Як я взяла сабатикал, щоб відпочити й розібратися в собі, та що з цього вийшло

Ще кілька років тому більшість навіть не чула про сабатикал, і лише одиниці брали тривалу відпустку зі збереженням місця роботи. Сьогодні ж ця практика набуває все більшої популярності: багато людей прагнуть свідомо будувати кар’єру, прислухаються до себе та беруть паузу, коли відчувають, що треба відпочити чи переосмислити свої цінності.

Анастасія Стеценко, експертка з особистого бренду та Brand Ambassadors Lead у DataArt, пішла в сабатикал, щоб зрозуміти, ким вона є поза роботою, та приділити час сферам життя, які довгий час були не у фокусі. Анастасія поділилася з нами своїм досвідом та інсайтами з тримісячного сабатикалу.

«Цьогоріч я мала одну кар’єрну ціль — сабатикал»: про причини взяти довгу відпустку

До сабатикалу я очолювала напрям розвитку особистих брендів у міжнародній IT-компанії DataArt, також паралельно проводила індивідуальні консультації з побудови особистого бренду в LinkedIn, лекції та тренінги на замовлення інших компаній, викладала курс із бренду роботодавця. А до початку повномасштабного вторгнення встигла ще й організувати кілька групових туристичних поїздок у Мексику.

Рішення піти в сабатикал я виношувала доволі довго. Щороку на початку січня я складаю плани на рік і цьогоріч у розділ «Кар’єра» записала лише одну ціль — спробувати сабатикал, але не мала конкретного плану. Аж доки у квітні не дійшла до точки, коли просто не змогла змусити себе встати з ліжка та відкрити ноутбук, щоб почати працювати. Тоді я взяла відпустку на тиждень, але зрозуміла, що цього недостатньо: сабатикал став для мене вже не примхою, а необхідністю.

Я жила в такому шаленому ритмі, що не могла просто зупинитися й продовжувала бігти за інерцією. Я знала, що навіть за кілька тижнів не зможу вдосталь відпочити й розібратися з усім, що мене хвилює.

По-перше, з початком повномасштабного вторгнення моє життя дуже змінилося. Я виїхала до Польщі, зіткнулася з багатьма викликами, перший час на роботі було значне навантаження, бо я допомагала співробітникам, що хотіли виїхати за кордон або переїхати в безпечніше місце в межах України. Звісно, як і в багатьох українців, у мене сильно змінилися пріоритети. Але водночас я усвідомлювала, що живу й працюю за старим сценарієм. Мені потрібен був час, щоб прийняти всі зовнішні та внутрішні зміни й переналаштувати свої поведінкові патерни.

По-друге, я страждала від хронічної втоми. Я постійно перепрацьовувала: якщо в мене був план на день, я змушувала себе виконати всі завдання, чого б це не коштувало. Я намагалася витиснути з себе більше, ніж могла з тими ресурсами, що мала, і це перетворилося у своєрідне насилля над собою. Я почала відчувати, що мій час мені не належить, адже більшу його частину займає робота, а решту я витрачаю на побутові справи для підтримки життєдіяльності.

По-третє, я стикнулася з професійною кризою. Після приблизно трьох років роботи у своїй царині я відчула, що мене більше не драйвить те, що я роблю. Спілкування з клієнтами перетворилося на рутину, я відчувала, що потребую професійної еволюції. А для цього треба було звільнити час «на подумати».

Читайте також: Хто я і чого прагну? Путівник для тих, хто не знає, куди рухатися далі в кар’єрі

«Попросила півтора місяця, хоч і знала, що хочу три»: про організацію сабатикалу 

Я вирішила запланувати сабатикал на літо, адже зазвичай це сезон, коли роботи найменше. Перш ніж піти обговорила це з низкою керівників, підготувала презентацію про виконану за перше півріччя роботу й плани на осінь. Спершу я попросила півтора місяця неоплачуваної відпустки, хоч і знала, що хочу три. Це було помилкою — не проговорити відразу свої справжні потреби. Тому що за місяць мені довелося відволікти керівництво ще однією розмовою. 

Я змогла піти так надовго, бо ніколи не робила з себе незамінну спеціалістку. Колега з моєї команди з сильною експертизою могла замінити мене навіть на тривалий період, уся проєктна документація була чітко структурована, навчальні курси — підготовлені й у вільному доступі. До того ж у мене дуже лояльне керівництво. Одна з моїх менеджерок теж кілька років тому була в сабатикалі, тож поставилася до мого рішення з максимальним розумінням. 

Я не розглядала варіант взагалі не повернутися в DataArt. Але й не виключала, що захочу змінити напрям у межах компанії або що повернуся ненадовго, передам справи та рухатимусь далі.

Вагалася, чи ставити на паузу індивідуальні консультації, не пов’язані з моєю фултайм-роботою, але, здається, всесвіт мене почув: на деякий час їх практично перестали бронювати. Тому під час сабатикалу я повністю відключилася від роботи. 

«Я просто хотіла зустрітися зі справжньою собою»: про цілі й плани на сабатикал

Насамперед я прагнула знайти відповіді на запитання: «Хто я зараз?», «Чи подобається мені те, чим я займаюся?», «Куди я хочу рухатися далі?». Дуже хотілося дізнатися, хто я без роботи. У мене не було якогось чіткого плану, я просто хотіла перестати бігти й зустрітися зі справжньою собою. Хоча й розуміла, що ця зустріч, ймовірно, не буде дуже приємною, бо я довго ігнорувала багато своїх потреб.

Я усвідомлювала, що використовую роботу як ширму від проблем в інших сферах, тож, прибравши цей фактор, почала прислухатися до себе. Перший місяць був максимально «непродуктивний», але я була до цього готова й дозволяла собі нічого не робити: прокидалася, снідала та знову лягала в ліжко з книжкою чи серіалом. 

Згодом я почала фокусуватися на тих сферах, що їх виділила для себе як пріоритетні — здоров’я та стосунки: здала аналізи, зробила чекап організму, почала вкладати час і ресурси у спілкування з близькими. 

Нарешті зайнялась вирішенням юридичних сімейних питань, до яких ніяк не доходили руки, запланувала кілька релакс-подорожей для зустрічей з друзями та відпочинку. Крім цього, залишила час на уроки польської мови, спортзал, йогу, роботу з нутриціологом.

Важливо було не завантажувати себе купою справ, які заважатимуть думати й чути себе. Завдяки відсутності планів я вільно реагувала на кожне своє бажання і, зрештою, почала жити як хочу, а не як треба.

«Багато стресу я створюю собі сама»: про інсайти з сабатикалу

Звільнивши час і простір для переосмислення життя, я почала помічати, що мене хвилює, про що я шкодую, що можу змінити. Найбільше актуалізувалася сфера особистих стосунків. Я зрозуміла, що часто почувалася самотньою, бо не мала часу на якісну взаємодію з друзями. А це вимагає зусиль, особливо якщо дружба на відстані. Я розмірковувала, що є для мене близькість, з ким я хочу підтримувати стосунки, а з ким — попрощатися.

Я також пройшла тест на визначення своїх цінностей. Частину я усвідомлювала, але були й такі, що стали для мене сюрпризом. Наприклад, я не знала, що для мене настільки цінним є самовираження. Коли я прийняла цю потребу, то почала активно вести інстаграм. Мене перестало хвилювати, чи буде комусь цікаво те, що я публікую, чи відпишуться від мене люди, чи я не здаватимуся смішною або неосвіченою. Я дала собі повну свободу та кайфувала від цього.

Ще один інсайт полягав у тому, що мене дуже заряджає мистецтво. Музеї для мене перетворилися з туристичної атракції на місце, де я можу подумати й надихнутися на нові ідеї. Я почала ходити на виставки у Вроцлаві, відвідала кілька музеїв, коли приїздила до Києва й Парижа. 

Що стосується роботи, то я зрозуміла, що перепрацювання нікуди не дінеться, навіть якщо я піду в іншу сферу. Тому мені треба вчитися контролювати себе й не доводити до виснаження. Крім цього, я усвідомила, що в моєму житті дуже багато стресу, який я створюю собі сама. Я часто бувала занадто самокритичною: коли щось не виходило, завжди мала претензії лише до себе, і це постійне самопоїдання мене виснажувало.

Читайте також: Як розпізнати й нейтралізувати внутрішнього критика

«Я відмовилася від поспіху й мультизадачності»: про зміни після сабатикалу

Не можу сказати, що після трьох місяців сабатикалу я рвалася до роботи, але розуміла, що продовжувати відпустку вже не можу. По-перше, через фінансовий фактор: я мала запас коштів на більше місяців, але не хотіла лишатися взагалі без фінансової подушки. По-друге, я знала, що всі кар’єрні дилеми, над якими міркувала впродовж сабатикалу, треба вирішувати безпосередньо на роботі. 

Тож я повернулася з відпустки та почала впроваджувати зміни, які привели б мене в ту кар’єрну точку, куди я прагнула.

Я більше не хотіла лише консультувати людей з питань особистого бренду, тому зосередилася на побудові системи й процесів у своєму напрямі та масштабуванні. На щастя, я працюю в дуже гнучкій компанії, яка завжди вітає ініціативу. Мені дали попрацювати над більш глобальними процесами, і зараз я готую план проєкту, який маю презентувати керівництву.

Змінився також мій підхід до індивідуальних консультацій. Я розробила лінійку своїх послуг і підняла ціни, бо зрозуміла, що не оцінювала свою роботу гідно, хоча викладалася на 150%. Крім цього, прийняла рішення активніше розвивати свій особистий бренд як лекторки, бо більшість знали мене як консультантку. А ще відмовилася від поспіху й мультизадачності та почала залишати у графіку час «на подумати».

Також я вирішила повернутися до організації подорожей, бо зрозуміла, що коли планую поїздку не лише для себе, то відкриваю іншим частинку нашого прекрасного світу. Останній тур я робила за кілька місяців до початку повномасштабного вторгнення, і після 24 лютого багато учасників писали мені, що спогади про подорож зігрівали їх і допомогли пережити перші найстрашніші місяці. 

Попри те, що я відвідую психотерапевта та займаюся йогою, яка дає значний поштовх до самоаналізу, я впевнена, що не змогла б так глибоко дослідити себе, якби не сабатикал. Мені треба було прибрати з першого плану роботу, щоб побачити інші сфери. І я дуже вдячна собі за цей досвід.

Читайте також

Як я перестала перепрацьовувати й почала жити

Як повідомити на роботі, що ви на межі вигорання, й попросити про допомогу

Work vs Life: як не перепрацьовувати на ремоуті чи фрилансі