🎊Happy Журнал

«Поки зі мною ноутбук, я завжди матиму роботу». Історії фрилансерів в еміграції

Fairo Пт., 20.05.22 Історії

За даними ООН, з початку повномасштабної війни за кордон евакуювалися понад 6 мільйонів українців. Вони часто змушені починати життя з чистого аркуша й шукати нову роботу. Трохи більше пощастило фрилансерам: ноутбук у тривожній валізці гарантує роботу будь-де. Чи ні?

Команда застосунку для ФОПів Fairo зібрала історії фрилансерів, які опинилися за кордоном через вторгнення рф, — про евакуацію, адаптацію та роботу в нових умовах. 

Настя Мазуровська

Вебдизайнерка 


Про фриланс до війни

Я працюю на фрилансі вже шість років. Починала ще в школі копірайтеркою, а в університеті захотіла змін та перейшла у вебдизайн. Це стало поворотною точкою в моєму житті. Знайти перші проєкти допомогли таргетована реклама в Instagram та розсилки по клієнтській базі часів копірайтингу. 

На початку 2020 року я почала активно розвивати особистий бренд у TikTok та Instagram і зайнялася створенням освітніх курсів із бізнес-партнеркою. І взагалі, до повномасштабної війни я жила й дихала на повні груди: прокидалася ближче до полудня, без поспіху сідала за улюблену роботу, а ввечері зізнавалась у коханні моєму прекрасному Києву під час прогулянок у районі Золотих воріт чи Контрактової площі.

Фриланс за кордоном: 3 історії фрилансерів в еміграції
Фото з архіву Насті Мазуровської


Про евакуацію

Ввечері напередодні війни я сиділа на кухні, їла еклери, дивилася серіал, а паралельно заспокоювала друзів у месенджерах і казала, що повномасштабного вторгнення не буде. 24 лютого о 5-ій ранку мені зателефонувала мама з Запоріжжя. Цей дзвінок був як відро холодної води на голову, він став другою поворотною точкою в моєму житті, як і в житті кожного українця.

Далі все мов у тумані: збираю тривожну валізку, буджу сусідку по квартирі, ми разом закупаємось продуктами та переїжджаємо в безпечніший район Києва. Наступні два дні я провела на станції метро «Дорогожичі». Виходити було страшно — ніколи не знаєш, чи наступна ракета не прилетить у твій дім. Через потужні інформаційні атаки в перші дні війни ми думали, що російські війська вже на підході до Києва. Щоб рідні в Запоріжжі не нервували, я казала, що в мене все добре, що я в безпеці, хоча навіть не була впевнена, чи доживу до ранку. На третій день вторгнення я вже їхала до родини.     

У Запоріжжі тато, бабуся й дідусь наполягали, щоб ми з мамою тимчасово виїхали за кордон. Рішення евакуюватися було дуже складним, адже наші рідні залишалися вдома. Ще й попрощатися як слід не вийшло. Бабуся й дідусь хворіли на коронавірус, тому жодних обіймів. А прощання з татом вийшло дуже швидким, наче його й не було: через масову евакуацію в місті були великі затори, ми запізнювалися на поїзд, тому тато, який нас підвозив, наказав хапати речі, вилазити з машини й бігти на вокзал. 

У потязі до Львова ми провели 27 годин у купе, де крім нас було ще 15 людей. Далі  був тиждень у Львові, перетин кордону з Угорщиною, ще тиждень у Відні (Австрія) та рішення зрештою зупинитися в Польщі. 

Фриланс за кордоном: 3 історії фрилансерів в еміграції
Фото з архіву Насті Мазуровської


Про роботу за кордоном 

До фрилансу я повернулася за кілька тижнів після початку війни — щойно ми закрили квартирне питання в Польщі. Деякі робочі процеси змінилися. По-перше, я відмовилася від співпраці з клієнтами з росії. По-друге, зрозуміла, що неможливо надалі працювати в російському конструкторі сайтів Tilda, і протягом місяця вивчала Readymag, Shopify та Webflow. Особистий бренд працював, до мене поверталися старі клієнти, але я всім казала: «Дайте мені три тижні на вивчення нових інструментів, і ми продовжимо співпрацю». І вони погоджувалися. 

Взагалі одним із найбільших професійних інсайтів цієї війни стало розуміння, що кропітка робота над особистим брендом зараз збереже вам нерви, фінанси й зусилля в майбутньому. Коли ви маєте сильний бренд, люди будуть готові платити за ваші послуги навіть у найважчі часи, бо ваш професіоналізм викликає в них абсолютну довіру. 

Я мікроінфлюенсерка у сфері вебдизайну, мала аудиторію з різних пострадянських країн, тож від початку війни тримала інформаційний фронт: ділилася корисними посиланнями, підбадьорювала, показувала реалії війни підписникам з росії. Від мене відписувалися, бо не всі були готові бачити й чути правду. Мій професійний блог в Instagram, який до цього я вела російською, став україномовним. І взагалі я вважаю, що кожен свідомий бізнес в Україні має перейти на українську. 

Сьогодні я надаю професійні поради та консультації в блозі, створюю низку безкоштовних продуктів для українських вебдизайнерів: гайд із пошуку клієнтів, докладний урок по Readymag. Моя місія — допомагати українським фрилансерам, підтримувати нашу економіку та військових: сплачувати податки та донатити ЗСУ. На мою думку, це найменше, що може зробити фрилансер за кордоном. Бувають дні, коли працювати важко. Але мій професійний обов’язок перед українськими вебдизайнерами стимулює рухатися далі. 

Коли йдеш темним тунелем, потрібен ліхтарик. Для мене цей ліхтарик — мої бабуся й дідусь, які в моменти моєї найбільшої слабкості знаходять сили поїхати на дачу під Запоріжжям, щоб показати мені її по відеозв’язку й розказати, що все вже готове до нашого з мамою приїзду та святкування перемоги. А ще — моя мама, яка мала сили бігати вокзалом і готелями Австрії, щоб домовитися про неможливе з волонтерами й персоналом, коли я сиділа на сумках і не могла взагалі ні з ким розмовляти. І, звісно, мій батько, який щодня телефонує з України, щоб почути, що в його дівчинки все добре. 

Михайло Остаписько

Frontend-розробник


Про фриланс до війни

Я три роки працював перекладачем технічної документації та три роки — спеціалістом із цифрового маркетингу, поки не зрозумів, що хочу розвиватися в іншій сфері. Звільнився з роботи, пройшов курс із frontend-розробки й восени минулого року знайшов свого першого клієнта на Upwork, з яким ми домовились про довгострокову співпрацю. Це було зручно — я лишався вільною фриланс-пташкою і при цьому не мав постійно шукати нових замовників. 

У планах було набратися досвіду в новій сфері, вирости до senior-рівня за найближчі кілька років, а в подальшій перспективі запустити власний бізнес. Однак війна все змінила.


Про евакуацію

Мене непокоїло, що вже з кінця січня західні ЗМІ постійно писали про можливість російського вторгнення. Американська розвідка досить непрозоро натякала, що війна почнеться одразу після Олімпіади у Китаї. Я жив у Харкові, а через близький кордон із росією там мало бути особливо небезпечно.  

Наприкінці січня я придбав квитки до брата у Фінляндію. Хотів пожити там із місяць, подивитися на ситуацію в Україні та повернутися додому в березні. Друзі казали: «Ти параноїк, нічого не буде, навіщо кудись їхати?». Ці думки постійно крутилися в моїй голові, тож прийняти рішення їхати з України було складно. 

Для себе я вирішив, що ця поїздка — відпустка і можливість побачитися з братом. Я не усвідомлював, що можу більше ніколи не потрапити в рідні місця. Що місто, де я жив 12 років, вже не буде таким, яким його пам’ятаю, а люди, яких я знав, можуть загинути у власних квартирах внаслідок авіаудару чи прильоту ракети. Зараз часто ловлю себе на думці, що краще б я дійсно виявився параноїком. 

Коли 24 лютого почалася війна, життя для мене, як і для більшості українців, в певному плані зупинилося на кілька тижнів. І попри перебування в безпеці, я не міг нормально працювати й весь час гортав стрічку новин. 

Фриланс за кордоном: 3 історії фрилансерів в еміграції
Фото з архіву Михайла Остаписька


Про роботу за кордоном

До початку війни фриланс мене повністю влаштовував: він дозволяв мені розвиватися й працювати будь-де та будь-коли. Але нова реальність вимагає нових професійних рішень. Мені хотілося більшої фінансової впевненості, тож фриланс більше не здавався надійним рішенням, і в підсумку я зробив вибір на користь штатної роботи. Повна зайнятість дає можливість впевненіше стояти на ногах і допомагати країні та рідним, які там залишились. Зараз я в Румунії, знайшов роботу в місцевій IT-компанії.

Найближчі кілька років я буду «цифровим кочівником», змінюючи країни та компанії, набираючись міжнародного досвіду та знань, які потім привезу в Україну. Було б чудово зрештою побудувати свій бізнес в рідній країні та зробити внесок у розбудову її економіки. 

Зараз майже всі мої знайомі поїхали з Харкова. Я навіть не знаю, чи вцілів будинок, в якому я мешкав. Але не це турбує мене найбільше. Найголовніше, чого я хочу — побачитися з батьками, обійняти їх та знати, що вони на 100% у безпеці. Мама завжди казала, що в мене хороша інтуїція. Тому останнім часом вона часто питає, яким я бачу наше майбутнє. Моя відповідь проста: «Ми точно переможемо, точно відбудуємось, і всі, хто зараз за кордоном, точно зможуть повернутися додому».

Поліна Заєць

Викладачка іноземних мов


Про фриланс до війни

Я викладаю іноземні мови ще зі студентських років. А на фриланс перейшла у 2019 році. Знаходжу учнів по всьому світу на іноземних платформах і викладаю французьку, англійську, українську та російську. Мене надихає працювати на себе, самій собі диктувати правила роботи й ні від кого не залежати. У майбутньому я планувала створити авторські курси та цифрові ресурси для вивчення мов за методикою повного занурення та автоматичного спілкування, коли ти навіть не замислюєшся, що розмовляєш не рідною мовою.   

Я народилася й провела дитинство у Сєвєродонецьку, моя сім’я та друзі з Донбасу, який потерпає від атак рашистів ще з 2014 року. У 2001 році я переїхала до Києва й подумати не могла, що зустріну війну в українській столиці. 


Про евакуацію

24 лютого я прокинулася від схвильованого голосу мами. Стало зрозуміло, що почалося повномасштабне вторгнення. У голові було повне нерозуміння, що робити далі: хапати сина й бігти у невизначеність прямо зараз чи сидіти вдома і сподіватися на краще? Наступні сім ночей ми провели у підвалі, а потім вирішили виїжджати за кордон. 

Дорога Київ-Львів-Люблін-Варшава-Берлін-Кельн-Париж-Тулуза зайняла у нас шість днів. Між поїздами були перерви до години, щоб встигнути трохи прийти до тями та усвідомити, що перед очима чергове місто. Лейтмотивом усієї поїздки було питання: «Чому це взагалі з нами відбувається?». У Парижі я відчула справжній дисонанс: наче тільки вийшла з підвалу, в якому ховалася від російських ракет, а зараз обідаю за два кроки від Паризької опери. 

Фриланс за кордоном: 3 історії фрилансерів в еміграції
Фото з архіву Поліни Заєць


Про роботу за кордоном

Я бачила українців, які виїхали за кордон взагалі без нічого. Вони залишили в Україні все — роботу, гроші, речі. Я ж була як ніколи вдячна собі за рішення перейти на фриланс. Поки зі мною ноутбук, я завжди матиму роботу. Багато українців евакуювались, їм потрібна французька та англійська для побуту, навчання й роботи, тож вони звертаються до мене за цими знаннями. А серед іноземців зараз є попит на українську мову. З одного боку, брати такі онлайн-уроки — їхній спосіб підтримати фахівців з України фінансово. А з іншого боку, вони хочуть ближче познайомитися з нашою культурою, їм дійсно цікаво «доторкнутися» до нашого генетичного коду. 

Втім, рівень життя у Франції змушує мене переглядати бізнес-модель, ціноутворення уроків та матеріалів для вивчення мови й задуматись над подальшими професійними кроками. В мене є два можливих шляхи. Перший — знайти роботу перекладачем або викладачем у Франції. Це дасть стабільний заробіток, соціальні переваги, можливість подовжити проживання і запас часу для розуміння, як краще професійно рухатись далі. Другий — створити комплексні курси за своєю авторською методикою, як я й планувала раніше. Я не відмовляюся від цього шляху, але він більш тернистий, хоча від того ще цікавіший — відразу оформити власне маленьке підприємство у Франції та робити свій мовний продукт. 

Хай би що, а зараз я не планую закривати український ФОП і продовжую сплачувати податки в Україні в повному обсязі, для мене це один зі способів підтримки української економіки. А ще я точно знаю, що ми переможемо, питання тільки — коли та якою ціною. Хоча ми з сином далеко, я з кожним днем усе сильніше хочу побачити в новинній стрічці два найочікуваніші слова: «Україна перемогла».

Команда Fairo сподівається, що ви знаходитесь у безпеці та професійно адаптувалися до нових реалій. А якщо все ще шукаєте нові джерела доходу, залишаємо посилання на корисні ресурси з пошуку роботи для українців. Там ви, зокрема, знайдете окремий розділ з ресурсами для фрилансерів. Пам’ятайте: продовжуючи працювати та сплачуючи податки, кожен із нас маленькими, але впевненими кроками наближає перемогу 💙💛

Потрібна робота?

Ми запустили телеграм-бота Агент Happy Monday, який допомагає українцям шукати роботу з-поміж 700+ вакансій на нашому сайті.

Ми запустили телеграм-бота Агент Happy Monday, який допомагає українцям шукати роботу з-поміж 700+ вакансій на нашому сайті.

До бота

Читайте також

Як почати працювати на Upwork: покрокова інструкція для фрилансерів

6 уроків, які я засвоїв, працюючи фрилансером

Робота в кайф: 5 порад, як працювати собі в задоволення

Підписуйтеся на щасливі понеділки!

Раз на тиждень по понеділках ми будемо ділитися найкрутішими вакансіями та історіями про кар’єру.


Більше

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: