якщо після стажування на «Танцях» не потраплю на роботу на 1+1 media.
Перший прямий ефір пройшов як в тумані
Зараз мені здається, що проби — це був найлегший етап. Адже справжні труднощі почалися вже під час підготовки до прямих ефірів. Мені потрібно було досить швидко опанувати багато нових технічних й психологічних навичок. Я вчилася працювати з суфлером, триматися в кадрі, виглядати й говорити органічно попри хвилювання.
Перший прямий ефір, звісно, був дуже стресовий, і пройшов як в тумані. До того ж мій співведучий Єгор Гордєєв того дня проспав і запізнився, довелося починати без нього. На щастя, тоді ми вели «Сніданок» вчотирьох, тож я була не сама, а з Русланом Сенічкіним та Людою Барбір. Було невимовно страшно. Але я дуже добре пам’ятаю, що як тільки вимкнулися камери, я видихнула й чітко усвідомила, що я на своєму місці. Здавалося, що це не перший ефір, а сотий, і я працюю тут дуже давно.
«Якщо піду з телебачення, то в медицину»
Ось я уже понад шість років ведуча «Сніданку» і поки що не планую кудись йти. Мене надихає й наповнює те, що я роблю. Мені ніколи не хотілося перейти на інший проєкт. Хіба що спробувати себе ненадовго в іншій ролі. Так, кілька разів я була співведучою Юри Горбунова на «Танцях з зірками».
Я намагаюся тримати баланс між роботою й особистим життям та маю кілька хобі, які допомагають відновитися й перемикнутися. Зокрема, вишиваю бісером і займаюся туризмом. Крім цього, я є менторкою благодійного проєкту «Здійсни мрію», яким опікується 1+1 media. Ми допомагаємо здійснювати нематеріальні мрії тяжко хворих діток. Благодійна діяльність не дозволяє мені зневіритися та спонукає цінувати прості радощі життя.
Також я цікавлюся практичною психосоматикою та вивчаю нову германську медицину. Навіть задумуюсь про те, щоб здобути другу вищу освіту в напрямі клінічної психології. Тому, якщо я колись і піду з телебачення, то, найімовірніше, в медицину, про яку мріяла з дитинства. Хоч це і не буде хірургія.
Про плюси та мінуси в роботі ведучої ранкового проєкту
Я б не називала це мінусами, але в кожної роботи є своя специфіка, до якої треба звикнути. По-перше, коли я загадувала бажання, що хочу стати ведучою «Сніданку з 1+1», я чомусь не подумала, що треба буде вставати так рано 🙂 Перший час було важко, але з роками мені вдалося вибудувати свій графік так, щоб спокійно прокидатися о 5 ранку, а о 7 вже бути бадьорою на ефірі.
По-друге, іноді здається, що за ранок я виговорюю весь денний запас слів, і до вечора хочеться просто помовчати. А це не завжди вдається, бо є ще родина та інші особисті справи, де треба говорити.
Ще одне випробування, з яким мені довелося зіткнутися — хейтерські коментарі. Перший рік моєї роботи телеведучою мене критикували в мережі буквально за все: зовнішність, манеру говорити, якісь речі з біографії тощо. Спочатку я брала це занадто близько до серця — мені навіть керівництво забороняло заходити у фейсбук і читати все, що там пишуть, щоб я не засмучувалася.
Але з часом я навчилася не сприймати це на свій рахунок, бо зазвичай образи пишуть ті, хто сам нічого в житті не досягнув. З часом хейту стало набагато менше, навпаки, сформувалося ком’юніті прихильників, які хвалять і захищають мене від критиків у соцмережах. Хочеться вірити, що я цю глядацьку любов та довіру заслужила своєю самовідданою працею.
Найбільший плюс — це, звісно, люди, яких я зустрічаю щодня завдяки своїй роботі. Це і наша чудова команда, і гості, серед яких багато особистостей, якими я захоплювалася ще до приходу на телебачення і навіть не мріяла зустріти наживо. Багато з ким я підтримую товариські відносини, з деким спілкування переросло у справжню дружбу.
А ще я щодня дізнаюся та пробую щось нове: від приготування оригінальних страв до практики у садівництві. Словом, отримую багато досвідів, які я ніколи не здобула б, не працюючи у «Сніданку». Тож на старості мені точно буде що розповісти дітям й онукам.
Поради людям, які хочуть спробувати себе в професії телеведучого
Якщо ви навчаєтеся в університеті на журналіста чи телеведучого — не чекайте 4-5 курсу, коли у вас почнеться університетська практика. Шукайте можливості спробувати себе в професії якомога раніше: домовляйтеся про стажування, пропонуйте волонтерську допомогу проєктам, які вам подобається. Зрештою, заведіть свій ютуб-канал чи інстаграм-блог, де ви зможете відточувати необхідні навички. Якщо ж у вас немає фахової освіти, то раджу робити те ж саме, але паралельно ще опановувати базову теорію.
Але найголовніше — будьте щирими та чесно розповідайте про свої навички й досвід. Я вважаю, що щирість і чесність — це ключик, який відкриває будь-які двері. У моїй практиці було безліч випадків, коли я приходила до роботодавця й казала: «Я нічого не вмію, але готова вчитися». І після цієї фрази я майже завжди отримувала роботу. Бо блиск в очах та вмотивованість часто важать більше, ніж досвід та вміння.
Крута робота вже чекає!
Знайдіть вакансію до душі — у нас є з чого обрати 😉
ВакансіїЧитайте також
Робота без чорновика: радіоведуча Вікторія Наумчук — про професію
Навіщо журналісту план Б: траєкторії розвитку в популярній професії
Як студенту потрапити на стажування? Досвід проєкту «Кращі — з Укртелекомом»
Дякую за статтю