Навіщо журналісту план Б: траєкторії розвитку в популярній професії

«Подумайте, куди підете з журналістики». Таку пораду від викладача колись почула першокурсниця Інституту журналістики Люда Колб. Сьогодні, маючи 15+ років досвіду роботи в медіа і не тільки, вона вже може оцінити, чи мав рацію професор і чи справді у журналістиці має бути план Б. Про кар’єрні перспективи журналістів Людмила на власному досвіді розповідає у статті. 

Про автора: Людмила Колб — редакторка, журналістка. Працювала у всеукраїнських щоденних виданнях. Заснувала та керувала онлайн-журналом The Point. Зараз разом з командою авторів створює контент для бізнесу. 

Вчитися треба?

Якщо відповісти дуже коротко — так, освіта точно знадобиться. Головне питання — яка 🙂 

Профільна освіта

Одразу скажу, що в мене є диплом журналіста: я закінчила Інститут журналістики КНУ ім. Т. Шевченка. 

Проти. Але чи навчили мене там, наприклад, писати статті, щоб після випуску я одразу могла працювати в ЗМІ? На жаль, ні. Та й чимало предметів у програмі були відверто зайвими. Приміром, на 5-му курсі нам укотре розповідали, що таке інтерв’ю, стаття чи репортаж. А деякі викладачі взагалі злилися й відмовлялися йти на поступки, коли студенти пропускали заняття через роботу. При цьому самі наголошували на важливості отримати практичні навички якомога раніше! 

Усе, чого я навчилася саме для роботи в медіа, здобула на практиці. Почала працювати одразу після першого курсу: після обов’язкової ознайомчої практики, яку мали пройти всі першокурсники, залишилася на одному з державних телеканалів знімати сюжети для щоденних випусків новин. 

Було важко поєднувати пари з роботою, але я жодного разу про це не пожалкувала.

Ще один аргумент проти профільної освіти: багато моїх колег, які стали класними фахівцями, не закінчували журфаку. Вони були біологами, геологами, філологами, економістами, математиками та навіть колишніми працівниками митниці. Тобто увійти в професію можна й без диплома журналіста.

За. Водночас я не шкодую, що пішла вчитися за фахом. Бо бути журналістом — це не тільки вміти добре писати. Ба більше: я особисто знала профі, які були геніальними шукачами історій, фактів, доказів або унікальних людей, але писали вони вкрай погано. 

Якщо говорити про професійну підготовку, то журналіст — насамперед людина з багатим кругозором. Та, яка щиро цікавиться тим, що відбувалося й відбувається навколо, прагне зрозуміти, як «працює» світ або якась окрема галузь. 

Література, історія, культурологія, філософія…  Чи дав мені виш ці знання? Здебільшого так. І ось це дуже допомагало в роботі, особливо на старті: завдяки об’ємному багажу знань ти швидше розбираєшся в чомусь новому, бо маєш принаймні базове уявлення про те чи інше питання. 

А швидкість роботи в журналістиці — надважлива.

Також не треба забувати, що навчання на профільному факультеті дає зв’язки на майбутнє. Недооцінювати цього не варто. А ще я дуже вдячна своїй альма-матер за знання української мови. Вважаю себе щасливицею, бо в нас викладав уже, на жаль, покійний мегагуру-мовознавець Олександр Пономарів.

Додаткова «кірочка»

З додатковою освітою, в тому числі вищою, — все навіть цікавіше, ніж із профільною. У той чи інший спосіб її таки доведеться отримувати.

Уже з першого курсу один із викладачів фаху постійно повторював, що журналіст не може писати про все. Він має на рівні експерта розбиратися в якійсь одній темі, наприклад, у фінансах, нерухомості, туризмі, літературі, медицині або IT. Профільних журналістів більше цінують на ринку, оскільки в них є специфічні знання, фокус і контакти, які можуть поділитися ексклюзивними інсайдами. А також їм більше платять. 

Викладач мав рацію. Те саме згодом повторив один із моїх найкращих редакторів. Десь на 4 курсі, коли я активно думала, чим хочу займатися в журналістиці, він окреслив, які напрями вже цікавлять і, на його думку, точно будуть цікавити читачів у майбутньому. 

Серед них була тема освіти, яку я зрештою й обрала. Як вступити до університету, секрети підготовки до ЗНО, які грантові програми пропонують фонди або закордонні виші для українців, куди піти вчити англійську, як змінилася шкільна програма, на які курси записатися — я почала писати на всі ці теми, поступово занурюючись у сферу. 

Щиро вдячна, що мій тодішній редактор дав мені можливість з нуля розвиватися в обраному напрямі. Це стало визначальним поворотом в моїй журналістській кар’єрі. Уже приблизно за рік я перейшла до популярної щоденної газети на посаду журналістки, яка веде рубрику «Освіта», де пропрацювали ще три роки. Відтоді я так чи інакше була пов’язана з освітою, додаючи до неї ще суміжні теми — працевлаштування, побудови кар’єри, саморозвитку. 

Хай там як, але перераховані напрями — ті, в яких можна отримувати профільні знання на практиці, поступово нарощуючи свою експертизу. Мені не довелося знову вступати у виш. 

Водночас маю колег, які здобували другу вищу, щоб отримати спеціалізацію та успішно працювати в обраному напрямі. Наприклад, профільна освіта не завадить у фінансах або якщо пишете про мистецтво. До речі, також було й навпаки, коли люди «накладали» журналістську освіту (наприклад, навчання в профільній магістратурі) на ту, що вже мають. Якби можна було повернути час назад, не виключаю, що я, обираючи виш та спеціальність, зробила б саме так.

Де та ким працювати?

Медіа

«Класична» траєкторія розвитку журналіста така: спочатку піти працювати журналістом у ЗМІ, згодом вирости до посади редактора, очоливши той чи інший відділ, потім стати заступником головного і відтак головним редактором. 

Звучить привабливо, але, як і будь-яке вертикальне зростання, — це не гарантований шлях: усе залежить не лише від твоїх зусиль, а від зв’язків, удачі та можливостей, які може запропонувати ринок. 

А медіаринок, зокрема український, не такий уже й великий. І якщо зараз ситуація набагато краща (завдяки розвитку нішевих і незалежних медіа, різних форматів контенту, нативної реклами, контент-маркетингу), то десять років тому все було досить сумно. Особливого різноманіття на ринку не було. 

Крім того, медійні вакансії не так часто, на відміну від інших галузей, потрапляли у відкритий доступ, наприклад, на сайти з пошуку роботи. Це зараз, на щастя, є чимало профільних груп у телеграмі (наприклад, Крезюме, БЛІЦ, Happy Monday), де розміщуються вакансії для представників креативної та медійної сфер.

Ще важливий момент про кар’єрне зростання: далеко не всі журналісти хочуть або можуть бути редакторами. Далеко не в усіх із часом розвивається вміння оцінювати текст «зі сторони»: розуміти, чого в ньому бракує, як покращити написане тощо. До того ж посада редактора — це не лише про редагування матеріалів, а насамперед про пошук та роботу з людьми, постійну комунікацію з членами команди, колегами, керівниками, замовниками, відповідальність за колективний результат. 

Далеко не всі мріють про такі обов’язки.

Особисто я відчула, що настав час рухатися далі, коли вже понад п’ять років працювала журналісткою в освітньо-кар’єрній тематиці в різних щоденних виданнях. На той момент мої колеги уже нерідко просили мене прочитати та оцінити їхні тексти, перш ніж надішлють їх редактору. Це підживлювало моє бажання змін. Та й мене сильно «тригерувало», що герої моїх статей успішно розвивалися (наприклад, студенти, яких я залучала до коментування різних освітніх тем, закінчували виші та починали працювати в класних компаніях), а я залишалася на тому самому рівні. 

Можливостей стати редакторкою тоді в мене не було, а переходити в чергове видання на позицію журналіста вже не хотілося. Вивчати новий напрям теж не бажала, бо обрана тематика мене цілком влаштовувала. Та й освітня галузь (зокрема, неформального навчання) якраз почала активно розвиватися. Подумавши, я обрала інший «сценарій», щоб перейти на наступну кар’єрну сходинку.

Компанії

Перш ніж скажу який, трохи передісторії 🙂 

Уже з першого курсу той самий викладач, який наголошував на важливості спеціалізації, повторював ще одну фразу: «Подумайте, куди підете з журналістики». Коли почула її на одному з перших занять, то майже розплакалася від розчарування. Адже я ще не встигла почати свій шлях у медіа, а мені вже кажуть, щоб думала, як його завершуватиму!

Водночас це справді корисна порада. Такий собі план Б. Я знаю чимало журналістів і редакторів, які зрештою пішли з професії. І цей тренд, на жаль, досі зберігається. Люди йдуть не лише через брак можливостей для зростання. Ще з ключових причин — надшвидке вигорання через велике навантаження і шалений темп, а також рівень зарплат. 

Як сказав ще один з моїх редакторів: «Журналісти — це люди, які завжди ходять у дірявих шкарпетках». 

Свого часу ці слова мене добряче розізлили. Водночас ця робота не настільки оплачувана, як хотілося б. В жодному випадку не кажу, що в медіа неможливо добре заробляти. Можна, та й ситуація покращується. Але все-таки добрі заробітки вартують великих зусиль, наприклад, для цього майже завжди доводиться поєднувати постійну зайнятість зі сторонніми підробітками.

Тож найпопулярніші варіанти, куди йдуть журналісти, щоб розвиватися далі:

1. Інтернет-маркетинг: нерідко медійники перекваліфіковуються у фахівців з SMM, SEO тощо.
2. Комунікації та реклама: копірайтинг, PR.
3. Різновид другого пункту — робота в комунікаціях за напрямом, за яким працював у ЗМІ: наприклад, журналісти, які писали про фінанси чи ІТ, переходять на роботу в банки або технологічні компанії. Ті, хто займався політичною журналістикою, нерідко стають прессекретарями різних політичних партій або самих політиків.
4. Створення та розвиток медіаресурсів компаній: галузевих видань (зазвичай тематика збігається зі сферою, в якому працює бізнес) або корпоративних блогів. До речі, цей напрям зараз дуже активно розвивається.
5. Робота, ніяк не пов’язана з медіа чи контентом. Тут варіантів безліч. Наприклад, одна моя знайома журналістка стала стилісткою, інша — тестувальницею. Знаю чимало прикладів, коли журналісти йшли в політику — балотувалися у місцеві ради та парламент та ставали депутатами. 

Я обрала для себе четверту траєкторію. Спочатку пішла працювати в освітній центр для підприємців (познайомилася з його засновницею під час інтерв’ю), де наповнювала блог матеріалами на тему бізнесу. Там же написала свою першу книжку «Стартап по-українськи: 10 кроків до успіху». 

Потім — пройшла відбір на посаду головної редакторки блогу відомого сайту з працевлаштування. Його потрібно було створити з нуля та розвивати. Зрештою за три роки звичайний блог перетворився на повноцінне нішеве медіа — онлайн-журнал The Point. Щомісячний трафік досягав 350 000-400 000 переглядів сторінок. 

Так я й стала редакторкою, як того хотіла, навчившись розробляти концепцію медіа, добирати людей, працювати з програмістами, SEO-фахівцями та замовниками. А завдяки тому, що в компанії мені давали повну свободу дій, я ще й отримала досвід створення навчального онлайн-курсу (стала співавторкою курсу «Як знайти роботу своєї мрії» для Prometheus) та тематичного подкасту.

Незалежні проєкти

На щастя, зараз контент треба всюди: матеріали для медіа (редакційні або нативна реклама), блогів компаній, сайтів, лендингів, соцмереж, розсилок тощо. Тому журналісти або редактори можуть не прив’язуватися до одного працедавця, а поєднувати роботу в різних напрямках. Можливість отримувати «строкатий» досвід — це дуже круто: завдяки різноманіттю задач розвиваєшся швидше. Ну й у такий спосіб можна більше заробляти 🙂 

І це те, що я обрала для себе після роботи головною редакторкою. Подумала: «Якщо мені вдалося створити гідний медіапродукт для однієї компанії, то чому я не можу робити цього для інших?». Так вирішила працювати на себе: зараз разом з командою журналістів створюємо контент для різних компаній — як для їхніх внутрішніх медіаресурсів, так і для ЗМІ. 

Одна з найголовніших речей, яку подарував мені досвід роботи поза межами компаній, — уміння бачити можливості всюди або створювати їх для себе. 

Тому крім основної діяльності, я побачила для себе ще такі варіанти для розвитку:

1. Написання нон-фікшну. Крім книжки, про яку я вже розповідала, цього року в мене вийшла ще одна — «Як хотіти й отримати все (але це неточно)» у співавторстві з Тетяною Лукинюк, ексгенеральною директоркою Red Bull в Україні, нині — директоркою з розвитку масового сегмента Kyivstar. Сподіваюся, що це не остання моя книжка 🙂 
2. Проведення майстер-класів зі створення контенту. Час від часу я отримую запрошення поділитися досвідом. Наприклад, неодноразово розповідала про те, як створювати контент для розвитку персонального бренду, а також для бренду роботодавця.
3. Просування особистого бренду. Можна або створювати для когось відповідний контент (наприклад, дописи для соцмереж, колонки для ЗМІ), або консультувати, як людині робити це краще. В мене були обидва досвіди.

Як розвиватися?

Не даватиму зарозумних порад. Напишу лише те, що працює для мене, допомагаючи вдосконалюватися, підвищувати свій професійний рівень і вартість на ринку праці.

Читати. Нон-фікшн з різних напрямів — щоб розуміти, як влаштована та чи інша галузь, розширювати кругозір, вивчати, як автори працюють з великими обсягами інформації. 

Художню літературу — щоб розвивати емпатію, вчитися розповідати історії, розсувати межі сприйняття. До речі, читати більше художки мені допомагають зустрічі в книжковому клубі Kyiv Bookworms. Щомісяця ми обираємо дві книжки для прочитання: одну — в межах обов’язкової програми, другу — як факультатив. Графік зустрічей-обговорень додатково дисциплінує та допомагає підтримувати темп. До того ж коли прагнеш встигати читати ще щось, крім літератури клубу, то автоматично починаєш знаходити більше часу на це. 

Вчитися. Насамперед — безпосередньо фаху. Наприклад, я періодично ходжу слухати інших редакторів. У такий спосіб не лише шліфую власні навички, але й звіряю свій «компас» з досвідченими профі: чи думаю в правильному напрямку, чи все знаю, чи туди рухаюся тощо. 

Також час від часу проходжу профільне навчання з тематики, в якій працюю. Це допомагає ефективніше виконувати роботу. Наприклад, для кількох клієнтів ми створюємо контент для просування бренду роботодавця. Щоб краще розуміти питання, закінчила тематичний курс на онлайн-платформі LABA.

Пробувати. Різні формати, різні ролі. Це допомагає не лише розвиватися, але й краще розуміти себе в професійному плані: що виходить краще, чого хочеться, які можливості шукати, як розвиватися далі.

Читайте також

7 навичок журналіста, які варто прокачати кожному: радить Наталія Соколенко

Ким і де працювати історику? 6 кар’єрних траєкторій

Як написати і видати власну книгу? Поради редакторки Богдани Романцової