Історії людей, які працюють особистими помічниками і кайфують від цього

З першого погляду робота особистим помічником може здатися не дуже привабливою: ви залишаєтеся в тіні іншої людини, сприяєте чужому успіху і в прямому сенсі слова «не належите собі». Але не все так погано 🙂 Ми розпитали трьох героїв, які працюють помічниками у блогерів, керівника компанії та народного депутата, чому вони обрали цю професію, в чому її переваги та недоліки і які є можливості для розвитку.

Маша Павлюк,
помічниця та менеджерка блогерів

Мій кар’єрний шлях почався у 2019 році з роботи в рекламному агентстві на посаді акаунт-менеджера. Компанія займається реалізацією проєктів з блогерами для брендів під ключ. Моїм завданням було менеджерити ключові процеси: вести комунікацію з клієнтами, підрядниками, блогерами, оформлювати документи. Так я познайомилася з великою кількістю українських інфлюєнсерів і з часом мала певний рівень впізнаваності серед них.

В якийсь момент мені написала блогерка Діана Глостер й запропонувала займатися комунікацією з її рекламодавцями. А я саме шукала нові можливості для професійного розвитку. Тому, звісно, погодилася! Спочатку працювала лише з Діаною, а коли стала більш впевненою у своїх навичках, поступово збільшила кількість клієнтів. Зараз серед тих, з ким співпрацюю, є Аніта Соловей, Ольга Соловій, Катерина Свинарчук, Анна Оліцька, Діана Глостер.

Про обов’язки

Обов’язки помічника у різних блогерів можуть суттєво відрізнятися в залежності від їхніх потреб та ваших домовленостей. Загалом завдання менеджера — розвантажити інфлюєнсера від рутини, паперової роботи, комунікації з підрядниками чи партнерами. Але це не «людина на побігеньках», а повноцінний партнер, який розвивається, росте разом з ним.

Наприклад, зараз серед моїх завдань є такі:

• пошук рекламодавців і комунікація з ними;
• ведення документообігу;
• підготовка брифів на рекламу;
• розробка стратегії просування блогера та її реалізація;
• пошук підрядників (фотографів, таргетологів, стилістів тощо) під конкретні завдання;
• моніторинг PR-активностей (вихід запланованих інтерв’ю, статей, позначок сторінки блогера);
• аналіз аналітики блогу і підготовка звітів (щомісяця).

Про особливості професії

Ця професія дає змогу розвивати нетворкінг, часто спілкуватися з цікавими людьми, першим дізнаватися про круті івенти або навіть брати участь в їх організації. А ще навчає бути багатозадачними, бо не завжди виходить розпланувати день та чітко дотримуватися плану; критично мислити, бо без цього не вийде нормально комунікувати з потенційними рекламодавцями; та адаптуватися під зміни.

Продовженням кар’єри може стати запуск своїх консультацій з менеджерства та просування блогерів, курсів чи інших послуг, продуктів. Саме в такому напрямку планую розвиватись я 🙂

Серед особливостей професії, які для когось будуть перевагами, для когось — недоліками, такі:

1. У мене немає чітко визначеного графіка роботи, як і офіційних вихідних чи відпустки. Проте у будь-який момент я можу взяти day off, якщо дуже треба відпочити та побути в тиші, про що завчасно домовляюся з клієнтами. Для когось це може бути мінусом, але для мене — величезний плюс, бо маю змогу коригувати графік та плани на день.
2. У мене немає чіткого місця роботи та прив’язки до офісу. В цьому теж бачу перевагу професії, бо ніхто не контролює, звідки я працюю — з кав’ярні, одеського пляжу чи дому. Та й більшість блогерів, яких я менеджерю, не живуть в Києві, тому найголовніші питання вирішуємо через зум-коли.
3. Тут навряд чи вийде працювати «в чорну». Наприклад, я працюю як ФОП і з усіма клієнтами підписую договори про нерозголошення (NDA). Для них це оберіг від безвідповідальних та корисливих людей, тому мало хто погоджується працювати без юридично закріплених домовленостей.
4. Потрібно бути не тільки хорошим менеджером, але й трохи психологом. Блогери — це дуже творчі та емоційні особистості, яких нерідко треба підтримати, заспокоїти та зробити так, аби все було під контролем, попри форс-мажорну ситуацію. Це вчить швидко адаптуватися до змін, бути стресостійким.

Зауважу, що робота помічником блогерів не підійде безініціативним, неорганізованим людям, які не вміють брати на себе відповідальність та впадають в паніку, коли щось йде не так.

Як стати помічником блогера?

Загалом є три шляхи:

1. Шукати таку роботу самостійно в телеграм-каналах, на джоб-порталах, стежити за улюбленими блогерами, які зазвичай публікують вакансії прямо в сторіз. Можна ще спробувати написати інфлюєнсерам і презентувати їм коректну комерційну пропозицію. Для цього рекомендую розглядати не блогерів-мільйонників, а тих, у кого до 100-150 тисяч підписників.
2. Закінчити курси, де навчають менеджерства блогерів. Після проходження такого навчання найкращим студентам допомагають з працевлаштуванням.
3. Вам блогер запропонує таку співпрацю з власної ініціативи. Але для цього потрібно бути впізнаваним в діджитал-сфері, зокрема вже мати якийсь досвід роботи з інфлюєнсерами, будувати нетворкінг.

Ірина Валеріанова,
була особистою помічницею власниці
МКГ «Живое Дело» Алли Задніпровської

Я мріяла стати помічницею керівника ще з дитинства і була щаслива, коли вдалося реалізуватися в цьому. Так вийшло, що свою, тоді майбутню, керівницю я знала раніше, бо проходила у неї навчання з бізнесу. І пробувала податися в компанію на зовсім іншу посаду — піар-менеджерки, проте одразу ж на співбесіді мені повідомили, що також шукають особистого помічника, й запропонували поєднати обидві позиції. Я погодилась. Так я стала особистою помічницею з додатковим піар-функціоналом. І знаєте, я ні про що не жалкую!

Коли я тільки почала працювати, то думала, що робота буде нагадувати сцени з фільму «Диявол носить Prada». Але тепер розумію, що все дуже залежить від керівника і того, наскільки ви підходите одне одному по характеру, темпераменту, стилю життя та ставленню до різних речей. Раджу звертати увагу на це під час співбесіди, аби потім робота була в радість. 

В моєму випадку керівниця була мудрою жінкою, біля якої я розвивалась не лише як помічниця, але і як особистість. І коли ми вирішили припинити співпрацю, то вона, неочікувано для мене, присвятила нашій спільній роботі цілий пост у фейсбуці!

Про обов’язки

Чим я займалась? В мої обов’язки входило абсолютно все, що стосувалося роботи і життя керівниці:

• ведення робочого графіка;
• координація підготовки до різних зустрічей, тренінгів, виступів, презентацій;
• організація відряджень і подорожей;
• комунікація з клієнтами;
• ведення сторінок в соцмережах;
• частково піар та організація невеликих заходів (наприклад, презентації книги);
• виконання особистих прохань різного характеру.

І звісно, як такого графіку роботи не існувало. Я була на зв’язку 24/7, але настільки горіла роботою, що не страждала від цього. Та й тоді пріоритетом були саморозвиток та кар’єра. Хоча, зізнаюся, з таким графіком інші сфери життя довелося поставити на паузу.

Помічник — це не робота, це стиль життя, тому вибір такої професії має бути свідомим. Ти живеш життям іншої людини і допомагаєш їй на кожному кроці, роблячи кожен день спокійнішим.

Про переваги професії

Чому я любила цю роботу:

1. За виклики. Часто ними були складні клієнти. Але завжди вдавалося вирішувати ситуації та налагоджувати комунікацію так, щоб не створювати конфліктів та неприємних вражень від співпраці. Так я навчилася бути стресостійкою та прокачала навички ведення переговорів.
2. За багатозадачність. Ми з нею ладнаємо ще з дитинства, тому мені складніше займатися чимось одним, аніж поєднувати купу різних завдань. Це, зокрема, дозволило підтягнути навички з тайм-менеджменту, стати організованішою.
3. За цікаві завдання та проєкти. За період роботи особистою помічницею я ніби частково опанувала купу різних професій — перукаря, фотографа, стиліста, організатора, психолога, дизайнера презентацій, менеджера з продажу.
4. За нову навичку швидко розв’язувати питання різного рівня складності.
5. За відчуття, що для когось ти дуже цінна та важлива людина. Хоч і є стереотип, що помічник — людина на побігеньках, я себе такою жодного дня не відчувала. Моя керівниця завжди показувала, що я для неї надійний партнер, довірена особа. А я не підводила її й справді відповідала цьому статусу.
6. За можливості, які відкриваються. Хоч мені дуже подобалося працювати особистою помічницею (була на цій позиції два роки), в кінці 2020 року вирішила спробувати себе в нових ролях — life-coach та ведучої фінансової трансформаційної гри Cashflow.

Історія на роботі

За час цієї роботи зі мною трапилося багато цікавих ситуацій. Поділюся своєю улюбленою історією.

Це була перша фотосесія для керівниці, яку я повністю організувала сама — знайшла фотографа, домовилася зі студією, гримеркою, візажистом-стилістом. З усіма все детально обговорила і навіть не чекала, що щось може піти не так.

Але неочікувано виявився один нюанс, який навчив нас з керівницею краще взаємодіяти надалі. Вона приїхала на зйомку з не дуже свіжим волоссям, бо з досвіду минулих фотосесій була впевнена, що їй спочатку помиють голову, а тоді зроблять укладку. Здавалося б, в чому проблема? В тому, що фотосесія була рано вранці після святкового дня, коли більшість салонів краси закриті. Ще й в районі ВДНГ, який я погано знала. Часу на розв’язання проблеми було обмаль. Проте 20 хвилин пошуку, і салон знайшовся!

Й ніби можна було б видихнути, якби не одне але — на місці не було перукаря, лише майстриня з манікюру. Проте й тут викрутилась — домовилась, аби нам дали можливість зробити все самостійно. Так я в турбо-режимі спробувала опанувати професію перукаря, вимивши волосся й зробивши стильну укладку своїй керівниці.

Фотосесія була врятована, все закінчилося навіть краще, ніж планувалося. За весь час моєї роботи з нами ставалося ще немало курйозних ситуацій, які загартовували мене як особисту помічницю, вчили діяти швидко й уникати подібних помилок у майбутньому, а керівницю — довіряти мені. 

Андрій Пехотін,
помічник народного депутата Віктора М’ялика,
депутат Рівненської обласної ради

У політиці я вже понад 11 років, 10 з яких був депутатом Клесівської селищної ради (Рівненська область). Прийшов у цю сферу, бо дуже люблю допомагати людям та хочу брати участь у розв’язанні місцевих проблем. Якщо я бачу якусь проблему і свідомо її не вирішую, мене мучить совість. Тому таких ситуацій не допускаю.

Стати помічником народного депутата в моїх планах не було. Зі своїм керівником я познайомився під час участі у виборах депутатів до Верховної Ради у 2019 році. Ми допомагали один одному інформаційно — я на Рівненщині, він — у Києві. Сформувався високий рівень довіри, і у 2020 році він запропонував мені стати його помічником на громадських засадах. Я погодився. Це був важливий крок, аби полегшити нашу співпрацю. Бо маючи посвідчення помічника народного депутата, я міг офіційно та законно представляти його інтереси на місці (у двох районах Рівненської області), мати доступ до державних структур різного рівня (зокрема до Верховної Ради).

Загалом є два типи помічників народного депутата — штатні та позаштатні. І ті, і ті зареєстровані у Верховній Раді, проте мають різні обов’язки. Серед штатних помічників  більше експертів у певній конкретній галузі (наприклад, лікарі, адвокати, підприємці з вагомим управлінським досвідом). Вони здебільшого надають консультації в межах своїх компетенцій та беруть участь в законотворчому процесі.

Позаштатні помічники, до яких належу і я, представляють інтереси нардепа на місці та займаються інформаційно-адміністративною діяльністю. Зокрема серед моїх основних обов’язків — організація зустрічей народного депутата на місці, збір, розгляд та передача запитів від громади, органів місцевого самоврядування.

Якщо казати загалом, то позаштатні помічники більше займаються комунікаціями, збирають інформацію, а вже штатні її опрацьовують та, за необхідності, беруть за основу для внесення змін у закони, розробляючи законопроєкти.

Про особливості професії

У позаштатних помічників нардепів такі особливості роботи:

1. Немає зарплати, офіційних відпусток та лікарняних. Вони працюють на громадських засадах й можуть їхати відпочивати лише своїм коштом. Я іноді саме так і роблю — їду на кілька днів кудись в межах України, щоб залишатися на зв’язку. А коли потребую тотального відпочинку (зазвичай раз в рік беру відпустку на тиждень), то їду за кордон, де можу влаштувати невеликий детокс від соцмереж та комунікації.
2. Як такого місця та графіку роботи немає. Це і добре, і не дуже, бо у такому випадку люди не завжди дотримуються правил ділової етики й можуть написати як вночі, так і рано вранці.
3. Треба дуже добре орієнтуватися в законодавстві, в усіх його практиках — від трудового права до земельного. Тому що люди звертаються з різними ситуаціями та проханнями, і перш ніж передавати їх народному депутату, потрібно оцінити, чи не порушують вони закон.
4. Комунікація з громадою не завжди проходить приємно та конструктивно. Іноді звертаються не з проханням допомогти, а в наказовому тоні, ніби ти їм щось винен, хоча це не так. Звісно, хочеться допомогти усім, хто звертається, але ресурси обмежені й доводиться обирати те, що більш пріоритетне та доступне. Але за понад 11 років роботи я до такого звик і вже нормально реагую, без роздратування.

Найбільша перевага професії для мене — можливість допомагати людям і бачити позитивний зворотний зв’язок. Це те, що загалом спонукало йти в громадську діяльність.

Кому підійде така робота

Відповідно до цих особливостей, є категорія людей, яким не раджу розглядати для себе позицію позаштатного помічника народного депутата:

1. Дуже емоційним і тим, хто не може нормально діяти в стресових ситуаціях.
2. Тим, кому важко нести відповідальність за свої дії, які не завжди бувають правильними.
3. Тим, хто не цікавиться політикою та не любить займатися громадською діяльністю, не готовий допомагати людям.
4. Інтровертам, які швидко втомлюються від постійної комунікації.

Проте якщо ви готові боротися з негативом, щодня спілкуватися з великою кількістю людей та розв’язувати проблеми різного характеру, то це окупиться опануванням таких навичок:

1. Вміння домовлятися з різними людьми — з іншими помічниками депутатів, представниками органів місцевого самоврядування, населенням.
2. Вміння виступати на публіку та чітко доносити свої думки. Зокрема так, щоб і дотримуватись ділового стилю комунікації, і водночас говорити простими словами, аби вас зрозуміли.
3. Організаційні навички. Бо без них нереально розв’язувати проблеми людей чи спланувати приїзд народного депутата.
4. Вміння складати бюджет під реалізацію певного рішення чи навіть масштабного громадського проєкту.

Які є перспективи для розвитку та де шукати таку роботу?

З помічника народного депутата ви можете розвиватися далі як у політиці, так і поза нею:

• стати народним депутатом;
• почати кар’єру у місцевих виконавчих органах влади;
• отримати запрошення на роботу в якомусь із міністерств;
• стати топменеджером чи виконавчим директором в компанії;
• піти в підприємництво.

Проте з працевлаштуванням на посаду позаштатного помічника нардепа можуть бути труднощі, бо в 90% випадків тут працює нетворкінг. Політики рідко готові брати в помічники незнайому людину й надають перевагу друзям, колишнім колегам, тобто тим, до кого вже є сформований рівень довіри. А вакансії на різних джоб-порталах на такі посади — це швидше піар-кампанія, аніж реальний пошук людей в команду.

Якщо ж в планах стати штатним помічником, то тут треба бути класним експертом у своїй сфері. Але в обох випадках краще мати серед знайомих політиків, народних депутатів.

Історії наших героїв підтверджують, що хоч професію помічника часто зображають як непрестижну та стресову, насправді вона перспективна та цікава. Головне — попередньо оцінити, наскільки ви готові уживатися з багатозадачністю, стресами, необхідністю оперативно розв’язувати проблеми та великою кількістю комунікації.  

Читайте інші історії про професії

«Я захищаю права жінок»: історії тих, для кого це щоденна робота

Заробляти гуляючи. Юлія Бевзенко — про професію гіда

Зсередини про роботу копірайтера: чому все не так, як у Пелевіна і Бегбедера