Життя з нуля у 60+. Як переселенці старшого віку шукають роботу та друзів

З 24 лютого майже сім мільйонів українців стали внутрішніми переселенцями. Частина з них — люди поважного віку, їм особливо важко адаптуватися в новому місті, страшно починати шукати роботу та будувати соціальні зв’язки. Щоб підтримати таких людей, фонд «Життєлюб» перезапустив свій проєкт «Трудолюб» та тепер допомагає в працевлаштуванні вимушеним переселенцям віком 50+.

Ми поговорили з трьома переселенцями, які знайшли роботу за допомогою «Трудолюба». Вони розповіли, як спілкування у чергах в ЦНАПі та нові захоплення допомагають пережити переїзд, та чому прийняття реальності важливо для успішних пошуків роботи.

«Я зрозуміла, що умови змінилися, і треба вчитися жити в нових»

Тетяна Суровець, 66 років
Переселенка з Горлівки 2014 року

Життя до вимушеного переселення

До війни я жила в Горлівці, працювала адміністратором комп’ютерної мережі та займалась своїм хобі — бджільництвом. Навесні 2014 року звичайне життя завмерло. Щодня я прокидалась з думкою: ще трошки, і все закінчиться. Перечекаємо вдома.

21 липня 2014 року ми з донькою зрозуміли, що треба їхати з Горлівки — тоді на нашій вулиці вибухнув перший снаряд. Ми викликали таксі та поїхали в Краматорськ до моєї подруги.

Думали, що повернемося за тиждень-два, тому взяли зовсім небагато речей. Але час спливав, нічого не змінювалося, і я знову найняла машину та поїхала в Горлівку — взяла зимові речі, підготувала бджіл до зими й повернулась в Краматорськ.

На новому місці

Наприкінці жовтня 2014 року ми вирушили до Києва. Там вже була старша донька — вона винайняла квартиру, і так ми жили всі разом перші кілька років. Я одразу вирішила: треба бути спокійною та діяти поступово. Заспокоювала себе: в мене є пенсія, діти працюють — з голоду ми не помремо, а це найголовніше.

Якраз в той час онук пішов до першого класу, і я займалася ним. Відводила та забирала його зі школи, робила з ним уроки, водила в гуртки. Займалася господарством вдома. Так пройшли перші чотири-п’ять років, а потім онук підріс, і я вирішила шукати роботу.

Знайомство з «Життєлюбом»

Побачила оголошення поряд з домом та пішла працювати консьєржкою. Зарплата була невелика, але все ж гроші. Десь в той час я дізналася про «Життєлюб» та почала ходити на різні заходи від фонду — майстер-класи, психологічні тренінги, курси англійської. Оскільки я програміст за освітою, то навіть сама читала лекції з комп’ютерної грамотності для Ба та Ді.

Я дізналася, що у «Життєлюбу» є проєкт «Трудолюб», що займається працевлаштуванням людей старшого віку та проводить різні професійні курси для них — і також почала відвідувати всі заходи. А потім побачила на сторінці «Трудолюбу» вакансію офіс-менеджера. Пройшла співбесіду, і мене взяли. Вже рік я працюю офіс-менеджеркою — наводжу лад серед документів, трошки займаюся бухгалтерією.

Вже після повномасштабного вторгнення, в травні 2022 року, я побачила, що «Життєлюб» відкриває центр підтримки переселенців в Києві. Одразу вирішила, що буду там допомагати. Приходжу туди кілька разів на тиждень — сортую речі, допомагаю людям обирати те, що їм потрібно.


Про спілкування з іншими переселенцями

Щоразу в центрі підтримки переселенців я зустрічаю людей з Херсону, Маріуполя, Сєвєродонецьку. Деякі приходять та кажуть: «Бачите, я стою в оцих джинсах, і більше в мене нічого немає. Допоможіть обрати хоч щось». Рідко хто ділиться своїми історіями, але мені запам’ятався чоловік з Бахмуту — він розповідав, як їхав з великим собакою та кілька діб шляху обіймав його, щоб пес не боявся.

Майже всі переселенці, що приходять в наш Центр за допомогою, кажуть: «Та ми тут ненадовго, ще пару тижнів чи місяць, і поїдемо додому». Я всім відповідаю: «Не концентруйтесь на цьому. Вісім років тому я теж думала, що ще трохи — й додому».

Думаю, що я змогла адаптуватися в новому місті та відчути Київ своїм домом якраз через те, що зрештою прийняла реальність. Зрозуміла, що умови змінилися, і треба вчитися жити в нових. Не думати весь час про своє нещастя, а чимось займатися. Завжди можна знайти роботу — для початку хоча б консьєржкою. Головне — не зупинятися, шукати свою нішу, спілкуватися з людьми. І все обов’язково вийде.

«За кілька місяців в Києві я знайшла роботу та друзів»

Тетяна Федотова, 63 роки
Переселенка з Нової Каховки 2022 року

Життя до повномасштабного вторгнення

До повномасштабної війни я майже нікуди не їздила з Нової Каховки — працювала, доглядала маму, вирощувала квіти, ходила в гості до сусідів. Мене все влаштовувало, я не мріяла про щось інше.

Колись давно я працювала в магазині, далі на складі. А потім мені виповнилося 50 років, і на роботу більше ніхто не брав. Якийсь час я намагалася щось знайти, телефонувала за оголошеннями, запитувала у знайомих — нічого.

Тоді замислилась: чим я люблю займатися в житті? Однозначно квітами, а точніше — хризантемами. У моєї мами був город, я купила ще маленьку ділянку землі — вийшло 20 соток. Засадила все квітами — понад 200 сортів хризантем, вирощувала їх для себе та на продаж. Торгувала на риночку хризантемами, яблучками, грушками, домашніми яєчками — і якось з мамою жили з цього останні десять років.

В окупації

Рано вранці 24 лютого, як всі, я прокинулась від вибухів. Вийшла на поріг та побачила заграву від розбомбленої військової частини. Не встигла зрозуміти, як все це може відбуватися насправді, коли вже в обід російські танки їхали нашою вулицею.

Моя мама — лежача хвора. Тому, коли нас обстрілювали «Градами», я майже не ходила в підвал — маму ж туди не потягнеш. Якось до нас прийшли з обшуком росіяни. Запитують: «У вас є зброя?». Я кажу: «Є. Он бачите — на ліжку лежить мама, це і є моя зброя». Вони нічого не сказали, подивились з-під лоба та пішли.

В травні мама померла. Я побула в Новій Каховці ще 40 днів — думала, можливо, за цей час нас звільнять. На жаль, цього не сталося, і я через Запоріжжя поїхала в Київ до доньки. Їхала як на курорт — з собою лише халат та дві сукні.

На новому місці

Кілька перших тижнів в Києві нічим не займалась, відходила від всього, що пережила. А потім вирішила, що вже час шукати роботу — й побачила на сторінці «Життєлюбу» в фейсбуці пост: одному з київських ТРЦ потрібна адміністраторка інфостійки. Надіслала резюме, і мене взяли.

Робота мені дуже подобається — весь час спілкуєшся з людьми, пояснюєш, де що знаходиться, підказуєш, до якої години працюють магазини. В мене є дві змінниці — жінки мого віку, ми потоваришували.

Про свою роботу і нові знайомства

Нещодавно я також стала старшою волонтеркою в одному з будиночків «Обіду без бід» від «Життєлюбу». Щодня ресторани готують їжу, привозять її, а ми роздаємо людям старшого віку й переселенцям.

Я керую процесом у своєму будиночку: організовую роботу інших волонтерів, відповідаю на питання Ба та Ді, стежу, щоб завжди були нові гумові рукавички, чисті фартухи, серветки. Мені подобається, а Ба та Ді чомусь взагалі думають, що це я їм готую, кажуть: «Смачний ви сьогодні зробили суп з фрикадельками, дякуємо!». Я пояснюю, що це не я, а ціла команда людей.

За кілька місяців в Києві в мене з’явилось багато знайомих. Моя сваха навіть сміється: «В тебе більше друзів, ніж у мене». Може й так, бо я з усіма спілкуюся. Потоваришувала з дівчатами на роботі, з сусідкою, навіть в черзі в ЦНАПі познайомилась з жіночкою з Лисичанську й теж почала з нею періодично спілкуватися. Можливо, через цю любов до спілкування я й не почуваюсь чужою в Києві.

Єдине, чого мені зараз не вистачає, — хризантем. Я постійно бачу їх на розкладках з квітами, і серце стискається — як там мої квіти вдома, чи вижили? Кожен день дивлюсь новини та чекаю, що Нову Каховку звільнять. Коли це станеться, одразу повернуся відновлювати свій город та знову засаджувати його квітами.

«Після вимушеного переїзду та пенсії став кіберспортсменом та плавцем»

Олег Перетяка, 64 роки
Двічі переселенець — з Луганська та Києва. Зараз живе у Німеччині

Життя до війни та окупація

До 2014 року я жив у Луганську та викладав у Луганському національному університеті. Ще займався громадською діяльністю та журналістськими розслідуваннями. Під час Революції Гідності брав активну участь в мітингах у Луганську, був на київському Майдані. А потім почалася війна та окупація, колаборанти стали розповсюджувати по місту листівки зі списками учасників Майдану, й моє прізвище теж там було.

Пам’ятаю, як в червні 2014 року мені зателефонував знайомий та каже: «Олег, ти де? Треба терміново виїздити з міста. Одного нашого активіста арештували, іншого побили, і він помер у лікарні». Я відповів, що поїду, як тільки закінчаться захисти магістерських робіт моїх студентів. За кілька днів виїхав до Києва й відтоді жодного разу не був вдома.

Переїзд до столиці

В Києві в мене не було ні родичів, ні житла. Але було багато знайомих — з активістського руху й тих, з ким я колись працював чи вчився. Я винайняв квартиру та почав облаштовуватися. Наш університет переїхав до Старобільська, і кілька років я викладав віддалено. А потім звільнився та став, як-то кажуть, фрилансером: писав матеріали для ЗМІ, проводив тренінги з журналістики та медіаграмотності. Займався громадською діяльністю з захисту прав переселенців.

Вихід на пенсію і нові захоплення

У 2018 році мені виповнилося 60 років, я вийшов на пенсію та переосмислив своє життя. Зрозумів, що зовсім мало часу приділяв собі, своєму здоров’ю, родині та саморозвитку. Вирішив все змінити.

Я почав багато ходити, робити спортивні вправи, схуд на 20 кг та став краще почуватися. Підписався в фейсбуці на «Життєлюб» та почав ходити на заходи фонду — уроки танців, спортивні марафони, кіноперегляди, концерти, спектаклі.

Я навіть став моделлю агентства дорослих моделей «Життєлюб» та знімався в рекламних роликах та фотосесіях! А якось побачив оголошення, що фонд набирає команду гравців в Counter-Strike віку 55+. Вирішив спробувати, і в мене вийшло. На змаганнях наша команда перемогла шведів — а вони були чемпіонами світу!

Три роки тому я захопився плаванням — також пішов в групу, яку набирав «Життєлюб». Багато тренувався, ми планували їхати на змагання в Італію — перепливати озеро Орта. Але через пандемію чемпіонат переносили два роки поспіль.

Повномасштабна війна і новий переїзд

Загалом, в мене було цікаве та наповнене подіями й спілкуванням життя в Києві. Але сталася повномасштабна війна, і ми з родиною евакуювалися в Німеччину. Тут я знову починаю все з нуля.

Ми живемо в невеликому містечку. Щоранку я сідаю на велосипед та їду 5 км в сусіднє місто на курси німецької. Мова потрібна, щоб адаптуватися та мати змогу працювати. Вдень вертаюся додому, граю з онучкою, займаюся спортом, щоб підтримувати себе у формі. Вечорами тричі на тиждень у нашої команди онлайн-тренування з Counter-Strike. Правда, частина людей знаходяться в Києві й через відключення світла не завжди може доєднатися.

Інколи я їжджу на зустрічі переселенців з України в інші міста, але частіше ми перетинаємося із земляками на курсах з вивчення німецької мови або інших місцевих справах.

А ще цього літа наша українська команда плавців нарешті здійснила свою мрію: ми взяли участь в міжнародних змаганнях OCEANMAN Lago D’Orta 2022. Хоча фактично у нас не було повноцінних тренувань, ми отримали не тільки медалі, але ще й були призерами у своїх вікових групах.

Зараз я перебуваю в підвішеному стані. Як і всі ми, живу думками про перемогу над окупантами, про мир на нашій землі. І сподіваюсь, що скоро побачу не лише Київ, а й рідний Луганськ.

Як шукати роботу, якщо ви переселенець

Радить Тетяна Фролова,
менеджерка проєкту «Трудолюб» фонду «Життєлюб»:

✅ Розкажіть всім друзям та знайомим, що ви шукаєте роботу в новому місті. Ми часто недооцінюємо «сарафанне радіо», але в багатьох випадках саме воно може спрацювати — навіть коли ви цього не очікуєте.

✅ Приведіть до ладу свої сторінки в соцмережах — вкажіть ваш досвід роботи, почніть писати пости, що стосуються вашої професійної сфери, заведіть сторінку в LinkedIn — соцмережі для пошуку ділових контактів. Вступіть в групи з пошуку роботи у вашому місті в усіх соцмережах та продивляйтесь вакансії. Підпишіться на розсилку вакансій з вашої спеціальності на сайтах пошуку роботи.

✅ Відвідуйте якомога більше заходів, що допоможуть встановити корисні соціальні зв’язки. Наприклад, ми в «Трудолюбі» постійно проводимо зустрічі переселенців з експертами — вони розповідають, як шукати роботу, складати резюме, писати мотиваційні листи, та як взагалі повірити в себе та знайти сили на те, щоб почати нове життя.

✅ Підпишіться на групи та канали для переселенців у фейсбуці та телеграмі. Там також бувають анонси зустрічей з експертами або вакансії від компаній.

✅ Головне — не бійтеся. Ходіть на якомога більше співбесід та не засмучуйтесь, якщо чуєте відмову. Вам можуть відмовити два, п’ять, навіть десять разів. А на одинадцятий ви почуєте «так» — і це буде саме та робота.

Проєкт «Трудолюб» зараз шукає партнерів серед українських компаній. Якщо ви готові надавати робочі місця вимушеним переселенцям віку 50+, брати їх на стажування або організувати для них професійні курси, пишіть на пошту: [email protected].

Читайте також

Будуємо нетворкінг онлайн: кроки для створення сильного оточення

«Я змінив 4 сфери, а в 45 років знайшов себе в ІТ». Історія Макса Нікіфорова

Знайшли нову роботу? 11 простих порад, як адаптуватися в колективі