Я відмовився працювати у топовій компанії за кордоном — і ось чому

Чи справді робота за кордоном — вершина кар’єрних прагнень для кожного? Наприклад, розробник Станіслав Осипов півтора року пропрацював у провідній компанії зі створення ігор, але відмовився від пропозиції переїхати до її head-офісу і переконаний, що зробив правильний вибір. 

Свій шлях розробника я починав більше 10 років тому. Приблизно тоді ж була запущена платформа Unity, якою сьогодні користуються понад сто тисяч гейм-девелоперів у всьому світі. Мені пощастило здійснити свою мрію та стати її співробітником. Проте згодом я відмовився від пропозиції переїхати у head-офіс компанії у Монреалі. Чому так вийшло і які мінуси особисто я бачу в релокейті — читайте в моїй історії.

Як я отримав пропозицію роботи в Unity

Усе розпочалося майже випадково. Я полетів на професійну конференцію у Лос-Анджелес для пошуку нових партнерів і під час однієї з розмов зрозумів, що спілкуюсь із HR-менеджерами самої Unity! На той час я вже використовував платформу для розробки плагінів, публікував їх у світовому Asset Store та отримував непоганий дохід. Після короткої бесіди, у якій я розповів про свої успіхи, мене одразу ж запросили на співбесіду. А оскільки досі моя кар’єра була побудована на роботі з цією платформою — гріх було відмовлятися. 

Так розпочався мій процес рекрутингу. Спочатку я мав три дзвінки з HR-спеціалістами Unity, під час яких ми обговорювали все: чому мені цікаво працювати саме в цій компанії, чим я займався до цього, над чим хочу працювати далі. 

Це було схоже на звичайний процес рекрутингу в Україні, єдина відмінність — максимальна скрупульозність у підході до вивчення моїх можливостей та бажань. 

Лише після такого тривалого спілкування з ейчарами я мав розмову безпосередньо з керівником відділу, роль у якому ми обговорювали в процесі рекрутингу. Тоді ж я виконав і технічне завдання, але зробив його, відверто кажучи, так собі. Автоматична система тестування поставила мені не дуже хороший бал, і я навіть подумав, що на цьому все й закінчиться. Втім, вердикт системи не зупинив процес найму, і ми перейшли до завершального етапу: фіналізували всі домовленості, підписали контракт, і я заступив на посаду, що об’єднувала два напрямки роботи і звучала як ECS / UI Toolkit developer. 

Особливості адаптації 

Від самого початку ми з Unity домовлялись про релокейт після підписання контракту. Але це складний документаційний процес, який мав зайняти певний час. І щоб не чекати на його завершення, я почав працювати відразу, але віддалено. Потім сюди додалась пандемія, що теж затягнула історію з переїздом, і в підсумку я пропрацював дистанційно півтора року, хоча за правилами компанії віддалена робота можлива лише протягом пів року.

Весь онбординг, відповідно, проходив онлайн. Це були зустрічі, під час яких мені розповідали про компанію, її цілі, місію та роботу загалом. За мною був закріплений куратор, який мав мені в усьому допомагати, відповідати на питання та курувати мої задачі.

Таким чином спочатку тебе поміщають у своєрідну «бульбашку», в якій ти не хвилюєшся про свої успіхи. Цим компанія вберігає тебе від стресу перших невдач. 

Адаптація в компанії відбувалася непросто. Через вимушений онлайн давався взнаки мовний бар’єр. Часто бувало так, що більшу частину зустрічі я просто намагався все розібрати, тоді як для людей, присутніх на зустрічі фізично, це не було такою проблемою. Саме труднощі з отриманням інформації та розумінням контексту, напевно, були найскладнішими в процесі моєї адаптації. 

Що мені сподобалося в Unity

Серед того, що мені найбільше сподобалось у роботі такої великої міжнародної компанії — це її свідомий підхід до розподілу відповідальності. Така велика команда (понад 2 тисячі працівників!) не може рухатися швидко — як і в усіх, у них є купа правил та бюрократія. Тому там відбувається поділ на менші колективи, які встановлюють власні правила роботи. Я працював у двох командах, і всередині кожної ми самі визначали, як нам буде зручно працювати. З обов’язкового ми мали лише два дзвінки на тиждень та один one-to-one. В іншому ми самі обирали, як спілкуватись, і були автономні, тому наша робота просувалася швидко. 

Також дуже крутим інсайтом, який я тепер використовую у роботі власної команди, стала технологія перевірки якості продукту. Зрозуміло, що помилки у програмному забезпеченні неминучі. Але можливо встановити максимально дрібне «сито», яке не пропустить масштабні баги. Чим більше зусиль ви вкладаєте в те, щоб їх відсіяти — тим якісніший продукт отримуєте. Така перевірка в Unity була на дуже крутому рівні і складалася з кількох стадій тестування, після яких ти отримував результат, що все працює без помилок. Тому, як програміст, я завжди був спокійний, що зроблене мною не викличе проблем. 

Ну і, безперечно, одним із найцікавіших досвідів у такій міжнародній компанії була робота пліч-о-пліч з неймовірною кількістю дуже розумних спеціалістів. 

Кар’єрний розвиток в Україні vs за кордоном

Компанія Unity стала для мене першою дійсно великою міжнародною структурою, де я працював. І саме там я відчув відмінність у тому, як відбувається кар’єрне зростання в Україні та за кордоном. 

У нас воно зазвичай відбувається саме собою. Коли ти працюєш, викладаєшся на повну, не боїшся брати на себе відповідальність та ініціативу — то органічно й швидко отримуєш підвищення. 

А в Unity все було інакше й набагато складніше. По-перше, через комунікацію. Якщо ти працюєш віддалено та маєш певний мовний бар’єр (як було в моєму випадку), буває складно доносити свої думки і «протискати» власну лінію. З такою прогалиною дуже непросто претендувати на наступну сходинку в кар’єрі, бо комунікація тут — головне. Водночас заробітна плата може підвищуватись стабільно. Усе залежить від твого внеску: якщо все супер, тобі природно будуть платити більше.

По-друге, для розробника в Україні логічною наступною сходинкою є здебільшого позиція тімліда. Але у великій компанії це завжди лише про особисте бажання. Якщо ти хочеш бути розробником протягом 15 років роботи в компанії — це геть не означає, що ти зупинився на місці. Це означає, що тобі подобається бути розробником, ось і все. Бо якщо ти стаєш тімлідом, то, по суті, перестаєш кодити, тобто займатись своєю безпосередньою кваліфікацією. Багатьом це просто нецікаво. 

Це дуже відрізняється від того, як працюють більшість українських компаній. У нас на позиції тімліда ти часто і займаєшся організаційною роботою, і програмуєш. А у великій компанії календар тімліда — це суцільні зустрічі. Далі ти маєш змогу рости з точки зору менеджменту: стати директором напрямку тощо. Але безпосередньо з програмуванням ти загалом зав’язуєш. 

Чому я відмовився від переїзду у head-офіс у Монреалі

Загалом я пропрацював у Unity півтора року, хоча за контрактом це заборонено —  працювати віддалено можна не більше пів року. Як я вже казав, мій релокейт відтермінувала спочатку підготовка документів, потім пандемія. Але коли все вже було готово і мені залишалося просто купити квитки, я ще раз усе зважив і вирішив відмовитись від подальшої співпраці з Unity. Вирішальну роль зіграли два фактори. 

Перший фактор — фінансовий. Коли я зробив підрахунки, то зрозумів, що залишитися в Києві мені буде набагато вигідніше, ніж переїхати у Монреаль. Я вивчив вартість оренди житла, покупки машини, продуктів та інших речей, і виявилось, що життя в Канаді у 2,5 рази дорожче, ніж у нашій державі. А моя зарплата при цьому залишиться на тому ж рівні. Наприклад, оренда квартири в Києві коштує $500, а в Монреалі — $1300. До цього ж додається ще й великий відсоток податку: там він складає 30% від суми зарплати, тоді як в Україні — всього 5%. З такими витратами життя у Києві здається набагато фінансово вигіднішим.

Другий фактор — я втомився працювати над однотипними задачами та бути маленьким гвинтиком величезної системи. Я зрозумів, що хочу будувати власний проєкт і що в мене є для цього всі необхідні ресурси в Україні. До того ж, зараз я бачу величезний потенціал у нашій державі як платформі для IT-комьюніті, що зробить дійсно значний внесок у світову індустрію. 

Тож разом із друзями — Павлом та Олексієм — ми заснували компанію Stan’s Assets from KAPPS, що займається розробкою ігор, VR, 3D, SDK і Unity-ассетів. Ми довели й продовжуємо доводити, що створювати круті проєкти в Україні — реально. Досить лише знати, чого хочеш, та багато працювати!

Зараз я розумію, наскільки правильним був мій вибір і який я щасливий, що обрав власний проєкт на противагу міжнародній компанії, навіть такій впливовій та популярній, як Unity.

Шукаємо неймовірні кар’єрні історії! 

Нас цікавлять ваші професійні повороти, незвичайні випадки й унікальний кар‘єрний досвід. Усе, що навчатиме та надихатиме інших. Якщо бажаєте поділитися — заповніть, будь ласка, коротку форму за посиланням.

Більше кар’єрних історій

З міліції та спорту — в геймдев: як тренер став розробником ігор

Сповідь світчерки, або Як освоїти 5 спеціальностей до 33 років

Як я зробила 50 тестових завдань за пів року і знайшла себе